скачать книгу бесплатно
«Вiдкрийте! Слово честi, я не винна!
Я стежила, невидима нiким!
Там дон Альфонсо й цiла половина
Севiльi йде озброена за ним!
Яка ганьба! Лише одна хвилина,
i пан увiйде з натовпом отим.
Нехай ваш гiсть вистрибуе до саду:
не високо, до того ж не з фасаду!»
138
І ось Альфонсо справдi у кiмнатi,
а з ним при зброi душ iз двадцять п’ять.
Усi вони, як водиться, жонатi,
i сон жiнок не звикли шанувать,
та ще коли дружини заповзятi
лоби iм полюбляють прикрашать.
Заразливе ж бо зрадництво жiноче:
прости однiй, грiшити iнша схоче!
139
Не знаю, звiдки все те узялося —
i пiдозрiння, й вихватка оця.
Коли у мужа сиве вже волосся,
йому таке, либонь, не до лиця.
Чи гарно, коли тiльки щось здалося,
тягти до спальнi дурня й мудреця,
щоб iншi пересвiдчились у тому,
вiд чого страшно робиться й самому!
140
Нещасна й сонна Джулiя ридала.
А тут iще, з’явившись, як мана,
служниця i досвiдчена, й бувала
доводячи, що спала тут вона,
i друге простирадло геть зiбгала:
мовляв, дивiться – панi не одна.
Пощо була ця вигадка новiтня,
що панi й справдi спала не самiтня?!
141
Вiдтак вони – i покоiвка, й панi,
яких i страх, i сором опосiв,
вляглися поруч, наче у чеканнi
удару з боку лютих ворогiв.
Отак жiнки, бувае, на свiтаннi
з пивницi ждуть своiх чоловiкiв,
а тi белькочуть, зборюючи втому:
«Усi ще п’ють, а ми пiшли додому».
142
Та Джулiя за мить опам’яталась
i крикнула: «Альфонсо! Боже мiй!
Що сталося? Навiщо я дiсталась,
ще молода, потворi отакiй?!
Що означае напад цей i галас?
Чи ви не п’янi часом? То мерщiй,
коли не довiряете, шукайте!»
А вiн: «І обшукаю, так i знайте!»
143
Перекопали шафи й гардероби —
шукав i вiн, шукали i вони.
Знайшли усе, що в дамськоi особи
для туалету служить з давнини —
обручки i намисто, i оздоби,
бiлизну для зими i для весни…
Кололи шафи шпагами зухвало
i меблiв передряпали чимало.
144
Пiд лiжко дуже пильно зазирали
i там накрите кришкою знайшли…
все рiвно що… не те, чого шукали.
Вiконницi розкрили: як коли
слiди необережно залишали
на клумбах чоловiчi закабли.
Чомусь не турбувало iх нiтрiшки,
що зовсiм не обшукували лiжко!
145
А язичок у Джулii тим часом
анi на мить едину не вгавав.
«Шукайте! – до образ жiночих ласим
вона волала. – Бог мене скарав,
на лихо одруживши з цим матрацом!
Та зараз вiн терпець менi урвав.
Коли ще суд iснуе, я покину
цей дiм, що був менi за домовину!
146
Так, дон Альфонсо, ви менi вiднинi
не чоловiк… якщо ви ним були!
Чи личить так поводитись людинi?
Ви ж п’ять чи шiсть десяткiв прожили!
Ви шанувати честь мою повиннi,
а ви ii ганьбити почали.
Як смiли ви подумати, що зможу
я зважитись на рiч таку негожу?!
147
Чи прав своiх зреклася я назавше,
глухого, як березовий кiлок,
духiвника столiтнього обравши,
для того, щоб дiстати цей урок?
А вiн завжди захоплено казав же,
що я найдоброчеснiша з жiнок!
Що я замiжня, – це для нього диво.
О, як же засмутиться вiн жахливо!..
148
Чи залицяльникiв пiд час кориди
вiдштовхувала я завжди на те?
Лише в театр ходила й на обiди,
або до церкви на Рiздво святе!
Вдавала я, що вартi всi огиди,
а ви отак борги вiддаете?
Та граф О’Рiллi – цей герой Алжиру
жалiвся, що сувора я надмiру!
149
А той спiвак з Італii – Каццанi,
що склав для мене стiльки серенад!
А друг його – славетний Корнiанi,
що божеволiв од моiх принад!
А всi англiйцi, турки, росiяни —
нiхто в менi не бачив жодних вад.
Лорд Коффiхауз так запив шалено,
що дуба дав з прихильностi до мене!
150
І герцог Айкр, i дон Фернандо Нуньес
бiля моiх принижувались нiг.
А ви? Хiба порядний опiкунець
з дружиною так повестися б мiг?
Спасибi, що принаймнi ви у цю нiч
пустити в хiд не зважились батiг!
Якими виглядаете смiшними
ви з шпагою й пiстолями своiми!
151
То ось чому поiздку з прокурором
ви термiнову вигадали вдвох!
Користолюбець з виглядом суворим,
це, мабуть, вiн здiйняв переполох.
Мовчить… Йому виправдуватись сором…
Либонь, язик до щелепи присох.
Нi, вiн не дбав про друга дорогого —
ми з вами правдолюбцям нi до чого.
152
Коли з’явився вiн, щоб акт складати, —
будь ласка, не соромтеся, пишiть!
Я можу вам перо й чорнило дати,
вигадуйте провини самохiть!
Та шпигунiв гонiть негайно з хати —
служниця ось роздягнена стоiть!»
Тим часом дiвка в розпалi шепоче:
«Коли б могла iм видряпати очi!»
153
«Хоч стовбула перевернiть шухляди!
Ось шафа – обiйдiть з усiх бокiв.
А ось камiн – найкраще вiд громади
сховатись там – вiн майже догорiв.
А я посплю. Благаю бога ради
поводитись тихiше шукачiв.
Коли добро те знайдете чудове,
то покажiть менi його, панове.
154
До речi, пiсля вашоi навали,
коли ви розбудили весь квартал,
скажiть хоча б, кого ви тут шукали,
хто спричинив увесь оцей скандал?
Як звуть його? Чи особисто знали?
Чи здатний вiн служить за iдеал?
Якщо вже честь поставлено на карту,
то знати слiд, чи справа риску варта.
155
Не поспiшайте тiльки убивати,
