скачать книгу бесплатно
– Тодi ви, мабуть, знаете про купони, якщо ваш приятель захоче горнятко чаю або канапки.
«Вiн менi не приятель», – хотiв сказати Себастьян, передаючи банкноту в один фунт для обмiну на десять купонiв.
– Ми повернемо рiзницю, коли ви повернетесь.
Себ подякував, замкнув дверцята шафки й поклав до кишенi ключ разом iз купонами. Коли ж увiйшов до зали очiкувань, iнший офiцер вручив йому невеликий жетон iз викарбуваним на ньому номером вiсiмнадцять.
– Зачекайте, поки не оголосять ваш номер, – пояснив
офiцер.
Себастьян сидiв на пластиковому ослiнчику в кiмнатi, заповненiй людьми, котрi виглядали так, нiби це лише частина iхнього повсякденного життя. Вiн озирався навколо, щоб поглянути на дружин, подруг, батькiв i навiть маленьких дiтей, якi бавилися у куточку, й у всiх не було нiчого спiльного, окрiм того, що iхнього родича, товариша чи коханого замкнули у буцегарнi. Себ пiдозрював, що вiн единий, хто вiдвiдуе людину, яка йому зовсiм не до вподоби.
– Номери вiд одного до п’яти! – пролунав голос iз динамiка.
Кiлька вiдвiдувачiв схопилися й поквапилися з кiмнати, явно не бажаючи гаяти жодноi хвилини вiдведеноi iм години. Один iз них залишив примiрник «Дейлi мейл», i Себ погортав часопис, аби хоч якось скрасити час. Нескiнченнi свiтлини принца Чарльза та ледi Дiани Спенсер, якi базiкали на садовiй вечiрцi у Норфолку; Дiана виглядала надзвичайно щасливою, тодi як принц виглядав так, нiби вiдкривав електростанцiю.
– Номери вiд шести до десяти! – прогримiв динамiк, й iнша зграйка вiдвiдувачiв швидко подалася на вихiд.
Себ перегорнув сторiнку. Маргарет Тетчер обiцяла закон для боротьби з дикими котами. Майкл Фут охарактеризував цi заходи як драконiвськi й проголосив свою полiтику роботою для своiх, а не для чужих.
– Номери з одинадцяти до п’ятнадцяти.
Себастьян поглянув на годинник на стiнi: чотирнадцята дванадцять. За такоi швидкостi йому може пощастити поспiлкуватися з Меллором не довше сорока хвилин, хоча вiн й пiдозрював, що бранець добре пiдготуеться i не буде надаремно гаяти час. Вiдвiдувач пiдiйшов до задньоi стiни примiщення, щоб побачити стару фотографiю, на якiй Мухаммед Алi вказував пальцем на репортера зi словами: «Його п’ястук не може втрапити у те, чого не бачать його очi». Себ зацiкавився, хто ж вигадав такi блискучi рядки. Може, й сам колишнiй чемпiон?
– Номери iз шiстнадцятого по двадцятий!
Себ повiльно пiдвiвся й приеднався до гурту з десятка вiдвiдувачiв, якi попрямували за офiцером до надр в’язницi. Перед тим як дозволити зайти до зали для вiдвiдин, iх зупинили й обшукали.
Себастьян опинився у великому квадратному примiщеннi з десятками маленьких столикiв, кожен з яких був оточений чотирма крiслами – одним червоним i трьома синiми. Вiн окинув поглядом кiмнату, але не помiтив Меллора, доки той не пiдняв руку. Меллор так погладшав, що Себастьян заледве його впiзнав. Іще до того як Себ сiв, Меллор махнув рукою в бiк кафетерiю в iншому кiнцi кiмнати й попросив:
– Чи не могли б ви принести менi горнятко чаю та батончик «КiтКат»?
Себ став у невелику чергу бiля стiйки, де обмiняв бiльшiсть своiх купонiв на два горнятка чаю та два «КiтКати». Повернувшись до столика, вiн поставив одне горнятко та поклав обидва батончики перед своiм давнiм супротивником.
– Отже, чому ви хотiли зi мною зустрiтися? – поцiкавився Себастьян без будь-яких свiтських балачок.
– Це довга iсторiя, але не думаю, що вона вас здивуе.
Меллор зробив ковток чаю i розгорнув обгортку «КiтКата»:
– Пiсля того як полiцiя з’ясувала, що ми зi Слоуном вiдповiдальнi за арешт вашого приятеля Хакiма Бiшари, Слоун виступив на боцi Корони й усе спихнув на мене. Мене засудили до двох рокiв за гратами за перекручення судочинства, тодi як його звiльнили вiд покарання. Нiби було недостатньо того, що я опинився в буцегарнi, йому ще й вдалося взяти пiд свiй контроль «Меллор тревел». Та ще й стверджувати, що вiн единий, хто може врятувати компанiю, поки ii голова перебуватиме у в’язницi, й акцiонери на це купилися.
– Але як мажоритарний акцiонер ви все одно мали б зберегти загальний контроль?
– Не в акцiонернiй компанii, як ви вже могли дiзнатися, коли Бiшара потрапив пiд пiдозру. Вони навiть не надсилають менi протоколiв засiдань ради директорiв. Але Слоун не усвiдомлюе, що у мене е дехто всерединi, хто добре iнформуе мене про стан справ.
– Джим Ноулс?
– Нi. Цей мерзотник мене зрадив, як тiльки мене заарештували, i навiть запропонував обрати Слоуна керiвником фiрми. За це Ноулс став його заступником iз пiдвищеною зарплатнею.
– Маленька затишна домовленiсть, – кивнув Себастьян. – Але ж ви, мабуть, звернулися до юристiв.
– Звернувся. Але вони були достатньо обережнi, щоб не порушити закон, тому я небагато мiг iз цим вдiяти. Але ви можете.
Себ вiдпив чаю, поки Меллор розгортав другий «КiтКат»:
– Що ви маете на увазi?
– Як ви й сказали, пане Клiфтон, я i досi мажоритарний акцiонер «Меллор тревел», але пiдозрюю, що до мого виходу на волю цi акцii не будуть вартими паперу, на якому вони надрукованi. Але якби я продав iх вам за один фунт…
– У чому зиск?
– Немае зиску, хоча й у нас були своi розбiжностi в минулому. Моею единою метою е помста: я хочу викинути Едрiена Слоуна та Джима Ноулса з правлiння та з компанii, щоб вони отримали належне, i не можу вигадати нiкого, хто виконав би цю роботу краще за вас.
– А що ви сподiваетесь отримати навзаем?
Себастьян зробив паузу i, споглядаючи Меллору просто в вiчi, додав:
– Коли ви вдихнете повiтря свободи?
Пролунала сирена, попереджаючи, що iм лишилося усього десять хвилин.
– Це може статися нескоро, – зiтхнув Меллор, переламуючи навпiл шоколадний батончик. – Зараз менi мають пред’явити нове звинувачення, про яке ви навiть не пiдозрюете.
Себастьян вирiшив не тиснути на нього. Час минав, й у нього лишалося iще кiлька запитань, якi вимагали вiдповiдей, перш нiж вiн мiг би розглянути пропозицiю Меллора.
– Але, зрештою, ви ж виберетеся.
– І коли я це зроблю, то буду очiкувати, що мiй п’ятдесят один вiдсоток акцiй «Меллор тревел» менi повернуть у повному обсязi, також за один фунт.
– Тодi навiщо це «Фартингсу»?
– Ви самi зможете призначити голову правлiння й керувати компанiею. «Фартингс» також зможе отримувати винагороду за обслуговування, одержуючи при цьому двадцять вiдсоткiв рiчного прибутку «Меллор тревел», що, на мою думку, бiльш нiж справедливо, i ви погодитеся з цим. Ви також отримаете додаткове задоволення, коли вдруге приберете Едрiена Слоуна з посади. Все, що я проситиму за це, – отримувати копiю протоколу кожного засiдання правлiння й зустрiчатися з вами раз на квартал.
Сирена пролунала вдруге. П’ять хвилин.
– Я маю подумати, а коли вирiшу, зателефоную вам.
– Ви не зможете менi зателефонувати, пане Клiфтон. В’язнi не мають права приймати вхiднi дзвiнки. Я зателефоную вам у банк наступноi п’ятницi о десятiй ранку, що дасть вам бiльш нiж достатньо часу, аби прийняти рiшення.
Сирена пролунала втрете.
* * *
Джессiка зиркнула на годинник, коли Себастьян зайшов у передпокiй i повiсив плащ на вiшак.
– Ти таки зумiв встигнути вчасно, – промовила вона й неохоче поцiлувала батька в щоку.
Себастьян посмiхнувся:
– Тож де ти хочеш повечеряти, юна ледi?
– У барi Гаррi.
– У Лондонi чи Венецii? – запитав вiн, коли вони заходили до вiтальнi.
– Цього разу в Лондонi.
– Не думаю, що зможу отримати столик за такий короткий термiн.
– Я вже забронювала.
– Звiсно, хто б сумнiвався. Є iще щось, про що я мав би знати? – поцiкавився Себ, наливаючи собi нерозбавленого вiскi.
– Це не те, що ти маеш знати, – шпетила Джессiка, – це те, що ти забув.
– Нi в якому разi.
Немов фокусник, Себастьян витягнув подарунок iз внутрiшньоi кишенi пiджака.
– Це те, що я думаю? – запитала Джессiка й уперше посмiхнулася.
– Звiсно, це те, про що ти натякала упродовж останнiх кiлькох тижнiв.
Джессiка обiйняла батька.
– Дякую, татку, – сказала вона, зриваючи обгортковий папiр i вiдкриваючи маленьке тонке пуделко.
– Менi пробачили? – поцiкавився Себастьян, коли Джессiка застiбала годинник «Варгол свотч» на своему зап’ястку.
– Тiльки якщо ти не забув про подарунок для мами.
– Але ж сьогоднi не ii день народження, – заперечив Себастьян. – Залишилося iще майже два мiсяцi.
– Я це знаю, тату, але завтра у вас рiчниця шлюбу, – це на той випадок, якщо ти забув.
– Рятуйте! Я й справдi забув.
– Але, на щастя, не забула я, – Джессiка вказало на красиво загорнуте пуделко з прикрiпленою карткою на столi.
– І що всерединi?
– Пара взуття вiд «Рейна», яке мама запримiтила на Кiнгс-роуд минулого тижня, але вважала, що воно надто дороге. Усе, що тобi лишилося зробити, це пiдписати картку.
Вони почули, як вiдчиняються вхiднi дверi, i Себастьян хутко написав на картцi: «Це був незабутнiй рiк. Кохаю, Себ».
– Як ти змогла за нього заплатити? – прошепотiв вiн, кладучи авторучку назад до кишенi.
– Твоею кредитною карткою, певна рiч.
– Боже, допоможи твоему чоловiковi! – промовив Себастьян, коли до кiмнати зайшла Саманта.
– Поглянь, що татко подарував менi на день народження! – похизувалася Джессiка, демонструючи свою руку.
– Який чудовий дарунок, – похвалила Саманта, милуючись годинником iз зображенням «Супу Кемпбелла»[9 - Campbell Soup Company – американська компанiя з переробки харчових продуктiв i закусок, створена 1869 року. Бляшанка «Супу Кемпбелла» 1961-го потрапила на мистецький проект Ендi Ворхола i стала символом поп-арту.] на циферблатi.
– Я щось i для тебе маю, кохана, – мовив Себастьян, беручи пуделко зi столу i сподiваючись, що чорнило вже висохло. – З ювiлеем! – додав вiн, перш нiж пiдхопити дружину на руки.
Саманта поглянула через плече чоловiка й пiдморгнула доньцi.
* * *
Арнольд Гардкасл приеднався до Хакiма та Себастьяна в кабiнетi голови правлiння уже втрете за цей тиждень.
– У вас було достатньо часу, щоб розглянути пропозицiю Меллора? – поцiкавився Хакiм, коли юридичний радник банку сiв навпроти них.
– Безперечно, – пiдтвердив Арнольд, – i, без сумнiву, це справедлива пропозицiя, але маю запитати, чому Меллор вибрав для передачi компанii вас серед усiх iнших людей?
– Бо вiн ненавидить Едрiена Слоуна навiть бiльше, нiж нас? – запропонував версiю Себ. – І не забувайте, що Слоун вiдповiдальний за те, що йому не вдалося захопити наш банк.
– У Сiтi е й iншi банки, – зауважив Арнольд.
– Але нiхто не знае, як вiн працюе, так само добре, як Слоун, – вiдповiв Хакiм. – Ви спiлкувалися з адвокатами Меллора, щоб з’ясувати, чи вважають вони цю угоду реальною?
– Цiлком реальною, – пiдтвердив Арнольд. – Хоча i iхнiй старший партнер зiзнався, що був здивований так само, як i ми. Гадаю, що вiн найкраще це пiдсумував, коли припустив, що це може бути справа рук диявола, з яким ви знаетесь.
– А коли Меллора випустять? – поцiкавився Себастьян.
– Ще нескоро, – сказав Арнольд, – адже йому висувають додатковi звинувачення.
– Новi звинувачення? – здивувався Хакiм.
– Операцii з фальшивими грiшми. А також шахрайство.
– Не можу повiрити, що Меллор вчинив би щось таке дурне, особливо коли вiн уже був пiд вартою.
– Якщо ви замкненi в тюремнiй камерi цiлими днями, – зауважив Арнольд, – пiдозрюю, що ваш розум може затьмаритися, особливо якщо у вас на гадцi лише думка про те, як порахуватися з тими, хто вiдповiдальний за ваше перебування за гратами.
– Маю визнати слушнiсть цього зауваження, – погодився Хакiм, – бо якби ви двое не наглядали за мною, коли я перебував у в’язницi, лише Бог знае, до чого я мiг би там додуматися.
– Я все ще не впевнений щодо цiеi угоди, – зiзнався Себастьян. – Все якось занадто просто. Не забувайте, що якби Меллор проковтнув цвях, то витягнув би коркотяг.
– Тодi, можливо, нам варто вiдмовитися вiд цiеi угоди, – запропонував Арнольд.
– І дозволити Слоуну продовжувати зловживати своiм становищем, водночас багатiючи щохвилини? – нагадав iм Себастьян.
– Слушний аргумент, – зауважив Хакiм. – І хоча я нiколи не вважав себе мстивим чоловiком, менi було б приемно бачити, як Слоун нарештi зазнае краху. Але, можливо, ми iз Себом сприймаемо це занадто особисто i маемо просто поглянути на цю угоду по сутi. Яка ваша думка, Арнольде?
