скачать книгу бесплатно
Рерлун. Побачимо! Та ось i вiн.
Йоган входить з лiвого боку.
Йоган (звертаючись крiзь вiдчиненi дверi в сусiдню кiмнату). Ну гаразд, Дiно. Хай так. Та вам вiд мене все ж не утекти. Я знову повернусь, i тодi ми дiйдемо згоди.
Рерлун. Дозвольте спитати, на що ви натякаете цими словами? Чого ви хочете?
Йоган. Хочу, щоб дiвчина, перед якою ви мене вчора обмовили, вийшла замiж за мене.
Рерлун. Замiж? За вас? І ви смiете?…
Йоган. Я хочу одружитися з нею.
Рерлун. Ну, так знайте ж! (Пiдходить до напiврозчинених дверей.) Фру Бернiк, прошу вас, будьте свiдком… І ви теж, фрекен Марта. Нехай i Дiна прийде. (Побачивши Лону.) А, i ви тут?
Лона (появляючись на дверях). І менi прийти?
Рерлун. Будь ласка; чим бiльше, тим краще.
Бернiк. Що ви хочете зробити?
З лiвого боку входять Лона, Марта, Дiна i Гiльмар.
Беттi. Пане ад'юнкт, при всьому моему бажаннi я не змогла перешкодити йому…
Рерлун. Так я це зроблю, добродiйко… Дiно, вашi вчинки нерозсудливi, але я не дуже вас звинувачую. Надто довгий час ви лишалися без належноi моральноi пiдпори. Це я винний, що не запропонував ii вам ранiше.
Дiна. Не треба! Не кажiть про це тепер.
Беттi. Що таке?
Рерлун. Саме тепер я й повинен заговорити, Дiно, хоч ваша поведiнка вчора й сьогоднi дуже ускладнила мое завдання. Але заради вашого порятунку я нi на що не подивлюся. Пригадайте слово, яке я вам дав, пригадайте також, що ви обiцяли менi, коли я скажу, що настав час… Тепер я не смiю бiльше вiдкладати, а тому… (Звертаючись до Погана.) Ця дiвчина, яку ви переслiдуете, моя наречена!
Беттi. Що ви кажете?
Бернiк. Дiно!
Йоган. Вона? Ваша?…
Mарта. Нi, нi, Дiно!
Лона. Це брехня!
Йоган. Дiно, вiн правду говорить?
Дiна (пiсля невеличкоi паузи). Так.
Рерлун. Сподiваюсь, це покладе край усiм пiдступам спокусника. Хай дiзнаеться все наше товариство про цей крок, вчинений мною для блага Дiни. Маю тверду надiю, що його не перетлумачать на зле. А тепер, добродiйко, я гадаю, нам краще забрати ii звiдси i постаратись повернути мир ii збентеженiй душi.
Беттi. Так, ходiмте. О Дiно, яке це щастя для тебе!
Виходить налiво з Дiною. Рерлун iде слiдом.
Mарта. Прощай, Йогане! (Виходить.)
Гiльмар (на дверях тераси). Гм… я б сказав!
Лона (провiвши Дiну поглядом). Не вiшай носа, хлопче! Я зостанусь тут i буду стежити за пастором. (Виходить направо.)
Бернiк. Йогане! Тепер не поiдеш на «Індiанцi».
Йоган. Саме тепер поiду!
Бернiк. То, значить, не повернешся?
Йоган. Повернусь.
Бернiк. Пiсля всього цього? Навiщо?
Йоган. Щоб помститися вам усiм, щоб знищити, кого тiльки зможу! (Виходить направо.)
Вiгелан i управитель Крап виходять з кабiнету Вершка.
Вiгелан. Тепер усi папери в порядку, пане консул.
Бернiк. Добре, добре…
Крап (стиха). Остаточно вирiшено, що «Індiанка» завтра вирушае?
Бернiк. Остаточно. (Іде до кабiнету.)
Вiгелан i Крап виходять направо. Гiльмар прямуе за ними, але в цю мить Улаф обережно вистромляе голову з дверей лiворуч.
Улаф. Дядечку! Дядечку Гiльмаре!
Гiльмар. Ух, це ти? Нащо зiйшов униз? Ти ж пiд арештом!
Улаф (входячи в кiмнату). Тсс!.. Дядечку Гiльмаре, знаеш новину?
Гiльмар. Так, знаю, тебе сьогоднi вiдлупцювали!
Улаф (сердито дивлячись на кабiнет батька). Бiльше йому не доведеться мене бити. А ти знаеш, що дядько Йоган завтра iде з американцями?
Гiльмар. А тобi яке дiло? Йди-но швидше до себе нагору.
Улаф. Можливо, i менi, дядечку, пощастить коли-небудь пополювати на буйволiв.
Гiльмар. Дурницi! Такий боягуз, як ти…
Улаф. Зажди! Завтра про щось дiзнаешся!..
Гiльмар. Дурень! (Виходить через сад.)
Улаф, побачивши Крапа, що входить з правого боку, тiкае назад у кiмнату i зачиняе за собою дверi. Крап пiдходить до кабiнету Бернiка i прочиняе дверi.
Крап. Вибачте, що я знову прийшов, пане консул. Насуваеться шторм. (Мовчить з хвилину, чекаючи вiдповiдi.) «Індiанка» все-таки пiде?
Пiсля невеличкоi паузи з кабiнету чути голос Бернiка: «"Індiанка" все-таки пiде». Крап, причинивши дверi, виходить праворуч.
Дiя четверта
Там же. Робочий стiл прибрано. Надвечiрня пора; погода бурхлива; все бiльше сутенiе. Слуга запалюе люстру. Служницi приносять квiти в горщиках, лампи, свiчки i розставляють усе це на столах i тумбах уздовж стiн. Руммель, у фраку, в рукавичках i бiлому галстуку, стоiть посеред зали i дае розпорядження.
Руммель (до слуги). Запалюйте свiчки через одну, Якобе. Не треба надто святкового вигляду. Усе мае бути нiби ненароком… І стiльки квiтiв!.. Ну та нiчого, нехай стоять. Немов i завжди так.
Бернiк виходить зi свого кабiнету.
Бернiк (спиняючись на дверях). Що це означае?
Руммель. Ах, ти дома? (До слуг.) Ідiть поки що.
Слуги виходять налiво.
Бернiк (входячи в залу). Руммель, та що це все означае?
Руммель. Це означае, що настала найурочистiша хвилина твого життя. Мiсто влаштовуе сьогоднi ввечерi процесiю на честь свого першого громадянина.
Бернiк. Що ти кажеш!
Руммель. Процесiю з прапорами i з музикою. Хотiли ще i з факелами, та не наважились через вiтер. А iлюмiнацiю все ж влаштуемо. Що, непогано буде, коли появиться в газетах?
Бернiк. Слухай, Руммель, я цього не хочу.
Руммель. Тепер уже пiзно, за пiвгодини вони будуть тут.
Бернiк. Чом ти ранiш мене не попередив?
Руммель. Саме тому, що боявся заперечень з твого боку. Я тiльки домовився з твоею дружиною, вона менi дозволила трошки оздобити залу, а сама подбае про те, чим почастувати гостей.
Бернiк (прислухаючись). Що це? Вони вже йдуть? Менi здаеться, нiби я чую спiв.
Руммель (на дверях тераси). Спiв? А, це американцi. «Індiанка» вирушае.
Бернiк. Вирушае?… Так… Нi… Я справдi сьогоднi не можу, Руммель. Я нездужаю.
Руммель. Тай справдi, у тебе препоганий вигляд. Та пiдтягнися, чорт забирай! Вiзьми себе в руки. Ми з Санстадом i Вiгеланом надаемо цiй манiфестацii величезного значення i доклали всiх зусиль, щоб ii пiдготувати. Треба вщент розбити наших противникiв таким виявом цiлковитого громадського спiвчуття. Чутки все ширяться. Не можна далi мовчати про скуповування земель. Тобi доведеться сьогоднi ж пiд звуки промов i пiсень, пiд дзвiн келихiв… словом, серед усього цього урочистого святкового пiднесення оголосити до загального вiдома, чим ти ризикнув для блага суспiльства. У нас можна багато чого досягти в такi хвилини урочистого святкового пiднесення, як я щойно висловився. Але спершу треба таке пiднесення викликати, iнакше нiчого не вийде.
Бернiк. Так, так…
Руммель. Особливо коли справа така делiкатна i дражлива. Але, слава Богу, в тебе така репутацiя, Бернiку, що вивезе тебе. От ще треба нам з тобою договоритись вiдносно промов. Студент Теннесен присвятив тобi вiршi. Починаються дуже гарно: «Прапор iдеi високо тримай!» Рерлуну доручено виголосити вiтальне слово, i тобi, звичайно, доведеться вiдповiсти.
Бернiк. Я не можу сьогоднi, Руммель. Чи не вiзьмеш ти це на себе?
Руммель. Яб з охотою, але це неможливо. Ти ж розумiеш, слово буде звернене безпосередньо до тебе, – втiм, нас теж буде згадано побiжно. Я вже говорив про це з Вiгеланом i Санстадом, i на нашу думку, тобi слiд би вiдповiсти тостом за процвiтання суспiльства. Потiм Санстад скаже кiлька слiв про еднання мiж рiзними верствами суспiльства. Вiгелан, очевидно, висловить побажання, щоб нова справа не похитнула мiцних моральних основ нашого суспiльства, а я збираюся стисло згадати про скромну дiяльнiсть наших жiнок, яка теж мае свое значення для суспiльства. Та ти не слухаеш?
Бернiк. Нi, нi, слухаю. Але скажи, море i справдi так розбурхалося?
Руммель. А, ти турбуешся про «Пальму»? Що ж, судно добре застраховане.
Бернiк. Так, застраховане, але…
Руммель. І цiлком справне, а це ж найголовнiше.
Бернiк. Гм… Так, звичайно… Якщо з судном i станеться лихо, то це не означае, що люди теж повиннi загинути. Трапляеться, корабель загине, i вантаж… ну й чемодани всiлякi, документи…
Руммель. Та чорт iх забирай, чемодани й документи! Кому вони потрiбнi!
Бернiк. Як це? Так, так, звичайно, я хотiв тiльки сказати… Цить!.. Знов спiвають…
Руммель. Це на «Пальмi».
Вiгелан входить з правого боку.
Вiгелан. Ось тепер виводять i «Пальму». Вечiр добрий, пане консул.
Бернiк. І ви, досвiдчений моряк, все-таки рiшуче додержуетесь тiеi думки, що…
Вiгелан. Я рiшуче додержуюсь тiеi думки, що все в руцi Божiй, пане консул. Крiм того, я тiльки-но з корабля… роздав там кiлька брошурок, якi, сподiваюсь, принесуть з собою благословення.
Санстад i управитель Крап входять з правого боку.
Сан стад (ще на дверях). Так, коли вже тут щасливо минеться, то… А, вечiр добрий, вечiр добрий!..
Бернiк. Щось сталося, пане Крап?
Крап. Я нiчого не кажу, пане консул.
Санстад. Весь екiпаж «Індiанки» п'яний-преп'яний. Щоб я не був чесною людиною, коли ця худоба себе не занапастить.
Лона входить з правого боку.
Лона (до Бернiка). Ну от, тепер можу тобi передати привiт вiд нього.
Бернiк. Уже сiв на корабель?
Лона. У всякому разi, скоро сяде. Ми з ним розсталися коло готелю.
Бернiк. Стоiть на своему?
