скачать книгу бесплатно
– Немае сумнiвiв, що за звичних обставин це було б вигiдною угодою для банку, але пiсля вашого минулого досвiду контактiв iз Меллором, можливо, було б розумно, якби я повiдомив Комiтет iз етики Банку Англii, що ми розглядаемо можливiсть укласти дiлову операцiю з кимось, хто перебувае у в’язницi. Якщо вони не заперечуватимуть, то чом би нам i не погодитися?
– Це, безумовно, найкраще рiшення, – визнав Хакiм. – Чому б вам не зробити цього, Арнольде, i не повiдомити менi про результат?
– І менi не треба вам нагадувати, – додав Себастьян, – що Меллор телефонуватиме менi о десятiй ранку в п’ятницю.
– Треба переконатися, що вiн телефонуватиме не за наш кошт, – зауважив Хакiм.
* * *
Вони вдвох сидiли вiдокремлено в кiнцi бару, щоб бути певними, що iх нiхто не чуе.
– Коли замислюся, – сказав Ноулс, – то дивуюся, як ви стали директором туристичноi компанii. Зрештою, я нiколи не чув, щоб ви десь вiдпочивали.
– Менi байдужi iноземцi, – пояснив Слоун. – Їм не можна вiрити.
Бармен наповнив склянку джином.
– Але у будь-якому разi я не прагну плавати i лежати на пляжi засмагаючи – це не мiй тип розваг. Вважаю за краще залишатися в Англii та насолоджуватися кiлькома днями полювання або самостiйно вештатися пагорбами. І майте на увазi, не думаю, що буду займатися туристичним бiзнесом довго.
– Є щось, про що я мав би знати?
– У мене була одна-двi пропозицii щодо «Меллор тревел», якi дозволили б нам обом вийти на пенсiю.
– Але Меллору все ще належить п’ятдесят один вiдсоток компанii, тому вiн у кiнцевому пiдсумку стане й головним бенефiцiаром.
– Я не планував продавати компанiю, – заперечив Слоун, – лише ii активи. Позбуватися активiв – це нова гра в Сiтi, i до того часу, як Меллор допетрае, що ми задумали, у нього взагалi не залишиться компанii, лише ii оболонка.
– А коли вiн вийде з в’язницi…
– Мене вже там давно не буде, я житиму в мiсцi, де немае договору про екстрадицiю з Великою Британiею.
– А як щодо мене? Я ж залишуся в банку.
– Нi-нi! До того часу ви вийдете зi складу ради директорiв на знак протесту. Але не ранiше, нiж на ваш рахунок у швейцарському банку впаде велика сума грошей.
– Скiльки часу вам знадобиться, щоб закрити угоду?
– Я не поспiшаю. Наш заочний керiвник в осяжному майбутньому нiкуди не подiнеться, а до цього часу наш пенсiйний план вже буде реалiзовано.
– Ширяться чутки, що «Томас Кук i Ко» зацiкавленi купити нашу компанiю.
– Цього не станеться, поки я голова правлiння, – запевнив Слоун.
* * *
– На першiй лiнii пан Меллор, – повiдомила Рейчел, усвiдомлюючи, що вона переривае ранкову зустрiч Себастьяна з директором валютного департаменту банку.
Себ зиркнув на годинник. Десята нуль-нуль.
– Ви не проти, якщо я вiдповiм? – промовив вiн, беручи слухавку.
– Не заперечую, – вiдгукнувся Вiктор Кауфман, добре знаючи, хто зараз на iншому кiнцi дроту.
– З’еднайте iз ним, Рейчел. Доброго ранку, пане Меллор, це Себастьян Клiфтон.
– Ви вже вирiшили, пане Клiфтон?
– Атож, вирiшив i можу вас запевнити, що «Фартингс» дуже серйозно поставився до вашоi пропозицii. Однак пiсля довгих роздумiв рада директорiв вирiшила, що це не той тип бiзнесу, яким бажае займатися банк, i тому…
Лiнiя стихла.
12
Десмонд Меллор годинами лежав на тонкому матрацi з кiнського волосу, поклавши голову на тверду, як камiнь, подушку. Вiн утупився в стелю, намагаючись збагнути, що йому робити зараз, коли Клiфтон вiдхилив його пропозицiю. Думка про те, що Едрiен Слоун його одурив, водночас знищивши його компанiю, робила в’язня параноiком.
Раптом дверi камери вiдчинилися, i черговий офiцер гукнув, хоча й перебував лише за кiлька метрiв:
– Прогулянка!
Щодня по обiдi бранцiв випускали з камер на годину i дозволяли iм гуляти на подвiр’i, тренуватися й теревенити зi своiми товаришами по нещастю, щоб тi могли обмiркувати свiй наступний злочин до того, як iх звiльнять.
Меллор зазвичай шукав компанii тих, хто сидiв уперше i не мав намiру повертатися до злочинного життя. Його потiшило, що вiн буквально наткнувся на прогулянцi на свого першого випускника Ітона (марихуана) i випускника Кембриджа (шахрайство). Але не сьогоднi. Вiн уже вирiшив, з ким йому потрiбно перебалакати приватно.
Меллор обiйшов подвiр’я двiчi, перш нiж помiтив Неша, який ступав самотньо за кiлька крокiв попереду. Не так багато в’язнiв хотiли провести цiлу годину в компанii найманого вбивцi, котрий, здавалося, провiв у в’язницi все свое життя, i його не хвилювало, якщо проведе кiлька днiв у карцерi за напад на одного з бранцiв, який його роздратував. Останньою його жертвою став кухар, котрий не насипав Нешу додатковоi порцii смаженоi картоплi й отримав за це обпечену руку.
Меллор ще раз повторив про себе добре пiдготовлений текст, перш нiж нарештi наздогнати Неша, хоча просте привiтання «Вiдвали!» мало не змусило його знову замислитися. Якби Меллор не був у вiдчаi, вiн швидко пiшов би собi далi.
– Менi потрiбна порада.
– То знайди собi адвоката.
– Адвокат не порадить у моiй справi, – сказав Меллор.
Неш уважнiше поглянув на нього:
– Краще, щоб це не був якийсь пiдступ, бо якщо ти якийсь бiсiв сексот, то проведеш решту термiну у тюремнiй лiкарнi. Я чiтко дав зрозумiти?
– Цiлком, – пiдтвердив Меллор, раптом второпавши значення словосполучення «жорсткий чоловiк», але вже було запiзно вiдступати.
– Гiпотетично… – почав Меллор.
– Що це за лайно?
– Скiльки платять найманим убивцям?
– Якщо ти полiцiйна шмата, – сказав Неш, – порiшу тебе задурно.
– Я бiзнесмен, – випалив Меллор.
Хоча його серце все ще калатало, як шалене, вiн уже не вiдчував страху.
– І менi потрiбнi послуги професiонала.
Неш обернувся до нього:
– Залежить вiд того, якоi саме послуги ти шукаеш. Як i в будь-якому добре керованому бiзнесi, нашi цiни гнучкi та конкурентоспроможнi, – додав вiн iз тонкою посмiшкою i показав три зуби. – Якщо треба просто когось налякати – зламана рука, зламана нога – це коштуватиме вам тисячу. Кiлька тисяч – якщо вiн мае зв’язки, i ще набагато бiльше – якщо мае охоронцiв.
– У нього немае нiяких вартих уваги зв’язкiв i захисту
також.
– Це полегшуе ситуацiю. То що тобi треба?
– Я хочу, щоб декому скрутили в’язи, – тихо промовив Меллор. Неш уперше виглядав зацiкавленим. – Але нiхто не повинен вистежити мене як замовника.
– За кого ти мене маеш, клятий аматоре?
– Якщо ви такий професiонал, – зауважив Меллор, беручи iнiцiативу до своiх рук, – то як опинилися тут? – «Завжди давай вiдсiч хулiгановi», навчав його старий, i тепер вiн вирiшив з’ясувати, наскiльки гарною була ця порада.
– Гаразд, гаразд, – замирився Неш. – Але це буде недешево. Вертухаi нiколи не зводять iз мене своiх сраних очей. Вони читають моi листи, перш нiж я iх отримаю, i слухають моi телефоннi дзвiнки, – пробурчав вiн, – хоча я знаю, як це обiйти. Тож мiй единий шанс – влаштувати щось пiд час вiзиту до в’язницi. Але навiть тодi камери стеження наглядають за мною, i тепер у них е ще й довбаний експерт iз читання по губах, котрий стежить за кожним моiм словом.
– То кажете, що це неможливо?
– Нi. Просто дорого. І це станеться не завтра вранцi.
– І яка цiна?
– Десять тисяч аванс, ще десять – у день похорону.
Меллор був здивований, як дешево коштувало життя людини, хоча йому було байдуже думати про наслiдки, якщо йому не вдасться здiйснити другий платiж.
– Вiдвали, – твердо промовив Неш, – iнакше вертухаi щось запiдозрять. Якщо ти зашнуруеш черевики перед тим, як покинути подвiр’я, я знатиму, що ти серйозно. Інакше не турбуй мене бiльше.
Меллор додав кроку й приеднався до кишенькового злодiя, котрий мiг зняти вашого годинника, а ви навiть не помiтили б цього. Фокус за гратами, а професiя назовнi. Джоннi Пройдисвiт мiг заробляти по сто тисяч на рiк без оподаткування, i це рiдко закiнчувалося вироком довшим, нiж на шiсть мiсяцiв.
Пролунала сирена, щоб попередити в’язнiв, що iм час повертатися до своiх камер. Меллор став на одне колiно i зав’язав шнурiвки на черевику.
* * *
Ледi Вiрджинiя нiколи не мала приемностi навiдуватися до в’язницi суворого режиму в «Белмаршi». Вона так вiдрiзнялася вiд спокiйнiшоi атмосфери Форд-оупен, де в суботу вдень вони пили чай та iли печиво. Але позаяк Меллору висунули iнше, серйознiше звинувачення, його перевели зi «Саду Англii» у «Пекельне болото», де сидiли лише рецидивiсти.
Особливо iй не подобалося, коли шукали наркотики в мiсцях, якi б нiколи не спали iй на гадку, i чекати, поки вiдчинять або зачинять ворота, перш нiж дозволять iй просунутися iще на кiлька ярдiв. І галас був невпинний, нiби одночасно давали концерт iз пiв дюжини рок-гуртiв. Коли ж ii нарештi завели до великоi кiмнати з бiлими стiнами та без вiкон, вона пiдвела очi й побачила, як iз кругового балкона над ними кiлька офiцерiв оглядали вiдвiдувачiв, тодi як камери стеження нiколи не припиняли свiй рух. Але найгiрше те, що iй доводилося отиратися навiть не серед робiтничого класу, а серед кримiнальних братчикiв.
Однак можливiсть заробити трохи зайвоi готiвки, безумовно, допомогла полегшити приниження, хоча навiть це не змогло б зарадити в ii останнiй проблемi.
Того ранку Вiрджинiя отримала ретельно сформульованого листа вiд старшого партнера Гудмена Деррiка. Той ввiчливо, але рiшуче просив повернути упродовж тридцяти днiв близько двох мiльйонiв фунтiв стерлiнгiв, отриманих за фальшивими вимогами, iнакше йому не залишиться iншого виходу, як звернутися до суду вiд iменi свого клiента.
У Вiрджинii не було навiть двох тисяч фунтiв, не кажучи вже про два мiльйони. Вона негайно ж зателефонувала своему адвокату й попросила його домовитися про зустрiч iз сером Едвардом Мейкпiсом – у сподiваннi, що йому вдасться знайти якесь рiшення. Аристократка не була оптимiсткою. Можливо, настав час нарештi прийняти запрошення далекого кузена вiдвiдати його ранчо в Аргентинi. Вiн регулярно нагадував iй про свою пропозицiю пiд час щорiчного вiзиту до Коудрей-парку в супроводi табуна коней для гри поло та зграйки вродливих молодикiв. І тi, й iншi змiнювалися з кожним його вiзитом. Лише одне могло бути гiршим, нiж провести кiлька рокiв на ранчо в Аргентинi, – провести кiлька рокiв у такому мiсцi, як це.
Вiрджинiя припаркувала свого «моррiс-мiнора» мiж «роллс-ройсом» та «остiном A40», перш нiж пiдiйти до стiйки реестрацii.
* * *
Меллор сидiв сам-один у кiмнатi для вiдвiдин, коштовнi хвилини танули, а Вiрджинii все не було. Вона зроду не з’являлася вчасно, але оскiльки iнших вiдвiдувачiв у нього не було, то й не мiг скаржитися.
Вiн озирнувся по кiмнатi, зупинивши погляд на Нешi, який сидiв навпроти фарбованоi бiлявки, котра наклала густий шар червоноi помади на вуста, була одягнена в бiлу блузку без бюстгальтера та чорну шкiряну мiнi-спiдницю. Це було ознакою того, у якому вiдчаi був Меллор, задивившись на неi.
Вiн уважно спостерiгав за ними, як i кiлька офiцерiв iз балкона нагорi. Вони, здавалося, не розмовляли мiж собою, але потiм здогадався, що лише тому, що iхнi губи не ворушяться, це не означае, що вони не спiлкуються. Бiльшiсть людей могли б вирiшити, що вони чоловiк i дружина, та позаяк Неш був геем, це могло бути лише бiзнесом. І Меллор знав, чию справу вони обговорювали.
Вiн пiдвiв погляд, коли Вiрджинiя з’явилася за його столиком, тримаючи в руках горнятко чаю та шоколадний батончик. Вiн згадав, що Себастьян Клiфтон купив йому два батончики.
– Є якiсь новини про дату вашого суду? – запитала Вiрджинiя, займаючи мiсце навпроти в’язня.
– Я уклав угоду, – повiдомив Меллор. – Погодився визнати свою провину за меншим звинуваченням в обмiн на коротший термiн – iще чотири роки, загалом шiсть. За гарноi поведiнки зможу вийти за три.
– Не так i довго, – промовила Вiрджинiя, намагаючись надати своiм словам оптимiзму.
– Достатньо довго, щоб Слоун знекровив мою компанiю. Коли я вийду, у мене не залишиться нiчого, окрiм вивiски над вхiдними дверима.
– Чи можу я чимось допомогти?
– Можете, саме тому я i хотiв зустрiтися. Менi потрiбно десь дiстати десять тисяч фунтiв – якнайшвидше. Заповiт моеi матерi нарештi вступив у силу, i хоча вона залишила все менi, у неi була тiльки одна рiч, котра мала якусь цiннiсть, – маеток у Селфордi. Мiсцевий агент iз нерухомостi встиг продати його за дванадцять тисяч, i я доручив iм виписати чек на ваше iм’я. Менi потрiбно, щоб хтось забрав грошi якнайшвидше.
– Я поiду до Селфорда у вiвторок, – пообiцяла Вiрджинiя, оскiльки в понедiлок вона мала одну важливiшу зустрiч. – І що ви хочете, щоб я зробила з грiшми?
Меллор зачекав, поки його омине камера, перш нiж озватися знову:
– Менi потрiбно, щоб ви передали десять тисяч готiвкою одному комерцiйному партнеровi. Решта залишиться вам.
– Як я його впiзнаю?
– Їi, – виправив Меллор. – Погляньте лiворуч вiд мене, i ви побачите бiлявку, яка розмовляе з хлопцем, схожим на боксера, котрий виступае у важкiй вазi.
Вiрджинiя зиркнула праворуч i не могла пропустити двох персонажiв, якi виглядали так, нiби могли бути статистами у «Свiнi»[10 - «Свiнi» – британський телевiзiйнiй серiал 1974–1978 рр. про двох учасникiв «Летючого загону», фiлii столичноi полiцii, що спецiалiзувався на боротьбi зi збройними грабунками та жорстокими злочинами в Лондонi.].
– Бачите ii?
Вiрджинiя ствердно кивнула.
– Ви зустрiнетеся з нею в Музеi науки. Вона чекатиме бiля Ракети Стiвенсона на першому поверсi.
– Щойно я iх отримаю, зателефоную вам i повiдомлю деталi.
Це мав бути перший вiзит Вiрджинii до Музею науки.
13
– Дозвольте розпочати, ледi Вiрджинiе, з нагадування, що стосунки мiж адвокатом i його клiентом е конфiденцiйними, тому все, що ви менi скажете стосовно цiеi справи, не може й нiколи не вийде за межi цiеi кiмнати. Однак не менш важливо, – продовжив сер Едвард Мейкпiс, – наголосити, що якщо ви не повнiстю вiдвертi зi мною, я не зможу дати вам найкращу пораду.
