скачать книгу бесплатно
Еуне. Дозвольте менi одне запитання.
Бернiк. Гаразд, тiльки швидше. Яке?
Еуне. Менi хотiлося б спитати: так-таки мене й звiльнять безповоротно… якщо «Індiанка» завтра не вiдпливе?
Бернiк. Ще чого? Вона ж готова до вiдплиття?
Еуне. Та воно так. Ну, а коли все-таки… мене напевне звiльнять?
Бернiк. Для чого цi марнi запитання?
Еуне. Менi це дуже треба знати, пане консул. Дайте менi вiдповiдь просто в вiчi: мене тодi звiльнять?
Бернiк. Я коли-небудь ламаю свое слово?
Еуне. То виходить, завтра у мене вiдняли б мое становище в сiм'i i в колi близьких людей?… Я втратив би свiй вплив на робiтникiв… втратив би всiляку можливiсть бути корисним для тих, хто займае незначне i низьке становище в суспiльствi?
Бернiк. Щодо цього, Еуне, розмова мiж нами скiнчена.
Еуне. Ну, то нехай «Індiанка» вирушае.
Коротка пауза.
Бернiк. Слухайте, я не можу сам за всiм простежити i за все вiдповiдати. Чи можете ви поручитися менi, що ремонт проведено бездоганно?
Еуне (ухильно). Ви менi дали короткий строк, пане консул…
Бернiк. Але ремонт все-таки зроблено грунтовний?
Еуне. Що ж, пора лiтня, погода сприятлива.
Пауза.
Бернiк. Ви ще маете щось менi сказати?
Еуне. Нi, бiльше нiчого, пане консул.
Бернiк. Отже, «Індiанка» вирушае.
Еуне. Завтра?
Бернiк. Так.
Еуне. Добре. (Уклоняеться i виходить направо.)
Бернiк стоiть якусь мить в нерiшучостi; потiм швидко простуе до дверей, нiби намiряючись повернути Еуне, але спиняеться, тримаючись за ручку; в той же час дверi розчиняються ззовнi i входить управитель Крап.
Крап. Ага! Вiн був у вас? Признався?
Бернiк. Ви що-небудь виявили?
Крап. Та що тут виявляти? Ви, мабуть, по очах його помiтили, що в нього сумлiння не чисте?
Бернiк. Пусте! Цього нiколи не можна помiтити. Я питаю: ви що-небудь виявили?
Крап. Я не змiг туди попасти. Пiзно було, судно вже виводили з доку. Але саме ця поспiшнiсть ясно доводить…
Бернiк. Нiчого не доводить. Значить, огляд був?
Крап. Звичайно, але…
Бернiк. Ось бачите! І, звичайно, нiяких недоглядiв не знайдено?
Крап. Ви ж знаете, пане консул, як проводиться огляд, особливо на верф'ях з такою репутацiею, як у нашоi.
Бернiк. Однаково. Виходить, мине вiдповiдаемо.
Крап. Невже ви, пане консул, не помiтили по обличчю Еуне, що…
Бернiк. Кажу вам, Еуне мене цiлком заспокоiв.
Крап. А я вам кажу, я глибоко переконаний в тому, що…
Бернiк. Що все це означае, пане Крап? Я ж бачу, це в вас говорить стара неприязнь до Еуне. Та коли ви хочете звести з ним рахунки, то пошукайте iншого приводу. Ви знаете, яке важливе значення мае для мене, чи, вiрнiше, для компанii, щоб «Індiанка» могла вiдплисти завтра.
Крап. Добре, добре, слухаю. Та чи почуемо ми ще коли-небудь про це судно…
Вiгелан входить з правого боку.
Вiгелан. Мое вшанування, пане консул. Маете вiльну хвилину?
Бернiк. До ваших послуг, пане Вiгелан.
Вiгелан. Я хотiв тiльки дiзнатись: ви не змiнили намiру вiдправити завтра «Пальму»?
Бернiк. Нi, це остаточно.
Вiгелан. Але зараз у мене був капiтан i сказав, що вивiшено штормовi сигнали.
Крап. Барометр сильно падае зранку.
Бернiк. Справдi? Передбачаеться шторм?
Вiгелан. У всякому разi, свiжий вiтер, хоч i не супротивний, – навпаки.
Бернiк. Гм… Що ж ви на це скажете?
Вiгелан. Скажу те, що казав i капiтановi: «Пальма» в руцi Божiй. І крiм того, перед нею поки що тiльки перехiд через Пiвнiчне море. А фрахти зараз в Англii досить високi, отже…
Бернiк. Справдi, коли вiдкласти, то це, у всякому разi, принесе нам збитки.
Вiгелан. Та й судно таке солiдне, до того ж застраховане на повну суму. Куди ризикованiiпа справа з «Індiанкою»…
Бернiк. В якому розумiннi?
Вiгелан. Вона теж вирушае завтра?
Бернiк. Авжеж. Судновласники дуже напосiдали i, крiм того…
Вiгелан. Ну, коли ризикуе вийти в море така стара посудина, та ще з таким екiпажем, то нам було б зовсiм сором.
Бернiк. Так, так. Усi судовi папери, мабуть, з вами?
Вiгелан. Тут, тут.
Бернiк. Гаразд. У такому разi пройдiть до кабiнету разом з паном Крапом.
Крап. Прошу вас. Зараз все буде готове.
Вiгелан. Дякую… У всьому ж iншому покладемось на волю провидiння, пане консул.
Вiгелан i Крап виходять до кабiнету лiворуч. З саду входить Рерлун.
Рерлун. А! Як це я застаю вас удома в таку годину, пане консул?
Бернiк (задумливо). Як бачите.
Р ер лун. Я зайшов, власне, до вашоi дружини. Гадаю, що вона тепер особливо потребуе слова розради.
Бернiк. Дуже можливо. Та й менi теж хотiлося з вами поговорити.
Pepлун. З радiстю, пане консул. Але що це з вами? Ви такий блiдий, засмучений…
Бернiк. Справдi? Так, та й як же iнакше. Стiльки зараз у мене справ, клопоту й турбот! І мое власне велике пiдприемство, i ця справа з залiзницею… Слухайте, пане ад'юнкт, я хочу поставити вам одне запитання.
Рерлун. Як ваша ласка, пане консул.
Бернiк. Менi спало на думку… Примiром, затiваеться яке-небудь велике пiдприемство, яке мае створити добробут тисяч людей… І треба принести в жертву одного…
Рерлун. Як це?
Бернiк. Припустiмо, хтось задумав улаштувати велику фабрику i знае напевне, з досвiду, що рано чи пiзно при експлуатацii цiеi фабрики справа не обiйдеться без людських жертв.
Рерлун. Справдi, це бiльш нiж iмовiрно.
Бернiк. Або хтось iнший заводить рудники. Вiн бере на роботу i батькiв сiмей, i життерадiсну молодь. І можна ж з певнiстю сказати, що не всi вони уцiлiють, працюючи там?
Рерлун. На жаль, це, мабуть, так i е.
Бернiк. Ну от. Така людина, отже, наперед знае, що ii пiдприемство вимагатиме з часом людських жертв. Але це пiдприемство мае на метi громадську користь. Кожна принесена жертва, безсумнiвно, окупиться добробутом сотень людей.
Рерлун. А, це ви про залiзницю? Тут теж попереду чимало небезпечноi працi… виймання грунту, вибухи i таке iнше.
Бернiк. Так, так, про залiзницю… Звичайно, з проведенням залiзницi тут заведуться фабрики, вiдкриються рудники. Та чи не вважаете ви все-таки…
Рерлун. Любий пане консул, ви надто вже совiснi. По-моему, якщо ви покладетесь на волю провидiння…
Бернiк. Так, так, звичайно, провидiння…
Рерлун…то вам нiчого буде собi закинути. Будуйте собi з Богом свою залiзницю.
Бернiк. А коли взяти особливий випадок. Припустiмо, треба провести вибух у небезпечному мiсцi; вiд цього вибуху залежить все будiвництво. І, припустiмо, iнженер знае, що робiтник, який пiдiрве мiну, заплатить за це життям… А пiдiрвати ii все-таки треба, значить, iнженер мусить послати робiтника…
Рерлун. Гм…
Бернiк. Знаю, що ви хочете сказати! Хай iнженер сам вiзьме запалений гнiт i йде пiдiрвати мiну, – це буде подвиг! Але ж так не робиться. Значить, вiн пожертвуе робiтником.
Рерлун. Нi один з наших iнженерiв цього не зробить.
Бернiк. Але у великих краiнах жоден iнженер не замислився б над цим.
Рерлун. У великих краiнах – мабуть. Суспiльство в цих краiнах до того зiпсуте й безсовiсне…
Бернiк. Ну, воно робить i чимало добра.
Рерлун. Вiд кого я це чую? Ви завжди…
Бернiк. У великих краiнах людина мае бiльший простiр, бiльшi можливостi попрацювати для суспiльного добра. Там не бояться жертв заради величноi справи. А тут тебе по руках i по ногах обплутують всiлякi забобони, рiзнi дрiб'язковi мiркування…
Рерлун. Хiба людське життя… дрiб'язкове мiркування?
Бернiк. Авжеж, коли це одиничне людське життя заважае добробуту тисяч.
Рерлун. Але ж ви берете зовсiм неможливий випадок, пане консул! Я вас сьогоднi рiшуче не розумiю. І ви ще посилаетесь на великi краiни. О, там! Яка там цiна людського життя! Там ризикують живими людьми, як капiталами. У нас, сподiваюсь, прийнятий iнший, бiльш моральний погляд на речi. Вiзьмiть ви шановних наших судновласникiв. Назвiть менi хоч одного, який з мерзенноi користi пожертвував би бодай одним людським життям. І пригадайте потiм цих шахраiв з великих краiн, якi, не вагаючись, з користi пускають в море справжнi плавучi гроби.
Бернiк. Я не кажу про непридатнi судна!
Рерлун. А я кажу про них, пане консул.
Бернiк. Але навiщо ж? Це до справи не стосуеться… Ох, оцi боягузливi дрiб'язковi мiркування! Що, якби одному з наших генералiв довелось послати свiй загiн в огонь i покласти його весь на мiсцi, – вiн би потiм жодноi ночi не заснув спокiйно! Не так в iнших мiсцях. Послухали б ви, що вiн розповiдае…
Рерлун. Вiн? Хто? Американець?
Бернiк. Еге ж. Послухали б ви, як у них в Америцi…
Рерлун. Вiн тут? Чом ви менi не сказали? Я зараз…
Бернiк. Дарма. Нiчого ви з ним не зробите.
