скачать книгу бесплатно
не засiб майбуття завоювати.
9
Той, хто нащадкам сам заповiдае
неумирущiсть виключну свою,
себе самого дурить i не мае
надiй в вiках дiждатись врожаю.
Коли ж таке вряди-годи й бувае
i хтось один опиниться в раю,
то бiльшiсть пропаде. І бозна, де тi
зухвальцi, котрi потонули в Летi.
10
Якщо славетний Мiльтон i звертався
до суду й справедливостi вiкiв,
i Час – великий месник – поквитався
iз кожним, хто знущатися умiв,
то лиш тому, що Мiльтона мета вся
не в тому, щоб паплюжити синiв,
аби батькам i тронам догодити,
а в намаганнi iстинi служити.
11
А що, коли б слiпець отой з могили
постав ураз, живий, як Самуiл,
щоб королям i кров захолодили
його пророцтва з осудом навпiл,
чи коли б дочки, що його ганьбили,
постали й узялись до чорних дiл, —
гадаете, навколiшки вiн став би
перед престолом царственоi мавпи?
12
В кровi iрландцiв поплямивши руки
i терен влади збiльшуючи свiй,
прирiк людей на горе i на муки
сер Каслрей – цей тиран i лиходiй.
Його девiз: немае запоруки
певнiшоi, нiж лихо в свiтi сiй,
щоб, всiм у хлiб пiдсипавши отрути,
i свiй народ знедолений закути.
13
Його промов обурливих хвалити
не зважувались навiть холуi,
а вороги та людство посполите
iм присвятили дотепи своi.
Вiн мав один талант – брехнi служити
i кайданами славити ii.
Нi iскри не злетiло з того жорна,
де серцевина темна i потворна.
14
Вiн навiть в ремествi убивцi й ката
нехлюй – i це завжди йому з руки,
бо милостивцiв здатнi налякати
повсюди ним залишенi дiрки.
Його мета – серця й думки топтати,
аби народам датися взнаки.
Вiн чесно заслужив ганьбу повсюди,
де в кайданах у свiтi стогнуть люди.
15
Нiкчемний дух завжди вiдповiдае
нiкчемностi статури. В згодi з цим
малий та хирий завше вимагае,
щоб розумнiшi гнулись перед ним.
Раб у душi, вiн певен, що немае
життя, коли не коряться малим.
Зухвальство боягузливе й порочне,
i це ми нинi бачимо наочно.
16
Куди втекти? Коритися бандитам
мене не змусить лютий лиходiй.
В Італiю? Але й вона пiд гнiтом
так само, як Ірландiя. І iй
в борнi зi злом отим несамовитим
не допоможе вiрш такий, як мiй.
В Європi е раби, царi й магнати.
Є й Саутi, щоб все те оспiвати.
17
Тобi, поету, вславленому нинi,
присвячую поему цю – бери.
Слова в нiй чеснi й простi i повиннi
служити цiлям нашоi пори.
Не покривлю душею: жовтi й синi
я полюбляю вiгiв кольори.
Вiдступництво, проте, мiй торi, модне.
Чи Ваше з цим Вiдступництво не згодне?
ПІСНЯ ПЕРША
1
Нема героя в мене! Чи не диво —
тепер, коли заледве не щодня,
з газетних шпальт волаючи жадливо,
новий герой увагу зупиня!
Але, оскiльки доля iх примхливо
скидае геть здебiльшого з коня,
я обираю краще Дон Жуана,
хоч доля на кону його й погана.
2
Був Кемберленд – отой м’ясник iз ятки,
i Вулф, i Гренбi, славленi без мiр,
Бургойн i Веллiнгтон, яких нащадки
ще не стомились славити з тих пiр —
всi «дев’ять поросят одноi матки»,
як говорив колись у нас Шекспiр.
Був Бонапарт i Дюмур’е, которi
увiчненi в «Кур’ерi» й «Монiторi».
3
Дантон, Брiссо, Марат i Лафайет
себе зумiли славою укрити,
i досягли своiх вiйськових мет
Барнав i Гош – французькi фаворити.
Було чимало й ще. Про всiх поет
в своiй поемi мiг би говорити.
Цi iмена повсюди в свiтi знано,
але вони римуються погано.
4
Був Нельсон – бог вiйни на Альбiонi,
але змiнився напрямок подiй,
i Трафальгар поглинули бездоннi
лiта, в яких побляк i той водiй.
Вiднинi вже моряк, як в роки ?нi,
не викаже пiхотi гонор свiй.
Король наш повернув до сушi круто,
Тож i Дункана, й Нельсона забуто.
5
Були й до Агамемнона тямущi,
якi чинили лихо та добро,
але вони забулися – тому що
минуло iх поетове перо.
Хто в тому винен? А донинi сущi,
сказати б, не захоплюють… i про
таких не створиш гарного романа.
Ось я чому i вибрав Дон Жуана.
6
«In medias res»[44 - Занурюючись у суть справи (латин.).] епiчно починати —
це правило Горацiя. Затим
уявлення герой повинен дати
про все, що спершу коiлося з ним:
про рай, чи грот, чи сад побiля хати
з шатроподiбним деревом старим,
де наш герой обняв свою кохану
i де пилось, як в тишi ресторану.
7
Такий був метод – наслiдок звичаю.
Але, на щастя, метод цей не мiй.
Я починать з початку полюбляю,
дотримуючись розвитку подiй.
Тому з батькiв героя й починаю,
хоч темi буду змушений отiй
вiддати гибель часу i роботи,
якщо ви, розумiеться, не проти.
8
Вiн родом iз Севiльi. Саме звiдти,
де помаранчi й дами – золотi.
Не марно твердять: той не жив на свiтi,
хто не вiдвiдав рай той у життi.
Ще Кадiс е… про нього говорити
я трохи згодом маю на метi.
Отож батьки у злагодi та мирi
жили в Севiльi, при Гвадалквiвiрi.
9
Гiдальго був i лицар знаменитий
Жуанiв батько, тобто дон Хосе.
Пiд ним скакун, мов з вершником iзлитий,
бувало, мчить стрiлою – не повзе.
І родовiд такий, що – не запитуй:
не кожного так доля вознесе.
Тож дон Хосе i народив героя,
