скачать книгу бесплатно
– Як ти сюди потрапив? – нiби мимохiть запитала вона.
– Сiв на потяг iз Единбурга, але, поки не приiхав до Лондона, не второпав, наскiльки вже пiзно. Я чекаю на порозi вашого дому вже бiльше години, – пояснив вiн. – Не хотiв вас будити, але зовсiм закоцюб.
– Ти повiдомив своему директоровi чи лорду Фенвiку, що iдеш до нас? – поцiкавився Джайлз, коли Карiн вiдкривала бляшанку з печивом.
– Нi. Я втiк iз каплицi пiд час молитов, – зiзнався хлопчина.
Карiн поставила кухоль iз гарячим шоколадом i тарiлку пiсочного печива на стiл перед несподiваним гостем.
– А хоч комусь, хоча б товаришу, сказав, що плануеш нас вiдвiдати?
– У мене не так багато друзiв, – зiзнався Фреддi, цмулячи шоколад. Вiн пiдвiв очi на Джайлза i додав: – Будь ласка, не кажiть, що я маю повернутися.
Джайлз не змiг вигадати гiдну вiдповiдь.
– Потурбуймося про це вранцi, – сказала Карiн. – Пий, а тодi я вiдведу тебе до гостьовоi спальнi, щоб ти мiг трохи поспати.
– Спасибi, ледi Беррiнгтон, – подякував Фреддi. Вiн допив гарячий шоколад. – Менi дуже шкода, я не хотiв завдавати вам клопотiв.
– Ти iх iще не завдав, – заперечила Карiн. – Але зараз буде краще лягти спати.
Вона знову узяла хлопця за руку й вивела з кiмнати.
– На добранiч, лорде Беррiнгтон, – попрощався хлопчина вже набагато веселiшим голосом.
Джайлз поставив чайник на плиту i зняв чайничок для заварки з полицi. Чекаючи, поки вода закипить, узяв телефонну слухавку, набрав довiдку й запитав номер початковоi школи Фреддi у Шотландii. Щойно вiн це зробив, то перевiрив, чи не мае у телефоннiй книзi домашнього номера Арчi Фенвiка.
Джайлз вирiшив, що сьома ранку буде достатньою годиною для контакту з ним. Чайник засвистiв саме тодi, коли знову з’явилася
Карiн.
– Вiн заснув, як тiльки поклав голову на подушку, бiдолашний.
Джайлз налив iй горнятко чаю.
– Ти була такою спокiйною й обнадiйливою. Чесно кажучи, я навiть не знав, що казати чи робити.
– Звiдки ти мiг знати? – погодилася Карiн. – Адже до тебе нiколи не стукали у дверi посеред ночi.
* * *
Коли баронеса Клiфтон з Чу-Магни пiднялася, щоб виголосити свою iнавгурацiйну промову в Палатi лордiв, переповнена аудиторiя замовкла. Вона пiдвела погляд на галерею почесних гостей, аби побачити, як Гаррi, Себастьян, Саманта i Грейс посмiхаються iй, але там не було Джессiки. Емма гадала, де вона. Звернула свою увагу на опозицiйну передню лаву, де сидiв тiньовий лiдер палати, схрестивши руки. Вiн пiдморгнув новачцi.
– Мiлорди, – почала жiнка, i голос ii затремтiв. – Ви, мабуть, здивованi, побачивши, як цей нещодавно спечений урядовець стоiть за трибуною, звертаючись до вас. Але можу вас запевнити, що нiхто не був здивований цим бiльше за мене.
По обидва боки палати прошелестiв смiх, який допомiг Еммi розслабитися.
– Лорд Гарвi з Глостера сидiв на цих лавах близько п’ятдесяти рокiв тому, а лорд Беррiнгтон iз Бристольських докiв сидить зараз по iнший бiк палати як лiдер опозицii. Ви бачите перед собою iхню онуку та сестру. Прем’ер-мiнiстерка надала менi можливiсть продовжувати роботу в службi охорони здоров’я, але цього разу не як член правлiння великоi лiкарнi, ii заступник або навiть голова, а як один iз заступникiв мiнiстра. І я хочу, щоб члени цiеi палати не сумнiвались у тому, що я маю намiр виконувати своi обов’язки з такою ж стараннiстю та ретельнiстю, як i на кожнiй своiй посадi – i державнiй, i приватнiй. Нацiональна служба охорони здоров’я, мiлорди, опинилася на роздорiжжi, хоча я достеменно знаю, в якому напрямку хочу ii вести. В менi ви знайдете вiдданого товариша хiрурга, лiкаря, медичноi сестри i, що найголовнiше, пацiента. Оглядаючи цю палату, я бачу одного-двох iз вас, хто, можливо, i потребуе послуг Нацiональноi служби здоров’я у недалекому майбутньому.
Емма вважала рядок, який додав ii брат, дещо ризикованим, але Джайлз запевнив, що лорди, на вiдмiну вiд королеви Вiкторii, приймуть це зважено. Вiн мав рацiю. Вони засмiялися у вiдповiдь, коли вона посмiхнулася з кафедри лiдеру опозицii.
– Із цiею метою, мiлорди, я продовжуватиму боротися з упертою бюрократiею, страхом перед iнновацiями, переоцiненими спецiальними радниками, котрi нiколи не брали до рук скальпеля i не спорожняли лiкарняне судно.
Палата схвально заревла.
– Але настiльки ж важливо, – правила далi Емма, стишуючи голос, – i я нiколи не забуду мудрi слова свого дiдуся, лорда Гарвi, коли я, будучи маленькою дiвчинкою, мала смiливiсть запитати його: «Який сенс у Палатi лордiв?» – «Служити, – вiдповiв вiн, – i тримати в шорах цих хапуг iз Палати громад».
Ця заява викликала овацii з обох бокiв палати.
– Тож дозвольте запевнити вашi свiтлостi, – пiдсумувала Емма, – що це завжди буде моею мантрою, коли прийматиму рiшення вiд iменi уряду, в якому працюю. І, нарештi, я можу подякувати палатi за доброту й поблажливiсть до жiнки, котра не до кiнця усвiдомлюе, що вона не гiдна стояти в одному рядi зi своiм дiдом i братом.
Емма сiла в супроводi тривалих оплескiв i розмахування документами, а тi члени, якi дивувались, чому цю жiнку вирвали з невiдомостi, вже не сумнiвалися в тому, що Маргарет Тетчер прийняла правильне рiшення. Як тiльки лорди вгамувалися, лорд Беррiнгтон пiдвiвся зi свого мiсця на переднiй лавi опозицii та доброзичливо поглянув на сестру, перш нiж розпочати свою заздалегiдь пiдготовлену промову. Емма мiркувала, коли й вона зможе це зробити, якщо взагалi коли-небудь зможе.
– Мiлорди, якщо сьогоднi я виявляю братську гордiсть, то можу лише сподiватися, що палата буде поблажливою. Коли ми з панi державним секретарем чубилися у дитинствi, я завжди перемагав, але це було лише тому, що я був бiльшим i дужчим. Однак наша матуся завжди казала, що як тiльки ми обое подорослiшаемо, я дiзнаюся, що виграв битву, але не вiйну.
В опозицii засмiялася, поки тi, хто сидiв на урядових лавах, волали:
– Слухайте, почуйте!
– Але дозвольте менi попередити мою шляхетну родичку, – продовжував Джайлз, i його голос уперше прозвучав серйозно, – що момент ii трiумфу може виявитися нетривким, адже коли настане час уряду репрезентувати новий законопроект про охорону здоров’я, iй не варто сподiватися, що вона отримае таку ж поблажливiсть iз цього боку палати. Ми будемо уважно вивчати цей законопроект рядок за рядком, пункт за пунктом, i немае потреби нагадувати шановнiй баронесi, що саме Лейбористська партiя пiд орудою Клемента Еттлi створила Нацiональну службу охорони здоров’я, а не ця зграйка торi, якi тимчасово сидять на урядових лавах.
Опозицiя пiдбадьорила свого лiдера оплесками.
– Тож буду радий привiтати мою шляхетну родичку з чудовою iнавгурацiйною промовою, але раджу iй смакувати цю мить, бо коли вона наступного разу повернеться на трибуну, цей бiк палати сидiтиме в очiкуваннi ii звiту, i дозвольте менi запевнити шляхетну баронесу, що вона бiльше не зможе покладатися на хоч якусь братську допомогу. І тодi iй доведеться виграти i битву, i вiйну.
Опозицiйнi лави виглядали так, нiби не могли дочекатися цього протистояння.
Емма посмiхнулася й гадала, скiльки людей у палатi здивувалися б, якби дiзналися, яку кiлькiсть ii промови пiдготував саме цей шляхетний лорд, котрий зараз вказував на неi. Вiн навiть слухав ii репетицiю на кухнi на Смiт-сквер минулоi ночi. Емма лише хотiла б, щоб iхня мати сидiла на гостьовiй галереi i спостерiгала, як вони знову сваряться.
* * *
Пан Сатклiфф, директор школи Гренджмут, був вельми вдячний, коли ледi Беррiнгтон привезла Фреддi назад до Шотландii, i як тiльки хлопчик неохоче повернувся до свого класу, поцiкавився, чи не може вiн перебалакати з нею. Карiн легко погодилася, позаяк пообiцяла Джайлзу, що спробуе з’ясувати причину, чому Фреддi накивав зi школи п’ятами.
Пiсля того як вони влаштувались у його кабiнетi, директор не став гаяти часу i торкнувся теми, що стосувалася iх обох.
– Добре, що ваш чоловiк не приiхав iз вами, ледi Беррiнгтон, – почав вiн, – бо це дозволить менi бути бiльш вiдвертим щодо Фреддi. Боюся, що хлопчик нiколи насправдi не почувався тут добре з того дня, коли прибув сюди, i боюся, що в цьому винна його мати.
– Якщо ви маете на увазi ледi Вiрджинiю, – зауважила Карiн, – я впевнена: ви знаете, що вона не його мати.
– Я скорiше припустив би таке, – сказав директор, – бо це пояснювало б, чому вона жодного разу не вiдвiдала Фреддi, поки вiн тут був.
– І вона нiколи цього не зробить, – додала Карiн, – адже це не вiдповiдае ii метi.
– І хоча лорд Фенвiк робить усе, що в його силах, аби допомогти, – правив далi пан Сатклiфф, – вiн не батько хлопчика, i боюся, що ситуацiя погiршилася, коли Фреддi вперше зустрiв вашого чоловiка.
– Але я вважала, що iхне знайомство пiшло на краще хлопчику.
– Фреддi також так вважае. Кiлька днiв вiн нi про що iнше й не згадував. Насправдi, повернувшись до початку семестру, вiн був уже зовсiм iншою дитиною. Його бiльше не переслiдували хлопцi, котрi постiйно дражнили його через його матiр, бо тепер вiн був натхненний тим, хто, як йому хотiлося, мiг бути його батьком. З того дня вiн став переглядати газети у пошуках будь-якоi згадки про лорда Беррiнгтона. Вiдколи зателефонував ваш чоловiк, аби повiдомити, що Фреддi з ним у Лондонi, я не здивувався.
– А чи знаете ви, що Джайлз писав Фреддi, бажаючи йому всiлякоi удачi у матчi з крикету «Замок» проти «Селища», i попросив його повiдомити про результат, але вiдповiдi не отримав.
– Цього листа вiн весь час носить iз собою, – поiнформував директор, – але, на жаль, вiн схибив, i його команда програла, i це пояснюе, чому вiн так i не вiдповiв.
– Дуже сумно, – зiтхнула Карiн. – Але можу вас запевнити, що Джайлз хибив набагато частiше, нiж набирав бали на полi та поза ним.
– Але хлопець цього не мiг знати, а його единим досвiдом спiлкування з родичами була ледi Вiрджинiя. А тепер погляньте, до чого дiйшло.
– Якщо я можу чимось допомогти, скажiть що…
– Є таке, ледi Беррiнгтон, – директор зробив паузу. – Я знаю, що ви час вiд часу приiжджаете до Шотландii i могли б подумати про те, щоб узяти Фреддi на вихiднi?
– Чому ж лише на вихiднi? Якщо Арчi Фенвiк погодиться, Фреддi також може приеднатися до нас у Малджелрi пiд час лiтнiх вакацiй.
– Маю визнати, що це була iдея лорда Фенвiка. Вiн розповiв менi про випадкову зустрiч Фреддi з вашим чоловiком.
– Цiкаво, чи це було випадково?
Директор не вiдповiв i просто додав:
– Як гадаете, лорд Беррiнгтон вiдреагуе на мою пропо-
зицiю?
– Вiдкрию вам маленький секрет, – сказала Карiн. – Вiн уже вiдмiряв двадцять два ярди, на яких можна облаштувати поле для крикету.
– Тодi можете сказати своему чоловiковi, що Фреддi, мабуть, буде наймолодшим учасником, який будь-коли грав у шкiльнiй одинадцятцi.
– Джайлз буде в захватi. Але чи можу я висловити одне невеличке прохання, пане директор?
– Певна рiч, ледi Беррiнгтон.
– Чи можна менi сказати Фреддi, що саме ми вирiшили, iще до мого повернення до Лондона?
10
Коли Джеймс Келлеген виступив iз заключною промовою як лiдер Лейбористськоi партii на щорiчнiй конференцii у Блекпулi, Джайлз второпав, що якщо пiдтримае не того кандидата, котрий змiнить керiвника партii, його полiтичнiй кар’ерi настане гаплик.
Коли чотири колишнiх урядових мiнiстри виявили своi амбiцii, вiн не сумнiвався, що е лише двое серйозних кандидатiв. У правому кутi стояв Деннiс Гiлi, який працював мiнiстром фiнансiв у кабiнетах Келлегена та Гарольда Вiлсона i, як i Джайлз, отримав нагороду у Другiй свiтовiй вiйнi. У лiвому кутi перебував Майкл Фут, мабуть, найкращий оратор Палати громад пiсля Вiнстона Черчилля. Попри те, що його мiнiстерська кар’ера не зрiвнялася з кар’ерою Гiлi, вiн мав пiдтримку бiльшостi впливових профспiлок, якi отримали в парламентi дев’яносто одного представника.
Джайлз намагався вiдкинути думку, що якби вiн вирiшив узяти участь у довиборах вiд Бристольських докiв десятьма роками ранiше, а не прийняв пропозицiю Гарольда Вiлсона зайняти мiсце у верхнiй палатi, то зараз мiг би бути серйозним претендентом на лiдерство в партii. Однак довелося визнати, що час у полiтицi вирiшуе все i що е щонайменше десяток його ровесникiв, котрi також могли вигадати реальний сценарiй, як стати лiдером партii, i незабаром пiсля цього опинитися у будинку номер десять на Давнiнг-стрит.
Однак Джайлз вважав, що iснуе лише один кандидат, який мав шанси перемогти панi Тетчер на наступних загальних виборах, i вiн мiг лише сподiватися, що бiльшiсть його колег у нижнiй палатi також це розумiють. Пропрацювавши в урядi й опозицii понад тридцять рокiв, Джайлз знав, що полiтику можна змiнити, лише сидячи в урядових лавах, а не гаючи без сенсу роки в опозицii, iнколи здобуваючи лише випадкову непередбачувану перемогу.
Рiшення щодо того, хто мае очолити партiю, ухвалюватимуть двiстi шiстдесят дев’ять лейбористiв, котрi сидiли в Палатi громад. Нiкому iншому голосувати не дозволять. Тож як тiльки Келлеген оголосив, що йде зi своеi посади, Джайлз рiдко покидав коридори влади щовечора, аж доки там не вимикали свiтло. Вiн проводив незлiченнi години, блукаючи коридорами упродовж дня, вихваляючи чесноти свого кандидата, проводячи вечори в барi Еннi, купуючи пiнти пива й намагаючись переконати тих колег у нижнiй палатi, якi вагалися, щоб консерватори молилися, що оберуть Майкла Фута, а не Деннiса Гiлi.
Молитви торi отримали вiдгук, коли при другому голосуваннi Фут здолав Гiлi ста тридцятьма дев’ятьма голосами проти ста двадцяти дев’яти. Деякi колеги Джайлза з Громадського комiтету вiдверто визнали, що вони дуже радi пересидiти певний час в опозицii, поки новий лiдер не стане подiляти iхню лiву iдеологiю.
* * *
Наступного дня Емма повiдомила Джайлзу за снiданком, що коли Маргарет Тетчер почула цю новину, вона вiдкоркувала пляшку шампанського й проголосила тост за сто тридцятьох дев’ятьох лейбористiв, якi гарантували, що вона залишиться в будинку номер десять на Давнiнг-стрит протягом найближчого майбутнього.
Давня традицiя обох партiй полягае в тому, що при виборi нового лiдера кожен, хто сидить на переднiй лавi, спершу подае пропозицiю про вiдставку, а потiм чекае запрошення приеднатися до новоi команди. Пiсля того як Джайлз написав заяву про звiльнення, вiн не втрачав даремно часу в очiкуваннi, тiнню якого мiнiстра йому запропонують стати, позаяк знав, що його телефон уже нiколи не задзеленчить. Наступного понедiлка вiн отримав коротку записку вiд нового лiдера, написану вiд руки, в якiй той дякував йому за довготривалу роботу в партii.
Наступного дня Джайлз виiхав iз кабiнету лiдера опозицii у Палатi лордiв на першому поверсi, щоб звiльнити мiсце своему новопризначеному наступнику. Наразi ж сидiв сам-один у ще меншiй кiмнатцi без вiкон десь у пивницi, намагаючись змиритися з тим, що його кар’ера на передовiй закiнчилася, й усе, чого вiн мiг очiкувати, – це роки забуття на заднiх лавах. За вечерею того вечора вiн нагадав Карiн, що його долю вирiшили лише десять голосiв.
– П’ять, якщо точнiше, – зауважила вона.
Себастьян Клiфтон
1981
11
– Менi шкода.
– Це все, що ти можеш сказати? – обурилася Джессiка, люто глянувши на нього.
Себастьян поклав руку на плече доньки:
– Обiцяю, що повернуся вчасно, аби вiдвести тебе i твою матiр на святкову вечерю.
– Пригадую, коли ти востанне таке обiцяв, то замiсть цього полетiв в iншу краiну. Але принаймнi тодi це було задля того, щоб пiдтримати невинну людину, а не шахрая.
– Десмонда Меллора можна навiдувати лише в суботу з другоi до третьоi години дня, тож у мене не було великого вибору.
– Ти мiг би його послати.
– Обiцяю, що повернуся до п’ятоi. Ну, не пiзнiше шостоi. А позаяк у тебе день народження, можеш обрати ресторан.
– А тим часом доведеться няньчити Джейка, а коли повернеться мама, пояснити iй, куди ти подiвся. Я можу вигадати й кращi способи, як провести свiй день народження.
– Я тобi все вiдшкодую, – запевнив Себастьян. – Обiцяю.
– Тiльки не забувай, татку, що вiн шахрай.
* * *
Коли Себастьян пробирався крiзь затори того пiзнього ранку, намагаючись виiхати з Лондона, вiн навiть подумати не мiг, наскiльки його донька мала рацiю. Чудово розумiючи, що це могла бути цiлком марна подорож, вiн узагалi не бажав мати нiчого спiльного iз цим чоловiком.
Краще було взяти Джессiку пообiдати у «Понте Веччьо», щоб вiдсвяткувати ii шiстнадцятий день народження, нiж iхати до в’язницi в Кентi, аби вiдвiдати людину, яку вiн зневажав. Але Себастьян знав: якщо не дiзнаеться, чому Десмонд Меллор хоче настiльки термiново його бачити, вiн збожеволiе вiд цiкавостi. Безперечним було лише одне: Джессiка вимагатиме детального звiту, чому цей клятий чоловiк прагнув зустрiчi з ним.
Зважаючи на дорожнi вказiвники, до Форд-оупен лишилося iхати близько десяти миль. Нiде не згадували слово «в’язниця», бо це б образило мiсцевих жителiв. Бiля шлагбаума з маленькоi будки вийшов черговий офiцер i запитав у Себастьяна iм’я. Вiдтак поставив галочку навпроти прiзвища «Клiфтон» у планшетi, пiдняв шлагбаум, i його скерували в бiк дiлянки безплiдноi землi, яка по суботах виконувала роль автостоянки.
Припаркувавши машину, Себ зайшов у приймальне вiддiлення, де вже iнший офiцер запитав його iм’я. Але цього разу його попросили показати ще й якийсь документ. Вiдвiдувач простягнув свое водiйське посвiдчення – ще одна галочка в iншому планшетi, – а тодi йому наказали покласти в шафку всi своi цiннi речi, зокрема, й гаманець, годинник, обручку та трохи готiвки. Черговий твердо нагадав, що за жодних обставин не можна брати на зустрiч з ув’язненим грошi. Вiн вказав на прикрiплене до стiни повiдомлення, яке застерiгало вiдвiдувачiв, що передавання грошей будь-кому у в’язницi може закiнчитися шестимiсячним термiном за гратами.
– Даруйте за запитання, сер, – сказав офiцер, – ви вперше вiдвiдуете в’язницю?
– Нi, не вперше, – заперечив Себастьян.
