скачать книгу бесплатно
Ти зiйдеш манiвцi,
Зсушить серце жура,
Сколять ноги терни, —
О, тодi май життя
Вдячно ти спом’яни!
О, тодi яснi сни
Оживлять твою путь…
Юних днiв, днiв весни
Не забудь, не забудь!
VIVERE MEMENTO![23 - Пам’ятай, що живеш! (Лат.) – антитеза до вiдомого латинського вислову «Memento mori!» («Пам’ятай, що ти смертний!») – Упоряд.]
Весно, що за чудо ти
Твориш в моiй груди?
Чи твiй поклик з мертвоти
Й серце к жизнi будить?
Вчора тлiв, мов Лазар[24 - Лазар – новозаповiтний персонаж, який на поклик Ісусiв встав iз мертвих, воскресiнням своiм провiстивши воскресiння Христове (Ів. 11. 1—44).], я
В горя домовинi —
Що ж се за нова зоря
Менi блисла нинi?
Дивний голос мя кудись
Кличе – тут-то, ген-то:
«Встань, прокинься, пробудись!
Vivere memento!»
Вiтре теплий, брате мiй,
Чи твоя се мова?
Чи на гiрцi свiтлянiй
Так шумить дiброва?
Травко, чи се, може, ти
Втiшно так шептала,
Що з-пiд криги мертвоти
Знов на свiтло встала?
Чи се, може, шемрiт твiй,
Рiчко, срiбна ленто,
Змив мiй смуток i застiй?
Vivere memento!
Всюди чую любий глас,
Клик життя могучий…
Весно, вiтре, люблю вас,
Гори, рiки, тучi!
Люде, люде! Я ваш брат,
Я для вас рад жити,
Серця свого кров’ю рад
Ваше горе змити.
А що кров не зможе змить,
Спалимо огнем то!
Лиш боротись значить жить…
Vivere memento!
Із циклу «Нiчнi думи»
* * *
Ночi безмiрнii, ночi безсоннii,
Горе мое!
Мозок наляжуть думки невгомоннii,
В серцi грижа, мов павук той, полоннii
Сiтi снуе.
Виром невпинним бажання сердечнii
Рвуться, летять —
Вiчно невтишенi i безконечнii…
Мов на своi мене крила безпечнii
Схопить хотять.
Де ви так рветесь, куди ви лiтаете,
Думи-орли?
В гостi до зiрки ви, чень, не бажаете?
К земним зiркам же ви й стежки не знаете
Тут по земли.
О моя ясна, блискуча зiрничко,
Де ти живеш?
Чи за життя ще я вздрю твое личко?
Чи аж по смерти на грiб мiй, горличко,
Плакать прийдеш?
* * *
Догорають полiна в печi,
Попелiе червоная грань…
У задумi сиджу я вночi
І думок сную чорную ткань.
І коли ж то той жар догорить,
Що ятриться у серцi менi?
І чи скоро-то горе згасить
В моiм мiзку думки огнянi?
Ох, печуть i бушують вони!
Гризе душу й морозить нуда!
Кров кипить, i нутро все в огни —
Вколо ж мур i неволя блiда.
Я боротись за правду готов,
Рад за волю пролить свою кров,
Та з собою самим у вiйнi
Не простояти довго менi.
* * *
Не покидай мене, пекучий болю,
Не покидай, важкая думо-муко
Над людським горем, людською журбою!
Рви серце в мнi, блiда журо-марюко,
Не дай заснуть в постелi безучастя —
Не покидай мене, гриже-гадюко!
Не дай живому в домовину класться,
Не дай подумать анi на хвилину
Про власну радiсть i про власне щастя,
Докiль круг мене мiлiони гинуть,
Мов та трава схне лiтом пiд косою,
І вiд колиски аж по домовину
Жиють з бiдою, наче брат з сестрою, —
Докiль життя тяжким нас давить валом,
На пнi ламае силою страшною,
Докiль ще недосяглим iдеалом
Для мiлiонiв ситiсть, тепла хата, —
Докiль на лицях сльози, нiби ралом,
Борозди риють, доки зимна крата
Тюремна руки путае робучi,
Мруть з голоду бездомнi сиротята,
Пишаються пiд небом тi блискучi
Гнiзда розпусти, зопсуття й обмани
І свiт заражують, докiль могучi
«Стовпи» отруту ллють в народнi рани,
Думки кують, для прихотi своеi
Люд трупом стелють лютi тамерлани[25 - Тамерлан (Тимур) (1336—1405) – середньоазiятський полководець-завойовник, вiдомий своею жорстокiстю; емiр з 1370, засновник державноi династii Тимуридiв зi столицею в Самаркандi; тут антономазiя «тамерлани» – у значеннi «тирани, визискувачi».]!
Ох, загнiздись на днi душi моеi,
Важкая думо! Сильними клiщами
Стискай те серце, скоро б вiд твоеi
Схибнув я стежки! Ночами i днями
Шепчи над вухом: «Ти слуга нещасних!
Працюй для них словами i руками
Без бажань власних, без вдоволень власних!»
* * *
Мiсяцю-князю!
Нiчкою темною
Тихо пливеш ти
Стежков таемною…
Нiжно хлюпочеться
Воздушне море,
Так в нiм i хочеться
Змить з серця горе.
Мiсяцю-князю,
Ти, чарiвниченьку!
Смуток на твойому
Ясному личеньку.
Із небозвiдноi
Стежки погiдноi
Важко глядiть тобi
В море бездонне,
В людськости бiдноi
Горе безсонне.
Мiсяцю-князю!
В пiтьмi будущого,
Знать, ти шукаеш
Зiлля цiлющого,
Зiлля, що лиш цвiте
З-за райських меж…
Ох, i коли ж ти те
Зiлля найдеш?..
Із циклу «Думи пролетарiя»
SEMPER IDEM![26 - Завжди те саме! (Лат.).]
Против рожна перти,
Против хвиль плисти,
Смiло аж до смерти
Хрест важкий нести!
Правда против сили!
Боем против зла!
Мiж народ похилий
Вольности слова!
З свiточем науки
Против брехнi й тьми —
Гей, робучi руки,
Свiтлii уми!
