скачать книгу бесплатно
І плакати не смiй! Та ж то так близько,
І на дорогу маемо досить,
А та нам панна надае багато
Всього, о що лиш будемо просити.
Ану, о що би ти просив?
Поглянув
На неi хлопець, палець впхав до уст
Та й каже: – Мозе б, лiпсого коня?
– Ха-ха, ха-ха! – дiвча зареготалось.
– Ну, сцо з, то, мозе, капелюх новий?
– Проси, що хочеш, а я знаю, знаю,
Що я просити буду!
– Сцо таке?
– Ага не скажу!
– Ну, скази, а то
Заплацу!
– Овва, плач, то я сама
Пiду i не вiзьму тебе з собою.
– Ну, а цому з не сказес?
– Знаеш, ти
Дурний! Менi бабуся говорили,
Що в неi яблучка е золотi.
Кому вона те яблучко даруе,
То той весь вiк щасливий, i здоров,
І гарний-гарний буде всiм на диво.
Але тi яблучка лиш для дiвчат.
– Я хоцу яблуцка! – заплакав хлопець.
– Не плач, дурний, лиш не забудь просити, —
Я вставлюсь вже, щоб i тобi дала.
А як по яблучку такiм дiстанем,
То вернемо додому i нiкому
Не скажемо. Не скажеш?
– Нi, не сказу,
– Ну, пам’ятай! А скажеш – вiдберуть.
Чи так?
– А так, – рiк хлопець. І пiшли.
Пройшло чимало лiт вiд того дня.
Далеко над сподiвання дiтей
Тяжкою вийшла й довгою дорога
До сонячних палат. І трави, й ниви,
І небо, й сонце – все, усе змiнилось
У хлопчика в очах. Лиш не змiнилась
Подруга та, провiдниця його.
Щебетання ii, веселе, любе,
І усмiх, i надiя невгасима —
Се та жива струя, що в’яже в серцi
День нинiшнiй з вчорашнiм i грядущим.
І цiль iх не змiнилась за той час,
Лиш виросла, розвилась, роз’яснилась.
І ось великим шляхом многолюдним
Посеред тиску, свару й товкiтнi
Ідуть вони, ховаючи у грудях
Дитячi серця, як найкращий скарб.
Минае iх гордий, надутий дурень —
І розсмiесь; мина пишний вельможа —
То i не гляне; зустрiне мужик —
То в спрагу дасть погожоi води
Напитися, i стежечку покаже,
І пiдночуе, в сльоту захистить.
Вони ж, побравшися за руки, тихо
І радiсно, без огляду й тривоги,
Ідуть навстрiчу сонцю золотому.
Із роздiлу «Профiлi i маски»
ПОЕЗІЯ
В життю, мов на шляху, лиць сотнi стрiчаеш,
Та в поспiху iх безучасно лишаеш.
Часом лиш попадесь лице характерне,
Що взiр поневолi до себе приверне.
Зирнеш, заговориш i стиснеш за руку —
Найближча хвилина приносить розлуку.
Та довго ще в тямцi вiдтiль i вiдсiль
Не раз визирае приязний профiль.
Та де з ким тiснiше злучив тя шлях долi
Чи в бою, чи в працi на рiдному полi.
Живеш поруч нього, смiешся i плачеш,
Здаеться, всi думи в душi його бачиш.
Здаеться, все ясне, i гнiв його й ласка, —
Аж глянеш пильнiше: все маска i маска.
Лиш маску ти знаеш, ii ти любив,
Що криесь за нею – i хто ж се зглубив?
Часом лиш припадок ту маску вiдхилить —
Зирнеш i жахнешся: «Чи взiр мене милить?
Чи знав я сю постать, чи бачив уже?
Лице мов знайоме, та зовсiм чуже!»
Профiлi i маски – ось поле розлоге!
Ось все, що дае нам життя наше вбоге.
І вбогi жили б ми, понурi, як мари,
Якби не поезii дивнii чари.
Вона тi профiлi хапа на льоту,
Дае iм безсмертне життя, теплоту;
Всi маски свобiдно вона вiдхиляе
І в душах, мов в книзi, вигiдно читае.
Укритее щастя, мов мати дитину,
Вона обгортае у теплу ряднину.
Незримii сльози, що плаче душа,
Вона поцiлуем своiм осуша.
Із циклу «Украiна»
МОЯ ЛЮБОВ
Вона так гарна, сяе так
Святою чистою красою,
І на лицi ярiе знак
Любови, щирости, спокою.
Вона так гарна, а проте
Так нещаслива, стiлько лиха
Знесла, що квилить лихо те
В ii кождiськiй пiснi стиха.
Їi пiзнавши,чи ж я мiг
Не полюбить ii сердечно,
Не вiдректися власних втiх,
Щоб iй вiддатись доконечно?
А полюбивши, чи ж би мiг
Я Божую ii подобу
Згубити з серця, мимо всiх
Терпiнь i горя аж до гробу?
І чи ж перечить ся любов
Тiй другiй а святiй любови
До всiх, що ллють свiй пiт i кров,
До всiх, котрих гнетуть окови?
Нi, хто не любить всiх братiв,
Як сонце Боже, всiх зарiвно,
Той щиро полюбить не вмiв
Тебе, коханая Вкраiно!
НАЦІОНАЛЬНИЙ ГІМН
Не пора, не пора, не пора
Москалевi й ляховi служить!
Довершилась Украiни кривда стара, —
Нам пора для Украiни жить.
Не пора, не пора, не пора
За тиранiв пролить свою кров,
І любити царя, що наш люд обдира, —
Для Украiни наша любов.
Не пора, не пора, не пора
В рiдну хату вносити роздор!
Хай пропаде незгоди проклята мара!
Пiд Украйни еднаймось прапор!
Бо пора се великая есть:
У завзятiй, важкiй боротьбi
Ми поляжем, щоб волю, i щастя, i честь,
Рiдний краю, здобути тобi!
* * *
Розвивайся ти, високий дубе,
Весна красна буде!
Розпадуться пута вiковii,
Прокинуться люде.
Розпадуться пута вiковii,
Тяжкii кайдани,
Непобiджена злими ворогами
Украiна встане.
Встане славна мати Украiна,
Щаслива i вiльна,
Вiд Кубанi аж до Сяна-рiчки
Одна, нероздiльна.
Щезнуть межi, що помежували
Чужi мiж собою,
Згорне мати до себе всi дiти
Теплою рукою.
«Дiти ж моi, дiти нещасливi,
Блуднi сиротята,
Годi ж бо вам в сусiд на услузi
Свiй вiк коротати!
