скачать книгу бесплатно
Моральнi там пiдтримуе устоi
мороз, що грiшнi душi огорта.
(Себе в обiймах стужi крижаноi
змиряв святий Антонiй неспроста!)
Там за розпусту встановили мито
i мають суддям грiшники платити.
65
В Альфонсо ще була краса i сила,
та Джулiя i в пестощах своiх
його лише терпiла – не любила.
Немало е на свiтi пар, що iх
буденщина об’еднуе безкрила,
бо дуже мало спiльного у них.
Альфонсо ревнував, але нiкому
признатись не насмiлився б у тому.
66
Хтозна чому, та Джулiя дружила
з Інесою – неначе завдяки
тому, що хоч iх дещо i рiзнило,
обох еднали де в чому смаки.
Базiки теревенили щосили,
неначебто ще в молодi роки
Інеса при Альфонсовi, бувало,
про стриманiсть сувору забувала.
67
Уся Севiлья тiльки те i чула:
цей флiрт тривае, судячи з ознак!
І Джулiю Інеса пригорнула —
не розiллеш водою iх нiяк.
Альфонсо був у захватi: мамула
його хороший схвалювала смак!
Та хоч плiтки i ширились зухвалi,
Інеса iх спростовувала й далi.
68
Чи Джулiя прочула власним вухом,
чи просто здогадатися змогла,
не знаю… Анi словом, анi рухом
вона того вiдчути не дала.
Можливо, що не вiдала i духом
або цiлком байдужою була…
Коли ж вiд свiту крилася й таiла,
то, визнаю, – робила це умiло.
69
Якщо лише тринадцятий хлопчинi,
а жiнцi вже не менше двадцяти,
за ласки iхнi чистi i невиннi
не можна iм, звичайно, доректи.
Та двадцять три вже iй минуло нинi,
i встиг Жуан шiстнадцяти дiйти…
За кiлька лiт мiняються на диво
взаемини – на Пiвднi особливо.
70
Та байдуже, яка тому причина,
а нiжнiсть ласки iхньоi – не та.
Зробився соромливiшим хлопчина,
а жiнка часто очi одверта…
Вона вже розумiти все повинна,
та не такi Жуановi лiта:
вiн уявити наслiдки не в силi,
як сухопутник – океанськi хвилi.
71
А Джулiя i в стриманостi нiжна —
ледь-ледь його торкнеться i тремтить.
І хоч уже доросла i замiжня,
в очах небесна хилиться блакить…
Коли ж рука Жуанова й недвижна
ii руки торкнеться мимохiть,
в душi його здiймаються флюiди
не меншi, нiж вiд палички Армiди.
72
І вiдтепер, коли його стрiчала,
вже усмiхом обличчя не цвiло, —
ii печаль i туга небувала
ставала бiльше схожа на тепло.
І те, що зiр свiй Джулiя ховала,
ознакою зневаги не було:
лукавство у закоханих безкрае —
воно iх прикидатися навчае.
73
Та пристрасть – як ii ти не приховуй,
вона ще дужче в тьмi палахкотить.
Так само неба колiр загадковий
вiщуе грiм, а не ясну блакить.
А почуття – хоч в стiни замуровуй,
вони проникнуть i несамохiть,
бо машкара – то прикриття погане,
крiзь неi швидко iстина прогляне.
74
Тим видаються глибшими зiтхання,
чим глибше ти iх хочеш затаiть,
i тим солодшi свiдчення кохання,
чим важче iх в очах перехопить.
І дрож перед розлукою останнiй,
i зустрiчi вичiкувана мить —
все це прикмети нiжноi любовi,
що iх впiзнати важко юнаковi.
75
Лихий кiнець вiдчувши в перспективi
i знаючи, до чого справа йде,
гонила мрii Джулiя звабливi
i гамувала серце молоде.
Молилася вона Пречистiй Дiвi —
мовляв, нехай Господь не доведе,
а потiм довго радилася з нею,
в жiночих справах кращим судiею.
76
Вона клялась не бачити Жуана,
а полетiла в гостi до Інес.
Хвала Пречистiй Дiвi полум’яна:
на щастя, вiн прогулювався десь!
Та хтось iде… Рятуй, небесна панно!
Чи не Жуан? – Даремно смiетесь:
того разу, здаеться, Божа Мати
ii не спромоглася врятувати…
77
Кiнець кiнцем вона собi поклала,
що страх – то недостойнiсть i ганьба,
що тiльки гордiсть все перемагала
i, отже, переможе. Та хiба
вона пильнiш про декого не дбала
i з почуттям сестри, а не раба,
не ставилась нiколи до особи,
яка iй бiльш за iнших до вподоби?!
78
Та коли б хтось, скажiмо, перед шлюбом
iй, як коханець, був би до душi,
то доброчесна жiнка навiть з любим
не переступить певноi межi!
Коли б вiн навiть виявився грубим,
йому сказати можна: ми чужi! —
поклавши край нахабнику тим самим.
…Ось тактика, яку я раджу дамам.
79
До того ж чи на свiтi вже немае
кохання платонiчного… з яким
свята чи лiтня лiтнього кохае,
лиш почуття подiлюючи з ним?
Так Джулiя, закохана без краю,
казала, грiшне сплутавши з святим.
Я iй так само радив би цей засiб,
i вiд спокус вона убереглася б.
80
Така любов – погоджуюсь – цнотлива.
Цiлують ручку, а тодi уста…
Зi мною не було такого дива.
Але попереджають неспроста,
що це межа i начебто важлива,
бо з дальшого вже злочин вироста.
Тож хай уникнуть вас пекельнi муки!
Я попередив i вмиваю руки.
81
Отож любов не плотська та безсила,
яка не вразить i не потрясе, —
кохання, котре дасть людинi крила,
навчить i душу в небо вознесе! —
так Джулiя для себе встановила
щодо Жуана, ладного на все.
Але чого любов навчити мала?
Та Джулiя й сама того не знала…
82
Збадьорена й захищена бронею
свiдомостi своеi чистоти,
упевнилася Джулiя, що з нею
жаданого iй вдасться досягти.
