скачать книгу бесплатно
Лона. Ха-ха-ха! Та ти при розумi, зятю? Ти думаеш, я з трупи наiзникiв? Нi, я хоч i перепробувала всякоi всячини, i по-всякому дурiла…
Фру Руммель. Гм!
Лона…але наiзницею не бувала.
Бернiк. Виходить, все-таки не…
Беттi. Ох, слава Богу!
Лона. Нi, ми приiхали самi по собi, як i iншi добрi люди; правда, другим класом, але до цього нам не звикати.
Беттi. Ти кажеш: м и?
Бернiк (зробивши крок до Лони). Хто це ми?
Лона. Розумiеться, я з хлопчиськом.
Усi дами. З хлопчиськом?
Гiльмар. Як?!
Рерлун. Ну, скажу я вам!
Беттi. Що ти говориш, Лоно?
Лона. Розумiеться, я кажу про Джона, у мене ж немае iншого хлопчиська, опрiч Джона, або Йогана, як ви його тут кликали.
Беттi. Йоган!..
Фру Руммель (тихо до фру Люнге). Безпутний брат!
Бернiк (повiльно). Йоган з тобою?
Лона. Так, звичайно; хiба я поiхала б без нього? Але у вас у всiх такi смутнi обличчя, сидите в темрявi, шиете щось бiле… Чи не помер хтось iз рiдних?
Рерлун. Добродiйко, перед вами гурток для врятування морально зiпсованих…
Лона (стиха). Що ви кажете? Цi симпатичнi, скромнi дами?…
Фру Руммель. Ну, це, скажу я вам!..
Лона. А, розумiю, розумiю!.. Чорт забирай, та це ж фру Руммель! А ось i фру Голт! Так, ми з вами з тих часiв не помолодшали… Але послухайте, друзi моi, нехай морально зiпсованi тепер трошки почекають, вони не стануть вiд цього гiршими. В таку радiсну годину…
Рерлун. Година повернення не завжди година радощiв.
Лона. О-о? Ви так тлумачите Бiблiю, пане пастор?
Рерлун. Я не пастор.
Лона. Ну, то, певно, будете ним. Але – фе-фе-фе! – якою гниллю тхне вiд цiеi «моральноi» бiлизни! Нiби вiд савана. Я, бачите, звикла до свiжого повiтря прерiй.
Бернiк (витираючи лоб). Так, справдi, тут щось душно.
Лона. Почекай, почекай; ось зараз виберемось iз склепу. (Розсуваючи завiси.) Нехай мiй хлопчисько покажеться при повному освiтленнi. Ось покажу я вам молодця – перший сорт!
Гiльмар. Ух!
Лона (розчиняе дверi й вiкна). Дайте йому тiльки спершу почиститися в готелi. На пароплавi замурзався, як свиня.
Гiльмар. Ух! Ух!
Лона. «Ух!» Та це ж… (Звертаючись до iнших i вказуючи пальцем на Гiльмара.) Вiн усе ще тут швендяе та ухае?
Гiльмар. Я не швендяю, я лiкуюсь…
Рерлун. Гм, добродiйко, я не думаю…
Лона (побачивши Улафа). Це твiй, Беттi? Дай-но лапу, хлопче! Чи ти боiшся своеi староi, бридкоi тiтки?
Рерлун (беручи книгу пiд пахву). Я не думаю, добродiйки, щоб у нас був сьогоднi настрiй продовжувати нашу роботу. Але ж завтра ми знову зберемось?
Лона (в той час, як стороннi дами пiдводяться i прощаються). Гаразд, зберемось. Буду обов'язково.
Рерлун. Ви?… Дозвольте запитати, добродiйко, що ви збираетесь робити в нашому гуртку?
Лона. Провiтрити його, пане пастор!
Дiя друга
Там же.
Беттi сидить сама бiля робочого столу i шие. Трохи згодом з правого боку входить Бернiк, у капелюсi i рукавичках, з палицею в руцi.
Беттi. Ти вже повернувся, Карстене?
Бернiк. Так; до мене зайде один…
Беттi (зiтхаючи). Так, мабуть, Йоган знов завiтае.
Бернiк…зайде один добродiй, кажу я. (Поклавши капелюх.) Куди ж це всi дами сьогоднi подiлися?
Беттi. Фру Руммель з дочкою сьогоднi зайнятi.
Бернiк. Присилали сказати?
Беттi. Так, у них сьогоднi багато дiла вдома.
Бернiк. Зрозумiло. Іншi, ясна рiч, теж не прийдуть?
Беттi. Так, iм теж сьогоднi нема коли.
Бернiк. Я це мiг би сказати заранi. Де Улаф?
Беттi. Я його вiдпустила пройтися з Дiною.
Бернiк. Гм… З Дiною, з цiею вiтрогонкою… Не встиг Йоган приiхати, як вона вже й прилипла до нього!
Беттi. Але, друже мiй, Дiна ж нiчогiсiнько не знае…
Бернiк. Ну, то Йогану принаймнi слiд би бути настiльки тактовним, щоб не придiляти iй особливоi уваги. Я помiтив, якими очима Вiгелан на це дивився.
Беттi (впускаючи роботу на колiна). Карстене, ти можеш зрозумiти, навiщо вони повернулись?
Бернiк. Гм… У нього, бач, там якась ферма, i справи, очевидно, не блискучi. Лона вчора дала зрозумiти, що iм доводиться iздити другим класом.
Беттi. На жаль, це, мабуть, так i е. Але як вона могла з ним приiхати? Вона?! Пiсля тiеi смертельноi образи тобi…
Бернiк. Ах, не думай про цi давнi iсторii.
Беттi. Та хiба ж я можу зараз думати про щось iнше? Адже вiн менi брат… Та й не про нього я турбуюсь… Але тобi скiльки може бути неприемностей, Карстене. Я страшенно боюся, що…
Бернiк. Чого ти боiшся?
Беттi. Хiба не можуть заарештувати його за тi грошi, якi пропали у твоеi матусi?
Бернiк. Пусте! Хто може довести, що грошi пропали?
Беттi. Ах, Боже мiй, та про це ж, на жаль, усе мiсто знае, i ти сам казав…
Бернiк. Я нiчого не казав. І мiсто нiчогiсiнько не знае, все це були тiльки плiтки.
Беттi. Який ти великодушний, Карстене!
Бернiк. Кажу тобi, викинь з голови оцi спогади! Ти сама не знаеш, як менi прикро вiд того, що ти все це розкопуеш. (Походжае туди й сюди i раптом жбурляе палицю.) І принесло ж iх саме тепер, коли менi необхiдна цiлковита прихильнiсть суспiльства i преси… Тепер полетять всiлякi кореспонденцii до газет сусiднiх мiст… Добре я прийму несподiваних родичiв чи погано – все зумiють перетлумачити. Почнуть порпатися в старому мотлоху, як оце ти зараз. У такому суспiльствi, як наше… (Жбурляе рукавички на стiл.) І нi з ким поговорити, нi на кого спертися!
Беттi. Нi на кого, Карстене?
Бернiк. Та на кого ж?… І треба ж iм було сiсти менi на шию саме тепер! Немае сумнiву, вони влаштують який-небудь скандал – особливо вона. Чиста бiда мати таких родичiв!
Беттi. Я ж не винна, що…
Бернiк. В чому ти не винна? Що ти iм рiдня? Свята iстина.
Беттi. І не кликала ж я iх додому…
Бернiк. Ну, знову все спочатку! Я iх не кликала, та я iх не виписувала, не тягла сюди силомiць! Напам'ять уже знаю всю iеремiаду.
Беттi (плаче). Який ти… недобрий!
Бернiк. Оце прекрасно! Заплач iще, щоб задати бiльше роботи довгим язикам. Облиш цi дурницi, Беттi! Іди на терасу. Сюди можуть прийти. Ще побачать господиню з червоними очима. От було б чудово, якби по мiсту пiшов поголос, що… Чуеш? Хтось iде коридором.
У дверi стукають.
Увiйдiть!
Беттi виходить з роботою на терасу. Суднобудiвник Еуне входить з правого боку.
Еуне. Мое вшанування, пане консул.
Бернiк. Здрастуйте. Мабуть, догадалися, чому я послав за вами?
Еуне. Управитель казав учора, що пан консул нiби незадоволенi тим, що…
Бернiк. Я незадоволений усiм станом справ на верфi, Еуне. Ремонт суден у вас не посуваеться. «Пальмi» вже давно слiд би бути в дорозi. Вiгелан щодня заходить i набридае менi. Важкий компаньйон!
Еуне. «Пальма» може вийти в море пiслязавтра.
Бернiк. Нарештi! Ну, а те американське судно, яке стоiть тут цiлих п'ять тижнiв i…
Еуне. «Індiанка»? Я так зрозумiв, що передусiм треба зробити все можливе на вашому власному суднi.
Бернiк. Я не давав вам нiяких пiдстав для подiбного припущення. Слiд було зробити все можливе i на «Індiанцi», а цього не зроблено.
Еуне. Днище все прогнило, пане консул; чим бiльше латаемо, тим гiрше.
Бернiк. Причина не в цьому. Управитель Крап вiдкрив менi всю правду. Ви не вмiете працювати з новими машинами, якi я завiв, або, вiрнiше, не хочете з ними працювати.
Еуне. Пане консул, менi вже за п'ятдесят. Я змалечку звик до старого способу працi.
Бернiк. Вiн бiльше не пiдходить. Не подумайте, Еуне, що я турбуюсь про баришi; на щастя, я не маю в цьому потреби. Але в мене е обов'язок перед суспiльством, в якому я живу, i перед фiрмою, яку я очолюю. Якщо я не обстоюватиму прогрес, то його й не дочекатись тут.
Еуне. Я теж за прогрес, пане консул.
Бернiк. Так, для вашого обмеженого кола, для робiтничого класу. О, я знаю вашу агiтацiю. Ви виголошуете промови, баламутите народ, а коли справа доходить до прогресу на практицi, – взяти хоча б новi машини, – ви тодi не хочете брати участi; ви боiтесь.
Еуне. Так, я й справдi побоююсь, пане консул, менi страшно за багатьох з тих, кого цi машини позбавляють шматка хлiба. Ви, пане консул, часто говорите про свiй обов'язок перед суспiльством; але, менi здаеться, суспiльство теж мае своi обов'язки. Як смiють наука i капiтал пускати в дiю новi винаходи, поки суспiльство не виховало поколiння, яке може ними користуватись?
Бернiк. Ви надто багато читаете i розумуете, Еуне. Для вас це не пiдходить. Це вселяе в вас незадоволення своiм становищем.
Еуне. Не те, пане консул; але я не можу байдуже дивитись, як звiльняють одного за одним тямущих робiтникiв i позбавляють iх хлiба через цi машини.
Бернiк. Гм! Винайдення книгодрукування також позбавило хлiба силу-силенну писцiв.
Еуне. Чи ви б так само розцiнювали цей винахiд, пане консул, якби ви самi були тодi писцем?
Бернiк. Я вас покликав не для диспуту. Я послав за вами, щоб сказати вам: «Індiанка» мае бути готова до виходу в море пiслязавтра.
Еуне. Але, пане консул…
