скачать книгу бесплатно
Воно то нахилялося безсило,
то зiр сягало з поривами хвиль.
А море човен кидало й трощило,
пiдносило, оголюючи киль,
i на очах у всiх одним ударом
розбило менший човен незабаром.
61
І до двохсот ще дев’ять додалося,
а в решти мало теж було надiй.
І в гаморi морського стоголосся
живi мовчазно висловили свiй
сердечний жаль, що вмерти довелося
ще дев’ятьом у гибелi морськiй, —
тим паче, що з нещасними пропало
барильце з ромом та копчене сало.
62
Червоне сонце вибилось на обрiй,
зловiсне, мовби вмите у кровi,
затамувавши в усмiшцi недобрiй
лихе знання про випроби новi.
Ковток вина i хлiб солоно-мокрий
одержали нарештi пiвживi,
закутанi в плащi своi подертi,
мандрiвники, якi чекали смертi.
63
Було iх тридцять душ в суднi малому.
Всi збилися в нестерпнiй тiснотi,
що не давала рухатись нiкому.
Тож мiж собою вирiшили: тi,
що вже не в силi зборювати втому,
лежатимуть, а дужi й молодi
стоятимуть, хоч тiльки й захищало
вiд вiтру iх небесне покривало.
64
Вiдомо, що стремлiння будь-що жити
подовжуе i хворому життя.
Його жiнки спроможнi вкоротити
i друзi, що не знають каяття.
Лише надiя здатна сполучити
те, що Атропа рiже без пуття.
Вiдчай – смертельний ворог довголiття,
як встиг уже нарештi зрозумiть я.
65
Пенсiонери, кажуть, набагато
живуть за iнших довше – i, мабуть,
через свою властивiсть дратувати
людей, за кошт яких вони живуть.
Ось через що, несхильнi поспiшати,
з них принципово декотрi не мруть.
І я колись на безгрошiв’я хворiв,
та був завжди в лабетах кредиторiв…
66
Всi люди в море кинутi несите
твердiшають, мов кремiнь стрiмчакiв,
через свое стремлiння будь-що жити
у свiтi, котрий iх не пожалiв.
Вiд Ноя iм аварii терпiти
доводиться на сотнях кораблiв,
так само, як на каперi, в якому
i аргонавти плавали потому.
67
Та люди – це тварини м’ясоiднi,
як тигри, чи акули, чи вовки, —
не кулики – отi болотнi злиднi,
у котрих невибагливi смаки.
Хоч, власне, трави досить апетитнi
iм споживати теж було б з руки;
чомусь вважають люди непутящi,
що м’ясо перетравлюеться краще.
68
Так i в човнi нещасному гадали.
На третiй день постав на морi штиль —
нарештi змогу все-таки дiстали
заснути пiсля каторжних зусиль.
А вранцi, зголоднiлi, мов шакали,
накинулися на поживну гниль,
хоч слiд було подумати сьогоднi,
що й завтра будуть теж вони голоднi.
69
Проте не важко наслiдки вгадати:
як тiльки все доiли й допили,
то й зрозумiли ясно, що розплати
за глупство не минути iм, коли
бодай добу ще треба iм чекати,
допоки берег з’явиться з iмли.
Чудово сподiватися! Та значно
чудовiше – поводитись обачно.
70
Чотири днi вiтрець i ворухнуть iх
не мiг, немов захоплених у бран.
Мов те дитя у матерi на грудях,
дрiмав у повнiй тишi океан.
А голод звiром втiлювався в людях,
i, як не опинався Дон Жуан,
його собачку все-таки забили
i на снiданок всiм розподiлили.
71
На п’ятий день лиш кiсточки вiд неi
лишились бiдолахам на обiд.
Жуан, який вiд порцii своеi
вiдмовився, як лицаревi й слiд,
тепер психологiчнi емпiреi
вiдкинув геть, бо так уже поблiд,
що iз Педриллом роздiлив реберце,
хоч засмутило вчителя тепер це.
72
На шостий день всi покотом лежали,
мов неживi. А вiтру не було.
Пожадливо i хижо, мов шакали,
очима вже застиглими, як скло,
пiвбожевiльнi люди позирали
одне на одне. Здатися могло,
що хижаки жадання гарячковi
уже от-от i втiлити готовi.
73
Нарештi хтось шепнув комусь на вухо,
а той так само далi передав,
i кожен в пропонованому глухо
свiй потаемний намiр упiзнав.
Кричали всi, доводячи щодуху,
що час вiд слiв удатися до справ,
а справа залишилася остання —
на жертву провести жеребкування.
74
Та перше, нiж дiйти такоi згоди,
вони погризли чоботи й шапки.
Але такi ж голоднi, як i доти,
взялися готувати жеребки.
Для цього й Музi вдалоi нагоди
не пропустили датися взнаки:
лист, що писала Джулiя кохана,
на жеребки взяли у Дон Жуана.
75
Коли по черзi жереб витягали,
не вiдчували й голоду, що iх
чинити так, як чинять канiбали,
примусив щодо родичiв своiх.
Хто перший запропонував, не знали:
Либонь, природа вводила у грiх,
i iй було перечити несила…
Тим часом жереб випав на Педрилла.
76
Вiн висловив одне лише бажання —
аби цирульник, вигостривши нiж,
безболiсно зробив кровопускання
i дiяв по можливостi певнiш.
Католик, вмер вiн не без покаяння,
а помолившись, наче мовив «рiж»,
себе у розпорядження убивцi
вiддав, щоб процедури проробив цi.
77
Цирульник не вiдмовився вiд плати,
бо виконав доручення як слiд:
йому було дозволено обрати
за власним смаком кусень на обiд.
Але, не змiгши спраги подолати,
напився кровi спершу людоiд.
Всi, хто хотiв, поласували м’ясом,
а кишками – акули за баркасом.
78
Не iли тiльки четверо чи трое —
хто чи не мiг, чи просто не схотiв.
Найперше слiд вiдзначити героя,
котрий i собачатини не iв.
