скачать книгу бесплатно
І досвiдом життя свое збагатив,
І в старостi зберiг ество людини,
Той не боiться смертноi години.
СТРОФИ
1
Пурпуром сонечко сходить,
Пурпуром криеться в морю;
Так будь i ти все спокiйний —
В щастю i в горю.
2
Мужню силу хоч похилить горе,
Та не зломить, в пiдлiсть не поверне;
Так i свiчку хоч схили додолу,
Свого свiтла вниз вона не зверне.
3
Обрубане дерево знов зеленiе,
І мiсяць iз серпа знов повний стае;
Се бачачи, чеснi, не тратьте надii,
Хоч доля гнiвная вас гонить i б’е.
4
Не цураеться правди мудрець,
Хоч вона й з уст дитинячих буде, —
Так як в нiч, коли сонце зайшло,
Каганця не цураються люде.
5
Добру науку приймай, хоч ii i вiд простого чуеш;
Злоi ж на ум не бери, хоч би й святий говорив.
6
Хто мае мудрiсть, а з неi
Ближнiм не хоче вдiлити,
Той мае скарб многоцiнний,
В мiх шкуратяний зашитий.
7
Мудрiсть захована,
Золото в скритку —
Однаковiсiнько
Суть без пожитку.
8
Дурний, хто, помилок лякаючись,
Не смiе братися до дiла, —
Так, як би я не iв, лякаючись,
Щоб кришка в голосницю не влетiла.
9
Не пливе супроти вiтру
Запах цвiтiв i кадила, —
Але йде по всiх усюдах
Добра слава, добрi дiла.
10
Навiть той, хто в призначення вiрить,
Все ж трудитися мусить постiйно:
Адже ж бачиш i сам, що без труду
Не горить i сухее полiно.
11
Не звикай утертими стежками
Йти за другим слiпо, як у дим,
Бо як стануть пастухи вовками,
Треба вiвцям пастися й самим.
12
Бережи маеток про чорну годину,
Та вiддай маеток за вiрну дружину;
А себе довiчно бережи без впину;
Та вiддай майно, i жiнку, й себе за Вкраiну.
13
Гiсть, дитя, i цар, i жiнка
Мають всi один звичай:
Є що чи нема – байдуже,
Їм усе лиш дай та дай.
14
Хто духом низький, не мiшайся там,
Де е високих трони;
Та ж чобота нiхто не надiва
Замiсть корони.
15
Та й глупi ж тi багатирi,
Що люблять спать на подушках!
Я спав лиш на однiм перi,
І твердо так було, що страх!
16
Щасливий той багач подвiйно:
Пiч повна дров, огонь горить, гогоче;
А в мене лиш одно полiно,
Та й те горiть не хоче.
17
Отрута е зле вивчена наука,
Отрута е нестравлена iда;
Для бiдних трута – взаiмна порука,
Старому трута – жiнка молода.
18
Скупий – не пан своiх засiкiв повних,
А сторож, i приставник, i невольник.
19
Книги – морська глибина:
Хто в них пiрне аж до дна,
Той, хоч i труду мав досить,
Дивнii перли виносить.
20
Хто власного ума не мае,
То з книг не вийде ум йому;
Хто е слiпий на обi оцi,
То що по дзеркалi йому?
21
Клониться дерево, плодом обтяжене;
Чесний, розумний, i ти так клонись!
Висохле древо, безмiзкii голови
Зломляться, та не похиляться вниз.
22
Великi дерева шануй,
Що плiд дають i в спеку тiнь;
А як i плiд, бува, хибне,
Чи ж тiнь сама не е добром?
23
Мухи сiдають на ранах,
Пчоли на цвiтах пахучих;
Добрий все бачить лиш добре,
Пiдлий лиш пiдле у iнших.
24
Як вiйсько скликае труба,
Так ангелiв Божих скликають
Сердечнi слова.
А в гуслi та флейти де грають
І брата осуджують – там
Приховок чортам.
25
Лихвар i п’яниця —
Се два побратими:
Сам чорт побратимство
Зв’язав помiж ними.
26
На двое сотворено Богом вино:
Розумним на радiсть, на згубу дурному;
Багатство – на двое теж дане воно:
На добро милосердним, на згубу скупому.
27
Як вiд лютого татарина,
Що шаблюкою маха,
Всi тiкають безоружнii,
Так тiкай ти вiд грiха.
28
Хто з всiми добрий хоче буть,
Той швидко втратить добрий путь.
Не може при добрi той жить,
