скачать книгу бесплатно
– Приемно познайомитися з вами, Дiкiнсе, – сказав пан Беррiнгтон, тиснучи руку.
По тому вiн обернувся до Гаррi.
– Доброго дня, Клiфтоне, – додав вiн, перш нiж сiсти в порожне крiсло поруч iз своею дружиною.
Гаррi здивувався, що пан Беррiнгтон не потиснув йому руку. І звiдки вiн знав, що його прiзвище Клiфтон?
Пiсля того як мажордом подав пану Беррiнгтону горнятко чаю, Джайлз зняв обгортку зi свого подарунка i радiсно вигукнув, коли побачив приймач «Робертс радiо»[17 - «Робертс радiо» – англiйська компанiя з виробництва електронiки, заснована 1932 року. Існуе й досi, випускаючи цифровi радiоприймачi.]. Вiн встромив штепсель у розетку i почав налаштовувати прилад на рiзнi станцii. Хлопцi аплодували й смiялися з кожним новим звуком, який лунав iз великоi дерев’яноi скриньки.
– Джайлз менi розповiв, що зайняв друге мiсце з математики у цьому триместрi, – повiдомила панi Беррiнгтон, звертаючись до свого чоловiка.
– Зате став гiршим майже у всiх iнших дисциплiнах, – вiдповiв той.
Джайлз намагався приховати збентеження i продовжував шукати якусь iншу станцiю у своему радiоприймачi.
– Але ви мали бачити гол, який вiн забив у ворота «Ейвонгерсту», – заступився за приятеля Гаррi. – Ми всi впевненi, що вiн стане капiтаном команди наступного року.
– М’ячi не допоможуть вступити до Ітона, – зауважив пан Беррiнгтон, не дивлячись на Гаррi. – Настав час братися за розум i працювати як слiд.
Упродовж якогось часу нiхто нiчого не казав, доки мовчанку не порушила панi Беррiнгтон:
– Ви – той Клiфтон, який спiвае в хорi у церквi Святоi Марii у Редклiффi? – запитала вона.
– Гаррi – справжнiй солiст, – сказав Джайлз. – Насправдi вiн хоровий стипендiат.
Гаррi усвiдомив, що батько Джайлза зараз споглядае на нього.
– Гадаю, я вас впiзнала, – зауважила панi Беррiнгтон. – Ми з дiдусем Джайлза якось вiдвiдали месу в церквi Святоi Марii, коли хор школи Святого Беди приеднався до виступу Бристольськоi гiмназii. Виконання «Я знаю, що мiй Спаситель живий»[18 - Книга Йова, 19:25.] було просто бездоганним, Гаррi.
– Дякую, панi Беррiнгтон, – зашарiвся Гаррi.
– Ви плануете вступати до Бристольськоi гiмназii пiсля того, як закiнчите школу Святого Беди, Клiфтоне? – запитав пан Беррiнгтон.
«Знову Клiфтон», – подумав Гаррi.
– Тiльки якщо отримаю стипендiю, сер, – вiдповiв вiн.
– Але чому це настiльки важливо? – поцiкавилася панi Беррiнгтон. – Напевно вам запропонують мiсце, як i будь-якому iншому учневi?
– Позаяк моя мати не зможе дозволити собi заплатити, панi Беррiнгтон. Вона працюе офiцiанткою у «Королiвському готелi».
– А ваш батько…
– Вiн помер, – сказав Гаррi. – Його вбили на вiйнi.
Вiн уважно спостерiгав, як вiдреагуе пан Беррiнгтон, але, як хороший гравець у покер, не видавав своiх почуттiв.
– Менi шкода, – сказала панi Беррiнгтон. – Я не знала.
За спиною Гаррi вiдчинилися дверi, i зайшов лакей, який нiс двоповерховий торт, спечений зумисне до дня народження, на срiбнiй тацi, i поставив посеред столу. Пiсля того як Джайлзу вдалося задути всi дванадцять свiчок одним подихом, усi зааплодували.
– А коли у вас день народження, Клiфтоне? – поцiкавився пан Беррiнгтон.
– Був мiсяць тому, сер, – вiдповiв Гаррi.
Пан Беррiнгтон вiдвернувся вiд нього. Лакей повибирав свiчки, перш нiж вручити молодому господаревi великого ножа для розрiзання торта. Джайлз узявся до роботи i поклав п’ять нерiвних шматочкiв на блюдця, якi покоiвка поставила на стiл. Дiкiнс з’iв грудки глазурi, що попадали в його тарiлку, перш нiж вiдкусити сам торт. Гаррi наслiдував приклад панi Беррiнгтон. Вiн узяв маленьку срiбну виделку, що лежала бiля тарiлки, вiдкраяв маленький шматочок своеi порцii i поклав виделку назад на тарiлку. Лише пан Беррiнгтон не торкнувся свого шматка торта. Раптом вiн без попередження пiднявся зi свого крiсла i мовчки вийшов.
Мати Джайлза навiть не намагалася приховати свое здивування вiд поведiнки чоловiка, але нiчого не сказала. Гаррi не вiдводив очей вiд пана Г’юго, поки той не вийшов iз примiщення, а Дiкiнс, прикiнчивши свiй шматок торта, знову зосередив свою увагу на канапках iз копченим лососем, явно не розумiючи, що вiдбуваеться навколо нього.
Щойно дверi зачинилися, панi Беррiнгтон продовжила бесiду, нiби нiчого й не сталося:
– Я впевнена, що ви отримаете стипендiю Бристольськоi гiмназii, Гаррi, особливо враховуючи все те, що Джайлз розповiв менi про вас. Ви, либонь, дуже розумний хлопчик, а також обдарований спiвак.
– Джайлз мае звичку все перебiльшувати, панi Беррiнгтон, – сказав Гаррi. – Можу вас запевнити, що лише Дiкiнс може бути впевненим, що отримае цю стипендiю.
– А хiба Бристольська гiмназiя не пропонуе гранти для музикантiв? – здивувалася вона.
– Але не хористам, – сказав Гаррi. – Вони не ризикнуть.
– Не впевнена, що зрозумiла вас, – сказала панi Беррiнгтон. – Нiщо не може вiдiбрати у вас хоровоi пiдготовки, яку ви набували роками.
– Це правда, але, на жаль, нiхто не може передбачити, що станеться, коли голос почне ламатися. Деякi дисканти виявляються басами, а баритони стають тенорами, це неможливо спрогнозувати заздалегiдь.
– Чому так? – запитав Дiкiнс, уперше зацiкавившись розмовою.
– Є багато спiвакiв, якi не змогли отримати навiть мiсце в мiсцевому хорi пiсля того, як iхнiй голос зламався. Запитайте в Ернеста Ло[19 - Ернест Ло (1911–2000) – знаменитий англiйський хлопчик-сопрано, який став рекламiстом пiсля того, як зламався його голос.]. Усi в Англii чули, як вiн спiвае «На крилах пiснi»[20 - Вокальний твiр Фелiкса Мендельсона-Бартольдi (1809–1847).], але пiсля того як його голос зламався, всi про нього забули.
– Тобi просто доведеться працювати стараннiше, – зауважив Дiкiнс. – Не забувай, що гiмназiя щороку видiляе дванадцять стипендiй, а я можу виграти лише одну з них, – додав вiн.
– Не в цьому проблема, – сказав Гаррi. – Якщо я докладатиму бiльше зусиль, менi доведеться покинути хор, i без моеi стипендii менi доведеться покинути й школу Святого Беди, тож…
– Ти опинишся мiж молотом i ковадлом, – закiнчив Дiкiнс.
Гаррi зроду ранiше не чув цiеi фрази, тому вирiшив пiзнiше запитати Дiкiнса, що вона означае.
– Ну, одну рiч можна стверджувати напевно, – визнала панi Беррiнгтон: – Джайлз не зможе виграти стипендiю в жоднiй школi.
– Можливо, нi, – визнав Гаррi. – Але Бристольська гiмназiя швидше за все не вiдмовиться вiд лiвого захисника такого класу.
– Тодi нам доведеться сподiватися, що Ітон вважатиме так само, – резюмувала панi Беррiнгтон, – бо його батько хоче, щоб син потрапив саме туди.
– Я не хочу вступати до Ітона, – заперечив Джайлз i вiдклав виделку. – Хочу до Бристольськоi гiмназii, щоб залишитися з друзями.
– Я впевнена, що ти знайдеш багато нових друзiв в Ітонi, – запевнила його мати. – А якщо не пiдеш стежкою свого батька, це його дуже засмутить.
Лакей кашлянув. Панi Беррiнгтон визирнула з вiкна i побачила автiвку, що пiд’iжджала до ганку.
– Гадаю, настав час вам усiм повертатися до школи, – сказала вона. – Я, звичайно, не хочу бути вiдповiдальною за ваше запiзнення на пiдготовку до урокiв.
Гаррi сумно поглянув на велику тарiлку з канапками та недоiдений торт, але неохоче пiдвiвся зi свого мiсця i пiшов до дверей. Один раз вiн озирнувся i мiг би заприсягнутися, що бачив, як Дiкiнс запхав канапку до кишенi. Вiн перевiв погляд на вiкно i зi здивуванням побачив незграбне дiвчисько з довгими косами, яке зiщулилося в кутку, читаючи якусь книжку.
– Це моя сестра Емма, – пояснив Джайлз. – Вона нiколи не покидае читання. Просто iгноруй ii.
Гаррi всмiхнувся Еммi, але вона не дивилася на нього. Дiкiнс також навiть не поглянув на неi. Панi Беррiнгтон вiдпровадила хлопчикiв до вхiдних дверей, де потиснула руки Гаррi та Дiкiнсу.
– Сподiваюся, що ви обое знову нас навiдаете, – сказала вона. – Ви так позитивно впливаете на Джайлза.
– Дякую вам за те, що пригостили чаем, панi Беррiнгтон, – сказав Гаррi.
Дiкiнс просто кивнув. Обидва хлопчики вiдвели погляди, коли мати обiйняла сина i поцiлувала його.
Коли водiй виiжджав довгою дорiжкою до ворiт, Гаррi дивився крiзь задне вiкно на будинок. Вiн не помiтив, як зникае Емма, яка з вiкна глипала на автомобiль.
7
Шкiльна крамничка була вiдчинена з четвертоi до шостоi години пополуднi кожного вiвторка та четверга. Гаррi рiдко навiдувався до «емпорiю»[21 - Емпорiй – в античнi часи – мiсця для торгiвлi, якi гендлярi однiеi краiни резервували на територii iншоi краiни, а в ранньому середньовiччi – загальна назва торгових поселень, що виникли у Пiвнiчно-Захiднiй Європi в VI–VII ст. i проiснували до IX ст.], як ii називали учнi, оскiльки кишенькових грошей мав лише два шилiнги i знав, що його матiр не втiшать якiсь додатковi витрати, якi з’являються в рахунку наприкiнцi року навчання. Однак у день народження Дiкiнса Гаррi зробив виняток iз цього правила i вирiшив придбати на пеннi шоколадну помадку для свого приятеля.
Незважаючи на рiдкiснi вiзити Гаррi до крамницi, ввечерi кожного вiвторка та четверга на його столi з’являлася плитка шоколаду «П’ять хлопчикiв Фрая». Хоча й iснувало шкiльне правило, що жоден хлопчик не може витратити бiльше, нiж шiсть пенсiв на тиждень у магазинi, Джайлз також залишав пуделко асортi лакрицi для Дiкiнса, давши зрозумiти своiм друзям, що нiчого не чекае навзамiн.
Коли у вiвторок Гаррi зайшов до крамницi, то приеднався до довгоi черги хлопцiв, якi чекали на обслугу. Його рот наповнився слиною, коли вiн споглядав на акуратно складенi ряди шоколаду, печива, мармеладу, лакрицi й останнього захоплення – картопляних чiпсiв «Смiтс». Вiн зважив, чи не купити пакетик i для себе, але нещодавне знайомство з паном Вiлкiнсом Мiкобером[22 - Вiлкiнс Мiкобер – персонаж роману Чарлза Дiккенса «Девiд Коперфiлд», який потрапив до борговоi в’язницi.] не залишило сумнiвiв щодо вартостi шести пенсiв.
Коли Гаррi оглядав скарби «емпорiю», вiн почув голос Джайлза i помiтив, що той стоiть за кiлька учнiв попереду в черзi. Вiн уже було хотiв привiтатися зi своiм товаришем, коли побачив, як Джайлз бере з полицi плитку шоколаду i кладе ii до кишенi штанiв. За кiлька секунд туди ж помандрував i пакетик жувальноi гумки. Коли ж пiдiйшла черга Джайлза, вiн поклав на ляду пуделко асортi з лакрицi за два пенси i пакетик чiпсiв за один пенс, якi пан Свайвелз, завiдувач магазину, акуратно записав до своеi книги навпроти прiзвища Беррiнгтона. Двi iншi речi лишилися в кишенi Джайлза невиявленими.
Гаррi отетерiв вiд жаху, i перш нiж Джайлз встиг обернутися, вислизнув iз крамницi, не бажаючи, щоб товариш його побачив. Гаррi повiльно рушив навколо шкiльноi будiвлi, намагаючись збагнути, навiщо Джайлзу щось красти, коли вiн цiлком може дозволити собi за це заплатити. Вiн припускав, що мае бути якесь просте пояснення, хоча й не мiг уявити, що це може бути.
Гаррi пiдiйшов до своеi кiмнати перед самою пiдготовкою до занять i виявив на своему столi плитку шоколаду, а на столi Дiкiнса – коробку з лакрицевим асортi. Йому було важко зосередитися на причинах промисловоi революцii, адже вiн нiяк не мiг вирiшити, що мае робити зi своiм вiдкриттям.
До кiнця заняття вiн прийняв рiшення. Поклав нерозгорнуту шоколадну плитку у горiшню шухляду свого столу i вирiшив, що поверне ii до крамницi у четвер, нiчого не сказавши Джайлзу.
Тiеi ночi Гаррi не спав, а пiсля снiданку вiдвiв Дiкiнса убiк i пояснив, чому не змiг придбати йому подарунок на день народження. Дiкiнс не мiг приховати своеi невiри.
– Мiй тато мав таку ж проблему у своему магазинi, – сказав Дiкiнс. – Це називаеться крамничною крадiжкою. «Дейлi мейл» звинувачуе в цьому Велику депресiю.
– Не думаю, що сiм’я Джайлза дуже постраждала вiд впливу депресii, – сказав Гаррi емоцiйно.
Дiкiнс у задумi кивнув:
– Може, треба сказати про це Фробу?
– Викрити свого найкращого приятеля? – не повiрив Гаррi. – Нiколи!
– Але якщо Джайлза спiймають, його можуть вигнати, – наполягав Дiкiнс. – Найменше, що ти можеш зробити, – це попередити його, що знаеш про його справи.
– Я про це подумаю, – сказав Гаррi. – Тим часом маю намiр повернути все, що Джайлз менi даруе, магазину, не даючи йому шансу дiзнатися про це.
Дiкiнс нахилився ближче.
– Чи не мiг би ти прихопити й оце? – прошепотiв вiн. – Я зроду не ходжу до крамницi, тому не знаю, що там i як.
Гаррi погодився взяти на себе вiдповiдальнiсть i пiсля цього двiчi на тиждень ходив до крамницi повертати на полицi небажанi подарунки Джайлза. Вiн дiйшов висновку, що Дiкiнс таки мае рацiю i що йому все ж доведеться поговорити з товаришем, перш нiж того спiймають, але вирiшив вiдкласти бесiду до кiнця навчання.
* * *
– Гарний удар, Беррiнгтоне, – похвалив пан Фробiшер, коли м’яч перетнув межу.
Серед глядачiв вибухнула буря оплескiв.
– Згадайте моi слова, директоре, Беррiнгтон iще зiграе за Ітон проти Герроу на «Лордз».
– Нi, якщо вiд Джайлза буде щось залежати, – прошепотiв Гаррi Дiкiнсу.
– Що робитимеш на лiтнiх вакацiях, Гаррi? – запитав Дiкiнс, який, здавалося, не звертав уваги на все, що вiдбуваеться навколо.
– Цього року я не планував вiдвiдати Тоскану, якщо ти про це, – вiдповiв Гаррi з усмiшкою.
– Не думаю, що Джайлз справдi хоче туди, – зауважив Дiкiнс. – Адже iталiйцi так i не втямили, як грати у крикет.
– Ну, я був би радий помiнятися з ним мiсцями, – сказав Гаррi. – Адже мене не турбуе, що Мiкеланджело, Да Вiнчi та Караваджо так i не ознайомилися з тонкощами лiвоi подачi, не кажучи вже про макароннi вироби, якi йому доведеться спожити.
– А куди ти поiдеш? – поцiкавився Дiкiнс.
– Тиждень на Захiднiй Рiв’ерi, – сказав Гаррi з бравадою. – Великий пiрс у Вестон-Сюпер-Маре зазвичай е чiльним мiсцем, бо за ним в’еться риба, i смажена картопля в кафетерii «Коффiнс». Хочеш приеднатися до мене?
– На жаль, не зможу знайти на це час, – вiдмовився Дiкiнс, який, вочевидь, вирiшив, що Гаррi казав серйозно.
– А чому? – запитав Гаррi.
– Надто багато роботи.
– Ти намiряешся працювати пiд час вакацiй? – здивувався Гаррi.
– Робота для мене – свято, – пояснив Дiкiнс. – Я насолоджуюся нею так само, як Джайлз – своiм крикетом, а ти – спiвами.
– Але де ти працюеш?
– У мунiципальнiй бiблiотецi, телепню. У них е все, що менi потрiбно.
– Чи можу я приеднатися до тебе? – попросив Гаррi. – Менi знадобиться будь-яка допомога, яку тiльки зможу отримати, якщо е хоч якийсь шанс отримати стипендiю Бристольськоi гiмназii.
– Тiльки якщо погодишся мовчати там увесь час, – попередив Дiкiнс.
Гаррi засмiявся б, але вiн знав, що його приятель не вважае роботу смiшною справою.
– Але менi конче потрiбна допомога з латинською граматикою, – пожалiвся Гаррi. – Я досi не розумiю пiдрядних сполучникiв, не кажучи вже про кон’юнктиви, а якщо не отримаю прохiдну оцiнку за латину, менi гаплик, навiть коли добре покажу себе в усiх iнших предметах.
– Я можу допомогти тобi з латинською граматикою, – пообiцяв Дiкiнс, – якщо зробиш менi послугу.
– Лише скажи, що треба, – вiдгукнувся Гаррi. – Хоча нiколи не зможу повiрити, що ти сподiваешся спiвати соло цього року.
