скачать книгу бесплатно
– Гарний удар, Беррiнгтоне, – знову похвалив пан Фробiшер, i Гаррi приеднався до аплодисментiв.
– Це його третя пiвсотня цього сезону, директоре, – додав вiн.
– Будь серйозним, Гаррi, – сказав Дiкiнс. – Ось що. Моему татовi потрiбен хтось, хто змiг би пiд час лiтнiх вакацiй розносити газети щоранку, i я запропонував тебе. Оплата – шилiнг на тиждень, i доти, доки ти зможеш приходити до магазину о шостiй годинi ранку, робота твоя.
– О шостiй годинi? – з недовiрою перепитав Гаррi. – Коли у вас е дядько, який будить увесь будинок о п’ятiй, це – найменша з моiх проблем.
– То ти готовий узятися за цю роботу?
– Авжеж, – погодився Гаррi. – Але чому ти сам цього не хочеш? Шилiнгом на тиждень не варто нехтувати.
– І не нагадуй, – вiдмахнувся Дiкiнс, – адже я не вмiю iздити на велосипедi.
– Хай йому грець! – засмутився Гаррi. – Я ж навiть велосипеда не маю.
– Я не казав, що не маю, – зiтхнув Дiкiнс. – Я сказав, що не вмiю iздити.
– Клiфтоне! – гукнув пан Фробiшер, коли гравцi в крикет пiшли з поля пити чай. – Я б хотiв бачити вас у своему кабiнетi пiсля урокiв.
* * *
Гаррi завжди подобався пан Фробiшер, який був одним iз небагатьох викладачiв, що вважали його рiвнею. Вiн також не мав фаворитiв, у той час як деякi iншi вчителi не залишали йому сумнiвiв, що синовi вантажника не варто було навiть заходити у священну браму школи Святого Беди.
Коли задзеленчав дзвоник, провiщаючи кiнець уроку, Гаррi вiдклав перо i подався коридором до кабiнету пана Фробiшера. Вiн навiть уявлення не мав, чому його захотiв бачити класний керiвник, i не придiляв великоi уваги цiй справi. Гаррi постукав у дверi кабiнету.
– Заходьте, – промовив голос людини, яка зроду не марнувала своiх слiв.
Гаррi вiдчинив дверi i був здивований, що його не зустрiла звична усмiшка Фроба. Пан Фробiшер пильно поглянув на Гаррi, коли той зупинився перед його столом.
– До мого вiдома довели, Клiфтоне, що ви крадете солодощi з магазину.
У головi хлопця запанувала порожнеча, поки Гаррi намагався знайти вiдповiдь, яка не стала б вироком для Джайлза.
– Вас бачив староста, коли ви брали товари з полиць, – продовжував Фробiшер iз такою ж безкомпромiсною iнтонацiею, – а потiм вислизали з магазину, не дочекавшись своеi черги.
Гаррi хотiв сказати: «Не брав, сер, а клав», але все, що йому вдалося вичавити, було:
– Я нiколи нiчого не брав iз магазину, сер.
І густо почервонiв.
– Тодi як ви поясните те, що двiчi на тиждень вiдвiдували «емпорiй», проте немае жодного запису навпроти вашого iменi в книзi пана Свайвелза?
Пан Фробiшер терпляче чекав, але Гаррi знав, що якщо скаже правду, Джайлза, без сумнiву, витурять.
– А цю плитку шоколаду i пуделко асортi з лакрицею знайшли у горiшнiй шухлядi вашого столу незадовго пiсля закриття крамницi.
Гаррi подивився на солодощi, але все одно нiчого не сказав.
– Я чекаю на пояснення, Клiфтоне, – сказав пан Фробiшер.
Пiсля ще однiеi тривалоi паузи вiн додав:
– Я, звiсно, розумiю, що у вас набагато менше грошей, нiж у будь-якого iншого хлопця у вашому класi, але це не виправдовуе крадiжки.
– Я в життi нiчого не крав! – повторив Гаррi.
Настала черга червонiти пановi Фробiшеру. Вiн пiдвiвся з-за столу.
– Якщо це так, Клiфтоне, а я хочу вам вiрити, то вам доведеться прийти до мене пiсля репетицii хору з детальним поясненням того, як у вашому розпорядженнi опинилися ласощi, за якi ви явно не платили. Якщо звiт мене не задовольнить, ми обое будемо змушенi навiдатися до директора, i не сумнiваюся, якою буде його рiшення.
Гаррi вийшов iз кабiнету. Щойно дверi зачинилися за його спиною, вiн вiдчув, що йому стало зле. Хлопець повернувся до своеi кiмнати, сподiваючись, що Джайлза там не буде. Коли ж вiдчинив дверi, то перше, що побачив, – ще одну плитку шоколаду на столi.
Джайлз поглянув на прибульця.
– Ти добре почуваешся? – запитав вiн, побачивши перекошене обличчя Гаррi.
Той не вiдповiв. Вiн прибрав шоколад до шухляди i вирушив на репетицiю хору, не сказавши нi слова своему товаришу. Джайлзстежив за ним поглядом, i щойно дверi зачинилися, обернувся до Дiкiнса та поцiкавився:
– У нього якiсь клопоти?
Дiкiнс продовжував писати, так нiби не почув цього запитання.
– Ти мене не чув, тетеря? – не вгавав Джайлз. – Чому Гаррi такий сумний?
– Усе, що я знаю, це те, що вiн зустрiчався з Фробом.
– Навiщо? – запитав Джайлз, виявляючи iще бiльше зацiкавлення.
– Не знаю, – вiдрубав Дiкiнс i не покинув свою писанину.
Джайлз пiдвiвся i пройшовся кiмнатою до Дiкiнса.
– Ти не хочеш менi сказати? – запитав вiн, схопивши товариша за вухо.
Дiкiнс впустив ручку, нервово торкнувся дужки окулярiв i посунув iх далi на нiс, перш нiж нарештi сказати:
– У нього великi неприемностi.
– Що за неприемностi? – поцiкавився Джайлз, викручуючи приятелевi вухо.
– Гадаю, його навiть можуть вигнати! – просичав Дiкiнс.
Джайлз вiдпустив його вухо i засмiявся.
– Вигнати Гаррi? – усмiхнувся вiн. – Та швидше Папу Римського позбавлять престолу!
Джайлз вернувся до свого столу, коли помiтив, що на чолi Дiкiнса з’явилися намистинки поту.
– За що? – запитав вiн тихiше.
– Фроб вирiшив, що вiн краде солодощi iз магазину, – пояснив Дiкiнс.
Якби Дiкiнс звiв погляд, то побачив би, що Джайлз зблiд як крейда. За мить вiн почув, як зачинилися дверi. Хлопець узяв ручку i спробував зосередитися, але вперше в життi не закiнчив свое домашне завдання.
* * *
Коли Гаррi через годину вийшов пiсля репетицii хору, то помiтив Фiшера, який пiдпирав стiну, не в змозi приховати свою посмiшку. Саме тодi вiн i збагнув, хто саме, ймовiрно, повiдомив про нього. Гаррi проiгнорував Фiшера й повернувся до своеi кiмнати, нiби нiчого не сталося, хоча насправдi почувався тим, кому висiти на шибеницi, знаючи, що якщо не видасть свого найкращого приятеля, покарання буде жорстоким. Вiн повагався перед тим, як постукати у дверi класного керiвника.
– Заходьте, – цього разу це пролунало набагато м’якше, анiж ранiше, але коли Гаррi увiйшов до кабiнету, його зустрiв такий само безкомпромiсний погляд. Учень схилив голову.
– Хочу щиро попросити у вас вибачення, Клiфтоне, – сказав Фробiшер, пiдводячись з-за свого столу. – Тепер я знаю, що ви не виннi.
Серце Гаррi все ще трiпотiло, але тепер вiн тривожився за Джайлза.
– Спасибi, сер, – подякував вiн, але голову все одно не пiдвiв.
У нього було стiльки запитань, якi хотiлося б поставити Фробу, але вiн знав, що на жодне з них вiдповiдi не отримае.
Пан Фробiшер вийшов з-за столу й потиснув Гаррi руку, чого ранiше зроду не робив.
– Краще покваптесь, Клiфтоне, якщо сподiваетесь устигнути на вечерю.
Коли Гаррi вийшов iз кабiнету Фроба, то повiльно почвалав до трапезноi. Фiшер стояв бiля дверей iз здивуванням на обличчi. Гаррi пройшов повз нього i зайняв свое мiсце на кiнцi лави поруч iз Дiкiнсом. Сидiння навпроти було порожне.
8
Джайлз так i не з’явився на вечерю, а в його лiжку цiеi ночi нiхто не спав. Гаррi пiдозрював, що якби школа Святого Беди не програла свiй щорiчний фiнал проти «Ейвонгерста» за тридцять одну пробiжку, небагато хлопцiв i навiть учителiв помiтили б його вiдсутнiсть.
Але, на жаль для Джайлза, це був домашнiй матч, тому кожен мав свою думку про те, чому перший бетсмен школи не зайняв свою позицiю, i не в останню чергу Фiшер, який патякав кожному, хто хотiв його слухати, що не того учня вiдлучили вiд урокiв.
* * *
Гаррi без великого бажання чекав канiкули; не лише тому, що запитував себе, чи побачить вiн iще Джайлза, а й тому, що це означало повернутися до будинку номер двадцять сiм на Стiлл-Гаус-лейн i знову дiлити кiмнату з дядьком Стеном, який усе частiше повертався додому п’яний як чiп.
Провiвши вечiр за перегляданням своiх старих екзаменацiйних робiт, Гаррi лягав у лiжко близько десятоi. Вiн швидко засинав, десь пiсля опiвночi його будив дядько Стен, який нерiдко бував такий захмелiлий, що навiть не мiг знайти власного лiжка. Звук того, як Стен намагався дзюрити в горщик, не завжди потрапляючи куди слiд, був чимось, що залишилося в пам’ятi Гаррi до кiнця життя.
Щойно Стен падав на свое лiжко – вiн рiдко коли намагався роздягнутися – Гаррi пробував засинати знову, але його часто будило гучне п’яне хропiння. Вiн мрiяв повернутися до школи Святого Беди, де дiлив спальню з двадцятьма дев’ятьма iншими хлопцями.
Гаррi все ще сподiвався, що Стен якоiсь митi може викрити якiсь деталi смертi його батька, але бiльшу частину свого часу той був такий неадекватний, що не мiг вiдповiсти навiть на найпростiше запитання. В одному з рiдкiсних випадкiв, коли чоловiк був достатньо тверезим, аби спiлкуватися, вiн порадив Гаррi йти до дiдька i попередив, що якщо знову торкнеться цiеi теми, вiн його вiддухопелить.
Єдиним позитивним моментом дiлити кiмнату з дядьком Стеном було те, що Гаррi не мав жодного шансу запiзнитися на розповсюдження газет.
Днi Гаррi на Стiлл-Гаус-лейн набули добре впорядкованоi процедури: пiдйом о п’ятiй, один тост на снiданок – вiн бiльше не вилизував миску пiсля свого дядька; поява в газетному кiоску пана Дiкiнса о шостiй, складання примiрникiв у правильному порядку i потiм доставка iх. Уся процедура займала близько двох годин, дозволяючи йому повернутися додому вчасно на горнятко чаю з мамою, перш нiж вона виходила на роботу. Близько восьмоi тридцять Гаррi вирушав до бiблiотеки, де зустрiчався з Дiкiнсом, який завжди сидiв на горiшнiй сходинцi, чекаючи, поки хтось вiдiмкне дверi.
У другiй половинi дня Гаррi вiдвiдував репетицiю хору в церквi Святоi Марii у Редклiффi, що було частиною його зобов’язань перед школою Святого Беди. Вiн зроду не вважав це обов’язком, адже дуже любив спiвати. Правду кажучи, вiн не раз шепотiв: «Будь ласка, Боже, коли мiй голос зламаеться, дозволь менi стати тенором, i я бiльше нiколи не буду просити в Тебе нiчого iншого».
Пiсля того як повертався додому на чай увечерi, Гаррi студiював за кухонним столом кiлька годин перед сном, боячись повернення свого дядька не менше, нiж Фiшера у перший тиждень перебування у школi Святого Беди. Але принаймнi Фiшер вiдбув до гiмназii в Колстонi, тому Гаррi вирiшив, що iхнi шляхи бiльше вже нiколи не перетнуться.
* * *
Гаррi з нетерпiнням чекав свого останнього року в школi Святого Беди, хоча й не сумнiвався в тому, що його життя вiдчутно змiниться, якщо його шляхи з друзями розiйдуться: Джайлз не знав, куди пiде, а Дiкiнс намiрявся вступити до Бристольськоi гiмназii, а якщо вiн не зможе отримати стипендiю цього начального закладу, то, цiлком iмовiрно, повернеться до Меррiвудськоi початковоi школи, а потiм, коли йому виповниться чотирнадцять, кине школу i вирушить шукати собi роботу. Хлопець намагався не думати про наслiдки такоi невдачi, незважаючи на те, що Стен нiколи не пропускав нагоди нагадати йому, що вiн завжди зможе знайти роботу в доках.
– Хлопцевi взагалi не варто було дозволяти iхати до цiеi престижноi школи, – регулярно розпатякував вiн Мейзi, коли та ставила перед ним миску з кашею. – Пiсля неi вiн занадто високоi думки про себе, – додавав вiн, нiби Гаррi не було поряд.
Гаррi вважав, що Фiшер iз радiстю погодився б iз цiею думкою, але вiн уже давно дiйшов висновку, що дядько Стен i Фiшер мали мiж собою багато спiльного.
– Але ж Гаррi мае отримати шанс покращити свое життя? – заперечила Мейзi.
– Задля чого? – не вгавав Стен. – Якщо доки достатньо хорошi для мене i його старого, то чому вони недостатньо хорошi для нього? – резюмував вiн iз упевненiстю, що не передбачала аргументiв проти.
– Можливо, хлопчик розумнiший за нас обох, – зауважила Мейзi.
Це на якийсь час заспокоiло Стена, але пiсля черговоi ложки кашi вiн заявив:
– Залежить вiд того, що розумiти пiд словом «розумний». Бо е розумнi, а е мудрi.
Вiн набрав iще одну ложку, але нiчого бiльше не додав до цього глибокого твердження.
Гаррi розрiзав шматочок тосту на чотири частини, коли слухав, як дядько грае ту ж саму платiвку знову й знову щоранку. Вiн зроду не захищав себе, позаяк було очевидно: Стен уже все вирiшив щодо майбутнього Гаррi, нiщо не зможе змiнити його рiшення. Стен не усвiдомлював, що його постiйнi допiкання лише надихали Гаррi працювати ще стараннiше.
– Не можна сидiти тут весь день, – наприкiнцi коментував Стен, особливо коли вiдчував, що втрачае аргументацiю. – Дехто з нас мае й працювати, – додавав вiн, встаючи з-за столу.
Нiхто не заперечував.
– І ще одне, – видихав вiн, вiдчиняючи дверi кухнi. – Нiхто з вас не помiтив, що хлопчик розм’як. Вiн навiть не облизуе мою миску з-пiд кашi. Бозна, чого iх там навчають у цiй школi.
Дверi за ним зачинилися.
– Не звертай уваги на свого дядька, – порадила мати Гаррi. – Вiн просто заздрить. Йому не подобаеться той факт, що ми всi пишаемося тобою. І навiть йому доведеться змiнити свою платiвку, коли ти здобудеш цю стипендiю, так само як i твiй приятель Дiкiнс.
– У цьому й проблема, мамо, – сказав Гаррi. – Я не такий, як Дiкiнс, i починаю задумуватися, чи воно того варте.
Усi мовчки витрiщалися на Гаррi, доки не озвався дiдусь, уперше за кiлька днiв:
– Хотiлося б i менi отримати можливiсть учитися в Бристольськiй гiмназii.
– Чому, дiдусю? – вигукнув Гаррi.
– Бо якби я це зробив, то нам не довелося б жити з твоiм дядьком Стеном усi цi роки.
* * *
Гаррi насолоджувався своiм ранковим достачанням газет, i не лише тому, що це давало причину звiятися з дому. За кiлька тижнiв вiн познайомився з кiлькома постiйними клiентами пана Дiкiнса, дехто з них чув, як вiн спiвав у церквi Святоi Марii, i коли передавав iм iхнiй примiрник, Гаррi часто пропонували горнятко чаю або й навiть яблуко. Пан Дiкiнс його попередив, що на маршрутi трапляються двi собаки; упродовж двох тижнiв вони обидвi вже махали хвостами, коли експедитор злазив зi свого велосипеда.
Гаррi iз задоволенням виявив, що пан Голкомб був одним iз постiйних клiентiв пана Дiкiнса, i вони часто мали нагоду перекинутися словом, коли вiн щоранку привозив примiрник «Таймс». Його перший учитель не сумнiвався в тому, що учневi не потрiбно повертатися до Меррiвуда, i додав, що коли знадобиться додаткове навчання, то вiн зазвичай вiльний увечерi.
Коли Гаррi повертався до газетного кiоску пiсля свого маршруту, пан Дiкiнс завжди клав у кошик плитку шоколаду «П’ять хлопчикiв Фрая», перш нiж вiдпускати його з роботи. Це нагадало пiдлiтку про Джайлза. Вiн часто мiркував, що сталося з його приятелем. Нi вiн, нi Дiкiнс нiчого не чули про Джайлза вiдтодi, як пан Фробiшер вибачився перед Гаррi пiсля репетицii. І перш нiж вийти з крамницi, щоб податися додому, вiн завжди зупинявся перед вiтриною, щоб помилуватися годинником, який, як вiн знав, нiколи не зможе собi дозволити. Вiн навiть не потурбувався запитати пана Дiкiнса, скiльки той хронометр коштуе.
