скачать книгу бесплатно
Хто хоче злу й добру служить.
Бо хтiвши догодить обом,
Вiн швидко стане зла рабом.
29
Вiд слона на тисяч п’ядей,
Вiд коня на сто тiкай,
Вiд вола на десять п’ядей,
Зла й на очi не видай.
30
Як метiль прошумить,
Так загине за мить
Злий, сльозами людськими годований,
Щезне й слiд весь по нiм…
Але добрий – се дiм,
На скалi вiковiчно будований.
31
Як запорохи чоловiк
Знести не може у очох,
Так гордости в душi людськiй
Не зносить Бог.
32
Хоч би й мертвого мiг гнiвливий воскресить,
То Бог його за гнiв його вiдкине;
В гнiвливе серце помисл злий, як нетля в свiтло, лине, —
Сама згорить, а свiтла не згасить.
33
Хоча б ти i муки тяжкi потерпiв,
А брата свойого не любиш,
То все ж ти на вiчне життя не доспiв,
Лиш дармо дочасне загубиш.
34
Як та опука вiд скали
Вiдскакуе вiдлого,
Так кривда людська все паде
На кривдника самого.
35
Огневi, що лiси палить,
На помiч вiтер ще спiшить,
Та каганець вiн загасить.
Так сильний сильного скрiпля,
Король рятуе короля,
Слабого ж топче i валить.
36
Наче вiз без колiс
Не покотиться до суду,
Так своеi судьби
Не дiйдеш без працi й труду.
37
Молодiсть у бiдностi —
Без мами дитина,
Старiсть у бездiтностi —
То гiрка година.
38
Ти сто людей побив у бою
І тим пишаешся, герою?
Ось сей лиш власну пристрасть поборов,
І над тобою вiн горою.
39
Купа дров i жура —
Що з тих двох тяжче е?
В дровах труп лиш згора,
А в журi все житте.
40
Тi, що крiзь помилки до правди добиваються,
Мудрецями називаються;
А тi, що в своiх помилках угурнi,
То справжнi дурнi.
41
Хто в добрiй вiрi жив, а в злих дiлах,
Той був неначе без очей лице;
Хто в добрiй вiрi жив, а в злих дiлах,
Той воду лив у збан, в якiм розбив денце.
42
Як полоняник, що його в неволю
Ведуть, думками в рiдний кут лiтае,
Так той, що читанням книжок святих занятий,
Все в царствi правди i добра витае.
43
Вода, що довго капае на камiнь
І в каменi проверчуе дiру,
Отак, хто книги праведнi читае,
З болота буденности вилiтае,
З душi брудоту й погань вимiтае,
Що уподоблюе його звiру.
44
Хоч хто мудрий у життi, а письма не знае,
То вiн буде мов той плiт, що пiдпор не мае.
Бо як плiт той без пiдпор вiтер валить скорий,
Так безграмотний паде без знання пiдпори.
45
Цареву тайну берегти порадно,
Бо зрадникiв карають безпощадно;
Та славу Божу тайною покрити —
Се злочин, мов у землю скарб зарити.
Караеться не раз найгiрш усiх,
Як непростимий, проневiрства грiх.
46
Хоч би ти попiл iв i землю гриз,
А не позбувся злости,
То не заслужиш ти у праведних
Одного «Бог да прости!».
47
«Блаженний той, хто дба про душу слуг своiх», —
Так сказано в Письмi Святому.
Та горе тому,
Хто нiби дба про душу iх,
А тiло працею надмiрною втомляе,
Тiлесним недостатком оскорбляе.
48
Краще малее надбання
З ласкою Бога набути,
Як незлiченне багатство
Серед проклять загорнути.
49
В здоровому тiлi здорова душа,
Та часто бувае не варта гроша.
В уломному тiлi бувае душа,
Що красою свiт весь i Бога втiша!
50
Хоч би все небо папером було,
Хоч би все море чорнилом було,
Зорi б на пера всi перекувать,
Ангели б сiли там пiр’ям писать,
То не списали б – так мудрий прорiк —
Мудрости Божоi ввiк.
Із циклу «Притчi»
ПРИТЧА ПРО ЖИТТЯ
Було се в Індii.
Степом безлюдним
Йшов чоловiк. І враз напав на нього
Голодний лев. Побачивши звiрюку
Ще здалека, почувши рик ii,
Почав тiкати чоловiк щодуху.
Тiкаючи, наскочив вiн нараз
На глибоченну балку. Не було
Часу вертати, не було де скриться,
А звiр вже близько. Бачить чоловiк,
Що зо стiни безоднi, зо стрiмкого
Скального обриву худа берiзка
В щiлинi виросла й вершок зелений
Понад безодню к сонцю пiднiмае.
Не довго думаючи, вiн чепився
За ту берiзку; держачись руками
За пень ii, повис над гирлом темним,
Аж поки, бовтаючи там ногами,
На щось твердого крихту не оперся.
Тодi аж вiдiтхнув, i дрож смертельна
Потрохи втихла. І почав тодi
Сiрома озиратися довкола,
Де вiн i що з ним?
