скачать книгу бесплатно
Бернiк, Беттi й Лона виходять у сад, де й гуляють пiд час дальших сцен.
Улаф (на дверях тераси). Дядечку Гiльмаре! Знаеш, що спитав у мене дядько Йоган? Чи не хочу я поiхати з ним в Америку!
Гiльмар. Та куди тобi, дурнику! Ти ж завжди за материну спiдницю тримаешся…
Улаф. А бiльше не хочу. Побачиш, коли я виросту великий…
Гiльмар. Дурницi! У тебе нема серйозноi потреби в чомусь такому – в гартi…
Ідуть обое в глиб саду.
Йоган (Дiнi, яка спинилась у дверях праворуч, щоб скинути капелюшок i струснути порох з плаття). Як ви розчервонiлися вiд прогулянки.
Дiна. Так, це була чарiвна прогулянка. Такоi чарiвноi прогулянки ще нiколи в мене не було.
Йоган. Хiба вам не часто доводиться гуляти вранцi?
Дiна. Доводиться, та тiльки все з Улафом.
Йоган. Зрозумiло. Але вас тепер, мабуть, теж бiльше тягне в садок, нiж лишатись тут.
Дiна. Нi, я краще тут лишуся.
Йоган. І я теж. Значить, домовилися – щоранку гулятимем разом.
Дiна. Нi, пане Теннесен, не треба цього.
Йоган. Чому? Ви ж обiцяли…
Дiна. Так, але добре обмiркувавши… Вам не слiд зi мною гуляти.
Йоган. Чом же?
Дiна. Ви приiжджий, i вам це незрозумiло, але я скажу вам…
Йоган. Що?
Дiна. Нi, я краще не скажу вам…
Йоган. Навпаки. Менi ви можете все сказати.
Дiна. Ну, я скажу вам: я не така, як iншi молодi дiвчата. В менi… зi мною… не все гаразд. От вам i не слiд…
Йоган. Нiчого не розумiю. Ви ж не зробили нiчого лихого?
Дiна. Не я, а… Нi, я нiчого бiльше не казатиму про це. Ви й так дiзнаетесь вiд iнших.
Йоган. Гм!
Дiна. А менi самiй хотiлося б спитати вас про щось iнше.
Йоган. Про що ж?
Дiна. Кажуть, в Америцi не важко пробити собi дорогу.
Йоган. Ну, це не завжди легка справа. Спочатку часто бувае скрутно i треба багато працювати.
Д i н а. Та я б з радiстю!
Йоган. Ви?
Дiна. Я можу працювати, я дужа, здорова, i тiтонька Марта багато зi мною займалася.
Йоган. Так в чому ж справа? Їдьмо з нами.
Дiна. Ну, це ви так, жартуете, ви й Улафу пропонували. І ще ось що менi хотiлося б знати: чи там люди дуже… чи вони дуже моральнi?
Йоган. Моральнi?
Дiна. Так, я хочу сказати, чи такi вони всi… пристойнi й чеснотливi, як тут?
Йоган. Ну, у всякому разi, вони не такi вже поганi, як тут вважають. І вам нема чого боятись.
Дiна. Ви мене не зрозумiли. Менi б якраз хотiлося, щоб вони були не такими вже пристойними й високоморальними!
Йоган. Не були такими? Якими ж iм бути, по-вашому?
Дiна. Менi б хотiлося, щоб вони були природними.
Йоган. Мабуть, вони якраз такi.
Дiна. Тодi добре б менi туди попасти.
Йоган. Чудово! От i iдьмо з нами!
Дiна. Нi, з вами я б не поiхала. Менi треба самiй. О, там я пробилася б; я б стала такою людиною як слiд!
Бернiк (у саду коло тераси). Зажди, зажди, Беттi! Я тобi принесу. Так легко застудитись! (Входить у залу i шукае шаль дружини.)
Беттi (з саду). Ходи й ти з нами, Йогане! Ми збираемось у грот!
Бернiк. Нi, хай Йоган тут побуде. Ось, Дiно, вiзьми цю шаль i йди з ними… Йоган зостанеться зi мною, люба Беттi. Треба ж менi почути про його тамтешне життя.
Беттi (з саду). Ну гаразд, але потiм приходьте до нас; ти ж знаеш, де нас шукати.
Беттi, Лона i Дiна проходять через сад налiво.
Бернiк (якусь мить дивиться iм услiд, потiм причиняе другi дверi з лiвого боку, пiдходить до Погана i мiцно тисне йому обидвi руки). Тепер ми самi, Йогане! Дозволь же подякувати тобi.
Йоган. Може, не варто.
Бернiк. Дiм, свое сiмейне вогнище i щастя, становище в суспiльствi – усiм я завдячую тобi.
Йоган. Я дуже радий, дорогий Карстене, що з цiеi безглуздоi iсторii вийшло хоч що-небудь путне.
Бернiк (знову потискуючи йому руку). Спасибi, спасибi! З десятка тисяч жодний не зробив би того, що ти тодi для мене зробив.
Йоган. Чи варто про це говорити! Ми були обое молодi й легко дивились на життя. Треба ж було кому-небудь узяти вину на себе…
Бернiк. Але кому ж найперше, як не самому винуватцевi?
Йоган. Цить! На той час найлегше це було зробити невинному. Я був зовсiм вiльний, сирота, контора набридла менi до смертi, i я був радий-радiсiнький вiдкараскатись вiд неi. А в тебе ж була стара мати, до того ж ти допiру потай заручився з Беттi, а вона страшенно тебе любила. Що було б з нею, якби вона дiзналася?…
Бернiк. Так, так, але ж…
Йоган. І, нарештi, хiба не заради Беттi ти вирiшив тодi покiнчити цю iнтрижку з мадам Дорф? Саме щоб зовсiм порвати з нею, ти й прийшов туди того вечора.
Бернiк. Так, того злощасного вечора, коли цей п'яниця повернувся додому… Так, Йогане, я пiшов тодi заради Беттi, але все-таки… І от ти великодушно звернув на себе усi пiдозрiння i поiхав…
Йоган. Не треба докорiв сумлiння, дорогий Карстене. Ми ж тодi разом так вирiшили. Треба було рятувати тебе, а ти був моiм другом. Я страшенно пишався твоею дружбою. Ще б пак! Я животiв тут, – дрiбний провiнцiальний обиватель, а ти повернувся з-за кордону таким поважним, модним кавалером, – пожив i в Лондонi, i в Парижi. І ти зробив менi честь – дозволив бути твоiм приятелем, хоч я був молодший за тебе на чотири роки. Звичайно, ти тодi залицявся до Беттi, – тепер я це розумiю, але тодi я страшенно пишався твоею дружбою. І хто б не пишався? Хто з радiстю не пожертвував би собою заради тебе? Тим бiльше що нiчим особливо лихим це не загрожувало. Побалакали б у мiстi з мiсяць, та й забули б. А передо мною розкривалась можливiсть вирватися на волю, побачити бiлий свiт.
Бернiк. Гм… Одверто кажучи, дорогий Йогане, тут усi ще не зовсiм забули про цю iсторiю.
Йоган. Не забули? Ну i нехай. Менi вiд цього не буде нi тепло, нi холодно, коли я знов засяду в себе на фермi.
Бернiк. То ти, значить, збираешся знов iхати?
Йоган. Звичайно.
Бернiк. Сподiваюсь, однак, не так скоро?
Йоган. Нi, якомога швидше. Я ж тiльки заради Лони сюди приiхав.
Бернiк. Еге? Як це так?
Йоган. Та бачиш, Лона тепер не така вже молода i останнiм часом дуже нудьгуе за батькiвщиною. Хоч нi за що в цьому не призналася б. (Усмiхаючись.) Як же можна було залишити без догляду мене, вiтрогона, який уже в дев'ятнадцять рокiв устиг так вiдзначитись…
Бернiк. Ну, i…
Йоган. Так, Карстене, як менi не соромно, доводиться признатись тобi…
Бернiк. Сподiваюсь, ти не подiлився з нею цiею iсторiею?
Йоган. Те ж то й воно, що подiлився. Знаю, що недобре зробив, та так уже вийшло. Ти й уявити собi не можеш, чим для мене була Лона. Ти ii завжди не терпiв, але для мене вона була просто рiдною матiр'ю. В першi роки, коли нам було скрутно, – як вона працювала! І потiм, коли я довго хворiв, нiчого не мiг заробляти i неспроможний був перешкодити iй, – вона пiшла спiвати по кофейнях, виголошувала прилюднi промови, за якi з неi кепкували, навiть написала якусь книгу, над якою потiм сама i плакала i смiялась, – i все це, щоб виходити мене! Чи ж мiг я пiсля всього цього байдуже дивитись, як вона, що себе не шкодувала заради мене, всю цю зиму нудилася свiтом? Я не мiг, Карстене. Ну й сказав iй: «iдь, Лоно, не бiйся за мене, я не такий легковажний, як ти гадаеш». І от тодi вона про все й дiзналася.
Бернiк. Що ж вона?
Йоган. Вона справедливо розсудила, що, оскiльки я насправдi не почуваю за собою вини, то чом би й менi не чкурнути сюди погостювати? Але ти не турбуйся, Лона не проговориться, та й я iншим разом триматиму язик за зубами.
Бернiк. Так, так, сподiваюсь.
Йоган. Ось моя рука! І не будемо бiльше говорити про цю давню iсторiю. На щастя, крiм цiеi дурницi, за нами, сподiваюся, iнших не числиться. Тепер я хочу якнайлiпше скористатися з тих небагатьох днiв, якi я ще тут пробуду. Ти не можеш собi уявити, яку чудову прогулянку ми зробили сьогоднi вранцi. Хто б мiг подумати, що з того дiвчиська, яке бiгало отут у театрi, виходило на сцену у виглядi рiзних амурчикiв… Але що сталося з ii батьками?
Бернiк. Та я, друже мiй, нiчого бiльше не знаю, крiм того, що писав тобi незабаром пiсля твого вiд'iзду. Сподiваюсь, ти одержав обидва моi листи?
Йоган. Як же, як же, обидва. Цей п'яниця покинув ii?
Бернiк. Так, i потiм у п'яному виглядi сам убився на смерть.
Йоган. Вона потiм теж недовго прожила? Але ти, звичайно, нишком робив для неi, що мiг?
Бернiк. Вона була горда, нiкому нi про що нi словом не прохопилась i допомоги нiякоi не хотiла приймати.
Йоган. Але ти, у всякому разi, правильно зробив, що взяв до себе Дiну.
Бернiк. Так, звiсно. А втiм, власне кажучи, це влаштувала Марта.
Йоган. Ах, Марта? Так, Марта… А де вона сьогоднi?
Бернiк. Вона?… Якщо вона не зайнята школою, то в неi, напевне, ii хворi.
Йоган. Значить, це Марта подбала про дiвчину?
Бернiк. Так. У Марти завжди був нахил до педагогiки. Через це вона i вступила учителькою в мiську школу. Вчинила величезну дурницю.
Йоган. Так, вчора вона виглядала дуже змученою. Я теж боюся, що в неi не досить мiцне здоров'я для цього.
Бернiк. Ну, щодо ii здоров'я можна б не дуже турбуватись. Але для мене це надзвичайно неприемно. Виходить, нiби я, ii брат, не бажаю утримувати сестру.
Йоган. Утримувати? Я гадав, що в неi е власнi грошi.
Бернiк. Анi копiйки. Ти, мабуть, пам'ятаеш, як матерi тодi було сутужно? Пiсля того, як ти поiхав, вона ще деякий час вела своi справи з моею допомогою, та для мене це, звичайно, не могло бути вигiдним. Тодi я вступив компаньйоном до фiрми, але й так дiло не пiшло. Тому я змушений був усе пiдприемство взяти на себе, i коли ми провели розрахунок, виявилось, що матусi майже нiчого не припадае. Матуся невдовзi пiсля того померла… Ну, i Марта, звичайно, теж залишилась нi при чому.
Йоган. Бiдна Марта!
Бернiк. Бiдна? Це чому ж? Невже ти гадаеш, що я допускаю, щоб вона в чомусь терпiла нестаток? Нi, я смiю вважати себе хорошим братом. Вона, розумiеться, живе в нас, iсть з нами за одним столом, а заробiтку iй цiлком вистачае, щоб одягтися як слiд. Вона жiнка самотня, – чого ж iй ще треба?
Йоган. Гм! У нас в Америцi не так мiркують.
Бернiк. Ще б пак! В Америцi, наскрiзь просякнутiй агiтацiею. Але в наше маленьке мiстечко зараза, дякувати Богу, поки ще не пробралася; тут жiнки задовольняються скромним становищем. Втiм, Марта сама винна. Вона давним-давно могла б влаштуватися пристойно, якби схотiла.
Йоган. Тобто могла б вийти замiж?
Бернiк. І навiть зробити прекрасну партiю. iй траплялося кiлька таких, як це не дивно: дiвчина без нiяких коштiв, не молоденька i при тому нiчим не видатна…
Йоган. Нiчим не видатна?
Бернiк. Ну, я ж ii не звинувачую в цьому. Я взагалi i не бажав би бачити ii iншою. Ти сам розумiеш, у такому великому домi, як наш, своя людина завжди придасться.
