скачать книгу бесплатно
– Ха-ха-ха! – зареготав Гаррi.
Дiкiнс не засмiявся, але сказав:
– І, нарештi, iще треба буде розглянути Третю пунiчну вiйну, зi сто сорок дев’ятого до сто сорок шостого року до Рiздва Христового.
– Менi справдi потрiбно знати про всi три? – уточнив Джайлз.
* * *
Церква Святоi Марii у Редклiффi була переповнена мiстянами та школярами, котрi приiхали, щоб вистояти службу Божу з нагоди початку Великого посту, з читанням восьми уривкiв iз Бiблii та вiсьмома колядками. Хор зайшов через неф i повiльно просувався проходом, спiваючи «Приходьте, вiрнi», а потiм зайняв мiсце на хорах.
Директор прочитав перший уривок. За ним прозвучало «Маленьке мiсто Вiфлеем». В афiшi зазначалося, що солiстом третього куплету стане хорист Гаррi Клiфтон.
«Як тихо-тихо сходить дивовижний дар…» Мама Гаррi сидiла горда у третьому ряду, а старенька, котра сидiла поруч iз нею, хотiла розповiсти всiй парафii, що вони слухають ii онука. Чоловiк, який сидiв по iнший бiк Мейзi, не мiг розчути жодного слова, однак про це нiхто не здогадався, спостерiгаючи задоволену посмiшку на його обличчi. Дядька Стена нiде не було видно.
Капiтан команди прочитав другий уривок, а коли Джайлз повернувся на свое мiсце, Гаррi помiтив, що вiн сидить поруч iз солiдним чоловiком iз посрiбленим волоссям на головi, тому вирiшив, що це, мабуть, сер Волтер Беррiнгтон. Джайлз якось йому сказав, що його дiдусь живе у ще бiльшому будинку, нiж його, але Гаррi не думав, що таке можливе. З iншого боку Джайлза сидiли його батьки. Панi Беррiнгтон посмiхнулася Гаррi, але пан Беррiнгтон нi разу навiть не глянув у його бiк.
Коли орга5н заграв прелюдiю до «Трiе царi», уся громада пiдвелася i заспiвала разом. Наступний уривок прочитав пан Фробiшер, пiсля чого настало те, що панна Мандей очiкувала як кульмiнацiю служби. Тисячоголоса громада навiть не поворухнулася, коли Гаррi спiвав «Тиху нiч» так ясно й упевнено, що навiть директор посмiхнувся.
Наступний уривок читав бiблiотечний ментор. Гаррi вже кiлька разiв тренував iз ним цитату зi святого Марка. Дiкiнс намагався уникнути цiеi честi, як вiн описав це Джайлзу, але пан Фробiшер наполягав, адже четвертий уривок завжди читав бiблiотекар. Дiкiнсовi було далеко до Джайлза, але й вiн читав непогано. Гаррi пiдморгнув приятелю, коли той повернувся на мiсце поруч зi своiми батьками.
Потiм хор пiдвiвся, щоб заспiвати «У солодкiй радостi», а парафiяни залишилися сидiти. Гаррi вважав, що ця колядка – одна з найвибагливiших у його репертуарi через нетрадицiйну гармонiю. Пан Голкомб заплющив очi, щоб краще чути старшого хориста. І Гаррi заспiвав «Тепер нехай усi серця спiвають», коли вчителю здалося, що вiн почув легкий, майже непомiтний трiск у голосi. Вiн припустив, що Гаррi, либонь, застудився. Але панна Мандей краще знала, що це. Вона й ранiше чула такi раннi ознаки. Жiнка лишень молилася, щоб це була лише помилка, але знала, що на свою молитву не отримае вiдповiдi. Гаррi доспiвае решту служби так, що лише кiлька людей второпають, що сталося, i вiн спiватиме iще кiлька тижнiв, можливо, й мiсяцiв, але на Великдень спiватиме вже хтось iнший.
Серед тих, хто не сумнiвався в тому, що сталося, був i дiдуган, який з’явився лише за кiлька хвилин пiсля початку служби. Старий Джек вибрався надвiр iще до того, як епископ востанне всiх благословив. Вiн знав, що Гаррi не матиме змоги його навiдати аж до наступноi суботи, що дасть йому достатньо часу, щоб вигадати, як вiдповiсти на неминуче запитання.
* * *
– Ми можемо приватно поспiлкуватися з вами, Клiфтоне? – запитав пан Фробiшер, коли дзвоник провiстив про закiнчення уроку. – Можливо, буде краще зробити це в моему кабiнетi.
Гаррi нiколи не забуде той раз, коли почув такi ж слова.
Коли Гаррi зачинив за собою дверi кабiнету, класний керiвник указав йому на мiсце бiля вогню, чого ранiше зроду не робив.
– Я просто хотiв запевнити вас, Гаррi, – це також прозвучало вперше, – що той факт, що ви бiльше не зможете спiвати в хорi, нiяк не вплине на вашу стипендiю. Ми у школi Святого Беди добре розумiемо, що внесок, який ви зробили в шкiльне життя, давно вийшов за межi каплицi.
– Дякую, сер, – уклонився Гаррi.
– Проте нам треба розглянути ваше майбутне. Хормейстер менi сказав, що мае пройти певний час, перш нiж ваш голос повнiстю вiдновиться, i боюся, що це означатиме, що нам доведеться бути реалiстичними щодо ваших шансiв отримати хорову стипендiю Бристольськоi гiмназii.
– Немае жодного шансу, – спокiйно визнав Гаррi.
– Змушений погодитися з вами, – кивнув Фробiшер. – Дуже радий, що ви правильно оцiнюете ситуацiю. Але, – продовжив вiн, – я був би радий внести ваше iм’я на вiдкриту стипендiю Бристольськоi гiмназii. Однак, – додав вiн, перш нiж Гаррi встиг щось сказати, – за таких обставин варто вважати, що у вас буде бiльше шансiв отримати таку стипендiю, скажiмо, у школi в Колстонi чи в Королiвському коледжi у Глостерширi, де не такi вимогливi вступнi iспити.
– Нi, дякую, сер, – сказав Гаррi. – Єдиним моiм вибором залишаеться Бристольська гiмназiя.
Вiн сказав те саме Старому Джеку i так само твердо, як i попередньоi суботи, коли його наставник пробурмотiв щось про те, щоб не палити за собою мости.
– Хай буде так, – сказав пан Фробiшер, який i не чекав жодноi iншоi вiдповiдi, але все ще вiдчував, що його прямий обов’язок запропонувати альтернативу. – А тепер обернiмо вашi клопоти на нашу користь.
– Як ви пропонуете менi це зробити, сер?
– Тепер, коли ви буде звiльненi вiд щоденних репетицiй хору, у вас з’явиться бiльше часу, щоб пiдготуватися до вступного iспиту.
– Аякже, сер, але я все ще маю своi обов’язки як…
– І я зроблю все, що в моiх силах, щоб вашi обов’язки старости школи були не такими обтяжливими в майбутньому.
– Дякую, сер.
– До речi, Гаррi, – зронив пан Фробiшер пiдводячись, – я тiльки-но прочитав ваш твiр про Джейн Остiн, i мене зачарувала ваша думка, що якби панна Остiн змогла вступити до унiверситету, то вона, можливо, нiколи б не написала жодного роману, i навiть якби написала, то ii творчiсть, iмовiрно, не була б такою проникливою.
– Інодi залишатися знедоленим е перевагою, – вiдповiв Гаррi.
– Це не схоже на слова Джейн Остiн, – зауважив пан Фробiшер.
– Бо це сказала не вона, – пояснив Гаррi. – А хтось iнший, хто не ходив до унiверситету, – додав вiн, але нiчого не став пояснювати.
* * *
Мейзi зиркнула на свiй новий годинник i всмiхнулася.
– Тепер час вирушати, Гаррi, якщо не хочу спiзнитися на роботу.
– Звiсно, мамо, – сказав Гаррi, вискакуючи з-за столу. – Я вiдпроваджу тебе до трамвайноi зупинки.
– Гаррi, чи думав ти, що робитимеш, якщо не отримаеш цю стипендiю? – поцiкавилася його мати, нарештi поставивши запитання, якого уникала упродовж кiлькох тижнiв.
– Постiйно думаю, – сказав Гаррi, вiдчинивши iй дверi. – Але в мене немае якогось особливого вибору. Просто доведеться повернутися до Меррiвуда, а коли менi виповниться чотирнадцять рокiв, пiду i знайду собi роботу.
10
– Чи готовi ви постати перед екзаменаторами, юначе? – запитав Старий Джек.
– Не настiльки готовий, наскiльки менi б хотiлося, – вiдповiв Гаррi. – До речi, я дослухався до вашоi поради i перевiрив екзаменацiйнi роботи за останнi десять рокiв. Ви мали рацiю, iснуе певна закономiрнiсть, деякi з тих самих запитань з’являються через тi самi промiжки часу.
– Гаразд. А як у вас iз латиною? Ми не можемо дозволити собi ii не скласти, навiть якщо всi iншi предмети вдасться скласти на вiдмiнно.
Гаррi всмiхнувся, коли Старий Джек сказав «ми».
– Завдяки Дiкiнсу я набрав шiстдесят дев’ять вiдсоткiв минулого тижня, хоча й вiдправив Ганнiбала форсувати Анди.
– Якiсь шiсть тисяч миль похибки, – засмiявся Старий Джек. – То що, на вашу думку, стане вашою ахiллесовою п’ятою?
– Сорок випускникiв школи Святого Беди, якi складатимуть той самий iспит, не кажучи вже про двiстi п’ятдесят представникiв iнших шкiл.
– Забудьте про них, – порадив Старий Джек. – Якщо продемонструете те, на що здатнi, вони перестануть бути проблемою.
Гаррi мовчав.
– А як почуваеться ваш голос? – поцiкавився Старий Джек, який завжди мiняв тему, коли Гаррi бавився у мовчанку.
– Нiчого нового, про що варто розповiсти, – вiдказав Гаррi. – Лише за кiлька тижнiв зможу дiзнатися: стану тенором, баритоном чи басом. І навiть тодi не буде жодноi гарантii, чи залишиться вiн настiльки ж добрим. Одне певне: Бристольська гiмназiя не запропонуе менi хорову стипендiю, доки я – кiнь зi зламаною ногою.
– Та годi вам, – пiдбадьорив Старий Джек. – Не так уже й все кепсько.
– Навiть iще гiрше, – заперечив Гаррi. – Якби я був конем, мене б пристрелили i позбавили болю.
Старий Джек засмiявся.
– І коли ж iспити? – запитав вiн, хоча й так уже знав вiдповiдь.
– У четвер за тиждень. Ми почнемо iз загальних знань о дев’ятiй годинi, й упродовж дня буде iще п’ять iнших тестiв, а закiнчиться все о четвертiй англiйською мовою.
– Добре, що закiнчувати доведеться вашим улюбленим предметом, – сказав Джек.
– Будемо на це сподiватися, – зiтхнув Гаррi. – Але помолiться, щоб там було запитання про Дiккенса, бо про нього вже три роки не питали, тому я прочитав усi його книжки пiсля вимикання свiтла.
– Веллiнгтон писав у своiх мемуарах, – подiлився Старий Джек, – що найгiрший момент будь-якоi кампанii – чекати сходу сонця напередоднi битви.
– Погоджуюся iз Залiзним герцогом, бо це означае, що я не висипатимуся упродовж наступних двох тижнiв.
– Тим бiльше буде причин не прийти до мене наступноi суботи, Гаррi. Вам треба краще використовувати свiй час. У будь-якому разi, якщо я правильно запам’ятав, це ж ваш день народження?
– Звiдки ви дiзналися?
– Зiзнаюся, що не прочитав про це на шпальтi «Таймс». Але торiк вiн випав на той самий день, тому я впав в азарт i купив для вас невеличкий подарунок.
Старий Джек узяв згорток, запакований у минулотижневу газету, i подав його Гаррi.
– Дякую, сер, – сказав хлопець, розв’язуючи мотузку.
Вiн розгорнув газету, вiдкрив маленьку темно-синю коробочку i з недовiрою поглянув на чоловiчий годинник «Інгерсолл», який ранiше бачив у вiтринi крамницi пана Дiкiнса.
– Дякую, – повторив Гаррi, вдягаючи годинник на зап’ястя.
Вiн якийсь час не мiг вiдвести вiд нього очей i лише дивувався, як Старий Джек дозволив собi витратити шiсть шилiнгiв.
* * *
У день iспитiв Гаррi прокинувся задовго до того, як сонце зiйшло. Вiн вiдмовився вiд снiданку на користь перегляду деяких старих тестiв iз загальних знань, перевiряючи столицi краiн, починаючи з Нiмеччини й закiнчуючи Бразилiею, всi дати урядування прем’ер-мiнiстрiв вiд Волпола до Ллойд-Джорджа i правлiння монархiв вiд короля Альфреда до Георга V. Годиною пiзнiше вiн вiдчув, що готовий зустрiтися з екзаменаторами.
Вiн знову сидiв у першому ряду, мiж Беррiнгтоном i Дiкiнсом. «Чи це востанне?» – питав вiн себе. Коли годинник на вежi вдарив десять разiв, кiлька викладачiв пройшлися рядами мiж столами, роздаючи тести iз загальних знань сорока знервованим хлопцям. Точнiше, тридцятьом дев’ятьом знервованим хлопцям i Дiкiнсу.
Гаррi повiльно читав запитання. Коли дiйшов до сотого, то нарештi дозволив посмiшцi вигулькнути на своему обличчi. Вiдтак узяв ручку, занурив перо в каламар i взявся писати. За сорок хвилин вiн знову дiйшов до сотого запитання. Знов зиркнув на годинник: у нього ще залишалося десять хвилин, аби перевiрити своi вiдповiдi. Вiн зупинився на тридцять четвертому запитаннi i ще раз переглянув свою вiдповiдь. Олiвера Кромвеля чи Томаса Кромвеля вiдправили до лондонського Тауера за зраду? Вiн згадав про долю кардинала Вулсi i вибрав чоловiка, який зайняв його посаду лорда-канцлера.
Коли годинник вдарив знову, Гаррi дiйшов до дев’яносто другого запитання. Вiн кинув швидкий погляд на своi останнi вiсiм вiдповiдей, перш нiж роботу вихопили з його рук, а чорнило ще не висохло на останнiй вiдповiдi – Чарлз Лiндберг.
Упродовж двадцятихвилинноi перерви Гаррi, Джайлз i Дiкiнс повiльно простували полем для крикету, де Джайлз за тиждень до цього набрав сотню перебiжок.
– Amo, amas, amat, – торочив Дiкiнс, безперервно повторюючи вiдмiнки, нi разу не звiрившись iз пiдручником з латини Кеннедi.
– Amamus, amatis, amant, – бубонiв Гаррi, коли вони повернулися до екзаменацiйноi зали.
Коли Гаррi за годину вiддавав тест iз латини, то був упевнений, що набрав бiльше, нiж необхiднi шiстдесят вiдсоткiв, i навiть Джайлз виглядав задоволеним собою.
Коли вони втрьох попрямували до трапезноi, Гаррi обiйняв Дiкiнса за плече i сказав:
– Дякую, друзяко.
Пiсля того як Гаррi пiзнiше цього ж дня прочитав завдання з географii, то подумки подякував своiй таемнiй зброi. Старий Джек упродовж багатьох рокiв передав йому багато знань, нiколи не примушуючи почуватися, що сидиш в аудиторii.
Пiд час обiду Гаррi не торкнувся нi ножа, нi виделки. Джайлз подолав половину свинячоi вiдбивноi, а Дiкiнс з’iв геть усе.
Історiя була першим випробуванням того дня, яке не викликало у Гаррi якоiсь тривоги. Генрiх VIII, Єлизавета, Релi, Дрейк, Наполеон, Нельсон i Веллiнгтон усi вкупi вирушили на поле бою, а Гаррi знову вiдправив iх назад.
Математичний тест був набагато легшим, нiж вiн очiкував, а Джайлз навiть подумав, що встиг би набрати iще одну сотню.
Пiд час останньоi перерви Гаррi повернувся до свого класу i переглянув твiр, який написав про Девiда Копперфiлда, впевнений, що не спiткнеться на своему улюбленому предметi. Вiн повiльно йшов до екзаменацiйноi зали, знову i знову повторюючи улюблене слово пана Голкомба: «Сконцентруйся».
Вiн поглянув на останнiй тест цього дня, аби виявити, що цей рiк був присвячений Томасу Гардi та Льюiсу Керроллу. Вiн читав «Мера Кастербрiджа» та «Пригоди Алiси в Дивокраi», але Божевiльний капелюшник, Майкл Генчард i Чеширський кiт не були йому настiльки ж вiдомi, як Пегготi, доктор Чiллiп i Баркiс. Його перо повiльно дряпало сторiнку, а коли годинник пробив слушну годину, вiн аж нiяк не був упевнений, що написав усе правильно. Вийшов надвiр пiд вечiрне сонце, вiдчуваючи, що трохи пригнiчений, хоча з облич його суперникiв було зрозумiло, що нiхто не думав, що це буде легке завдання. Це змусило хлопця замислитися, чи в нього ще лишився шанс.
* * *
Потiм сталося те, що пан Голкомб часто описував як найгiршу частину будь-якого iспиту, – днi нескiнченного очiкування того, як результати офiцiйно вивiсять на шкiльнiй дошцi оголошень; час, коли хлопцi врештi-решт роблять те, про що пiзнiше пожалкують, майже так, нiби хотiли втекти, а не дiзнатися про свою долю. Одного хлопця спiймали, коли вiн дудлив сидр за велосипедним складом, iнший курив «Вудбайн» у вбиральнi, а третього бачили, коли виходив iз мiсцевого кiнотеатру пiсля вимикання свiтла в спальнi.
Джайлз не набрав жодноi перебiжки наступноi суботи, вперше за сезон. Коли Дiкiнс повернувся до бiблiотеки, Гаррi довго гуляв, перебираючи кожну вiдповiдь у своiй головi знову i знову. Це ситуацiю не покращило.
У недiлю вдень Джайлз влаштував собi довге тренування iз сiткою. У понедiлок Дiкiнс неохоче передав своi обов’язки новому бiблiотечному ментору, а у вiвторок Гаррi прочитав «Подалi вiд шаленоi юрми»[25 - Роман Томаса Гардi.] i голосно вилаявся. У середу ввечерi Джайлз i Гаррi забалакалися пiсля опiвночi, а Дiкiнс мiцно спав.
* * *
Задовго до того, як годинник на вежi вдарив десяту вранцi у четвер, сорок хлопчикiв уже блукали дитинцем, тримаючи руки в кишенях, голови схиленi – усi чекали, коли з’явиться директор. Хоча кожен iз них знав, що доктор Оукшотт не вийде нi на хвилину ранiше й нi на хвилину пiзнiше. За п’ять на десяту бiльшiсть поглядiв напружилися в очiкуваннi, коли вiдчиняться дверi будинку директора. Решта зосередилися на годиннику у великiй залi, бажаючи, щоб хвилинна стрiлка рухалася трохи швидше.
Коли ж пролунав перший дзвоник, преподобний Семюел Оукшотт вiдчинив вхiднi дверi i вийшов назовнi. В однiй руцi вiн тримав аркуш паперу, а в iншiй – чотири кнопки. Цей чоловiк нiчого не залишив поза увагою. Коли ж вiн дiйшов до мети свого шляху, то вiдчинив хвiртку i пройшов дитинцем у звичному темпi, нi на кого навколо не звертаючи уваги.
Хлопцi швидко розiйшлися, створюючи коридор, щоб не ускладнювати директоровi ходу. Той зупинився перед дошкою оголошень, коли вдарило вдесяте. Вiн вивiсив результати iспитiв на дошцi i пiшов без жодного слова. Сорок хлопчикiв кинулися вперед, утворюючи тiсняву навколо дошки оголошень. Нiхто не був здивований тим, що Дiкiнс очолив список iз дев’яносто двома вiдсотками й отримав стипендiю Пелоквiна Бристольськоi гiмназii.
Джайлз аж пiдстрибнув, навiть не намагаючись приховати свое полегшення, коли побачив шiстдесят чотири вiдсотки навпроти свого прiзвища. Вони обое обернулися в пошуках товариша. А Гаррi стояв сам-один, далеко вiд юрби.
Мейзi Клiфтон
1920–1936
11
Коли ми з Артуром побралися, це не можна було назвати святковою церемонiею, адже тодi i в Тенкокiв, i в Клiфтонiв вiтер у кишенях свистiв. Найбiльше довелося видiлити на хор – аж пiвкрони, але це вартувало кожного витраченого пеннi. Я завжди хотiла бути учасницею хору панни Мандей, i хоча вона менi сказала, що мiй голос цiлком непоганий, про це довелося все одно забути, бо я не вмiла анi читати, анi писати.
Бенкет, якщо можна було його так назвати, вiдбувся на терасi будинку Артура у Стiлл-Гаус-лейн: дiжка пива, канапки з арахiсовим маслом i десяток пирогiв iз свининою. Мiй брат Стен навiть принiс свою рибу i смажену картоплю. А до того ж нам довелося пiти звiдти рано, щоб устигнути на останнiй автобус до Вестон-Сюпер-Maрe для нашого медового мiсяця. Артур забронював для нас приморський гостьовий будиночок увечерi п’ятницi, проте майже весь вiкенд лило, як iз вiдра, тому ми рiдко покидали спальню.
