скачать книгу бесплатно
– Про що це ви?
– Нiщо не сподобаеться Фiшеру бiльше, нiж розповiсти своiм друзям, що вуличний жебрак мае тонку кишку. Врештi-решт, що можна очiкувати вiд сина вантажника та матерi-офiцiантки?
– Але Фiшер мае рацiю. Я йому не рiвня.
– Нi, Гаррi, проблема в тому, що насправдi Фiшер уже збагнув, що це вiн вам не рiвня i нiколи не буде.
– Ви хочете сказати, що менi доведеться повернутися до цього жахливого мiсця? – жахнувся Гаррi.
– Зрештою, тiльки ви можете прийняти це рiшення, – зауважив Старий Джек, – але якщо втiкатимете щоразу, коли зiткнетеся з фiшерами цього свiту, то потрапите до мене, того, хто опинився на лавi запасних, за словами директора школи.
– Але ж ви – чудова людина! – не вгавав Гаррi.
– Я мiг би нею стати, – зiтхнув Старий Джек, – якби не втiк, як тiльки натрапив на свого Фiшера. Але я вирiшив знайти легкий вихiд i думав лише про себе.
– А про кого ж iще треба думати?
– Про вашу матiр для початку, – вiдповiв Старий Джек. – Не забувайте про всi жертви, на якi вона зважилася, щоб дати вам можливiсть кращого життя, нiж вона коли-небудь мрiяла, що це можливо. А е ще пан Голкомб, котрий, коли виявить, що ви дали драпака, звинувачуватиме за це себе. І не забувайте про панну Мандей, котра телефонувала, вивертала руки та витратила незлiченну кiлькiсть годин, аби переконатися, що ви достатньо фаховi, щоб отримати цю хорову стипендiю. А коли ви зможете зважити всi плюси та мiнуси, Гаррi, то пропоную помiстити Фiшера на одну шальку терезiв, а Беррiнгтона та Дiкiнса – на iншу. І пiдозрюю, що Фiшер дуже швидко зникне, а Беррiнгтон i Дiкiнс безумовно залишаться вашими близькими друзями на все життя. Якщо втечете, вони будуть змушенi слухати Фiшера, котрий постiйно нагадуватиме iм, що ви виявилися не тим, за кого вони вас мали.
Гаррi якийсь час мовчав. Нарештi повiльно звiвся на ноги.
– Дякую, сер, – сказав вiн, без жодного слова вiдчинив дверi вагона i вийшов.
Гаррi повiльно плентався по набережнiй, знову споглядав на величезнi торговi кораблi, якi незабаром мали вирушати в далекi порти. Вiн продовжував iти, доки не дiстався до ворiт верфi, пiсля чого перейшов на бiг i кинувся назад до мiста. До того часу, коли вiн опинився бiля шкiльноi брами, вона вже була вiдчинена, а годинник у великiй залi готувався вдарити вiсiм разiв.
Незважаючи на можливiсть зателефонувати, пану Фробiшеру все ж довелося пiти до кабiнету директора та повiдомити, що один iз його хлопцiв пропав безвiсти. Коли ж поглянув у вiкно свого кабiнету, вiн побачив, як Гаррi крадеться мiж деревами, обережно наближаючись до будинку. Хлопець вiдчинив вхiднi дверi водночас iз дзеленчанням дзвоника i зiткнувся обличчям до обличчя з класним керiвником.
– Вам краще поквапитись, Клiфтоне, – порадив пан Фробiшер, – iнакше вам забракне снiданку.
– Так, сер! – вигукнув Гаррi i побiг коридором.
Вiн зайшов до iдальнi iще до того, як зачинили дверi, i всунувся у промiжок мiж Беррiнгтоном i Дiкiнсом.
– Я на якусь хвилину подумав, що цього ранку буду змушений лизати свою миску наодинцi, – пожартував Беррiнгтон.
Гаррi зареготав.
Того дня вiн не зiткнувся з Фiшером i був дуже здивований, помiтивши, що на вечiрньому чергуваннi його замiнив iнший староста. Уперше на цьому тижнi Гаррi змiг заснути.
6
«Роллс-ройс» в’iхав у ворота особняка, подолав довгий пiд’iзний шлях, обабiч якого вишикувалися, немов на чатах, високi дуби. Гаррi нарахував шiстьох садiвникiв iще до того, як побачив сам будинок. Пiд час свого перебування у школi Святого Беди Гаррi уявляв собi, як живе Джайлз, коли повертаеться додому на свята, але до такого пiдготуватися було неможливо.
Коли хлопець нарештi побачив будинок, його рот вiдкрився та так i залишився вiдкритим.
– Гадаю, початок вiсiмнадцятого столiття, – зауважив Дiкiнс.
– Непогано, – похвалив Джайлз, – 1722 рiк, будiвничий Ванбру. Але впевнений, що ви не зможете сказати, хто розбив сад. Даю пiдказку: це сталося пiзнiше, нiж спорудження будинку.
– Я чув про одного видатного садiвника, – сказав Гаррi, все ще оглядаючи будинок. – Умiльця Брауна[14 - Ланселот Браун (1715–1783), на прiзвисько «Умiлець Браун» – англiйський ландшафтний архiтектор, найвiдомiший представник системи англiйського парку, яка панувала в Європi до середини XIX ст. Вiддавав перевагу «природним» ставкам, насипам, газонам, гармонiйно роздiленим скупченням дерев.].
– Ось чому ми його вибрали, – зауважив Джайлз, – просто для того, щоб моi друзi почули про нього через двiстi рокiв.
Гаррi i Дiкiнс засмiялися, автiвка зупинилася перед триповерховим особняком, збудованим iз золотистого котсволдського каменю. Джайлз вистрибнув iз салону iще до того, як водiй встиг вiдчинити заднi дверцята. Вiн збiг сходами, випередивши двох своiх не таких прудких друзiв.
Вхiднi дверi вiдчинили задовго до того, як Джайлз досяг горiшньоi сходинки, i якийсь високий чоловiк в елегантному довгому чорному пiджаку з чорною краваткою i смугастих штанях вклонився, коли молодий господар промчав повз нього.
– З днем народження, пане Джайлз! – привiтав вiн.
– Дякую, Дженкiнсе. Гайда, хлопцi! – вигукнув Джайлз i зник у будинку.
Мажордом вiдчинив дверi ширше, щоб дозволити Гаррi та Дiкiнсу наслiдувати приклад товариша.
Щойно Гаррi увiйшов досередини, то зупинився, заворожений портретом стариганя, який, здавалося, свердлив гостя своiм поглядом. Джайлз успадкував вiд дiдугана схожий на дзьоб нiс, яскраво-блакитнi очi та квадратну щелепу. Гаррi озирнувся, щоб поглянути й на iншi портрети, що прикрашали стiни. Єдинi картини, якi вiн ранiше бачив, були репродукцiями в книжках: «Мона Лiза», «Кавалер, що смiеться» i «Нiчна варта». Вiн роздивлявся пейзаж художника, якого називали Констеблем[15 - Джон Констебл (1776–1837) – англiйський живописець, один iз найталановитiших пейзажистiв Англii та Захiдноi Європи. Його творчiсть вплинула на французьких романтикiв, художникiв барбiзонськоi школи й iмпресiонiстiв.], коли до зали увiйшла жiнка, одяг якоi Гаррi мiг назвати лише балетним.
– З днем народження, мiй любий, – сказала вона.
– Дякую, мамо, – вiдгукнувся Джайлз, коли та нахилилася, щоб поцiлувати його.
Вперше Гаррi мiг бачити, як бентежиться його приятель.
– Це двое моiх найкращих друзiв, Гаррi та Дiкiнс.
Гаррi потиснув руку жiнцi, яка була ненабагато вищою, нiж вiн сам, а та подарувала йому таку теплу посмiшку, що хлопець вiдразу став почуватися невимушено.
– Чому б нам не перейти до вiтальнi i випити чаю? – запропонувала господиня.
Вона вiдвела хлопцiв iз зали до великого покою, вiкна якого виходили на газон.
Коли Гаррi увiйшов до кiмнати, то хотiв не сiдати, а роздивлятися картини, якi висiли на кожнiй стiнi. Проте панi Беррiнгтон указала йому на канапу. Хлопець опустився на плюшевi подушки i не мiг вiдвести погляду вiд вiкна, де коротко пiдстрижений газон був таким великим, щоб на ньому можна було грати в крикет. За галявиною Гаррi мiг побачити озеро, в якому задоволенi качки безцiльно швендяли навколо, вочевидь, у них не було потреби турбуватися, звiдки вiзьметься корм. Дiкiнс сiв на канапу поруч iз Гаррi.
Жоден iз них нiчого не казав, коли якийсь чоловiк, цього разу в короткiй чорнiй куртцi, увiйшов до вiтальнi, а за ним – молода жiнка в охайнiй блакитнiй унiформi, схожiй на ту, яку мама Гаррi носила в готелi. Покоiвка несла велику срiбну тацю, яку поставила на овальний столик перед панi Беррiнгтон.
– Індiйський чи китайський? – запитала панi Беррiнгтон, звертаючись до Гаррi.
Гаррi не був упевнений, що саме вона мае на увазi.
– Ми всi питимемо iндiйський. Дякую, мамо, – втрутився Джайлз.
Гаррi думав, що Джайлз навчив його всього, що потрiбно знати про етикет, що практикуеться у гарному товариствi, але панi Беррiнгтон раптово пiдняла планку на новий рiвень.
Пiсля того як лакей налив три горнятка чаю, покоiвка поставила iх перед хлопцями разом iз десертними тарiлками. Гаррi вирячився на гору канапок, не наважуючись iх торкнутися. Джайлз узяв одну i поклав собi на тарiлку. Його мати спохмурнiла.
– Скiльки разiв я тобi казала, Джайлзе, що треба зачекати, доки твоi гостi не вирiшать, що iм подобаеться, перш нiж покласти щось собi?
Гаррi хотiв сказати панi Беррiнгтон, що Джайлз завжди подае приклад, щоб вiн знав, що мае робити i, що важливiше, чого робити не треба. Дiкiнс вибрав канапку i поклав ii на свою тарiлку. Гаррi зробив так само. Джайлз терпляче чекав, доки Дiкiнс вiзьме канапку i вiдкусить вiд неi.
– Сподiваюся, що вам смакуе копчений лосось, – озвалася панi Беррiнгтон.
– Ще б пак, – сказав Джайлз iще до того, як його друзi зважилися визнати, що нiколи ранiше не куштували копченого лосося. – У школi нам дають лише канапки, намащенi рибним паштетом, – додав вiн.
– Тож розкажiть, чи подобаеться вам навчатися в школi, – запропонувала панi Беррiнгтон.
– Є над чим працювати. Так, здаеться, Фроб описав моi зусилля, – повiдомив Джайлз i взяв iще одну канапку. – Але Дiкiнс – попереду всiх.
– За винятком англiйськоi, – додав Дiкiнс, уперше подавши голос. – У нiй на кiлька вiдсоткiв мене випереджае Гаррi.
– А ти в чомусь маеш першiсть, Джайлзе? – поцiкавилася мати.
– Вiн зайняв друге мiсце з математики, панi Беррiнгтон, – сказав Гаррi й пiдсунувся до Джайлза. – Вiн мае природну схильнiсть до цифр.
– Так само як i його дiдусь, – зазначила панi Беррiнгтон.
– Гарний ваш портрет висить над камiном, панi Беррiнгтон, – спробував змiнити тему Дiкiнс.
Жiнка всмiхнулася.
– Це не я, Дiкiнсе, це моя люба матiнка. – Дiкiнс знiтився, i панi Беррiнгтон хутко додала: – Але який чарiвний комплiмент! Їi вважали справжньою красунею свого часу.
– А хто його намалював? – запитав Гаррi, щоб вирятувати Дiкiнса.
– Ласло[16 - Фiлiп Алексiс де Ласло (1869–1937) – художник-портретист угорсько-еврейського походження, який прославився численними портретами европейськоi аристократii та членiв монархiчних родин.], – вiдповiла панi Беррiнгтон. – А чому ви питаете?
– Оскiльки зацiкавився, чи не мiг намалювати один i той самий маляр i портрет джентльмена в залi.
– А ви спостережливi, Гаррi, – похвалила панi Беррiнгтон. – На портретi, який ви бачили в залi, намальований мiй батько, i його справдi також намалював Ласло.
– А чим займаеться ваш батько? – поцiкавився Гаррi.
– Гаррi нiколи не перестае розпитувати, – пояснив Джайлз. – До цього просто треба звикнути.
Панi Беррiнгтон посмiхнулася:
– Вiн iмпортуе вина, зокрема, хереси з Іспанii.
– Так само як «Гарвiз», – сказав Дiкiнс з повним ротом сендвiчiв iз огiрками.
– Так само як i «Гарвiз», – пiдтвердила панi Беррiнгтон.
Джайлз усмiхнувся.
– Ось iще одна канапка, Гаррi, – указала панi Беррiнгтон, помiтивши, що очi хлопця вступилися в тарiлку.
– Дякую, – сказав Гаррi, не спроможний вибрати мiж копченим лососем, огiрком, яйцем i помiдорами. Але все ж зосередився на лососi, дивуючись його смаку.
– А як же ви, Дiкiнсе?
– Дякую, панi Беррiнгтон, – сказав той i взяв iще одну канапку з огiрками.
– Я не можу називати вас Дiкiнсом, – схаменулася мати Джайлза. – Це звучить як iм’я одного зi слуг. Скажiть менi свое iм’я.
Дiкiнс знову знiтився.
– Краще називайте мене Дiкiнсом, – запропонував вiн.
– Його iм’я Ел, – пiдказав Джайлз.
– Таке гарне iм’я, – сказала панi Беррiнгтон, – хоча менi здаеться, що ваша мати називае вас Аланом.
– Нi, нi, – сказав Дiкiнс, усе ще похнюпивши голову.
Двое iнших хлопцiв, здавалося, були здивованi цим вiдкриттям, але нiчого не сказали.
– Мое повне iм’я Елжернон, – нарештi зiзнався вiн.
Джайлз засмiявся, але панi Беррiнгтон не звернула уваги на вибрик свого сина.
– Ваша мати, вочевидь, була шанувальницею Оскара Вайлда, – припустила вона.
– Авжеж, – пiдтвердив Дiкiнс. – Але я волiв би, щоб вона назвала мене Джеком або навiть Ернестом.
– Я б не стала цим турбуватися, – зауважила панi Беррiнгтон. – Зрештою, Джайлз також страждае вiд подiбного приниження.
– Мамо, ти ж обiцяла, що не будеш…
– Ви маете вмовити Джайлза назвати вам його друге iм’я, – сказала вона, iгноруючи протест.
Коли Джайлз не вiдповiв, Гаррi i Дiкiнс iз надiею поглянули на панi Беррiнгтон.
– Мармадюк, – зiтхнула вона. – Як i його батько, i дiд до нього.
– Якщо хтось iз вас розповiсть це, коли ми повернемося до школи, – сказав Джайлз, поглянувши на двох своiх друзiв, – то присягаюся, що я вас повбиваю, не сумнiвайтеся.
Обидва хлопцi засмiялися.
– А у вас, Гаррi, е друге iм’я? – запитала панi Беррiнгтон.
Гаррi вже намiрявся вiдповiсти, коли дверi вiтальнi вiдчинилися i до покою з великим згортком зайшов чоловiк, якого було неможливо помилково прийняти за слугу. Гаррi поглянув на чоловiка, котрий мiг бути лише паном Г’юго. Джайлз зiстрибнув на пiдлогу i побiг до батька, який вручив йому пакунок i сказав:
– З днем народження, синку.
– Дякую, тату, – вiдказав Джайлз i негайно ж узявся розв’язувати стрiчку.
– Перед тим як вiдкрити свiй подарунок, Джайлзе, – сказала його мати, – можливо, спершу треба познайомити гостей iз батьком?
– Даруй, тату. Це двое моiх найкращих друзiв, Дiкiнс i Гаррi, – представив Джайлз хлопцiв, поклавши подарунок на стiл.
Гаррi помiтив, що батько Джайлза мав таку ж спортивну статуру та бурхливу енергiю, як i його син.
