скачать книгу бесплатно
У щотижневому перебiгу життя Гаррi були лише двi вiдмiнностi. Вiн завжди намагався провести ранок суботи зi Старим Джеком, прихопивши з собою по примiрнику газети за минулий тиждень, а ввечерi недiлi, щойно закiнчував зi своiми обов’язками в церквi Святоi Марii, поспiшав через мiсто, щоб устигнути на вечiрню до церкви Святого Рiздва.
Тендiтна панна Мандей аж сяяла, коли вiн спiвав соло. Вона лише сподiвалася, що зможе прожити достатньо довго, щоб побачити, як Гаррi вступае до Кембриджа. Жiнка планувала розповiсти йому про хор у Королiвському коледжi, але не ранiше, нiж вiн отримае мiсце у Бристольськiй гiмназii.
* * *
– Пан Фробiшер плануе призначити вас старостою? – поцiкавився Старий Джек iще до того, як Гаррi зайняв свое звичне мiсце на протилежному боцi вагона.
– Не знаю, – стенув плечима Гаррi. – Фроб завжди каже, – додав вiн, посмикавши лацкани свого пiджака: – Клiфтоне, в життi ви отримуете те, чого заслуговуете, i не бiльше, хоча, звiсно, й не менше.
Старий Джек усмiхнувся i ледве стримався, аби не похвалити: «Непогана iмiтацiя Фроба». Вiдтак додав:
– Тодi роблю ставку на те, що ви станете старостою.
– Я волiв би за краще здобути стипендiю Бристольськоi гiмназii, – зiтхнув Гаррi, раптом вiдчувши себе старшим за своi роки.
– А вашi друзi, Беррiнгтон i Дiкiнс? – запитав Старий Джек, намагаючись полiпшити хлопцю настрiй. – Вони також призначенi для чогось вищого?
– Дiкiнса нiколи не зроблять старостою, – визнав Гаррi. – Вiн не може попiклуватися навiть про себе, не кажучи вже про iнших. У будь-якому разi вiн сподiваеться стати бiблiотечним ментором, а позаяк бiльше нiхто не прагне цiеi посади, то пан Фробiшер не позбуватиметься сну, ламаючи голову, кого саме призначити на неi.
– А Беррiнгтон?
– Не впевнений, що вiн повернеться на наступний курс, – у задумi промовив Гаррi. – Навiть якщо вiн це зробить, упевнений, що i його старостою не зроблять.
– Не варто недооцiнювати його батька, – застерiг Старий Джек. – Цей чоловiк, безумовно, знайде спосiб, щоб його син повернувся першого дня навчання. І я б не поставив грошi на те, що вiн не стане старостою.
– Будемо сподiватися, що ви маете рацiю, – не став сперечатися Гаррi.
– А якщо я ii маю, то можу припустити, що вiн вступить, як i його батько, до Ітона?
– Нi, якщо зважатимуть на його думку. Джайлз вважав би за краще потрапити до Бристольськоi гiмназii разом iз Дiкiнсом i мною.
– Якщо вiн не потрапить до Ітона, то йому навряд чи запропонують мiсце в гiмназii. Їхнiй вступний iспит – один iз найскладнiших у краiнi.
– Вiн менi казав, що мае план.
– Краще йому бути хорошим, якщо сподiваеться одурити свого батька, а також екзаменаторiв.
Гаррi промовчав.
– Як ваша матiр? – поцiкавився Старий Джек, змiнюючи тему, оскiльки було ясно, що хлопчик бiльше не хоче про це розмовляти.
– Тiльки-но отримала пiдвищення. Зараз вона вiдповiдае за всiх офiцiанток у залi «Палм-Корту» i пiдпорядковуеться безпосередньо пановi Фремптону, управителю готелю.
– Ви мали б дуже пишатися нею, – мовив Старий Джек.
– Так i е, сер, i навiть бiльше: я це доведу.
– Що маете на увазi?
Гаррi подiлився своiм секретом. Старигань уважно слухав i час вiд часу кивав. Вiн бачив одну маленьку проблему, але вона не була непереборною.
* * *
Коли Гаррi повернувся до магазину, порозносивши газети перед тим, як пiти до школи, пан Дiкiнс дав йому шилiнг як бонус.
– Ви найкращий працiвник, якого я коли-небудь мав, – заявив вiн.
– Спасибi, сер, – подякував Гаррi, ховаючи грошi. – Пане Дiкiнс, чи можу я у вас щось запитати?
– Авжеж, звiсно, Гаррi.
Хлопець пiдiйшов до вiтрини, де на горiшнiй полицi стояли два годинники.
– Скiльки вiн коштуе? – запитав, вказуючи на «Інгресолл»[23 - «Інгресолл» – американська фiрма з виробництва годинникiв, заснована 1892 року. Працюе й досi.].
Пан Дiкiнс усмiхнувся. Вiн чекав, коли Гаррi запитае про це, вже кiлька тижнiв, тому вiдповiдь була вже давно готова.
– Шiсть шилiнгiв, – назвав вiн цiну.
Гаррi не мiг повiрити. Вiн був упевнений, що такий чудовий хронометр мае коштувати удвiчi дорожче. Але незважаючи на те, що вiн вiдкладав половину свого заробiтку щотижня, навiть iз бонусом пана Дiкiнса все одно бракувало iще одного шилiнга.
– Ви ж розумiете, Гаррi, що це жiночий годинник? – поцiкавився пан Дiкiнс.
– Так, розумiю, сер, – сказав Гаррi. – Я сподiвався подарувати його своiй матерi.
– Тодi я можу його вiддати за п’ять шилiнгiв.
Гаррi не мiг повiрити своiй удачi.
– Дякую, сер! – зрадiв вiн, передаючи чотири шилiнги, одну монету в шiсть пенсiв, одну в три пенси i три – по пенсу, спорожнивши своi кишенi.
Пан Дiкiнс витягнув годинник iз вiтрини, потай зняв цiнник на шiстнадцять шилiнгiв i помiстив покупку в гарне пуделочко.
Гаррi вийшов iз магазину насвистуючи. Пан Дiкiнс усмiхнувся i поклав у касу банкноту на десять шилiнгiв, задоволений тим, що виконав свою частину угоди.
9
Дзвоник пролунав.
– Час роздягатися! – оголосив черговий староста у спальнi для новакiв першого вечора навчання.
Гаррi подумав, що вiн не виглядав таким маленьким i безпорадним. Один чи двое з них явно стримували сльози, iншi ж озиралися навколо, не впевненi, що мають тепер робити. Один хлопчик стояв обличчям до стiни i тремтiв. Гаррi хутко пiдiйшов до нього.
– Твое прiзвище? – поцiкавився Гаррi.
– Стiвенсон.
– Ну, а я – Клiфтон. Ласкаво просимо до школи Святого Беди.
– А я – Тьюксберi, – назвався хлопчик, який стояв по iнший бiк вiд лiжка Стiвенсона.
– Ласкаво просимо до школи Святого Беди, Тьюксберi.
– Дякую, Клiфтоне. Власне, мiй батько i дiдусь навчалися тут, перш нiж вступити до Ітона.
– Я й не сумнiвався, – кивнув Гаррi. – І можу закластися, що вони були капiтанами iтонцiв у грi проти Герроу на «Лордз», – додав вiн i вiдразу ж пошкодував про своi слова.
– Нi, мiй батько був «мокрим бобом», – сказав Тьюксберi i додав: – Зовсiм не «сухим бобом»[24 - «Мокрий боб» – веслувальник, а «сухий боб» – гравець у крикет.].
– «Мокрим бобом»? – перепитав Гаррi.
– Вiн був капiтаном Оксфорда проти Кембриджа у перегонах на човнах.
Стiвенсон раптом розплакався.
– Що сталося? – запитав Гаррi, сiдаючи на лiжко поруч iз ним.
– Мiй батько – водiй трамвая…
Усi iншi перестали розпаковуватися i вирячилися на Стiвенсона.
– Це правда? – уточнив Гаррi. – Тодi менi буде краще розкрити свою таемницю, – додав вiн достатньо голосно, щоб кожен хлопець у спальнi мiг почути його слова: – Я син вантажника. І не здивуюся, що ти новий хоровий стипендiат.
– Нi, – сказав Стiвенсон, – я вiдкритий стипендiат.
– Тодi вiтаю, – сказав Гаррi i потиснув йому руку. – Ти наслiдуеш довгу та шляхетну традицiю.
– Дякую. Але у мене е одна проблема, – прошепотiв хлопчик.
– Яка, Стiвенсоне?
– У мене немае зубноi пасти.
– Не хвилюйся, друзяко, – втрутився Т’юксберi, – моя мати завжди кладе запасну.
Гаррi всмiхнувся, коли дзвоник задзеленчав знову.
– Всi по лiжках, – твердо сказав вiн, проходячи через спальню до дверей, i почув шепотiння:
– Дякую за зубну пасту…
– Не думай про це, друзяко.
– А тепер, – сказав Гаррi пiсля того, як загасив свiтло, – не хочу чути жодного слова вiд будь-кого, доки дзвоник не розбудить вас уранцi о шостiй тридцять. – Я мав на увазi – жодного слова.
Вiн усмiхався, коли спускався сходами, щоб приеднатися до Дiкiнса та Беррiнгтона у кабiнетi для старост.
Двi речi здивували Гаррi, коли вiн повернувся до школи Святого Беди в перший день навчання. Не встиг вiн увiйти у вхiднi дверi, як пан Фробiшер вiдвiв його убiк.
– Вiтаю, Клiфтоне, – тихо сказав вiн. – Про це оголосять лише на завтрашнiх зборах, але ви станете новим старостою школи.
– Ним же мав стати Джайлз, – механiчно сказав Гаррi.
– Беррiнгтон буде капiтаном шкiльноi команди, i…
Гаррi аж пiдстрибнув, коли почув звiстку, що його приятель повертаеться до школи Святого Беди.
Старий Джек мав рацiю, коли сказав, що пан Г’юго знайде спосiб, аби його син повернувся вже першого ж дня.
Коли Джайлз зайшов до зали кiлька хвилин по тому, хлопцi потиснули один одному руки, але Гаррi жодного разу не торкнувся теми, яка мала б займати думки iх обох.
– І як тобi новаки? – поцiкавився Джайлз, коли Гаррi увiйшов до кiмнати.
– Один iз них нагадуе менi тебе, – сказав Гаррi.
– Тьюксберi, без сумнiву.
– Ти його знаеш?
– Нi, але мiй тато навчався в Ітонi в той самий час, що i його батько.
– Я сказав йому, що я син вантажника, – повiдомив Гаррi, коли впав у едине зручне крiсло у кiмнатi.
– Справдi? – не повiрив Джайлз. – А вiн тобi сказав, що вiн син мiнiстра?
Гаррi нiчого не вiдповiв.
– Чи е хтось, за ким треба наглядати? – поцiкавився Джайлз.
– Стiвенсон, – сказав Гаррi. – Щось середне мiж Дiкiнсом i мною.
– Тодi краще заблокувати пожежний вихiд, перш нiж вiн вирiшить ним скористатися.
Гаррi часто думав про те, де вiн би зараз був, якби Старий Джек не переконав його повернутися до школи тiеi ночi.
– Який завтра перший урок? – запитав Гаррi, звiряючись зi своiм розкладом.
– Латина, – повiдомив Дiкiнс. – Ось чому я студiюю з Джайлзом Першу пунiчну вiйну.
– З двiстi шiстдесят четвертого по двiстi сорок перший рiк до Рiздва Христового, – проторохтiв Джайлз.
– Б’юся об заклад, що тобi це подобаеться, – зауважив Гаррi.
– Ще й як, – вiдгукнувся Джайлз, – i я просто не можу дочекатися продовження Другоi пунiчноi вiйни.
– З двiстi вiсiмнадцятого по двiстi перший рiк до Рiздва Христового, – пiдхопив Гаррi.
– Мене завжди дивувало, звiдки греки та римляни точно знали, коли народиться Христос, – пожартував Джайлз.
