скачать книгу бесплатно
Лона. І сприяв його поширенню?
Бернiк. Я його не спростовував. Кредитори почали нас допiкати; менi треба було iх заспокоiти, щоб нiхто не мав сумнiву в солiдностi фiрми. Довелося посилатись на тимчасове утруднення, натякати на особливе нещастя i просити, щоб нам тiльки дали час, тодi все одержать повнiстю.
Лона. І все одержали?
Б е р н iк. Так, Лоно, цей поговiр урятував нашу фiрму i зробив мене тим, чим я став.
Лона. Значить, брехня зробила тебе тим, чим ти став тепер.
Бернiк. Але ж тодi нiкому вiд цього не могло бути шкоди. Йоган вирiшив нiколи бiльше не повертатись.
Лона. Ти кажеш – нiкому не могло бути шкоди? Помiркуй добре i скажи: чи не пiшло це на шкоду тобi самому?
Бернiк. Вiзьми кого завгодно, – в кожнiй душi знайдеш хоч одну темну пляму, бодай невеличку, яку доводиться ретельно приховувати.
Лона. І ви звете себе пiдпорами суспiльства!
Бернiк. У нашого суспiльства немае бiльш надiйних.
Лона. В такому разi чи ж варто взагалi пiдтримувати таке суспiльство? Що в ньому е? Зовнiшнiй блиск i брехня всерединi, бiльш нiчого. Ось ти перша людина в мiстi, ти користаешся усiма благами в свiтi, маеш вплив, тебе поважають, а ти затаврував неповинного!
Бернiк. Ти гадаеш, що я не досить глибоко усвiдомлюю свою провину перед ним? Гадаеш, я не готовий ii спокутувати?
Лона. Яким чином? Вiдкрити все?
Бернi к. Іти могла б цього вимагати?
Лона. Як же iнакше ти можеш спокутувати?
Бернiк. Я багатий, Лоно. Нехай Йоган поставить якi завгодно вимоги.
Лона. Спробуй запропонувати йому грошей – почуеш, що вiн вiдповiсть!
Бернiк. Хiба тобi вiдомi його намiри?
Лона. Нi. З учорашнього дня вiн усе мовчить. Вiн нiби враз перетворився на зрiлого мужчину, так це на нього вплинуло.
Бернiк. Я мушу поговорити з ним.
Лона. А ось i вiн.
Йоган входить з правого боку.
Бернiк (iдучи йому назустрiч). Йогане!..
Йоган (ухиляючись). Спершу я… Вчора вранцi я дав тобi слово мовчати.
Бернiк. Так.
Йоган. Але я тодi ще не знав…
Бернiк. Йогане, дозволь менi в двох словах з'ясувати тобi суть справи…
Йоган. Не треба. Я i так все добре розумiю. Справи фiрми тодi похитнулись, я поiхав геть, i ти розпорядився моiм добрим iм'ям, тим бiльше що нiкому було заступитись за нього… Ну, я не дуже звинувачую тебе. Ми обое були молодi й легко дивились на життя. Але тепер менi потрiбно, щоб правда виявилась; i твiй обов'язок – розкрити все.
Бернiк. А менi саме зараз потрiбний весь мiй моральний авторитет, i тому я не можу тепер розкрити все.
Йоган. Я маю на увазi не тi вигадки, якi ти наплiв про мене пiсля мого вiд'iзду. Ти мусиш принести повинну в iншому. Дiна буде моею дружиною, i я хочу оселитися з нею тут, у мiстi.
Лона. Он що!
Бернiк. З Дiною! Одружитися з нею? І жити тут, у мiстi?
Йоган. Так, саме тут. Я хочу лишитись у мiстi на зло всiм цим брехунам i наклепникам. Але вона не може бути моею, поки ти не знiмеш з мене обвинувачення.
Бернiк. А ти подумав про те, що, коли я признаюся в одному, я тим самим признаюся i в другому? Ти скажеш – я можу по конторських книгах довести, що нiякоi крадiжки не було. Але я цього не можу, книги велися на той час не так акуратно. Та якби й мiг, то що б я виграв? Хiба я не виявився б щонайменше людиною, яка врятувалась один раз неправдою i потiм протягом п'ятнадцяти рокiв давала цiй неправдi i всьому iншому вкорiнюватись, навiть не пробуючи перешкодити цьому? Ти не знаеш нашого суспiльства, а то б ти розумiв, що таке признання може тiльки остаточно занапастити мене.
Йоган. На це я скажу тобi тiльки одне: я хочу одружитися з дочкою мадам Дорф i жити з нею тут, у мiстi.
Бернiк (витираючи пiт з обличчя). Послухай, Йогане, i ти теж, Лоно. Мое становище зараз зовсiм виняткове. Якщо цей удар впаде на мене саме зараз – я загинув, а разом зi мною загине й славна, забезпечена майбутнiсть суспiльства, яке все ж таки всiх нас породило й вигодувало…
Йоган. А якщо я не завдам тобi цього удару, я сам занапащу свое щастя i все свое майбутне.
Лона. Далi, Карстене.
Бернiк. То слухайте ж. Усе зв'язане з проектом залiзницi, i справа це не така проста, як вам здаеться. Ви, мабуть, чули, що торiк тут iшли розмови про приморську залiзничну лiнiю. За неi було чимало впливових голосiв i в мiстi, i в окрузi; особливо обстоювали ii газети. Але я не допустив ii будiвництва, бо вона завдала б збиткiв нашому каботажному пароплавству.
Лона. А ти сам зацiкавлений у процвiтаннi пароплавства?
Бернiк. Так. Але мое незаплямоване iм'я, немов щит, захистило мене вiд усяких пiдозрiнь. Утiм, я особисто мiг би перенести цi збитки, але для мiста це було забагато. Спинились на проектi внутрiшньоi вiтки. Коли це рiшення було прийняте, я потай переконався в можливостi провести вiтку сюди, до нас.
Лона. Чому потай, Карстене?
Бернiк. Ви чули про скуповування лiсiв, рудникiв i водоспадiв?
Йоган. Так; це якась iногородня компанiя.
Бернiк. При теперiшньому становищi всi цi володiння в рiзних руках не являють собою майже нiякоi цiнностi; iх через це й продавали порiвняно дешево. От якби вiдкласти купiвлю до того, як пiдуть балачки про бiчну вiтку, – тодi власники загнули б нечуванi цiни.
Лона. Ну добре; що ж далi?
Бернiк. Тепер ми пiдходимо до того, що можна витлумачити по-рiзному i що в нашому суспiльствi може не зашкодити тiльки людинi з високою, нiчим не заплямованою репутацiею.
Лона. А саме?
Бернiк. Усi цi дiлянки поскуповував я.
Лона. Ти?
Йоган. На своi кошти?
Бернiк. Саме так. Тепер, якщо бiчна вiтка буде проведена, я – мiльйонер, якщо нi, я розорений.
Лона. Ризикована справа, Карстене.
Бернiк. Я ризикую всiею своею власнiстю.
Лона. Я не про власнiсть. Але коли стане вiдомо, що…
Бернiк. У цьому вся суть. Пiд захистом свого досi нiчим не заплямованого iменi я можу винести цю справу на власних плечах, довести ii до кiнця i сказати своiм спiвгромадянам: ось чим я ризикував для блага суспiльства!
Лона. Суспiльства?
Бернiк. Так, i нi в кого не виникне сумнiву, що мене спонукало до цього.
Лона. Однак тут е люди, якi дiяли бiльш одверто, нiж ти, без заднiх думок i побiчних мiркувань.
Бернiк. Хто?
Лона. Ну, звичайно, Руммель, Санстад i Вiгелан.
Бернiк. Щоб забезпечити iхню пiдтримку, довелося менi вiдкритись iм.
Лона. Ну, i…
Бернiк. Вони виговорили собi п'яту частину баришiв.
Лона. Ось вони, пiдпори суспiльства!
Бернiк. Та хiба ж не суспiльство само примушуе нас iти кривими шляхами? Чи з цього дiла щось вийшло б, якби я дiяв прямодушно? Усi кинулися б скуповувати землi i, перебиваючи один одному дорогу, дiючи нарiзно, остаточно все б зiпсували. Опрiч мене, тут у мiстi немае нiкого, хто б зумiв провести таку велику справу. У нас тут узагалi ширшим дiловим розмахом вiдзначаються тiльки сiм'i, що сюди переселилися. Так от, мое сумлiння нiчого менi не закидае. Тiльки в моiх руках усi цi землi можуть стати справжнiм благословенням для безлiчi людей, яким вони дадуть шматок хлiба.
Лона. В цьому розумiннi ти, мабуть, маеш рацiю, Карстене.
Йоган. Але ж я всiеi цiеi безлiчi людей не знаю, а знаю тiльки одне – що все мое щастя поставлене на карту.
Бернiк. Як i добробут твого рiдного мiста! Якщо розкриються справи, якi кинуть тiнь на мое минуле, всi моi вороги з люттю на мене нападуть. Наше суспiльство не прощае навiть юнацькоi легковажностi. Почнуть копатися в моему минулому, причепляться до тисяч дрiбниць, перетлумачать усе пiд впливом нововiдкритих фактiв, i я впаду пiд тягарем плiток i наклепiв. Вiд залiзницi менi доведеться вiдступитись, а якщо я вiдступлюсь, справа провалиться, а я буду приречений на розорення i громадянську смерть.
Лона. Пiсля всього, що ти зараз вислухав, тобi лишаеться тiльки мовчати i iхати геть, Йогане.
Бернiк. Так, так, Йогане.
Йоган. Добре, я поiду i мовчатиму, але я повернуся знов i тодi заговорю.
Бернiк. Зоставайся там, Йогане, мовчи, i я готовий подiлитися з тобою…
Йоган. Залиш своi грошi при собi! Вiддай менi мое добре iм'я!
Бернiк. Жертвуючи своiм?
Йоган. Влаштовуйся, як знаеш, зi своiм суспiльством; я повинен здобути собi Дiну, хочу ii здобути i здобуду. Для цього я завтра ж поiду на «Індiанцi»…
Бернiк. На «Індiанцi»?
Йоган. Так. Капiтан погоджуеться взяти мене з собою. Кажу тобi, я iду, продам ферму, влаштую всi справи i за два мiсяцi повернусь.
Бернiк. І тодi вiдкриеш?…
Йоган. Винуватий нехай тодi сам вiзьме на себе свiй грiх.
Бернiк. Ти забуваеш, що менi в такому разi доведеться взяти на себе i той грiх, в якому я не винуватий!
Йоган. А хто п'ятнадцять рокiв тому скористався цiею обурливою чуткою?
Бернiк. Ти доведеш мене до одчайдушних вчинкiв. І якщо ти заговориш, я всього зречуся. Скажу, що це змова проти мене, помста, хитрощi, щоб витягти в мене грошi.
Лона. Сором тобi, Карстене!
Бернiк. Кажу вам, ви доводите мене до одчайдушних вчинкiв. Я боротимусь не на життя, а на смерть. Я всього, всього зречусь.
Йоган. У мене в руках два твоiх листи. Я знайшов iх у своему чемоданi серед iнших паперiв. Сьогоднi вранцi я iх перечитав; вони досить яснi.
Бернiк. І ти iх покажеш?
Йоган. Якщо буде в цьому потреба.
Бернiк. І за два мiсяцi ти знов будеш тут?
Йоган. Сподiваюсь. Вiтер попутний, за три тижнi я буду в Нью-Йорку… якщо «Індiанка» не загине.
Бернiк (здригнувшись). Загине? Навiщо iй гинути?
Йоган. І я тiеi ж думки.
Бернiк (ледве чутно). Загине?…
Йоган. Ну, Бернiку, тепер я тебе попередив; постарайся за цей час уладнати справу. Прощавай! Можеш передати Беттi уклiн вiд мене, хоч вона i прийняла мене не як сестра. А з Мартою я хочу попрощатись. Хай вона скаже Дiнi… Хай дасть менi слово… (Виходить налiво.)
Бернiк (про себе). «Індiанка»?… (Раптом швидко до Лони.) Лоно! Не допускай цього!
Лона. Ти сам бачиш, Карстене, вiн мене бiльше не слухае. (Виходить налiво слiдом за Йоганом.)
Бернiк (дуже схвильований). Загине?…
Суднобудiвник Еуне входить з правого боку.
Еуне. Вибачте, пане консул… Я не завадив?
Бернiк (швидко обертаючись). Вам чого?
