скачать книгу бесплатно
– Друзi бедiанцi, – почав вiн свою промову. – Ми знову зiбралися разом на початку нового навчального року, без сумнiву, готовi зустрiтися з усiма прийдешнiми викликами. Старшi хлопцi, – вiн звернув увагу на заднi ряди, – не можуть гаяти час надаремно, якщо сподiваються, що iм запропонують мiсце в школi на iхнiй вибiр. Нiколи не погоджуйтесь на iнше мiсце. Для середнiх класiв, – його погляд помандрував на середину зали, – це час, коли ми виявимо, хто з вас призначений для чогось бiльшого. Коли ви повернетесь наступного року, то станете старостами, наглядачами, старшинами або капiтанами команди. Чи просто будете серед тих, хто лише просиджуе штани?
Кiлька хлопцiв схилили голови.
– Наш наступний обов’язок полягае в тому, щоб привiтати новакiв i зробити все можливе, щоб вони почувалися, як удома. Вони долучаються до естафети, яка розпочинае довгий марафон. Якщо темп виявиться занадто вимогливим, одного чи двох iз вас можуть вiдправити на лаву запасних, – попередив директор, свердлячи поглядом три першi ряди. – Школа Святого Беди – не для легкодухiв. Тому не забувайте слова великого Сесiля Родса[11 - Сесiль Джон Родс (1853–1902) – британський i пiвденноафриканський полiтичний дiяч, пiдприемець, iнiцiатор британськоi колонiальноi експансii у Пiвденнiй Африцi.]: «Якщо вам пощастило народитися англiйцем, ви вже витягли щасливий квиток у лотереi життя».
Зiбрання вибухнуло спонтанними оплесками, коли директор покинув сцену, а за ним потягнулася вервечка викладачiв, котрих вiн повiв проходом посерединi та вивiв iз великоi зали на вранiшне сонце. Гаррi затамував подих i вирiшив не засмучувати директора. Вiн вийшов iз зали за старшими хлопцями, але тiеi митi, коли ступив на дитинець, усе його захоплення вмент вивiтрилося. В одному кутку товпилися хлопцi старших класiв, встромивши руки до кишень, аби продемонструвати, що вони тут головнi.
– Ось вiн, – сказав один iз них, вказуючи на Гаррi.
– То ось як виглядае вуличний жебрак, – озвався iнший.
Третiй, у котрому Гаррi впiзнав Фiшера, старосту, який чергував напередоднi, додав:
– Вiн тваринка, тому наш прямий обов’язок – забезпечити, щоб вiн повернувся до свого природного середовища якомога швидше.
Джайлз Беррiнгтон побiг за Гаррi.
– Якщо iх iгнорувати, – сказав вiн, – iм скоро набридне, i вони вiзьмуться за когось iншого.
Гаррi не повiрив i побiг у клас, де зачекав, доки Беррiнгтон i Дiкiнс не приеднаються до нього.
За мить до кiмнати увiйшов пан Фробiшер. Першою думкою Гаррi було, чи й вiн думае про нього, як про вуличного жебрака, недостойного мiсця в школi Святого Беди?
– Доброго ранку, хлопцi, – привiтався пан Фробiшер.
– Доброго ранку, сер, – вiдповiли учнi, поки iхнiй класний керiвник займав свое мiсце перед дошкою.
– Ваш перший урок цього ранку, – повiдомив вiн, – iсторiя. Оскiльки я прагну якнайшвидше познайомитися з вами, то почнiмо з простоi перевiрки, щоб дiзнатися, як багато ви вже навчилися, або, можливо, мало. Скiльки дружин мав Генрiх VIII?
Кiлька рук пiднялися вгору.
– Еббот, – сказав вiн, поглянувши на список на своему столi та вказуючи на хлопчика в першому рядi.
– Шiсть, сер, – негайно вiдповiв той.
– Гаразд, але чи може хтось iх назвати? Клiфтон?
– Катерина Арагонська, Анна Болейн, Джейн Сеймур, а потiм ще одна Анна, – сказав вiн i задумався.
– Анна Клевська. Чи може хтось назвати решту двох?
У повiтрi залишилася лише одна рука.
– Дiкiнс, – сказав Фробiшер, звiрившись iз документом.
– Катерина Говард i Катерина Парр. Анна Клевська i Катерина Парр пережили Генрiха.
– Дуже добре, Дiкiнсе. А тепер повернiмо годинник на кiлька столiть назад. Хто командував нашим флотом у Трафальгарськiй битвi?
Всi руки в класi стрибнули догори.
– Метьюз, – сказав учитель, киваючи особливо наполегливiй руцi.
– Нельсон, сер.
– Правильно. А хто тодi був прем’ер-мiнiстром?
– Герцог Веллiнгтон, сер, – сказав Метьюз, уже не настiльки впевнений.
– Нi, – сказав пан Фробiшер, – не Веллiнгтон, хоча вiн i був сучасником Нельсона.
Вчитель оглянув клас, але тiльки руки Клiфтона i Дiкiнса залишалися пiднятими.
– Дiкiнс.
– Пiтт-молодший, у 1783–1801 i 1804–1806 роках.
– Дуже гарно, Дiкiнсе. А коли був прем’ер-мiнiстром Залiзний герцог[12 - Маеться на увазi Артур Веллслi, другий герцог Веллiнгтонський (1807–1884).]?
– З 1828-го по 1830 рiк, i знову 1834-го, – вiдповiв Дiкiнс.
– А хто може менi сказати, якою була його найвiдомiша перемога?
Уперше пiднялася рука Беррiнгтона.
– Ватерлоо, сер! – заволав вiн ще до того, як пан Фробiшер устиг вибрати когось iншого.
– Авжеж, Беррiнгтоне. І кого ж побив Веллiнгтон пiд Ватерлоо?
Беррiнгтон мовчав.
– Наполеона, – прошепотiв Гаррi.
– Наполеона, сер, – упевнено промовив Беррiнгтон.
– Правильно, Клiфтоне, – усмiхнувся Фробiшер. – А Наполеон також був герцогом?
– Нi, сер, – сказав Дiкiнс пiсля того, як уже нiхто не прагнув вiдповiсти на це запитання.
– Вiн заснував першу Французьку iмперiю та призначив себе ii iмператором.
Пан Фробiшер не був здивований реакцiею Дiкiнса, оскiльки той був стипендiатом, але був вражений знаннями Клiфтона. Адже той був стипендiатом хору, i за багато рокiв педагог переконався, що обдарованi хористи, як i талановитi спортсмени, рiдко демонстрували глибокi знання в iнших галузях. Клiфтон довiв, що е винятком iз цього правила. І пану Фробiшеру було цiкаво дiзнатися, хто навчав цього хлопчика.
Коли дзвоник задзеленчав про закiнчення заняття, пан Фробiшер оголосив:
– Ваш наступний урок – географiя з паном Гендерсоном, а вiн не той викладач, хто любить змушувати себе чекати. Тому рекомендую пiд час перерви дiзнатися, де саме розташований його клас, i розсядьтесь по своiх мiсцях задовго до того, як вiн увiйде до кiмнати.
Гаррi вирiшив триматися Джайлза, який, здавалося, знав, де мiститься все. Коли вони разом перетинали дитинець, Гаррi помiтив, що деякi хлопцi стишували своi голоси, коли проходили повз них, а один чи двое навiть обернулися, щоб поглянути на нього.
Завдяки незлiченним суботнiм ранкам, проведеним зi Старим Джеком, Гаррi почувався впевнено на уроцi географii, але в математицi, останньому вранiшньому уроцi, нiхто не мiг зрiвнятися з Дiкiнсом, i навiть учитель був змушений визнати його тямущiсть.
Коли вони втрьох сiли обiдати, Гаррi вiдчув, як сотнi очей спостерiгають за кожним його рухом. Вiн зробив вигляд, що не помiчае цього, i просто копiював усе, що робив Джайлз.
– Приемно знати, що можу тебе чомусь навчити, – сказав Джайлз, коли чистив яблуко своiм ножем.
Гаррi сподобався його перший урок хiмii пiзнiше того ж дня, особливо коли вчитель дозволив йому запалити пальник Бунзена[13 - Пальник Бунзена – газовий пальник iз вiдкритим полум’ям спецiальноi конструкцii, названий на честь вiдомого нiмецького хiмiка Роберта Вiльгельма Бунзена (1811–1899).]. Але вiн не досяг успiху в природознавствi, останньому уроцi дня, адже Гаррi був единим хлопцем, у якого не було саду.
Коли пролунав останнiй дзвоник, решта класу пiшли грати у футбол, а Гаррi подався до каплицi на свою першу репетицiю хору. Вiн знову виявив, що всi витрiщаються на нього, але цього разу це було вже з iншоi причини.
Коли ж невдовзi вiн вийшов iз каплички, то пiдлiтка одразу ж пiддали обструкцii хлопцi, якi поверталися з футбольного поля.
– Хiба це не наш маленький вуличний жебрак? – сказав один iз них.
– Шкода, що у нього немае своеi зубноi щiтки, – додав iнший.
– Такi ночують у доках, як менi казали, – докинув третiй.
Джайлза i Беррiнгтона нiде не було видно, тому Гаррi поквапився повернутися до головного будинку, уникаючи будь-яких хлопчачих гуртiв.
Пiд час вечерi ворожi очi спостерiгали за ним уже не так очевидно, але це лише тому, що Джайлз дав усiм зрозумiти, хто його чув, що Гаррi – його приятель. Але Джайлз не змiг допомогти, коли всi пiшли до спальнi пiсля виконання домашнiх завдань, а Фiшер стояв бiля дверей, явно чекаючи Гаррi.
Коли хлопцi стали роздягатися, Фiшер гучно проголосив:
– Менi шкода за цей запах, панове, але один iз учнiв жив у будинку без ванни.
Один чи двое хлопцiв реготнули, сподiваючись догодити Фiшеру. А Гаррi його проiгнорував.
– Не тiльки без ванни, а й навiть без батька.
– Мiй батько був хорошою людиною, вiн воював за свою краiну на вiйнi, – гордо промовив Гаррi.
– А чому ти вирiшив, що я говорив про тебе, Клiфтоне? – запитав Фiшер. – Якщо, звiсно, ти також той, чия мати працюе, – вiн зробив ефектну павзу, – офiцiанткою в мотелi.
– У готелi, – виправив його Гаррi.
Фiшер схопив капець.
– Нiколи не переч менi, Клiфтоне! – сердито сказав вiн. – Нахились i вчепися в лiжко.
Гаррi пiдкорився, i Фiшер вдарив його шiсть разiв iз такою люттю, що Джайлзу довелося вiдвернутися. Гаррi залiз у лiжко, намагаючись стримати сльози.
Перед тим як Фiшер вимкнув свiтло, вiн додав:
– Я з нетерпiнням чекатиму нашоi наступноi зустрiчi завтра ввечерi, коли продовжу розповiдати перед сном свою байку про Клiфтонiв iз Стiлл-Гаус-лейн. Зачекайте, ви ще почуете про дядька Стена.
Наступного вечора Гаррi вперше дiзнався, що його дядько провiв вiсiмнадцять мiсяцiв у в’язницi за крадiжку зi зламом. Це одкровення було навiть гiршим, нiж попередне лупцювання. Вiн лягав до лiжка, запитуючи себе, чи може його батько ще бути живим i сидiти у в’язницi, й це була справжня причина, чому нiхто вдома зроду про нього не згадував.
Гаррi майже не спав уже третю нiч, i жоднi успiхи на уроках або захоплення в каплицi не могли змусити його припинити думати про чергову неминучу зустрiч iз Фiшером. Найменша причина: крапля води, що впала на пiдлогу у ваннiй кiмнатi, подушка, яка не лежала прямо, шкарпетка, що зсунулася вниз щиколоткою – усе гарантувало, що Гаррi може отримати шiсть гарячих вiд чергового старости; екзекуцiя, яку будуть здiйснювати перед рештою учнiв, але не ранiше, нiж Фiшер розповiсть iще один епiзод iз Клiфтонських хронiк. До п’ятоi ночi для Гаррi всього було досить, i навiть Джайлз i Дiкiнс бiльше не могли його втiшити.
Пiд час виконання домашнiх завдань у п’ятницю ввечерi, коли iншi хлопцi гортали сторiнки пiдручника з латини Кеннедi, Гаррi проiгнорував Цезаря i галлiв, аби обмiркувати план, який би гарантував, що Фiшер бiльше нiколи не турбуватиме його. До того часу, як вiн лiг у лiжко цього вечора, i пiсля того, як Фiшер виявив обгортку вiд шоколаду бiля лiжка i ще раз йому всипав, план Гаррi оформився остаточно. Вiн довго лежав, прикидаючись, що спить, пiсля вимикання свiтла, а тодi переконався, що всi в кiмнатi поснули.
Гаррi навiть уявлення не мав, о котрiй годинi покинув лiжко. Вiн одягнувся, не зронивши жодного звуку, потiм пробрався мiж лiжками i дiстався до дальнього закутка кiмнати. Вiдчинив вiкно, i приплив холодного повiтря змусив хлопчика на найближчому лiжку перевернутися. Гаррi вилiз на пожежну драбину i повiльно зачинив вiкно, пiсля чого спустився на землю. Вiн пройшов краем газону, ховаючись у тiнi, щоб уникнути сяйва повного мiсяця, який, здавалося, свiтив на нього, немов прожектор.
Гаррi з жахом виявив, що шкiльнi ворота замкненi. Вiн пiшов уздовж стiни, шукаючи якусь хоч найменшу трiщину або заглибину, що дозволила б йому видертися на вершину та вибратися на свободу. Нарештi пiдлiток помiтив мiсце, в якому була вiдсутня цегла, змiг пiдтягнутися й осiдлати мур. Вiн перекинувся вниз iз iншого боку, чiпляючись за край кiнчиками своiх пальцiв, промовив мовчазну молитву, а тодi вiдпустив. Приземлився не надто вдало, але, здаеться, нiчого собi не зламав.
Як тiльки оговтався, хлопець спершу повiльно побiг по дорозi, але потiм прискорився i не зупинявся, доки не домчав до докiв. Нiчна змiна якраз поверталася з роботи, i Гаррi з полегшенням виявив, що його дядька серед них немае.
Пiсля того, як останнiй вантажник зник iз поля його зору, пiдлiток повiльно почимчикував уздовж набережноi, повз лiнiю пришвартованих кораблiв, що простягалася так далеко, наскiльки сягало око. Вiн зауважив, що одна з рур була гордо позначена лiтерою Б, i подумав про свого товариша, котрий, мабуть, зараз мiцно хропiв. Чи буде вiн коли-небудь… Думки розсiялись, коли зупинився бiля залiзничного вагона Старого Джека.
Вiн замислився, чи спить старигань. На свое запитання отримав негайну вiдповiдь, коли голос закликав:
– Не стiйте, Гаррi, заходьте, бо замерзнете.
Гаррi вiдчинив дверi i побачив Старого Джека, котрий чиркнув сiрник i намагався запалити свiчку. Гаррi впав на мiсце навпроти господаря.
– Ви втекли? – поцiкавився Старий Джек.
Гаррi був настiльки розгублений таким прямим запитанням, що вiдповiв негайно.
– Авжеж, – сказав вiн i нарештi заплющив очi.
– І, без сумнiву, прийшли, щоби розказати менi, чому прийняли таке важливе рiшення.
– Я не приймав жодного рiшення, – заявив Гаррi. – Його прийняли за мене.
– Хто?
– Його iм’я – Фiшер.
– Викладач чи учень?
– Староста нашоi спальнi, – сiпнувся Гаррi.
І розповiв Старому Джеку все, що сталося пiд час першого тижня його перебування в школi Святого Беди. І знову дiдуган захопив його зненацька. Коли Гаррi закiнчив розповiдати свою iсторiю, Джек заявив:
– Це я винен.
– Чому? – здивувався Гаррi. – Ви не могли зробити для мене ще бiльше, щоб допомогти.
– Нi, мiг би, – заперечив Старий Джек. – Я мав пiдготувати вас до пошестi снобiзму, який жодна iнша нацiя на землi не повинна наслiдувати. Треба було витратити бiльше часу на значення староi шкiльноi краватки, а менше – на географiю й iсторiю. Я частково сподiвався на змiни пiсля вiйни, що мала покласти край усiм вiйнам, але вони явно не торкнулися Святого Беди.
Чоловiк упав у задуму на якийсь час, перш нiж нарештi запитати:
– І що робитимете далi, юначе?
– Утечу в море. Завербуюсь на якийсь корабель, який мене вiзьме, – сказав Гаррi, намагаючись демонструвати ентузiазм.
– Гарна iдея, – визнав Старий Джек. – Чому б не зiграти на руку Фiшеру?
