скачать книгу бесплатно
– Як iй ведеться у новiй школi?
– Їi вчителька з образотворчого мистецтва зiзналася, що небагато часу мине, поки усiм стане надто очевидно, що у третьому класi школи е художниця, набагато вправнiша за неi.
* * *
Коли пiзно ввечерi у понедiлок Емма повернулася з утилiзацii судна, вона вже знала, що мае сказати Гаррi про те, що саме знайшов Френк Гiбсон i його команда, коли розрiзали подвiйне дно «Кленового листка».
– Вийшло на яв те, чого ми завжди боялися, – сказала вона, сiдаючи навпроти Гаррi. – І навiть гiрше.
– Гiрше? – повторив Гаррi.
Вона схилила голову:
– Артур видряпав повiдомлення всерединi подвiйного дна.
Вона зробила паузу, бо не могла бiльше нiчого вимовити.
– Не треба менi казати, – Гаррi узяв дружину за руку.
– Я мушу. Інакше доведеться продовжувати жити брехнею решту життя.
Минув ще якийсь час, поки вона зiбралася з силами:
– Вiн написав: «Стен мав рацiю. Сер Г’юго знав, що я потрапив тут у пастку». Отже, мiй батько вбив твого, – сказала вона i заридала.
Минув якийсь час, перш нiж Гаррi озвався:
– Цього ми нiколи не будемо певнi, й, можливо, моя кохана, краще, щоб i не були…
– Я бiльше не хочу знати. Але бiдолаха заслуговуе принаймнi християнського похорону. Твоя мати не очiкувала б меншого.
– Я перебалакаю тихцем iз вiкарiем.
– Хто iще мае бути присутнiм?
– Лише ми двое, – без вагань сказав Гаррi. – Не буде жодноi користi, якщо змусимо пережити Себа та Джессi бiль, вiд якого нам довелося страждати стiльки рокiв. І треба молитися, щоб ця справа закiнчилася якнайшвидше.
Емма поглянула на чоловiка:
– Ти явно не чув про кембриджських учених, котрi працюють над чимось таким, що називаеться ДНК.
* * *
«Ми майже прийняли рiшення», – заявив речник «Судноплавноi компанii Беррiнгтонiв».
– От халепа, – видихнув Клайв, прочитавши заголовок «Файненшел таймс». – Як я мiг бути таким дурним?
– Припини себе картати, – сказав Себ. – Правда в тому, що ми вже майже готовi.
– Ми обое це знаемо, – визнав Клайв. – Але для цього не потрiбен «Кунард», щоб про це дiзналися iншi.
– Вони все знали, – заявив Себастьян, – задовго до того, як побачили цей заголовок. Чесно кажучи, нам би пощастило видоiти бiльше, нiж iще один вiдсоток вiд цiеi угоди. Пiдозрюю, що вони вже досягли своеi стелi.
– Тим не менш, – пручався Клайв, – твоя мати напевно не буде задоволена, i хто зможе ii звинуватити?
– Вона припустить, що все це частина фiнальноi гри, i я не буду тим, хто ii дезiнформуе.
– Дякую за пiдтримку, Себе. Я це цiную.
– Це не бiльше, нiж ти дав менi, коли Слоун призначив себе головою «Фартингса», а потiм звiльнив мене наступного ж дня. Ти забув, що «Кауфман» був единим банком, який запропонував менi роботу? І в будь-якому разi моя мати могла б навiть бути задоволена цим заголовком.
– Що ти маеш на увазi?
– Я досi не впевнений, що вона хоче, аби це поглинання виявилося успiшним.
* * *
– Це зашкодить поглинанню? – запитала Емма пiсля того, як прочитала статтю.
– Схоже, нам доведеться пожертвувати одним пунктом, а може, й двома, – визнав Себ. – Але не забувай мудрi слова Седрика Гардкасла щодо поглинань. Якщо ви отримали бiльше, нiж очiкували, а iнша сторона вважае, що домоглася переваг в угодi, всi залишають стiл перемовин щасливими.
– Як гадаеш, як вiдреагують Джайлз i Грейс?
– Дядько Джайлз бiльшу частину свого вiльного часу проводить, блукаючи краiною, вiдвiдуючи незначнi мiсця, сподiваючись отримати iще трохи бiльше голосiв. Адже лейбористи все ще мають шанс перемогти на наступних виборах. Бо якщо Маргарет Тетчер стане нашим наступним прем’ер-мiнiстром, вiн може бiльше нiколи не отримати жаданоi посади.
– А Грейс?
– Не думаю, що вона коли-небудь читала «Файненшел таймс», i вона, певна рiч, не знатиме, що iй робити, якщо отримае чек на двадцять мiльйонiв фунтiв стерлiнгiв, пам’ятаючи, що ii теперiшня зарплата становить близько двадцяти тисяч на рiк.
– Їй знадобиться твоя допомога та порада, Себе.
– Будь певна, мамо, «Фартингс-Кауфман» вкладе капiтал докторки Беррiнгтон якнайкраще, добре знаючи, що за кiлька рокiв вона вийде на пенсiю й сподiватиметься на сталий дохiд, аби десь спокiйно жити.
– Вона може переiхати й жити з нами у Сомерсетi, – запропонувала Ема. – Старий котедж Мейзi iй цiлком пасуватиме.
– Вона занадто горда, – зiтхнув Себ, – i ти це знаеш, мамо. Насправдi вона вже сказала менi, що шукае щось у Кембриджi, аби бути поруч зi своiми друзями.
– Але як тiльки вiдбудеться поглинання, iй вистачить грошей, аби купити собi замок.
– Можу закластися, – зауважив Себастьян, – що вона все одно опиниться у невеликому будиночку з терасою неподалiк вiд свого старого коледжу.
– Ти наближаешся до небезпечного вiку, коли стають мудрим, – сказала Емма й замислилася, чи не варто iй подiлитися з сином своею останньою проблемою.
4
– Шiсть мiсяцiв! – лютував Гаррi. – Цього клятого чоловiка треба було повiсити й розiрвати кiньми.
– Про що це ти? – запитала Емма спокiйно, наливаючи собi друге горнятко чаю.
– Про бурмила, який ударив медсестру в приймальному покоi, а потiм напав на лiкаря. Його засудили лише до шести
мiсяцiв.
– Доктора Гендса, – сказала Емма. – Хоча я i погоджуюся з тобою, однак iснували пом’якшувальнi обставини.
– Якi ще обставини? – не зрозумiв Гаррi.
– Медсестра не забажала свiдчити, коли справа дiйшла до суду.
– І чого б це? – здивувався Гаррi, вiдкладаючи газету.
– Кiлька моiх найкращих медсестер приiхали з iнших краiн i не хочуть з’являтися на лавi для свiдкiв, побоюючись, що влада може дiзнатися, що iхнi iммiграцiйнi документи, скажiмо так, не в надто iдеальному станi.
– Це не причина заплющувати очi на такi речi, – не здавався Гаррi.
– У нас немае великого вибору, якщо хочемо зберегти Нацiональну службу здоров’я.
– Однак це не скасовуе того факту, що цей бандит вдарив медсестру, – Гаррi ще раз кинув погляд на статтю, – у суботу ввечерi, коли вiн був п’яний як чiп.
– Суботнiй вечiр – вихiдний, – сказала Емма, – що виявив би Вiльям Ворвiк, як тiльки поспiлкувався б зi старшою медсестрою, а також те, що вона вмикае радiо щосуботи о п’ятiй годинi пополуднi, щоб почути результат матчу «Бристоль сiтi» чи «Бристоль роверс», залежно вiд того, хто з них грае вдома того дня.
Гаррi не втручався.
– Якщо вони перемогли, для медсестри буде спокiйна нiч. Якщо нiчия, це ще терпимо. Але якщо програли, це буде справжне жахiття, у нас просто недостатньо персоналу, щоб iз таким упоратися.
– І це тiльки тому, що господарi поля програли футбольний матч?
– Атож, оскiльки можна гарантувати, що домашнi вболiвальники топитимуть своi печалi в чарцi, а потiм влаштують бiйку. І декотрi, яка несподiванка, будуть змушенi чекати годинами, перш нiж хтось зможе ними зайнятися. Результат? Ще бiльше бiйок вибухае у приймальному покоi, й iнодi в це намагаються втрутитися медсестра або лiкар.
– У вас немае охоронцiв для цього?
– Боюся, що iх замало. А лiкарня не мае стiльки ресурсiв, адже сiмдесят вiдсоткiв щорiчного фiнансування витрачають на заробiтну плату, а уряд ще й наполягае на скороченнi, а не на розширеннi. Тож будь певен, що ввечерi наступноi суботи ми зiткнемося з такою ж проблемою, якщо «Бристоль роверс» програють «Кардiфф сiтi».
– Чи панi Тетчер мае якiсь iдеi, здатнi вирiшити цю проблему?
– Пiдозрюю, що вона погодилася б iз тобою, коханий. Повiсити, четвертувати й роздерти кiньми було б для них занадто м’яко. Але не думаю, що така полiтика з’явиться в найближчому манiфестi Консервативноi партii.
* * *
Доктор Рiчардс послухав, як б’еться серце його пацiента – сiмдесят два удари на хвилину, – i поставив галочку у вiдповiднiй графi.
– Ви у досить хорошiй формi, сер Гаррi, – похвалив вiн, – як для чоловiка, котрий наближаеться до шостого десятку. Вiк, коли багато хто з нас розглядае можливiсть виходу на пенсiю.
– Тiльки не я, – заперечив Гаррi. – Я ще маю дописати останнього Вiльяма Ворвiка, перш нiж перейду до свого наступного роману, який може забрати в мене кiлька рокiв. Тож мушу прожити щонайменше сiмдесят лiт. Це зрозумiло, докторе Рiчардс?
– Сiмдесят. Це не довше, нiж типовий контракт зi Всевишнiм. Не думаю, що це становитиме проблему, – додав лiкар, – поки ви все ще практикуете фiзичнi вправи.
Вiн перевiрив картку свого пацiента.
– Коли ми зустрiчалися з вами минулого разу, сер Гаррi, ви пробiгали по три милi двiчi на тиждень i проходили пiшки по п’ять миль тричi на тиждень. Ви все ще це робите?
– Аякже, але маю зiзнатися, що перестав перевiряти час.
– Ви досi дотримуетеся цього режиму мiж двогодинними сесiями письма?
– Щоранку, п’ять днiв на тиждень.
– Чудово. Насправдi це навiть бiльше, нiж могли б собi дозволити багато моiх навiть молодших пацiентiв. Іще кiлька запитань: мабуть, ви не курите?
– Нiколи цього не робив.
– А скiльки випиваете алкоголю в середньому за день?
– Келих вина за вечерею, але не за обiдом. Бо це мене зморило б у розпал дня.
– Тодi, вiдверто кажучи, сiмдесят – для вас не межа, якщо, звiсно, не потрапите пiд автобус.
– Невеликий ризик для цього, позаяк наш мiсцевий автобус навiдуеться в селище лише двiчi на день, попри те що Емма регулярно скаржиться мiськiй радi й закидае ii листами.
Лiкар посмiхнувся.
– Усе, що менi зараз потрiбно, це зразок кровi, щоб провести аналiз. Якщо пiдете зi мною, я попрошу медсестру це зробити.
Доктор Рiчардс закрив картку, пiдвiвся з-за столу i вивiв Гаррi з палати для консультацiй.
– А як справи у ледi Клiфтон? – поцiкавився вiн, коли вони прошкували коридором.
Емма ненавидiла почесний титул «ледi», бо вiдчувала, що не заслужила цього, й наполягала, щоб усi в лiкарнi продовжували називати ii панi Клiфтон або панi голова.
– Ви менi про це повiдайте, – сказав Гаррi.
– Я не ii лiкар, – заперечив медик, – але можу вам сказати, що вона найкраща голова правлiння, яку ми коли-небудь мали, i я не впевнений, чи з’явиться хтось достатньо вiдважний, аби замiнити ii, коли вона звiльниться за рiк.
Гаррi посмiхнувся. Щоразу, коли вiн вiдвiдував Бристольський королiвський шпиталь, вiн вiдчував повагу й прихильнiсть персоналу до Емми.
– Якщо вдруге виграемо звання найкращоi лiкарнi року, – додав доктор Рiчардс, – то це буде також i ii заслугою.
Прямуючи коридором, Гаррi пройшов повз двох медсестер, котрi зробили собi перерву на чай. Вiн помiтив, що в однiеi з них синець пiд оком i набрякла щока, яку вона, попри густий макiяж, не змогла замаскувати. Доктор Рiчардс завiв Гаррi у маленьку палату, яка зараз порожнiла, там стояло лiжко та пара крiсел.
– Знiмiть пiджак. Медсестра зараз прийде.
– Спасибi, – подякував Гаррi. – З нетерпiнням чекатиму зустрiчi з вами через рiк.
– Як тiльки ми отримаемо результати аналiзiв iз лабораторii, я повiдомлю вам про це. Але здаеться, що вони не будуть надто вiдрiзнятися вiд минулорiчних.
Гаррi зняв пiджак, повiсив його на спинку крiсла, скинув взуття й лiг на лiжко. Вiдтак склепив повiки й замислився над наступним роздiлом «Вiльяма Ворвiка та фокуса з трьома картами». Як пiдозрюваний мiг перебувати у двох мiсцях одночасно? Вiн був у лiжку зi своею дружиною чи iхав до Манчестера? Де саме? Лiкар залишив дверi вiдчиненими, i думки Гаррi обiрвалися, коли вiн почув, як хтось промовив:
– Доктор Гендс.
