скачать книгу бесплатно
Та й молитовник теж було негоже
давати юнаковi: як на зло,
малюнками такими ж слово Боже
у ньому iлюстровано було.
Чи не вважав чудiй якийсь, що зможе
словесне ними вирiзнити тло?
Отож собi його лишила мати,
щоб iншого Жуановi придбати.
47
Його читати змушували вдома
Євангелiе й житiя святих
Фоми, Іеронiма, Хризостома,
i вiн читав з цiкавiстю про них.
(До речi, це напевне аксiома,
що серед богоборцiв запальних
вiддати першiсть треба Августину,
чия «Спокуса» зваблюе людину).
48
Вона заборонила й Августина,
i грiх ii на себе я беру.
І покоiвку в домi через сина
не молоду тримала, а стару.
Була ii це тактика едина,
коли вела ще з чоловiком гру —
цю тактику, щоб клопоту не мати,
я раджу всiм жiнкам застосувати.
49
І хоч у набожностi й благочестi
Жуан i жив, не знаючи бiди,
вiн мужнiм рiс i очi мав розверзтi,
був красенем i хлопцем хоч куди.
А що перебував на перехрестi
мiж церквою та матiр’ю завжди,
то мав тiею стежкою, гадаю,
потрапити прямiсiнько до раю.
50
Отож вiн спершу гарна був дитина,
як говорив не раз я перед цим,
в дванадцять мати вже була повинна
пишатись навiть пiдлiтком таким.
Щоправда, часом вибухи у сина
траплялися, властивi молодим,
але загал iх легко переносив,
допоки формувався цей фiлософ.
51
Я з висновком своiм не поспiшаю,
бо добре знав Жуанових батькiв
i щось розпiзнавати, як гадаю,
в людських серцях навчитися зумiв.
До того ж я i намiру не маю
по матерях судити про синiв,
та й не люблю я злого лихослiв’я —
його завжди уникнути умiв я.
52
Отож мовчу. І е на те причина.
Скажу лише: якби менi свого
доводилось виховувати сина,
я б день i нiч не змушував його
читати катехiзис, i дитина
пiшла б до школи вчитися того,
чого навчився я в ii гостинних
i пам’ятних менi до скону стiнах.
53
Учитись там! Хвалитися не стану.
Та й не вернуть минулого назад!
Не вводитиму грецькою в оману —
ii забув я зовсiм… Verbum sat![46 - Мовленого досить! (Латин.)]
Хоч сам здобув освiту я й погану,
та все-таки, я думаю, хлоп’ят
не так потрiбно нинi научати,
як Дон Жуана научала мати.
54
В шiстнадцять лiт вiн гарний був до бiса,
стрункий i худорлявий, наче паж,
хоч не такий, як пажi тi, гульвiса.
Та входила завжди Інеса в раж,
коли його якась потвора лиса
дорослим називала – терпла аж.
Бо передчаснiсть, як вважала ненька,
великий гандж i хиба чималенька.
55
Були у неi друзi бездоганнi,
та Джулiя трояндою цвiла,
i – нi! – не поступилася б Дiанi.
Краса ii природною була,
як пас Венери, сiль, що в океанi,
чи Купiдонiв лук або стрiла.
Хоч порiвняння, котрих уживаю,
вже досить заяложенi, я знаю.
56
Очей ii блискучiсть i принаду
iй мавританська кров передала.
(В Іспанii вважають це за ваду,
хоч в тiм провина Джулii мала).
Як Боабдiл, лишаючи Гранаду,
до Африки тiкав не спроквола,
в Іспанii лишилась прабабуся, —
чи справа в нiй, сказати не беруся.
57
Їi з якимсь гiдальго одружили,
коли настав одружуватись строк.
Йому б, напевне, предки не простили
такий зухвалий i ганебний крок —
самi вони старалися щосили
лише племiнниць брати i тiток,
хоч всiм вiдомо – шлюб такого роду
здебiльшого погiршуе породу.
58
Цих двое перемiшувачiв кровi,
хоч i були батькам, як в серце нiж,
та хлопчики пiшли вiд них здоровi,
дiвчатка не потворнi, як ранiш.
Обставини, щоправда, випадковi
нащадкiв iм давали вперемiш:
я навiть чув, що жiнка та зухвала
частенько незаконних дарувала.
59
Що б не було, родина розрослася.
Минали поколiння, линув час,
з’явився син, а в цього лоботряса,
звичайно, рiд так само не загас,
i народилась Джулiя – окраса
родини, що тепер цiкавить нас, —
як мати, чиста й гарна, i так само ж
у двадцять три устигла вийти замiж.
60
Вона напрочуд гарнi мала очi
(я сон завжди втрачаю вiд таких!),
ввижалось – зiр той виказати хоче
не гнiв, а шал сподiвань запальних.
Коли ж уста всмiхалися дiвочi,
от-от, здавалось, вивержеться з них
огонь жаги – якби свiдома сила
його велiнням волi не гасила.
61
Їi волосся темне, мовби туча,
облямувало високо чоло,
шовковi брови, темнi та блискучi,
як двi веселки вигнуто було,
уста рожевi та небалакучi —
все це iспанське сонце iй дало.
Ставна на зрiст. (А я – чому не знаю —
малих на зрiст жiнок не полюбляю.)
62
Їi посватав чоловiк самiтний,
якому вже минуло п’ятдесят.
Та у жiнок звичай тепер новiтнiй
i змога е купюру розмiнять,
щоб, коли муж твiй п’ятдесятилiтнiй,
було iх краще два по двадцять п’ять.
Та е у мене твердити причини,
що й тридцять – непогано для мужчини.
63
Усе це прикро. Але як на мене,
то винна тiльки сонця сухозлоть.
Його промiння дике i шалене
розпалюе i труiть нашу плоть.
І навiть пiст i бдiння цiлоденне
не в силi хiть ганебну побороть.
На Пiвднi кожен легше пiддаеться
всьому тому, що любощами зветься!
64
Щасливi люди Пiвночi святоi,
де править доброчеснiсть золота!
