скачать книгу бесплатно
24
Плив до Лiворно корабель Жуанiв,
що звався «Тринiдад». Уже здавн?
там родич жив, i, як вiдомо з планiв
Інеси, що складала iх вона,
вiн був одним з поважних дiдуганiв,
який вельмож у мiстi тому зна.
Вiн Дон Жуана мусив би по-свiйськи
ввести у товариство iталiйське.
25
Крiм слуг, з Жуаном був також Педрилло —
наставник товстощокий, як склодув.
Вiн мови знав чужi, але скрутило
невдаху так, що й рiдну вiн забув.
Вiн море кляв i, стогнучи безсило,
не раз в молитвах чорта пом’янув.
А тут ще в нього бризнуло й водою
i вiн вiдчув вологу пiд собою.
26
Не марно вiн злякався. Лютi хвилi
гримiли, не вщухаючи нiяк.
Хоч моряка злякати це й не в силi,
та пасажир легкий на переляк.
З’явився гандж помiтний у вiтрилi,
а темний обрiй бурею набряк,
тож парус почали згортать помалу,
щоб ненароком щогли не зламало.
27
О першiй ночi хвиля небувала,
перевернувши корабель набiк,
i кiль, i ахтерштевень розхитала,
i корабель в кiлькох мiсцях протiк.
Уже за мить позбувся вiн штурвала
i пiдхопив його води потiк,
а на додачу до такоi скрути
трюм затопило на чотири фути.
28
До помп людей негайно вiдрядили,
а iнших – переносити вантаж.
Хто скiльки мiг, натужували жили —
i пасажири, як i екiпаж.
Але вода в пробоiни щосили
гула, все дужче входячи у раж,
хоч що попало люди пхали в дiри —
i сорочки, i куртки, i мундири.
29
Все виявилось марним. Допомогу
лише чудовi помпи подали.
Я раджу всiм, рушаючи в дорогу,
тримати iх напохватi, коли
посудину бiда спiткае вбогу.
Цю теж порятувати б не змогли,
якби не мали iх у ту хвилину.
Спасибi винахiдниковi Мiнну!
30
Удосвiта вдалось передихнути —
раптово вiтер вщухнув i завмер.
Хоч в трюмi ще води було три фути,
надiя все ж проблиснула тепер.
Та враз настала мить новоi скрути —
новий порив зi сходу нiч роздер,
i люта хвиля, хижа, мов акула,
знов корабель на бiк перевернула.
31
Вiн бовтався на хвилях, мов корито,
а з трюму виливалася вода
i з нiг збивала всiх несамовито.
(Либонь, найглибше в пам’ять запада
вiйна, якщо вас, звiсно, не убито,
пожежа чи у плаваннi бiда.
Тому так мореплавцi та солдати
про це i люблять всiм розповiдати.)
32
Бiзань спочатку мусили зрубати,
а потiм грот у море полетiв,
та корабель уперто i затято
не пiддавався владi морякiв.
Бушприт, аби ваги ще менше мати,
зрубали, а фок-щоглу й поготiв…
Кiнець кiнцем, скоряючись зусиллям,
посудина на воду стала кiлем.
33
Нiякого немае в тому дива,
що виявлено ревнiсть отаку —
матросам загибати перспектива
так само, як i всiм, не до смаку.
Щоправда, непокора теж можлива,
i навiть бунт у пору нелегку,
коли нап’ються рому або грогу,
що iх матроси взяти мають змогу.
34
Не сумнiваюсь – душу вдовольнити
найкраще здатнi набожнiсть i ром.
Тож хтось почав мерщiй горiлку пити,
а хтось вiддався Бiблii цiлком.
Навколо вiтер вив несамовито,
лунали тiльки лайка та псалом,
i навiть хворi на морську хворобу
молилися чи ром лили в утробу.
35
Безладдя довело б, либонь, до скрути,
коли б як стiй озброений Жуан
не став у дверях певноi каюти,
де зберiгав горiлку капiтан.
На диво – страх у морi потонути
був менший, нiж загинути вiд ран,
i натовп, що волiв тонути п’яним,
покiрно вiдступив перед Жуаном.
36
«Давай горiлки!» – чулося зiвсюди.
«Не дам! – Жуан суворо вiдповiв. —
Якщо кiнець, то помремо, як люди,
а не як дика зграя пацюкiв!»
Вiн ладен був стрiляти просто в груди —
нiхто вперед ступити не посмiв,
i навiть розчарований Педрилло
одмовився вiд чарочки безсило.
37
Старий позбувся давньоi гординi
i геть од страху розуму одбiг.
Вiн пресвятiй молився Катеринi —
в грiхах численних каявся своiх,
вiн клявся, що нiхто його вiднинi
у море з дому випхати б не змiг,
що втратив мандрувати вiн охоту,
як Санчо Панса бiля Дон Кiхота.
38
Уранцi просяйнув промiнчик вiри
в те, що страшна минулася бiда.
Прищухла буря. Та в пробитi дiри
у трюмi набиралася вода.
До помп ставали навiть канонiри,
в яких була ще сила молода,
а тi, кого робота вкрай зморила,
заходжувались лагодить вiтрила.
39
Але не стало щогл, i уповати
вже не могли на силу вiтерця.
Адже не пiзно й завтра загибати,
тож краще сподiватись до кiнця!
І хоч судилось раз iм помирати,
а все-таки мiлка затока ця
не вабила нiкого, як могила,
котра б i iх навiки прихистила…
40
По бурунах Лiонськоi затоки
посудину, вже сповнену води,
хоч не тонула ще вона допоки,
туди ганяло вiтром i сюди —
то на мiлке тягло, то на глибоке,
поглинути готове назавжди, —
вона пливла то уперед, то рачки
не набагато вправнiше вiд качки.
41
Обшарпана пiд час нiчного шквалу,
вона вже ледь жила. А як на зло
людей i люта згага вже змагала,
але води питноi не було.
Дарма команда стежила бувала
крiзь труб пiдзорних збiльшувальне скло:
нi берега довкiл, анi вiтрила,
лиш нiч, що знову обрiй обступила!
42
