скачать книгу бесплатно
Коли гелiкоптер приземлився, командир усе ще залишався на мiсцi. Дверi вiдчинилися, звiдти вистрибнув лейтенант, зiгнувшись навпiл, коли ще обертався несучий гвинт. Вiн пробiг кiлька ярдiв, перш нiж випростатися, а коли побачив полковника, який стояв бiля вiкна, показав йому великi пальцi. Командир зiтхнув iз полегшенням, повернувся до свого столу й зателефонував за номером, вказаним у нотатнику. Це був другий i останнiй раз, коли вiн розмовляв iз секретарем Кабiнету
Мiнiстрiв.
– Полковник Доус, сер.
– Доброго вечора, полковнику, – вiдгукнувся сер Алан.
– Операцiю «Пустирник» завершено успiшно, сер. «Пума-один» повернулася на базу. «Пума-два» – на шляху додому.
* * *
– Спасибi, – подякував сер Алан i поклав слухавку.
Не можна було втрачати жодноi хвилини. Його наступний вiдвiдувач мiг з’явитися будь-якоi хвилини. Нiби наврочив, бо дверi вiдчинилися i його секретарка оголосила:
– Лорд Беррiнгтон.
– Джайлзе, – сказав сер Алан, пiдводячись з-за столу i тиснучи руку своему гостю. – Чи можу запропонувати вам чаю або кави?
– Нi, дякую, – вiдмовився Джайлз, його цiкавило лише одне: з’ясувати, чому секретар Кабiнету Мiнiстрiв так термiново хотiв його бачити.
– Даруйте, що витягнув вас iз зали засiдань, – продовжив сер Алан, – але менi необхiдно обговорити з вами одну приватну справу, згiдно iз засадами Таемноi ради.
Джайлз не чув цих слiв iз часу, коли працював у Кабiнетi Мiнiстрiв, але йому не варто було нагадувати, що все, про що вони iз сером Аланом мали намiр розмовляти, не можна буде повторити нiкому, хiба що iншiй особi, котра також входить до Таемноi ради.
Джайлз ствердно кивнув, а сер Алан промовив:
– Дозвольте почати з того, що ваша дружина Карiн – не донька Пенгеллi.
* * *
Дзенькнула розбита шибка, i за мить усi шестеро вже були всерединi. Вони не знали, що саме треба шукати, але коли побачили це, вже не мали сумнiвiв. Майор, який вiв другий загiн, котрий називали смiттярами, не мав секундомiра, бо не поспiшав. Його людей навчили не квапитися, натомiсть переконатися, що нiчого не пропустили. Адже другого шансу iм не випаде.
На вiдмiну вiд своiх колег iз першого загону, вони були одягненi в спортивнi костюми й тримали в руках великi чорнi пластиковi пакети для смiття. Але був один виняток – Номер Чотири – та вiн не був постiйним членом iхнього пiдроздiлу. Всi фiранки заслонили i, лише тодi увiмкнувши свiтло, почали пошуки. Чоловiки прискiпливо оглядали кожну кiмнату, швидко, методично, не залишаючи нiчого на волю випадку. За двi години вони наповнили вiсiм полiетиленових пакетiв. Тiло, яке Номер Чотири поклав на килим у вiтальнi, проiгнорували, хоча один iз них й обшукав його кишенi.
Наприкiнцi оглянули три валiзи, що лишилися стояти бiля дверей у коридорi, – справжнiй скарб. Їх зацiкавила лише одна з них, вона мiстила бiльше iнформацii, нiж усi iншi заразом: щоденники, iмена, номери телефонiв, адреси й конфiденцiйнi данi, якi Пенгеллi, без сумнiву, мав намiр вiдвезти до Москви.
Потiм загiн витратив iще годину на повторну перевiрку, але нiчого цiкавого не знайшли, це були професiонали, навченi правильно робити все з першого разу. Як тiльки командир переконався, що нiчого нового вже знайти не зможуть, шестеро чоловiкiв вибралися через заднi дверi й роздiлилися, повернувшись окремими зумовленими маршрутами назад на базу, на мiсцi лишився тiльки Номер Чотири. Але вiн був не смiттярем, а руйнiвником.
Коли сержант почув, як зачинилися заднi дверi, вiн запалив цигарку й кiлька разiв затягнувся, перш нiж кинути недопалок на килим поруч iз тiлом. Потiм скропив це мiсце гасом зi своеi запальнички, й за кiлька хвилин спалахнуло сине полум’я, вiд якого загорiвся килим. Вiн знав, що вогонь швидко пошириться невеликим дерев’яним котеджем, але йому варто було знати напевне, тому вiн залишався доти, доки не закашлявся вiд диму, тодi хутко вибрався з кiмнати й подався до заднiх дверей. Коли вибрався назовнi, обернувся, аби переконатися, що вогонь захопив увесь котедж, а тодi побiг назад до бази. Вiн не став викликати пожежну команду.
Всi дванадцятеро чоловiкiв повернулися до казарми в рiзний час i знову стали единою командою, коли пiзнiше того ж вечора зiбрались у барi, щоб випити. Полковник приеднався до них.
* * *
Секретар Кабiнету Мiнiстрiв стояв бiля вiкна у своему кабiнетi на першому поверсi й чекав, спостерiгаючи, як Джайлз Беррiнгтон покидае будинок № 10 i цiлеспрямовано прямуе уздовж Давнiнг-стрит до Вайтхолу. Вiдтак повернувся за свiй стiл, сiв i ретельно продумав свiй наступний дзвiнок, як i те, що доведеться розкрити.
Коли задзеленчав телефон, Гаррi Клiфтон був на кухнi. Вiн пiдняв слухавку i почув слова:
– Це Давнiнг-стрит, десять, зачекайте, будь ласка, – вiн припустив, що це прем’ер-мiнiстр телефонуе Еммi. Нiяк не мiг згадати, вона зараз у лiкарнi чи проводить зустрiч у Беррiнгтон-хаусi.
– Доброго ранку, пане Клiфтон, це Алан Редмейн. Вам зручно розмовляти?
Гаррi мало не засмiявся вголос. Боровся зi спокусою сказати: «Нi, сер Алан, незручно: я зараз на кухнi, готую собi горнятко чаю i не можу визначитися, покласти одну чи двi грудочки цукру, тож, можливо, ви можете зателефонувати пiзнiше?» Натомiсть вимкнув чайник.
– Звiсно, сер Алан, чим я можу допомогти?
– Я хотiв, щоб ви дiзналися першим, що Джон Пенгеллi вже не проблема, i хоча вас тримали у невiданнi, маете знати, що вашi побоювання щодо Карiн Брандт були необгрунтованими, хоча й зрозумiлими. Пенгеллi не був ii батьком, й упродовж останнiх п’яти рокiв вона була одним iз наших найдовiренiших оперативникiв. Тепер, коли Пенгеллi не становить проблеми, вона отримае оплачувану вiдпустку, i ми не плануемо залучати ii до роботи в майбутньому.
Гаррi вирiшив, що «вже не проблема» означае «Пенгеллi лiквiдували», i хоча лишалося iще кiлька запитань, якi вiн хотiв би поставити секретаревi Кабiнету Мiнiстрiв, однак утримав iх при собi. Вiн знав, що той, хто зберiгае таемницi навiть вiд прем’ер-мiнiстра, навряд чи на них вiдповiсть.
– Дякую, сер Алан. Чи е iще щось, що я маю знати?
– Авжеж, ваш швагер також щойно дiзнався правду про свою дружину, але лорд Беррiнгтон не знае, що це ви першим привели нас до Пенгеллi. Чесно кажучи, я волiв би, щоб вiн так i не дiзнався про це.
– Але що менi казати, якщо вiн коли-небудь зачепить цю тему?
– Не варто нiчого казати. Зрештою, у нього немае пiдстав пiдозрювати, що це ви натрапили на iм’я Пенгеллi, коли були в Москвi на книжковiй конференцii, а я, звiсно, йому цього не сказав.
– Дякую, сер Алан. Приемно, що ви повiдомили менi про це.
– Дрiбницi. І, до речi, пане Клiфтон, вiтаю. Ви заслужили.
* * *
Коли Джайлз покинув будiвлю № 10, вiн швидко повернувся до свого будинку на Смiт-сквер. Йому полегшало, що у Маркгема вихiдний, тож пiсля того як вiн вiдчинив вхiднi дверi, негайно пiднявся нагору до спальнi. Увiмкнув свiтильник бiля лiжка, засунув фiранки i вiдкинув верхне простирадло. Хоча лише минула шоста година, на Смiт-сквер уже палали вуличнi лiхтарi.
Вiн пройшов тiльки половину сходiв, коли почув дзвiнок. Кинувся вiдчиняти дверi й виявив на порозi якогось молодика. За ним чорнiв фургон без розпiзнавальних знакiв, заднi дверцята були вiдчиненi. Чоловiк простягнув руку:
– Я доктор Вiден. Гадаю, ви нас чекаете?
– Авжеж, – зронив Джайлз, коли двое чоловiкiв вистрибнули iз задньоi частини фургона й обережно витягли ношi.
– Ходiть за мною, – запросив Джайлз i повiв прибульцiв нагору до спальнi.
Двiйко санiтарiв пiдняли непритомну жiнку з нош i переклали ii на лiжко. Джайлз накинув ковдру на дружину, а вiдвiдувачi вийшли, не промовивши жодного слова.
Лiкар перевiрив ii пульс.
– Я дав iй заспокiйливе, тож вона спатиме iще кiлька годин. Прокинувшись, цiлком може спершу уявити, що все, що сталося, було жаским сном, але, виявивши, що перебувае у знайомому оточеннi, хутко очуняе й згадае, що з нею сталося. Вона обов’язково здивуеться, скiльки ви про неi знаете, тож у вас е ще трохи часу обмiркувати, що iй казати.
– Я вже це зробив, – сказав Джайлз, супроводивши доктора Вiдена вниз i вiдчинивши вхiднi дверi.
Чоловiки вдруге потиснули один одному руки, пiсля чого медик не озираючись сiв на передне сидiння чорного фургона. Автомобiль повiльно об’iхав Смiт-сквер, потiм повернув праворуч i влився в iнтенсивний вечiрнiй рух.
Щойно фургон зник iз поля зору, Джайлз зачинив дверi й побiг назад нагору. Вiн пiдтягнув крiсло i сiв бiля поснулоi дружини.
* * *
Мабуть, Джайлз задрiмав, бо коли розплющив очi, побачив, що Карiн сидить у лiжку й дивиться на нього. Вiн моргнув, посмiхнувся й пригорнув дружину.
– Все закiнчилося, кохана. Тепер ти в безпецi, – пообi-
цяв вiн.
– Я думала, якщо ти коли-небудь дiзнаешся, то нiколи менi не пробачиш, – промовила вона, мiцно притиснувшись до чоловiка.
– Нема чого пробачати. Треба забути про минуле й зосередитися на майбутньому.
– Але важливо, щоб я все тобi розповiла, – сказала Карiн. – Бiльше жодних таемниць.
– Алан Редмейн уже про все мене поiнформував, – заперечив Джайлз, намагаючись заспокоiти дружину.
– Не про все, – сказала Карiн, вiдпускаючи його. – Навiть вiн знае не все, а я не можу продовжувати брехати.
Джайлз стурбовано поглянув на неi.
– Правда в тому, що я використала тебе, щоб чкурнути з Нiмеччини. Так, ти менi сподобався, але коли я щасливо опинилася в Англii, то мала намiр драпонути як вiд тебе, так i вiд Пенгеллi, щоб розпочати нове життя. І я б це зробила, якби не закохалася в тебе.
Джайлз узяв дружину за руку.
– Але щоб утримати тебе, менi довелося зробити все, щоб Пенгеллi i далi вiрив, що я працюю на нього. На допомогу менi прийшла Синтiя Форбс-Ватсон.
– Я також закохався, – видихнув Джайлз. – Але я закохався в тебе пiсля тiеi ночi, яку ми провели разом у Берлiнi. І не моя провина, що тобi знадобилося трохи бiльше часу, аби збагнути, як тобi пощастило.
Карiн вибухнула смiхом й обiйняла чоловiка. Коли вона його вiдпустила, Джайлз запропонував:
– Пiду i наллю тобi горнятко чаю.
«Тiльки британцi на таке здатнi», – подумала Карiн.
2
– О котрiй годинi нас хоче бачити Їi величнiсть? – поцiкавилася Емма з посмiшкою, не бажаючи зiзнаватися, наскiльки пишаеться цим запрошенням i з яким нетерпiнням чекае цiеi подii. На вiдмiну вiд засiдання ради директорiв, на якому вона головуватиме пiзнiше цього тижня i яке нiяк не могла викинути зi своiх думок.
– Десь мiж десятою й одинадцятою, – поiнформував Гаррi, перевiряючи свое запрошення.
– Ти не забув забронювати автiвку?
– Зробив це вчора пополуднi. І пiдтвердив замовлення сьогоднi вранцi, – додав вiн, коли пролунав дзвiнок у вхiднi дверi.
– Це, мабуть, Себ, – припустила Емма й зиркнула на годинник. – Навiть вiн прийшов вчасно.
– Не думаю, щоб вiн мiг би запiзнитися для такоi нагоди, – зауважила Карiн.
Джайлз пiдвiвся з-за обiднього столу, коли Маркгем вiдчинив дверi й вiдступив убiк, аби дозволити Джессiцi, Себу та вагiтнiй Самантi зайти в дiм.
– Ви вже снiдали? – запитав Джайлз, цiлуючи Саманту в щiчку.
– Авжеж, дякуемо, – вiдповiв Себастьян, натомiсть Джессiка вмостилася за столом i змастила шматочок тосту мармулядою.
– Вочевидь, не всi, – посмiхнувся онучцi Гаррi.
– Скiльки часу ще в мене е? – поцiкавилася Джессiка з набитим ротом.
– Не бiльше п’яти хвилин, – твердо промовила Емма. – Не хочу приiхати до палацу пiзнiше десятоi тридцять, юна ледi.
Джессiка намастила ще один тост.
– Джайлзе, – сказала Емма, звернувшись до брата, – було дуже мило, що ви влаштували нас на нiч, i менi лишень шкода, що ви не можете приеднатися до нас.
– За правилами, лише найближча сiм’я, – пояснив
Джайлз, – i це цiлком справедливо, iнакше б iм знадобився футбольний стадiон, аби розмiстити всiх охочих узяти участь у церемонii.
У вхiднi дверi тихо постукали.
– Це, либонь, наш водiй, – припустила Емма.
Вона ще раз поправила шовкову краватку Гаррi, змахнула сиву волосинку з його костюма, перш нiж сказати:
– Йди за мною.
– Голова правлiння завжди такою лишаеться, – прошепотiв Джайлз, проводжаючи свого швагра до вхiдних дверей.
Себ iз Самантою подалися за ними, Джессiка iшла в кiнцi процесii, доiдаючи третiй тост.
Коли Емма вийшла на Смiт-сквер, водiй вiдчинив заднi дверцята чорного лiмузина. Вона завела свою зграю в автiвку, перш нiж приеднатися до Гаррi та Джессiки на задньому сидiннi. Саманта та Себ сiли на вiдкидних сидiннях навпроти них.
– Нервуеш, дiдусю? – запитала Джессiка, коли лiмузин рушив i влився в ранковий рух.
– Нi, – заперечив Гаррi. – Якщо ти не плануеш державний переворот.
– Не пiдкидай iй iдей, – втрутився Себастьян, коли вони проминули Палату громад i виiхали на Парламент-сквер.
Навiть Джессiка замовкла, коли автiвка проiхала пiд Адмiралтейською аркою до Букiнгемського палацу. Водiй iхав повiльно по Пел-Мелл, об’iхав статую королеви Вiкторii i зупинився бiля ворiт палацу. Вiн опустив скло й повiдомив молодому гвардiйському офiцеру:
– Пан Гаррi Клiфтон iз родиною.
Лейтенант посмiхнувся й позначив прiзвище у своему планшетi.
– Їдьте пiд аркою лiворуч, хтось iз моiх колег покаже, де зупинитися.
Водiй слiдував його вказiвкам i виiхав на велике подвiр’я, де вже стояли ряди машин.
– Будь ласка, припаркуйтеся бiля синього «форда» он там, – указав рукою iнший офiцер. – А тодi можете йти до палацу.
Коли Гаррi вибрався з автiвки, Емма ще раз пильно його
