скачать книгу бесплатно
ПРИТЧА ПРО РАДІСТЬ І СМУТОК[90 - Джерело твору – «Слово н?коего отца къ сыну» зi староруського «Ізмарагда».]
Два сусiди жили поруч себе рядом:
Сей весiлля справляв, а другий похорон.
В однiй хатi ридання i плач над мерцем,
В другiй хатi музика i спiв над вiнцем.
Тут на мари мертвого кладуть i голосять,
Там до шлюбу рушають i дари виносять.
Одним шляхом везуть i труну, й молодят,
Один пiп погребе й буде шлюб iм давать.
І веселi, й сумнi вернуть з церкви ураз,
І певнiсько сi й тi спiльно вп’ються за час.
Се не казка, брати, тiлько образ, мабуть,
Як у парi в життi смутки й радощi йдуть,
І сi й тi до одного кiнця нас ведуть.
ПРИТЧА ПРО СІЯННЯ СЛОВА БОЖОГО
Пiшов сiвач на поле й сiм’я сiяв,
Та вiтер сiм’я десь-кудись розвiяв:
Одно попадало на битi шляхи,
І се небеснi поклювали птахи;
Друге упало на тверде камiння,
І нiкуди йому було пустить корiння;
А трете в мокре мiсце всiменило,
Там, не принявшися, воно зогнило.
Найбiльша ж часть на грунт плiдний упала
І труд багатим плодом увiнчала.
Сей образ – перша притча то Христова[91 - Перша притча Христова – евангельська «Притча про сiяча» (Мт. 13. 4—9, 18—23; Мр. 4. 3—20; Лк. 8. 5—15) – безпосередне джерело Франкового твору.],
Вона була пророцька щодо слова.
Сам вiн був сiвачем у своiм краю,
Та, мов на камiнь, у жидiвську зграю
Слова його неслися i щезали;
Жиди в них правди скритоi не взнали.
А що по свiтовому роздорожжу
Розсипалось тих слiв, то птицю Божу,
Усiку ересь тiлько годувало,
Та плоду нiякого не давало.
А що по мокрiм мiсцi гниль пожерла —
Се тi, в яких душа в живих умерла,
Пихою вбита, лiнощами й глумом, —
Таких i пам’ять пропадае з шумом.
Лиш тi, що тихi серцем i душею,
Всiх годували працею своею,
Самi собi похвал не голосили,
Та в своiм серцi духа не гасили,
Не боячись ненависти обуха,
Христовi спадкоемцi в царствi духа.
Із циклу «Легенди»
ЛЕГЕНДА ПРО ВІЧНЕ ЖИТТЯ
1
Олександер Великий[92 - Олександер Великий – Див. примiтку до «Притчi про красу». Сюжетна основа «Легенди про вiчне життя», як i «Притчi про красу», – легенда з рукопису Киiвського Михайлiвського монастиря з особистоi бiблiотеки письменника.] весь свiт звоював
І отсе в Вавилонi, мов бог, раював.
А побожний аскет вiк в пустинi прожив
І молитвою й постом богинi служив.
Наче сонце, що разом прогонюе тьму,
Так богиня в опiвнiч явилась йому.
Прихилилась i мовить: «Мiй вiрний слуго,
Чим тебе вдоволить? Чи бажаеш чого?»
Аскет мовить:
«Хоч яке се життя i трудне, i сумне,
Дай, щоб старiсть i смерть оминули мене».
Богиня мовить:
«Ну, як се в тебе дар найцiннiший з усiх,
На ж тобi сей малий золотистий горiх.
Одну нiчку не спи, один день промовчи
І, очистивши ум, сей горiх розтовчи.
Шкаралющу в огонь, а розкусиш зерно,
Дасть тобi молодим вiчно жити воно».
2
Цiлий день промовчав, i не спав усю нiч,
І готовивсь аскет на великую рiч.
Ось огонь розпалив iз пахучих полiн,
І кадило в огонь щедро кидае вiн,
І закони Господнi проходить умом,
Щоб очистити ум, не схибити притьмом.
Та ось сумнiви в серцi повстали страшнi:
«Вiчно жить – молодим – ну, пощо се менi?
Чи вертати у свiт, де пануе борба?
Чи ось тут вiчно жить? Се ж безумство хiба!
О богине, прости! Я згрiшив, бачу сам!
Та безцiнний твiй дар комусь iншому дам.
У нас цар молодий, богорiвний наш цар!
Богорiвним зовсiм його зробить твiй дар.
Мiлiонам вiн сонце, життя е нове,
Для добра мiлiонiв хай вiчно живе».
3
Олександер Великий весь свiт звоював,
Та дiвчини рабом себе вiн почував.
Персiянки Роксани[93 - Роксана – бактрiйська царiвна, яка 327 р. до Р. Х. стала дружиною Александра Македонського. Вiдома своею жорстокiстю й пiдступнiстю. За ii наказом була вбита ii суперниця Статира.] предивна краса
В його серцi горить, мов пожар, не згаса.
У обiймах його та красуня горда
Наче тае, на груди його припада;
Та хвилина мине, i вiн чуе, що ось
В ii серцi вороже ворушиться щось,
І в очах, ще вогких вiд любви i жаги,
Дикi iскри горять, наче злi вороги.
З ii уст вилiтають бажання страшнi —
Се бажання пожарiв, убiйства, рiзнi.
Їй опертись король не здолiе й на мить:
Там згорiв Персеполь! Завтра Суза згорить![94 - Персеполь i Суза – давньоiранськi мiста, резиденцii перських царiв династii Ахеменiдiв, зокрема Дарiя. Бл. 330 р. до Р. Х. були захопленi, спаленi й зруйнованi вiйськом Александра Македонського.]
Клiта[95 - Клiт – командувач кiнноти Александра Македонського, його молочний брат, який урятував царевi життя в битвi при Гранiку (334 р. до Р. Х.); 328 р. до Р. Х. Александр убив його на бенкетi за вiдмову дотримуватися схiдних церемонiй.] вбив при винi! Чи любов се, чи чад?..
День у день iз небес його кидае в ад.
4
Олександер Великий богинi моливсь:
«Дай, богине, щоб нинi весь свiт проваливсь!
Або дай, щоб скiнчилася мука моя,
Щоб я знав, чи богиня вона, чи змiя?
Чом мiняеться так, кiлько е в днi годин?
І чи в серцi ii я паную один?»
В тiй хвилинi аскет перед ним опинивсь
І покiрно царю до землi поклонивсь.
«Вiчно жий, царю мiй! Хай твоi вороги
Згинуть! Ось тобi дар вiд твойого слуги.
Не згордуй! Сей малий золотистий горiх —
Вiд богинi се дар! Моя гордiсть, мiй грiх».
І вiн все розповiв, вiдки мае сей плiд,
Що робить, щоб богинi сповнить заповiт.
«Мiлiонам ти сонце, добродiй еси, —
Будеш жить вiчно юний, як плiд сей з’iси».
5
«Вiчно жить! Молодим! Справдi, божеський дар!»
І великим, безсмертним почув себе цар.
«Вiчно жить! Молодим! А вона? А вона?
Постарiе, зiв’яне, мов квiтка марна!
Що без неi життя? Сонце? Небо? Сам рай?
З нею жить! Або радше ти сам умирай!»
Вже й не думае цар, до Роксани бiжить:
«Серце, ось тобi дар: вiчно в юностi жить!»
І сказав iй усе, вiдки мае сей плiд,
Що робить, щоб богинi сповнить заповiт.
«Коли любиш мене, мое сонце ясне, —
Дасть безсмертя обом нам зерно те дрiбне.
А не любиш… – урвав. – Кого хочеш люби!
