скачать книгу бесплатно
Отож над поведiнкою своею
вiдкинула контроль – i до мети.
Чи намiри здiйснились благороднi,
ми з вами ще побачимо сьогоднi.
83
Цей план iй здався чистим i невинним.
Взаемини з хлопчиськом не могли
подати харч пересудам i кпинам.
Але якби плетухи й завели,
то чиста совiсть з спокоем невпинним
зневагою б на те вiдповiли.
Так, чисту совiсть мавши до могили,
i християни християн палили.
84
Якби, скажiмо… О, помилуй боже!
якби раптово з мужем сталось щось…
І все-таки усяке ж статись може,
тож припущу цю думку inter nos[47 - Мiж нами (латин.).].
(Тут entre nous[48 - Мiж нами (фр.).] було б ужити гоже,
бо все це iй французькою верзлось,
але тодi, така неоцiнима,
пропала б у моему вiршi рима).
85
І все-таки вона це уявила:
Жуан уже дорослий i змужнiв,
вона – вдова, до того ж дуже мила…
Хай через кiлька рокiв, а не днiв.
Набув би повноти душi та тiла,
то й у коханнi бiльше б розумiв…
В коханнi серафима молодого,
що перед цим говорено про нього.
86
Та досить вже про Джулiю. Пора вже
поволi й до Жуана перейти.
Що коiлося в серцi не добравши,
вiн, як Медея, рано розцвiсти
зумiв, але, розгублений, не знав ще,
якоi досягнути висоти
змогла у ньому пристрасть, що безкрае
чоловiкам блаженство обiцяе.
87
Розгублений, Жуан тiкав до гаю,
блукав блiдий i стомлений з лиця,
i, самоти шукаючи з вiдчаю,
не знав, що значить стомленiсть оця.
Що ж, самоту i сам я полюбляю,
та самоту султана – не ченця.
І лiс люблю – не з гротом поокремим,
а краще, так би мовити, з гаремом.
88
Поет сказав чудово: «О кохання!
Лиш в захватi й безпецi настае
у пристрастi почате царювання
безмежне та божественне твое!»
Не ставитиму зайвих запитань я,
i все-таки одне у мене е:
як поеднати з захватом безпеку,
таку вiд нього рисами далеку?
89
Поет в рядках, що ви iх прочитали,
в свiдомостi усiх лишивши слiд,
жадав, щоб люди клопоту не мали —
i тiльки так iх розумiти слiд.
Вiн не хотiв, щоб марно турбували,
коли вiн любить або iсть обiд.
Що ж до безпеки… Раджу вам до хати
лише певнiше дверi замикати.
90
Жуан блукав над берегом у тишi,
в журбi й сум’яттi падав на траву…
В таких мiсцях поет поему пише
або сюжети бачить наяву.
Тут i читати створене зручнiше.
Проте я застереження вживу:
якщо не Вордсворт виростив тi квiти
i можна щось у творi зрозумiти.
91
Вiн так поринув у своi глибини
(не Вордсворт, а Жуан), що самота
зняла душевний бiль до половини.
Та вiн не знав, що пристраснiсть ота
i хижа спрага значити повинна,
i, на своi не зваживши лiта,
зробився метафiзиком побожним —
цiлком, здаеться, Колрiджу тотожним.
92
Вiн розпочав про всесвiт мiркувати,
про зорi та вогонь, як Прометей,
про землетруси та аеростати,
про вiйни й анатомiю людей, —
про все, що заважае нам пiзнати
великий свiт непiзнаний оцей,
i врештi, захлинувшись вiд любовi, —
про очi донни Джулii чудовi.
93
У тому, хто думки такi плекае,
глибокодумнiсть, а не простоту
завжди мудрець досвiдчений вбачае.
Та в людях, що iх ловлять на льоту,
нiчого, крiм базiкання, немае.
Але ж юнак – яку вiн мав мету?
Було вiд фiлософii тут мало:
вiн рiс – змужнiння роль вiдiгравало.
94
Замислювався вiн над буйством квiтiв,
над голосом вiтрiв… А як коли
i про богинь, якi до фаворитiв
спускалися i смертними були.
Та батько-Час його найбiльше нiтив:
минув, неначе лезом вiдтяли,
i знову завдяки його химерi
Жуан спiзнився нинi до вечерi!
95
Вiн розгортав Боскана й Гарсiласо,
i обiймало раптом вiдчуття,
що до небес душа його знялася
i вже нема на землю вороття.
Мiстичноi поезii окраса —
здiймали книги тi серцебиття
i, як в казках шановноi бабусi,
зчиняли бурю, як при землетрусi.
96
Отак у спробах явне зрозумiти
минали днi Жуановi в гаю.
А бракувало серця, щоб любити,
грудей, на котрi голову свою
розчулено вiн мiг би похилити —
отих единих в цiлому краю,
i ще чогось, чого не називаю,
тому що за потрiбне не вважаю.
97
Цей настрiй хворобливий, як нiрвана,
вже Джулiя помiтила. Проте
предивно, що Інеса до Жуана
i словом не обмовилась про те.
Чому? Бо спостережливiсть погана?
Чи правило любила золоте,
яке велить, щоб за синами мати
грiхiв не поспiшала помiчати?
98
Адже й таке на практицi бувае —
мовчить i чоловiк, коли межу
його дружина з кимсь переступае,
вторгаючись у царину чужу…
(Яка при цьому заповiдь страждае?
Не знаю точно, отже, не скажу.)
В таких випадках – тiльки мовить слово,
не до ладу воно обов’язково.
99
Чоловiки швидкi на пiдозрiння,
та поцiляють не в стрiлецький круг, —
той, в чий город би слiд жбурнуть камiння,
здебiльшого поводиться, як друг.
І не свое стрiлецьке неумiння
кленуть, зазнавши кпинiв i наруг,
i не свое вважають глупство винним,
а гандж, властивий друзям i дружинам.
100
Бувають i батьки короткозорi,
хоч кожен пильно стежить, наче рись.
І враз нiмiють в розпачi та горi:
сини з дiвками дiлися кудись!
Зламались плани точнi та суворi,
хто в тому винен – свари пiднялись…
