скачать книгу бесплатно
Пообiднiй час Емма провела iз Саймоном Докiнзом, ii наступником у Бристольському королiвському шпиталi, а о другiй повнiстю звiльнила свiй кабiнет. Вона зайняла задне сидiння своеi автiвки, а також увесь багажник усiм особистим скарбом, який назбирала упродовж останнього десятилiття. Коли жiнка востанне повiльно покидала межi лiкарнi, то вже не озиралася. Вона з нетерпiнням чекала тихоi вечерi в Садибi з Гаррi, а згодом – уперше за кiлька тижнiв – покласти голову на подушку до опiвночi, сподiваючись поспати довше чотирьох годин.
* * *
Емма ще була в халатi й насолоджувалася пiзнiм снiданком, коли пролунав дзвiнок.
Гаррi пiдняв слухавку телефону, що стояв на комодi, i якусь хвилину слухав, перш нiж закрити мiкрофон i прошепотiти:
– Це з будинку номер десять.
Емма схопилася й узяла слухавку, сподiваючись почути панi Тетчер на iншому кiнцi дроту.
– Це з будинку номер десять, – промовив офiцiйний голос. – Прем’ер-мiнiстерка цiкавиться, чи не могли б ви прибути сюди о пiв на першу?
– Звiсно, зможу, – вiдповiла Емма, не роздумуючи.
– О котрiй? – запитав Гаррi, коли вона поклала слухавку.
– О пiв на першу до будинку номер десять.
– Краще йди вдягайся, поки я виведу автiвку. Нам доведеться iхати швидше, якщо ти сподiваешся встигнути вчасно.
Емма побiгла нагору й завагалася, не в змозi вирiшити, що вдягнути. Простий темно-синiй костюм i бiла шовкова блузка нарештi виграли конкуренцiю.
Гаррi лише встиг сказати: «Чудово виглядаеш», натиснув на акселератор i виiхав iз брами, радiючи, що уникнув ранкових коркiв. Вiн зупинився бiля Темпл-Мiдс за кiлька хвилин до десятоi.
– Зателефонуй менi пiсля зустрiчi! – гукнув вiн вiд’iжджаючи, хоча не був упевнений, чи почула його дружина.
Коли потяг виiжджав з вокзалу, Емма не могла не думати, що якби Маргарет хотiла просто подякувати iй, то могла б зробити це по телефону. Вона переглянула вранiшнi газети, рясно всiянi свiтлинами новоi прем’ерки та версiями ii призначень на вищi посади. Кабiнет Мiнiстрiв мав зiбратися вперше о десятiй годинi ранку. Жiнка зиркнула на годинник: десята п’ятнадцять.
Емма була серед перших пасажирiв, якi зiйшли з потяга, й побiгла до зупинки таксi. Коли черга дiйшла до неi, назвала адресу:
– Будинок номер десять на Давнiнг-стрит, i я маю бути там до о пiв на першу.
Таксист поглянув на клiентку так, нiби хотiв сказати: «Дури когось iншого».
Коли таксi пiд’iхало до Вайтхолу й зупинилося внизу Давнiнг-стрит, полiцiянт зазирнув у салон, посмiхнувся i вiддав честь. Таксi повiльно пiд’iхало до вхiдних дверей будинку номер десять. Емма дiстала гаманець, але водiй промовив:
– Не треба, панно. Я голосував за торi, тож це вiд мене. І, до речi, удачi.
Перш нiж Емма пiдiйшла до дверей будинку номер десять, вони вiдчинилися. Емма зайшла досередини i виявила молоду жiнку, яка чекала на неi:
– Доброго ранку, ледi Клiфтон. Мене звуть Елiсон, я одна з особистих секретарок прем’ер-мiнiстерки. Знаю, що вона з нетерпiнням чекае зустрiчi з вами.
Емма мовчки пiшла за секретаркою вгору сходами на другий поверх, i вони зупинилися перед дверима. Секретарка постукала, натиснула на клямку й пропустила вiзитерку. Емма зайшла й побачила панi Тетчер, яка розмовляла по телефону.
– Ми оговоримо це ще раз пiзнiше, Вiллi, тодi я i повiдомлю вам свое рiшення.
Прем’ерка поклала слухавку.
– Еммо, – сказала вона, пiдводячись з-за столу. – Дуже добре, що ви приiхали до Лондона за такий короткий час. Я думала, що ви все ще в мiстi.
– Не проблема, панi прем’ер-мiнiстерко.
– Насамперед приймiть моi вiтання з перемогою на п’ятдесяти дев’ятьох округах iз шiстдесяти можливих. Це трiумф! Хоча, сподiваюся, ваш брат буде дражнити вас за те, що ви не змогли перемогти у Бристольських доках.
– Наступного разу, панi прем’ер-мiнiстерко.
– Але це може статися за п’ять рокiв, а до цього часу нам доведеться зробити ще дуже багато, саме тому я хотiла побачитися з вами. Ви, либонь, знаете, що я запросила Патрiка Дженкiна на посаду мiнiстра охорони здоров’я, i, звiсно, йому знадобиться заступник у Палатi лордiв, який буде проводити новий законопроект про Нацiональну охорону здоров’я через Верхню палату й допоможе його ухвалити. І я не можу придумати когось iз кращою квалiфiкацiею для цiеi роботи. Ви ж маете величезний досвiд роботи в Нацiональнiй службi здоров’я, i ваш досвiд працi на посадi голови акцiонерного товариства роблять вас iдеальним кандидатом на цю посаду. Тож сподiваюся, що ви визнаете можливим приеднатися до нашого уряду.
Емма онiмiла.
– Одна зi справдi чудових речей у вас, Еммо, те, що вам навiть не спадало на гадку, чому я хотiла вас бачити. Половина моiх мiнiстрiв вважають, що вони отримали не бiльше, нiж заслуговували, тодi як друга половина не могла приховати свого розчарування. Пiдозрюю, що ви едина, кого це щиро здивувало.
Емма виявила, що ствердно кивае.
– Тож дозвольте менi сказати вам, що буде зараз. Коли ви вийдете звiдси, на вулицi стоятиме автiвка, яка вiдвезе вас до Будинку Александра Флемiнга, де вас чекае мiнiстр. Вiн дуже детально розповiсть вам про вашi обов’язки. Зокрема, захоче поспiлкуватися з вами стосовно нового законопроекту про Нацiональну службу здоров’я, який я хотiла б якнайшвидше провести через обидвi палати, бажано упродовж року. Вислухайте Патрiка Дженкiна – вiн проникливий полiтик i постiйний секретар департаменту. Я б порадила вам також звернутися за порадою до брата. Вiн був не лише здiбним мiнiстром, але й як нiхто iнший знае, як працюе Палата лордiв.
– Але ж вiн – по iнший бiк барикад.
– Це не так працюе у Палатi лордiв, як ви швидко дiзнаетесь. Вони набагато цивiлiзованiшi, нiж у нижнiй палатi, й не зацiкавленi у простому нарощуваннi полiтичних дивiдендiв. І моя остання порада – визначiться, чи вам це подобаеться.
– Менi лестить, панi прем’ер-мiнiстерко, що ви згадали про мене, i маю визнати, що мене дещо збентежив цей виклик.
– Не варто. Ви були моею першою кандидатурою для цiеi роботи, – вiдмахнулася панi Тетчер. – Й останне, Еммо. Ви серед тих кiлькох друзiв, якi, як я сподiваюся, все одно називатимуть мене Маргарет, бо ця робота у мене – не назавжди.
– Дякую, панi прем’ер-мiнiстерко.
Емма пiдвелася й потиснула руку своiй новiй керiвницi. Вийшовши з кабiнету, вона виявила там Елiсон, яка стояла в коридорi.
– Вiтаю, панi мiнiстерко. Автiвка чекае, щоб вiдвезти вас до вашого робочого мiсця.
Коли вони сходили вниз, минаючи свiтлини колишнiх прем’ерiв, Емма намагалася усвiдомити те, що сталося упродовж останнiх кiлькох хвилин. Щойно вона дiйшла до коридору, як вхiднi дверi вiдчинилися i досередини зайшов молодик, якого повiв сходами iнший секретар. Їй стало цiкаво, яку посаду мають намiр запропонувати Норману.
– За мною, будь ласка, – запросила Елiсон i вiдчинила бiчнi дверi, що вели до маленькоi кiмнатки з письмовим столом i телефоном. Емма дивувалася, поки секретарка не зачинила дверi й не додала:
– Прем’ер-мiнiстерка подумала, що, можливо, ви хотiли б зателефонувати своему чоловiковi, перш нiж розпочати нову роботу.
8
Увесь ранок Джайлз збирав своi папери, теки й особистi речi й переносив iх з одного кiнця коридору в iнший. Вiн покинув просторий, добре обладнаний кабiнет, вiкна якого виходили на Парламент-сквер, лише за кiлька крокiв вiд Палати громад, а також команду пiдлеглих, чиiм единим завданням було задовольняти всi його потреби.
Натомiсть переiхав у тiсне примiщення, де працювала лише одна секретарка, вiд якоi очiкували, що виконуватиме ту ж роботу i в опозицii. Падiння було болiсним i стрiмким. Полiтик уже не мiг розраховувати на державних службовцiв, котрi могли б його консультувати, впорядковувати щоденний графiк i складати промови. Цi слуги тепер служили iншому пановi, котрий представляв iншу партiю, для того щоб процес державного управлiння тривав безперешкодно. Ось така демократiя.
Коли задзеленчав телефон, Джайлз пiдняв слухавку – на iншому кiнцi дроту був лiдер опозицii.
– Я збираю засiдання тiньового уряду на десяту годину ранку понедiлка у своему новому офiсi в Палатi громад, Джайлзе. Сподiваюся, що ви зможете взяти участь у цьому заходi.
Не маючи можливостi доручити особистiй секретарцi обдзвонити членiв Кабiнету Мiнiстрiв у будинку номер десять, Джим Келлеген уперше за останнi роки був змушений телефонувати особисто.
* * *
Сказати, що колеги Джайлза виглядали шокованими, коли зайняли своi мiсця за столом наступного понедiлка, було нiчого не сказати. Усi вони розглядали ймовiрнiсть програти жiнцi, але ж не так нищiвно.
Джим Келлеген головував на засiданнi, поспiхом написавши порядок денний на зворотному боцi конверта, який передрукувала секретарка, а тепер роздавали тим колегам, котрi змогли пережити вибори. Єдиною темою, яка займала розуми тих, хто сидiв за цим столом, було те, коли Джим пiде у вiдставку з посади лiдера Лейбористськоi партii. Це був перший пункт порядку денного. Пiсля того як вони змiцнять свое становище в опозицii, сказав вiн своiм колегам, доведеться обрати нового лiдера. Упродовж наступних кiлькох рокiв опозицiя чигатиме в коридорах на невдоволених, голосуватиме проти дiй уряду, щоб знову i знову зазнавати поразки.
Коли зустрiч закiнчилася, Джайлз зробив те, чого не робив роками: вiн покрокував додому пiшки – жодноi мiнiстерськоi автiвки. Вiн сумував за Бiллом, якому написав кiлька рядкiв, дякуючи за службу, а невдовзi приеднався до Карiн за обiдом.
– Це було моторошно? – поцiкавилася вона, коли чоловiк швендяв по кухнi.
– Це було як вiдро холодноi води, адже всi ми знаемо, що не зможемо iз цим нiчого вдiяти щонайменше чотири роки. А до того часу менi виповниться шiстдесят три, – нагадав вiн, – i новий лiдер партii, хто б це не був, без сумнiву, матиме власного кандидата на мое мiсце.
– Це якщо ти не органiзуеш посилену пiдтримку тому, хто стане наступним лiдером, – зауважила Карiн. – Бо в цьому випадку все ще зможеш отримати мiсце пiд сонцем.
– На мою думку, Деннiс Гiлi – единий реальний кандидат на цю посаду, i я впевнений, що партiя вибере його.
– А кому вiн може протистояти? – запитала Карiн, наливаючи чоловiковi келих вина.
– Профспiлки пiдтримають Майкла Фута, але бiльшiсть членiв партii тямлять, що з таким «лiвим» минулим партiя не матиме великоi надii перемогти на наступних загальних виборах.
Джайлз перехилив келих.
– Але нам немае потреби якийсь час турбуватися про такi варiанти, тож краще погомонiмо про щось приемнiше, примiром, де б ти хотiла провести лiтню вiдпустку.
– Існуе iще щось, що варто обмiркувати, перш нiж вирiшувати це, – зронила Карiн. – Можливо, електорат не голосував за тебе, але я знаю декого, хто все ще потребуе твоеi допомоги.
– Що ти маеш на увазi?
– Вранцi телефонувала Емма. Вона сподiваеться, що ти знайдеш час проконсультувати ii щодо новоi роботи.
– Їi новоi роботи?
– Тобi нiхто не сказав? Їi призначили заступницею мiнiстра охорони здоров’я, i вона, як i ти, працюватиме у Палатi лордiв.
Карiн зачекала реакцii чоловiка на це повiдомлення.
– Як би пишалася наша мати, – були першi слова Джайлза. – Хоч щось хороше принесли цi вибори. Я, звiсно, зможу розповiсти iй, яких вибоiн уникати, до кого прислухатися, кого iгнорувати та як завоювати довiру лордiв. Нелегка робота навiть у найкращi часи, – сказав вiн, уже примiряючись до нового завдання. – Я зателефоную iй одразу ж по обiдi, запропоную iй екскурсiю Вестмiнстерським палацом, поки ми перебуваемо у вiдпустцi.
– А якщо ми цього року iдемо до Шотландii на свята, – продовжила Карiн, – ми могли б запросити Гаррi з Еммою до нас. Це вперше за багато рокiв тобi не будуть постiйно перешкоджати державнi службовцi, котрi застерiгатимуть вiд кризи, або журналiсти, котрi запевнятимуть, що iм прикро заважати тобi у вiдпустцi, пане мiнiстр, але…
– Гарна iдея. На той час, коли Емма з’явиться у Палатi лордiв у жовтнi, ii новi колеги вирiшать, що вона вже десятилiття там перебувае.
– Є ще одна рiч, яку варто обговорити, якщо тепер у тебе е набагато бiльше вiльного часу, – продовжила Карiн, ставлячи на стiл тарiлку з м’ясивом.
– Маеш цiлковиту рацiю, кохана, – погодився Джайлз, беручи нiж iз виделкою. – Але пропоную не лише розмовляти про це, а й щось робити.
* * *
Лорд Гудмен пiдвiвся з-за столу, коли до його кабiнету увiйшла секретарка, супроводжуючи потенцiйну клiентку.
– Нарештi маю задоволення познайомитися з вами, панi Грант, – заявив вiдомий адвокат, коли вони тиснули навзаем руки. – Сiдайте, – додав вiн, пiдводячи гостю до зручного фотеля.
– Правда, що ви були адвокатом прем’ер-мiнiстра? – поцiкавилася Еллi-Мей сiдаючи.
– Атож, – пiдтвердив Гудмен. – Але зараз працюю на пана Вiлсона лише приватно.
– А ви знайшли час прочитати листа та додатки, якi я нещодавно вам надiслала? – запитала Еллi-Мей, добре тямлячи, що за бесiду треба платити за тiею ж ставкою, що й за юридичну консультацiю.
– Кожне слово, – сказав Гудмен i поплескав рукою теку на столi перед собою. – Я б узявся за цю справу, якби ваш чоловiк звернувся до мене у цьому пiкантному питаннi. Я б порекомендував йому вимагати у цiеi жiнки доказiв.
– Лорде Гудмен, в адвокатах було б набагато менше потреби, якби всi ми могли передбачати подii. Але, попри це, якою е ваша думка, чи iснують вагомi докази проти ледi Вiрджинii?
– Я б сказав, що так, мадам. Тобто якщо пан i панi Мортон погодяться пiдписати заяву, яка пiдтверджуе, що Фреддi Фенвiк – iхня дитина i що ледi Вiрджинiя знала про це на момент його народження.
– Просто покладiть перед ними потрiбний документ, лорде Гудмен, i вони його пiдпишуть. І як тiльки вони це зроблять, чи може Сайрус вимагати повернення всiеi суми, яку виплатив цiй шарлатанцi за цi роки?
– Кожен цент плюс вiдсотки або iншi виплати, встановленi судом, разом iз моiм гонораром, звiсно.
– Тож ваша порада подавати до суду? – нахилилася вперед Еллi-Мей.
– З одним застереженням, – сказав Гудмен, зводячи брову.
– Адвокати завжди вигадують застереження на той випадок, якщо все ж програють. Що ж, я готова вислухати вас.
– Немае сенсу судитися з ледi Вiрджинiею на таку велику суму, якщо в неi немае активiв, що мають реальну вартiсть. Одна газета, – сказав вiн, розгортаючи пухку теку, – стверджуе, що вона забирае юного Фреддi з його початковоi школи, оскiльки бiльше не може дозволити собi платити за неi.
– Але iй належить будинок на Онслоу-сквер, я достовiрно поiнформована про це, i вона мае пiв дюжини слуг, аби доглядати за ним.
– Належав, – виправив Гудмен. – Ледi Вiрджинiя продала цей будинок кiлька мiсяцiв тому i звiльнила весь персонал.
Вiн розгорнув iншу теку й переглянув кiлька вирiзок iз часописiв, перш нiж передати матерiали своiй клiентцi.
Пiсля того як Еллi-Мей закiнчила iх читати, вона запитала:
– Це змiнюе вашу думку?
– Нi, але для початку я б порекомендував надiслати ледi Вiрджинii листа без наполягань iз проханням виплатити повну суму та дати iй тридцять днiв на вiдповiдь. Менi важко повiрити, що вона не захоче укласти якусь мирну угоду, замiть того щоб ii визнали банкрутом i навiть виникла загроза ii арешту за шахрайство.
– А якщо вона цього не зробить?.. Бо я вiдчуваю, що вона цього не зробить, – вiдгукнулася Еллi-Мей.
– Тодi вам доведеться вирiшувати, чи видавати судовий припис, за великоi ймовiрностi, що з неi не вдасться стягнути жодного пенса, але вам, однак, доведеться сплачувати власнi судовi витрати, хоча й несуттевi.
Правник помовчав i додав:
– Зваживши все, я б порадив вам бути обережною. Природно, рiшення за вами. Але, як я вже зазначав, панi Грант, це може врештi-решт коштувати вам купи грошей без жодноi гарантii iх повернення.
– Якщо цю лярву оголосять банкрутом, вона зазнае приниження i вiдчуе небезпеку опинитися у в’язницi, це вартуватиме кожного витраченого пенса.
* * *
