скачать книгу бесплатно
А вiтер вив – от-от, здавалось, вдасться
iз кораблем закiнчити дуель.
До того ж в помпах, наче на нещастя,
потерлися паси на канитель.
Тепер уже, шматований весь час цей,
iз ласки хвиль тримався корабель,
хоч ласка то була, якою в бiйцi
так люблять обмiнятися англiйцi.
43
Тесляр прийшов в сльозах до капiтана
i про останнi спроби доповiв.
І то була ознака препогана,
бо чоловiк той плакати не вмiв,
та й схожий був уже на дiдугана…
Вiн мав дружину й кiлька дiтлахiв,
котрi, як я не вперше помiчаю,
i мертвого доводять до вiдчаю.
44
Хилилася посудина безсила,
уже не здатна рухатися вплав.
Хтось плакав, щоб Мадонна захистила,
а хтось човна за борт уже спускав.
Хтось навiть причепився до Педрилла,
аби старий його висповiдав,
але поважний вчений, як гульвiса,
послав того святенника до бiса.
45
Однi перевдягалися у чисте,
неначебто збиралися на бал,
а iншi працювали й урочисто
клялися, що плювати iм на шквал,
хтось проклинав усе на свiтi чисто,
хтось запевняв розгублений загал,
що добрий човен виручить у морi,
хоч для плавби обставини й суворi.
46
На жаль, чомусь i на порозi смертi
голодним iсти хочеться завжди.
А тут, у цiй шаленiй круговертi
багато в харч набралося води.
Проте команди заходи упертi
порятували дещо вiд бiди,
хоч сухарiв мiшок один i сало —
це для такоi кiлькостi й замало.
47
В Жуанiв човен взяти пощастило
три фунти хлiба i збанець вина,
води питноi налили в барило,
свинини шмат поклали до човна, —
хоч вже ii i плiснявою вкрило,
проте гадали – здасться i вона,
як i мале барильце, у якому
ще хлюпало на денцi трохи рому.
48
Найкращi шлюпки бурею розбито
чи в море геть занесено було.
Лишилось двi – i кожна мов корито —
це вдовольнити, звiсно, не могло.
Взяли вiтрила, що iз ковдр пошито,
напнули замiсть щогли на весло
i в довгу путь рятунку чи загину
людей забрали тiльки половину.
49
Ще день минув. Коли б новоi ночi
завiсу розпанахати вдалось,
постала б тiнь лихоi поторочi,
що прирекла на смерть уже когось.
Вона потьмила мозки, душi, очi,
позбавила сподiванки на щось…
Дванадцять дiб змагалися упертi,
тринадцята була порою смертi.
50
Спустити плiт хтось вирiшив на хвилi —
з дощок тесав прав?ло та весло…
Було б це усмiх викликати в силi,
але смiшити лихо не могло.
Та реготали люди очманiлi
не через те, що весело було —
iстерика, мов буря ошалiла,
в напiвживих iстотах клекотiла.
51
Кiнець кiнцем до плоту прив’язали
мотуззям в непрогляднiй темнотi
все, що могло тримати, як гадали,
оту хистку споруду на водi.
Уже людьми набитi, вiдпливали
вiд корабля баркаси… І тодi
здригнувся вiн в останньому зусиллi
i зник, мов тiнь, поринувши у хвилi.
52
Лунали зойки, викрики, волання
тих, що з бортiв стрибали в круговерть,
неначе спроба то була остання
хоч на хвилину обiгнати смерть.
Та виявилось марним намагання,
i прiрва та наситилася вщерть,
i судно, i приречених назавше
своею крутiею засмоктавши.
53
Зойк смертi та загибелi над морем
лунав, як вирок збурених небес,
i раптом стих… Пiд небом неозорим
лиш вiтер чувся iнодi, та десь
окремий вигук, виповнений горем,
звучав, неначе виплаканий весь,
та зрiдка ще спливав на гребiнь хвилi
бiдак, що i кричати вже не в силi.
54
Човни з людьми поволi вiдпливали,
в пiтьмi та мряцi танучи нiчнiй.
Проте дiстатись берега замало
було у них i певностi, й надiй.
Їх лютий вiтер нiс куди попало,
i тут цiлком безсилий був водiй,
та i людьми занадто вже набитi,
човни могли на дно пiти щомитi.
55
Коли католик гине у безоднi,
то, щоб вогню пекельного минуть,
вiн палко хвилi вмолюе Господнi,
щоб зменшити сувору iхню лють.
А тут, у морi, гинуло сьогоднi
аж двiстi душ, завершуючи путь,
та хто подбати мiг про iх останки,
як панахида коштуе три франки!
56
Жуан у човен скочив i поволi
туди й Педрилла вмiло перевiв.
В нещастi помiнялись iхнi ролi,
i учень дужчий став за вчителiв.
Та не минув слуга своеi долi —
спiткнувся i в безодню полетiв:
на жаль, йому напою пощастило
ковтнути бiльше, нiж устиг Педрилло.
57
Жуан хотiв його у човен взяти,
та п’яний оступився, як на зло,
i, звiсно, полетiв у море кляте,
а човен вмить далеко однесло.
Вiн кинувся п’яницю рятувати
i вже схопився навiть за весло,
але в човнi для плавання нiчного
було вже досить люду i без того.
58
Був також батькiв песик з Дон Жуаном,
який весь час вертiвся бiля нiг
i вив, немов змагався з ураганом, —
Жуан його покинути не мiг.
Корисно мати з нюхом непоганим
i пса серед супутникiв своiх, —
то в небезпеки сповнену дорогу
узяв Жуан i твар четвероногу.
59
Вiн прихопив i грошi – у кишенi
набив сповна й Педрилловi, й собi.
Старий стогнав, волаючи до ненi,
уже цiлком безтямний, далебi.
Що ж до Жуана, то дiла щоденнi
навчили не коритися судьбi,
i не такий вiн був, щоб з переляку
покинути учителя й собаку.
60
А нiч ревла. Щоб знищити вiтрило,
скажений вiтер не жалiв зусиль.
