скачать книгу бесплатно
А рад ти знати, чесний господарю, —
Г[ей], д[ай] Б[оже]! —
Хто тi зiрницi, рiднi сестрицi?
Старша сестриця – руська землиця,
Менша сестриця – лядська землиця.
А рад ти знати, чесний господарю,
Коли скiнчиться старшоi горе?
Пречиста Дiва з Сином царствуе,
Пречиста Дiва плач сестри чуе.
А за тим словом бувай же здоров!
Дай тобi, Боже, в горю потiху,
Дай тобi, Боже, в нуждi надiю,
Дай тобi, Боже, сильную волю!
Збав тебе, Боже, вiд злих сусiдiв,
Збав вiд невiрних синiв вирiдних,
Збав тебе, Боже, вiд тьми-неволi!
Весна настане – сiй жито яре,
Сiй жито яре, яру пшеницю!
Осiнь настане – збирай щасливо!
Зима настане – пiснi приносить;
Лiто настане – ти не журися,
Вийди на поле, поведи оком!
На чистiм полi, як бiр, пшениця,
На чистiм полi ярее жито
Колосом клонить, пiсеньку дзвонить:
«Нас Божа Мати благословляла,
Нам Божа Мати зраст дарувала,
Бо Божа Мати – у нашiй хатi».
Із книги «З вершин i низин»
(Львiв, 1887; 2-е вид., Львiв, 1893)
Із роздiлу «De profundis»[21 - З глибини (лат.); початок латиномовноi християнськоi заупокiйноi молитви «De profundis clamavi…» – першi слова 129 (130) Псалма («З глибини я взиваю до тебе, о Господи…»). – Упоряд.]
ГІМН
Замiсть пролога
Вiчний революцйонер[22 - Вiчний революцйонер… – можливо, образна ремiнiсценцiя з твору польського поета-романтика Юлiуша Словацького (1809—1849) «Odpowiedz na “Psalmy рrzуszlosci” Spiridionowi Prawdzickiemu» («Вiдповiдь на “Псалми майбутньому” Спiрiдiоновi Правдзiцькому»), у якому також фiгуруе «Wieczny Rewolucjonista… duch».] —
Дух, що тiло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю, —
Вiн живе, вiн ще не вмер.
Нi попiвськii тортури,
Нi тюремнi царськi мури,
Анi вiйська муштрованi,
Нi гармати лаштованi,
Нi шпiонське ремесло
В грiб його ще не звело.
Вiн не вмер, вiн ще живе!
Хоч вiд тисяч лiт родився,
Та аж вчора розповився
І о власнiй силi йде.
І простуеться, мiцнiе,
І спiшить туди, де днiе;
Словом сильним, мов трубою,
Мiлiони зве з собою, —
Мiлiони радо йдуть,
Бо се голос духа чуть.
Голос духа чути скрiзь:
По курних хатах мужицьких,
По варстатах ремiсницьких,
По мiсцях недолi й слiз.
І де тiлько вiн роздасться,
Щезнуть сльози, сум нещастя,
Сила родиться й завзяття
Не ридать, а добувати
Хоч синам, як не собi,
Кращу долю в боротьбi.
Вiчний революцйонер —
Дух, наука, думка, воля —
Не уступить пiтьмi поля,
Не дасть спутатись тепер.
Розвалилась зла руiна,
Покотилася лавина,
І де в свiтi тая сила,
Щоб в бiгу ii спинила,
Щоб згасила, мов огень,
Розвидняющийся день?
Із циклу «Веснянки»
* * *
Гримить! Благодатна пора наступае,
Природу розкiшная дрож пронимае,
Жде спрагла земля плодотворноi зливи,
І вiтер над нею гуляе бурхливий,
І з заходу темная хмара летить —
Гримить!
Гримить! Тайна дрож пронимае народи, —
Мабуть, благодатная хвиля надходить…
Мiльйони чекають щасливоi змiни,
Тi хмари – плiдноi будущини тiни,
Що людськiсть, мов красна весна, обновить…
Гримить!
* * *
Грiе сонечко!
Усмiхаеться небо яснее,
Дзвонить пiсеньку жайвороночок,
Затонувши десь в безднi-глубiнi
Кришталевого океану…
Встань,
Встань, орачу! Вже прогули вiтри,
Проскрипiв мороз, вже пройшла зима!
Любо дихае воздух леготом;
Мов у дiвчини, що з сну будиться,
В грудi радiсно б’есь здоровая
Молодая кров,
Так i грудь землi диха-двигаесь
Силов дивною, оживущою.
Встань, орачу, встань!
Сiй в щасливий час золоте зерно!
З трепетом любви мати щирая
Обiйме його,
Кров’ю теплою накормить його,
Обережливо виростить його.
Гей, брати! В кого серце чистее,
Руки сильнii, думка чесная, —
Прокидайтеся!
Встаньте, слухайте всемогущого
Поклику весни!
Сiйте в головах думи вольнii,
В серцях жадобу братолюбiя,
В грудях смiливiсть до великого
Бою за добро, щастя й волю всiх!
Сiйте! На пухку, на живу рiллю
Впадуть сiмена думки вашоi!
* * *
Земле, моя всеплодющая мати,
Сили, що в твоiй живе глубинi,
Краплю, щоб в бою сильнiше стояти,
Дай i менi!
Дай теплоти, що розширюе груди,
Чистить чуття i вiдновлюе кров,
Що до людей безграничную будить
Чисту любов!
Дай i огню, щоб ним слово налити,
Душi стрясать громовую дай власть,
Правдi служити, неправду палити
Вiчну дай страсть!
Силу рукам дай, щоб пута ламати,
Яснiсть думкам – в серце кривди влучать,
Дай працювать, працювать, працювати,
В працi сконать!
* * *
Не забудь, не забудь
Юних днiв, днiв весни, —
Путь життя, темну путь
Проясняють вони.
Злотих снiв, тихих втiх,
Щирих слiз i любви,
Чистих поривiв всiх
Не встидайсь, не губи!
Бо минуть – далi труд
В самотi i глушi,
Мозолi наростуть
На руках i душi.
Лиш хто любить, терпить,
В кiм кров живо кипить,
В кiм надiя ще лiк,
Кого бiй ще манить,
Людське горе смутить,
А добро веселить, —
Той цiлий чоловiк.
Тож сли всю життя путь
Чоловiком цiлим
Не прийдесь тобi буть —
Будь хоч хвилечку ним.
А в поганii днi,
Болотянii днi,
Як надiя пройде
І погасне чутте,
Як з великих дорiг
Любви, бою за всiх
На вузькi та крутi
