скачать книгу бесплатно
Ось тобi сей горiх! Що захочеш – роби!»
Зчервонiло дiвча, в личко вдарила кров, —
Олександер не ждав ii слова – пiшов.
6
Гей, Роксано, красуне, що думаеш ти?
Чи про те, щоб з царем до безсмертя дiйти?
Не про те! Інший жар в ii серцi горить!
Інший бог там живе! Інший цар там царить.
Вiн мета ii мрiй, осолода очей,
Над усiх милий iй генерал Птолемей[96 - Птолемей І Сотер (Рятiвник) (бл. 367/366—283 до Р. Х.) – один з полководцiв Александра Македонського; пiсля його смерти – сатрап (з 323 р.) i цар (з 305 р.) Єгипту.].
Хоч не любить ii i холодний, як лiд, —
Вона рада свiй вiк дать за сам його вид.
«Вiчно жить молодiй, а без нього? О нi!
Краще вiн хай живе, дасть безсмертя й менi!
Ну ж, поможе сей плiд його серце здобуть!
А як нi, то менi краще в свiтi не буть».
Птолемея знайшла i дала йому плiд,
І сказала, який в нiм лежить заповiт.
А як нiч надiйшла, вона тихо пiшла,
Олександру в вино трути-зiлля влила.
7
Занедужав король, важко стогне, кричить,
А Роксана при нiм не ридае, мовчить.
Головами хитають старi лiкарi,
І тривога, як нiч, залягла у дворi.
По всiм краю йде вiсть, наче змора та сон,
І сумуе весь край, i рида Вавилон.
Ось у строях, бiлилах, рум’янах цiла,
В Олександрiв покiй куртизана ввiйшла.
«Вiчно жий, царю мiй, на потiху для всiх!
Ось вiд мене тобi чудодiйний горiх!
Се богинi е дар. Як з’iси те зерно,
Вiчно жить тобi дасть вiчно юним воно».
Спалахнув Олександер: «Нещасна, дрижи!
Вiд кого маеш плiд сей? По правдi скажи!»
Та дiвча не дрижить, не спускае очей:
«Менi дав його твiй генерал Птолемей».
8
Олександер у болях жорстоких лежав
І в руцi своiй плiд чудодiйний держав.
«Вiчно жить i любить! День за днем! День вiд дня!
А життя – то борня! А любов – то брехня!
Вiчно жить у борнi! Биться в сiтях брехнi!
День за днем! День за днем! Без кiнця! Нi, ох, нi!
Не для нас, о богине, твiй божеський дар!
Хоч над свiтом я цар, та над серцем не цар.
Мiлiони людей можу вбить, погубить,
Та чи змушу кого мене вiрно любить?
Вiчно жить! О богине, се жарти, се смiх!
Вiчне щастя чи дасть сей чудовний горiх?
[А без щастя, без вiри й любови внутрi
Вiчно жить – се горiть вiк у вiк на кострi!][97 - Пропущену в книзi «Давне й нове» строфу вiдновлено за збiркою «Мiй Ізмарагд» (Львiв, 1898. – С. 113).]
Нi, богине! Вiзьми свiй дарунок назад!
Я в нiрвану[98 - Нiрвана – Див. примiтку до вiрша «Даремно, пiсне! Щез твiй чар…» iз «Третього жмутка» «Зiв’ялого листя».] волю, чи в Олiмп[99 - Олiмп – найвища гора у Фессалii (Грецiя), згiдно з мiтологiчними уявленнями давнiх грекiв – резиденцiя верховних богiв («олiмпiйцiв») на чолi iз Зевсом.], або в ад!»
9
Серед болю в постелi пiдводиться цар,
І побожно цiлуе чудовний той дар,
І в трiскучий огонь iз пахучих полiн
Чудодiйний горiх бистро кидае вiн.
І здалось, що вже бiль не так люто палив,
Мовби в збурену кров охолоди налив.
Прояснiв його ум, серце збулось химер,
А в опiвнiч саму Олександер умер[100 - Насправдi Александр Македонський раптово помер вiд малярii 13 червня 323 р. до P. X. у Вавилонi, не здiйснивши своiх планiв пiдкорення Аравii та Пiвнiчноi Африки.].
Із циклу «Із злоби дня. iз тридцятилiття 1878—1907»
О. ЛЮНАТИКОВІ[101 - О. Люнатик – псевдонiм Остапа Луцького (1883— 1941) – украiнського поета, перекладача, лiтературного критика, члена модернiстичного мистецького угруповання «Молода Муза». Пiд цим псевдонiмом О. Луцький видав збiрку пародiй «Без маски: Історiя новiйшоi лiтератури. Причинки – проблеми – дезiдерати» (Коломия, 1903), у якiй умiстив, зокрема, двi не зовсiм коректнi в етичному планi пародii на твори І. Франка: «Іван Храмко» й «Дехто». Другу строфу першоi з цих пародiй Франко поставив за епiграф до своеi поетичноi вiдповiдi молодому лiтераторовi. Із циклу «Гiмни й пародii»Сiчовий марш]
Квилить поезiя нiма, безрука:
«Не генiй ти, а взiр лиш продуцента!»
Глум i безсилля – труду мого рента.
Всьо рветься, гасне. Ох, тяжка розлука!
«Без маски», ст. 6.
Я не генiй, синку милий,
Тим нiколи не хваливсь;
Працював, що було сили,
Перед сильним не хиливсь;
Фарисейству й лицемiрству
Я концесiй не робив;
Людськiй кривдi, злостi й звiрству
Я нi раз не пiдхлiбив.
В долi добрiй чи злиденнiй
Чесно, просто йшов весь вiк
І йду досi. Я не генiй,
Я звичайний чоловiк.
Я для генiiв грядущих
Поле дикее орав,
Шлях серед хащiв найпущих
Просiкав i протирав;
Для голодних пiк сквапливо
Разовий, не панський хлiб,
І ставав на всяке жниво,
І в’язав свiй скромний снiп.
В снiговiйницi студенiй
Рук не закладав назад.
Я не плачу, що не генiй,
Та чом ти так сьому рад?
А що часом стогну з болю
І в зневiрi сльози ллю,
Се тому, що скрiзь по полю
Так багато кукiлю,
Що царюе баба Бляга,
Так що й краю iй не знать,
І немае лiски мага,
Щоб потвору сю прогнать;
Що характери й сумлiння
Пiдгриза якийсь черв’як;
Що молодшi поколiння
Схнуть i в’януть вчасно так.
Правда, синку, я не генiй…
Ех, якби я генiй був!
З тих iстерiй, неврастенiй
Я б вас чаром слiв добув;
Я б, мов вихор, вас з собою
Рвав до ясних, свiтлих мет,
І до жертви, i до бою
Вiв би ваш я смiлий лет!
Я б вам душi переродив,
Я б вам випрямив хребти,
Я б мужiв з вас повиводив —
Навiть з малп таких, як ти!
Із циклу «Гiмни й пародii»
СІЧОВИЙ МАРШ[102 - Вiрш постав у зв’язку з органiзацiею на початку ХХ ст. в Галичинi й на Буковинi осередкiв спортивно-протипожежного товариства нацiонально-патрiотичного спрямування «С i ч» пiд орудою адвоката й громадсько-полiтичного дiяча Кирила Трильовського (1864— 1941), який 1900 р. заснував перший осередок товариства. 1914 р., з початком І Свiтовоi вiйни, «Сiч» стала головною базою формування Украiнських сiчових стрiльцiв, одним iз фактичних гiмнiв яких був i Франкiв «Сiчовий марш».]
Гей, Сiч iде,
Красен мак цвiте!
Кому прикре наше дiло, —
Нам воно святе.
Гей, Сiч iде,
Топiрцями – брень!
Кому люба чорна пiтьма,
А нам ясний день.
Гей, Сiч iде,
Мов пчола, гуде…
Разом руки, разом серця —
І гаразд буде.
Гей, Сiч iде,
Пiдкiвками – брязь!
В нашiй хатi – наша воля,
А всiм зайдам – зась!
Із поезiй поза збiрками
ТРИ ДОЛІ
З таемноi безоднi небуття
Маленьку iскорку, людськую душу
Покликано до земного життя,
На земнi радощi, на земную катушу.
Вона летить, мов зiрка тая,
Що з неба в безмiр улiтае, —
Та ось спинилась на момент;
