скачать книгу бесплатно
що становили сенс ii розмов.
Вiн iй сказав: «Ідiть, пора не рання».
І за таких невигiдних умов
Антонiя досвiдчена i д?йшла
взяла свою свiчу i тихо вийшла.
174
І ось, сум’яття борючи безкрае,
Альфонсо розпочав свiй монолог:
пiдстав для перепрошень вiн не мае,
хоч засудив свiй вчинок – бачить Бог.
Та е причини – вiн iх приховае,
чому здiйнявся цей переполох…
Вiн нiтився, i фраза його кожна
заплутана була й пустопорожня.
175
Та Джулiя мовчала, хоч готова
була у неi вiдповiдь. Проте
ви всi, жiнки, коли про зраду мова,
чоловiкiв завжди одним б’ете:
тут i брехня годиться загадкова,
i крик, i плач, i натяки на те,
що чоловiк дарма коханця шие,
коли в самого тих коханок три е!
176
Була у неi навiть перевага,
бо про роман Альфонсо та Інес
чудово знала вся оця ватага.
(Чи до лукавства й ви не вдаетесь,
коли раптово купчиться увага
на тому, що накоiли ви десь!)
Вона мовчала й з жалю до Жуана,
який вважав, що мати бездоганна.
177
Мовчати ще була одна причина:
Альфонсо Дон Жуана не назвав.
Виходить, хто щасливий той мужчина,
ревнивець i уявлення не мав.
Вiн би радiв, звичайно, як дитина,
коли б iм’я коханця розгадав.
За цих умов, сказавши про Інесу,
вона могла вказать йому адресу.
178
Тут натяк мiг би наслiдками злими
скiнчитись. Тож кориснiше – мовчи.
(Це слово блякле, але йде до рими.)
Жiнки, цiею стежкою йдучи,
упоруються з справами складними,
так раптом факти вивернувши чи
збрехавши так грацiйно, що, бувае,
це навiть iх на диво прикрашае.
179
Їм досить тiльки ледь почервонiти,
щоб ми уже повiрили. Було
таке й зi мною – нiде правду дiти.
А запереч, то вийде, як на зло.
Коли ж голiвку ладнi вже схилити,
а з милих вiчок рясно потекло,
ми танемо… i, причинивши дверi,
готовi мирно сiсти до вечерi.
180
Альфонсо змовк i попросив простити.
Та Джулiя на те вiдповiла
умовами, що важко iх здiйснити,
бо перша з них пов’язана була
з вiдмовою таке задовольнити,
до чого в нього спрага чимала.
Вiн, як Адам в раю, похмуро никав
i враз набрiв на пару черевикiв.
181
Жiночi не запали б навiть в вiчi:
ну, черевики… Що в тiй дивинi?
Але були це явно чоловiчi
(О, як це важко визнати менi!
Крiзь землю провалитись ладний тричi,
я весь тремчу, як у страшному снi.)
На черевики глянув вiн скандальнi
i, ошалiлий, вискочив iз спальнi.
182
Вiн вибiг, щоб схопитися за шпагу.
А Джулiя – до шафи стрiмголов.
«Мерщiй! Вiн приведе усю ватагу!
Тiкайте, вiн от-от увiйде знов!
Ось ключ. Мiй любий, виявiть вiдвагу,
та швидше, бо пролитись може кров!
Надворi нiч, нiхто вас не пiзнае —
ще нi душi на вулицi немае!»
183
Порада ця була цiлком практична,
але, на жаль, запiзно надiйшла.
Така бувае плата наша звична
за досвiд, котрий доля нам дала!
Жуан з кiмнати вибiг блискавично
i вже дорога в сад його вела, —
i раптом дон Альфонсо з кулаками…
Але Жуан притис його до брами.
184
Борня була на славу. Свiчка згасла.
Антонiя волала: «Це розбiй!»,
а Джулiя, в огонь пiдливши масла,
до крику додавала голос свiй,
немов у пастцi зопалу зав’язла.
І Дон Жуан ще дужче рвався в бiй,
як лев, що, не зважаючи на втрати,
не мае думки мучеником стати.
185
Не встиг Альфонсо шпагу оголити,
бо передчасно випустив з руки.
То ще гаразд, що Дон Жуан вхопити
ii не змiг, а мав лиш кулаки.
Вiн в розпалi зумiв би навiть вбити…
Подумайте ж про любчикiв, жiнки,
i водночас про муки чоловiчi,
аби не овдовiти зразу двiчi!
186
Альфонсо стис Жуана й стоголосо
кричав, а той душив його, як вовк.
Кров потекла (щоправда, тiльки з носа).
Та кулаком Жуан його притовк,
рвонувся, аби швидше дати чосу,
iз-пiд Альфонсо, що на мить замовк,
i як Іосиф, втiк до огорожi,
хоч тiльки цим вони, здаеться, й схожi.
187
Людей, що збiглись, наче на пожежу,
видовище це кинуло у дрож:
на Джулii розiрвано одежу,
як, звiсно, на Антонii також;
затятiсть демонструючи ведмежу,
реве Альфонсо – лев серед вельмож,
а Дон Жуан, в чiм народила мати,
чимдужче намагаеться тiкати.
188
Тож пiсня i кiнчаеться на тому.
Чи слiд розповiдати, як Жуан
бiжить, не озираючись, додому,
приховуючи стид вiд громадян?
Як ранком у порядку судовому
розлуки зажадав шановний пан;
якi плiтки Севiлью потрясали
i що про це в газетах написали?
189
Коли б ви ознайомитись хотiли
з процесом тим – з дебатами сторiн,
зi свiдченнями, що набрали сили,
i з присудом, яким скiнчився вiн,
то все те кiлька звiтiв вiдтворили,
щоправда, не без деяких вiдмiн.
Але найкраща збiрка у Гернея:
вiн до Мадрида iздив ради неi.
190
Інеса, щоб скандал той пригасити,
обiтницю дала – розпочала
свiчки перед Мадонною палити —
iх мала бути кiлькiсть чимала.
Коли вона клялася щось вчинити,
то дiяла завжди не спроквола,
i Дон Жуана в Кадiс вiдiслала,
звiдкiль невдовзi шхуна вiдпливала.
191
Аби моралi й досвiду надбати
i там характер виправити злий,
послати сина вирiшила мати
до Францii й Італii мерщiй.
А Джулiю за монастирськi грати
