скачать книгу бесплатно
28
Був записник до того ж у Інеси
з реестром чоловiкових грiхiв —
там зберiгались прiзвища й адреси
жiнок, яким Хосе благоволив.
Їi святi подружнi iнтереси
весь вищий свiт обстояти хотiв —
хто речником зробився, хто суддею:
всi зайнялися справою цiею.
29
Всi твердили: та гляньте iй у вiчi!
Та це ж спартанка! Отже, як вони,
простити вправi зради чоловiчi
лише, якщо вiн вернеться з вiйни.
Не раз була присутня i не двiчi,
коли його ганьбили цi пани,
i всi кричали в захватi про неi:
«Яка душа у жiнки оцiеi!»
30
Байдужiсть наших друзiв у хвилини,
коли прокльони сиплються на нас,
я думаю, вважати ми й повиннi
сугубо фiлософською якраз.
Приемно зберегти чуття невиннi
та бажане здiйснити водночас!
Виходить, що прокльони тi законнi,
якщо не ми мстимося, а стороннi.
31
Тому, коли наклепник до недавнiх
ще додае i наклепiв нових,
нiчого неприродного нема в них.
Брехня – звичайний засiб задля тих,
хто мае втiху в брехнях безугавних
i в доданнi новiших до старих.
Вони i не здогадуються навiть,
що наклеп нас прикрашуе i славить.
32
Отож iх доброзичники мирили
i дальнi, i близькi до них колись.
Старалися i родичi щосили,
але мети й вони не домоглись.
Хтось був за те, аби iх розлучили,
хтось, навпаки, аби вони зiйшлись.
Коли ж уже погодились експерти,
враз дон Хосе додумався померти.
33
Ця прикра й несподiвана подiя
i друзiв спантеличила, й Інес,
бо, як вiд них довiдався тодi я,
зiрвався найцiкавiший процес.
Адже була розважитись надiя,
а привiд враз розвiявся i щез!
І на мерця, який вчинив погано,
посипалися докори й догани.
34
Небiжчик обiйшовся без покари,
але було поховано тодi
так само й адвокатськi гонорари,
i прецiкавi виступи в судi.
Коханки роздаровували чари —
одна поповi, ще одна суддi,
а лiкарi казали, що помер вiн
вiд того, що не витримали нерви.
35
Та заслужив i доброго вiн слова,
хоч правити не мiг би за взiрець.
Я тверджу так, бо знав його чудово,
а ще тому, що справi тiй кiнець.
Коли ж грiшив небiжчик випадково,
то ось мiй справедливий рiшенець:
у тому винне тiльки виховання,
та й вдача теж – причина не остання.
36
І хоч були значнi у нього вади,
вiн мав також достоiнства значнi.
Хай це даруе втiху, бога ради,
i ворогам, i друзям, i менi.
Адже нiхто не дав йому поради,
коли вiн був, вважай, уже на днi
i вибiр мав единий – чи померти,
чи по судах тинятися до смертi.
37
Вiн вмер, не залишивши заповiту,
i власнiсть з рук до рук не передав,
тож Дон Жуан маетнiсть розмаiту
як юний син його успадкував.
Інесу ж в опiкунку знамениту
перетворив закон – поборник прав:
вiдомо, що дiтей опiкувати
нiхто не вмiе так, як добра мати.
38
От i взялась виховувати сина
вдова найрозумнiша серед вдiв,
i врахувати все була повинна —
щоб на конi по-лицарськи сидiв,
i щоб, коли проб’е його хвилина,
не розгубився в розпалi боiв —
протистояти мiг ворожим юрмам,
i монастир жiночий брати штурмом.
39
Їй вчителi корилися в усьому,
i опiкунка змушувала iх
Жуановi щепити, як нiкому,
мораль в найвищих виявах своiх.
Про сон вона забула i про втому,
аби не перейшли вони порiг
i часом не проскочило едине —
наука з анатомii людини.
40
Жуан вивчав iсторiю античну
та безлiч непотрiбних дисциплiн,
немов для того тiльки, щоб практично
не мiг iх застосовувати вiн.
Інеса пильнувала педантично
i зважувала все з усiх сторiн
з надiею, що знати вiн не буде,
як плодяться й розмножуються люди.
41
Цей метод, часто вживаний i нинi,
не вдовольняв при вивченнi часiв,
коли ще розважалися богинi
у товариствi фавнiв та богiв.
Бо як було тлумачити хлопчинi
те, що вони без блузок та штанiв?
Тож радила Інеса «Одiссею»,
i вчителi погоджувались з нею.
42
Овiдiй – цей розпусник i гуляка —
стоiть з Анакреоном упритул.
Мораль не схвалить, далебi, нiяка
й того, що витворяв колись Катулл.
Лише Вергiлiй був не забiяка,
та й в нього е розпусницький намул:
його «Formosum pastor Corydon»’у[45 - «Пастух Коридон до красеня» (латин.).]
святенник не читатиме з амвону.
43
Лукрецiй соромiцький та безбожний —
поганий харч для шлункiв молодих,
i Ювенал – хоч твiр його й не кожний,
теж надто вже колючий, як для них.
Одвертiстю своею вiн спроможний
збентежити i грiшних, i святих.
А Марцiаловi солонi епiграми —
то просто бруд, говорячи мiж нами.
44
Жуан читав цi твори у виданнi,
яке сумлiнно звiрив видавець
i де мiсця не зовсiм бездоганнi
покреслив геть цнотливий олiвець.
Проте усi уривки тi поганi
дбайливо перенесено в кiнець,
де, як дотепно вибранi цитати,
iх кожен мiг в додатку прочитати.
45
Це надзвичайно спрощувало справу,
звiльняючи вiд пошукiв ловця,
бо, як навмисне, юним на забаву
була вся покидь виставлена ця.
І так воно триватиме по праву,
допоки не поверне на мiсця
хтось розумнiший викреслене знову
i не прикрие виставку чудову.
46
