скачать книгу бесплатно
– Сiм’я, що володiе судноплавною компанiею?
– Саме так, – пiдтвердив Старий Джек, остерiгаючись, що зайшов занадто далеко.
– А вони також гiднi, мужнi та богобоязливi люди?
– Сер Волтер е одним iз найкращих, кого я коли-небудь знав.
– А як щодо його сина, пана Г’юго?
– Боюся, що його злiпили з iншого тiста, – сказав Старий Джек i бiльше не став нiчого пояснювати.
4
Чепурно вдягнений хлопчик сидiв поруч зi своею матiр’ю на задньому сидiннi трамвая.
– Наша зупинка, – повiдомила вона, коли транспорт зупинився.
Вони вийшли i повiльно почвалали схилом до школи, сповiльнюючи раз по раз кожен крок.
Однiею рукою Гаррi тримався за матiр, в той час як другою стискав набиту валiзку. Обое мовчали, спостерiгаючи за кiлькома кебами Генсома[8 - Джозеф Алоiзiй Генсом (1803–1882) – англiйський архiтектор, котрий, зокрема, винайшов спецiальну кабiну кеба, в якому кучер сидiв не попереду пасажирiв, а позаду, над кабiною, керуючи кiньми за допомогою довгих вiжок i довгого батога.], а також кiлькома автомобiлями з шоферами, якi вишикувалися перед воротами школи.
Батьки тиснули синам руки, а матерi, загорненi в хутра, обiймали свое потомство перед тим, як клюнути iх у щоку, як пташки, неохоче змушенi визнати, що iхнi пташенята мусять вилiтати з гнiзда.
Гаррi не хотiв, щоб мати цiлувала його перед iншими хлопцями, тому вiдпустив ii руку ще за п’ятдесят ярдiв вiд ворiт. Мейзi, вiдчуваючи незручнiсть сина, нахилилася та швидко поцiлувала його в чоло.
– Удачi, Гаррi! Зроби так, аби ми всi пишалися тобою.
– Прощавай, мамо, – сказав пiдлiток, стримуючи сльози.
Мейзi обернулася i пiшла назад схилом, а сльози заливали iй щоки.
Гаррi ступив уперед, згадуючи розповiдь дядька про те, як вiн вискакував iз шанцiв бiля Іпру, кидаючись у бiк ворожих позицiй. «Нiколи не озирайся, iнакше ти мрець».
Та Гаррi хотiлося озирнутися, але вiн знав, що коли це зробить, то чкурне, доки не опиниться в безпецi у трамваi. Вiн стиснув зуби i продовжував iти.
– Як минули вакацii, друзяко? – питав один хлопець iншого.
– Чудово, – вiдказував той. – Батечко водив мене до «Лордз»[9 - «Лордз крикет раунд», скорочено «Лордз» – стадiон для крикету, вiдкритий 1814 року.] на матч унiверситетськоi команди.
Гаррi замислився, чи був «Лордз» церквою, а якщо так, то який матч може вiдбуватися в церквi?
Вiн рiшуче ступив у шкiльнi ворота i зупинився, коли побачив чоловiка, котрий стояв у дверях школи з планшетом у руках.
– А ви хто, юначе? – запитав вiн, привiтно всмiхаючись.
– Гаррi Клiфтон, сер, – назвався пiдлiток i пiдняв кепку так, як його навчав пан Голкомб, коли розповiдав, як мають поводитися джентльмени або ледi.
– Клiфтон, – повторив чоловiк i провiв пальцем по довгому списку iмен. – Ага, е.
Вiн поставив галочку поряд iз iм’ям Гаррi.
– Перший курс, хорист. Вiтаю i ласкаво просимо до школи Святого Беди. Я пан Фробiшер, ваш керiвник, а це – Школа Фробiшера. Залиште свою валiзу в фойе, староста вiдведе вас до трапезноi, де я буду звертатися до всiх новакiв перед вечерею.
Гаррi зроду ранiше не вечеряв. Чай завжди був останнiм прийомом iжi в господарствi Клiфтонiв, перш нiж лягати до лiжка, коли стемнiе. Електрика ще не дiсталася до Стiлл-Гаус-лейн, а коштiв, якi можна було б витрачати на свiчки, завжди бракувало.
– Дякую, сер, – вклонився Гаррi, перш нiж переступити порiг великого фойе, стiни якого були обшитi дерев’яними панелями.
Вiн поставив валiзу на пiдлогу i поглянув на портрет старого чоловiка з сивим волоссям i густими бiлими бакенбардами, одягненого в довгу чорну мантiю з червоним каптуром, що спадав на його плечi.
– Як тебе звати? – вигукнув голос з-за спини.
– Клiфтон, сер, – сказав Гаррi й обернувся, побачивши високого хлопця, одягненого в довгi штани.
– Не називай мене сер, Клiфтоне. А називай Фiшером. Я староста, а не викладач.
– Даруйте, сер, – забувся Гаррi.
– Залиш свою валiзу i йди за мною.
Гаррi пiдсунув свою валiзу до iнших, шкiряних. Вона була единою, на якiй не виднiлося жодних iнiцiалiв. Вiн йшов за старостою довгим коридором, стiни якого були обвiшанi старими свiтлинами шкiльних команд та обставленi вiтринами, наповненими срiбними чашами, щоб нагадувати наступному поколiнню про минулу славу. Коли вони дiйшли до трапезноi, Фiшер заявив:
– Можеш сiдати де завгодно, Клiфтоне. Але перестань патякати в ту мить, коли до трапезноi зайде пан Фробiшер.
Гаррi якийсь час повагався, перш нiж вирiшити, за який iз чотирьох довгих столiв буде краще сiсти. Кiлька хлопцiв вешталися навколо зграйками i тихо перемовлялися мiж собою. Гаррi повiльно пiдiйшов до далекого закутка кiмнати i зайняв мiсце в кiнцi столу. Коли ж звiв погляд, то побачив у залi кiлькох хлопцiв, якi виглядали i почувалися так само, як вiн. Один iз них пiдiйшов i сiв поруч iз Гаррi, а iнший сiв навпроти нього. Вони продовжували спiлкуватися один iз одним, нiби нiкого поруч не було.
Без попередження задзеленчав дзвiночок, i всi замовкли, коли до трапезноi увiйшов пан Фробiшер. Вiн зайняв мiсце за кафедрою, яку Гаррi ранiше не помiтив, i посмикав за лацкани свою мантiю.
– Ласкаво просимо, – почав вiн, пiдiймаючи головний убiр для привiтання присутнiх. – Це перший день вашого першого курсу в школi Святого Беди. За кiлька хвилин ви насолодитеся своею першою шкiльною трапезою, i можу вам пообiцяти, що з часом вона кращою не стане.
Один чи двое хлопцiв нервово реготнули.
– Пiсля вечерi вас вiдведуть до спалень, де ви розпакуете своi речi. О восьмiй годинi почуете iнший дзвоник. Насправдi це той самий дзвоник, просто вiн дзеленчатиме в iнший час.
Гаррi всмiхнувся, хоча бiльшiсть хлопцiв не второпали цього жарту пана Фробiшера.
– Тридцятьма хвилинами пiзнiше той самий дзвiночок задзеленчить знову, щоб лягати до лiжок, але перед тим маете помитися i почистити зуби. Ви ще матимете тридцять хвилин на читання до того, як згасять свiтло, опiсля маете спати. Всiх, кого спiймають за розмовами пiсля вимикання свiтла, покарае черговий староста. Бiльше дзвоникiв ви не почуете, – продовжив пан Фробiшер, – аж до шостоi тридцять ранку, коли ви вчасно пiднiметесь, вмиетесь та одягнетесь, щоб прибути до трапезноi на сьому. Кожен, хто запiзниться, позбудеться свого снiданку.
Ранковi збори вiдбудуться о восьмiй годинi у великiй залi, де до присутнiх звернеться директор школи. Пiсля цього о восьмiй тридцять проведуть перший урок. Загалом проведуть три уроки по шiстдесят хвилин, мiж якими будуть перерви по десять хвилин, що дасть вам час перейти до iншого класу. Обiд вiдбудеться о дванадцятiй. У другiй половинi дня буде лише два уроки перед матчами, коли ви будете грати в футбол.
Гаррi всмiхнувся вдруге.
– Це обов’язково для всiх, хто не е учасником хору.
Гаррi спохмурнiв. Йому нiхто не казав, що хористи не грають у футбол.
– Пiсля гри або репетицii хору ви повернетесь до школи на вечерю, пiсля якоi отримаете годину на виконання домашнiх завдань, перш нiж знову лягати до лiжка, тодi ви знову зможете почитати, доки не вимкнуть свiтло, але лише книжки, схваленi матроною[10 - Матрона – завiдувачка внутрiшнiми справами школи, котра поеднуе обов’язки домовпорядницi, медсестри та каштеляна. Ця посада й досi iснуе в деяких британських школах-iнтернатах.], – додав пан Фробiшер. – Усе це мало б прозвучати дуже незвично для вас.
Гаррi узяв на замiтку, щоб знайти це слово в словнику, який йому подарував пан Голкомб. Пан Фробiшер знову смикнув за лацкани свою мантiю, перш нiж продовжити.
– Але не хвилюйтесь, скоро ви звикнете до традицiй школи Святого Беди. Наразi це все, що я планував вам повiдомити. А тепер залишу вас насолоджуватися вечерею. На добранiч, хлопцi.
– На добранiч, сер, – набралися вiдваги деякi хлопцi вiдповiсти до того, як пан Фробiшер вийшов iз зали.
Гаррi навiть не ворухнувся, коли кiлька жiнок у фартухах пройшлися вздовж столiв, кладучи перед кожним учнем тарiлку з юшкою. Вiн уважно спостерiгав за тим, як хлопець навпроти нього узяв незвичайноi форми ложку, занурив ii в свою юшку i зачерпнув вiд себе, перш нiж пiднести ii до рота. Гаррi спробував наслiдувати цi рухи, але лише зронив на стiл кiлька крапель рiдини, а коли все ж зумiв пiдняти ложку з тим, що залишилося, до рота, то бiльша частина страви стекла його пiдборiддям. Пiдлiток витер рота рукавом. Це не привернуло зайвоi уваги, але коли вiн гучно лупонув по мисцi, кiлька хлопцiв перестали iсти i витрiщилися на нього. Збентежений Гаррi поклав свою ложку на стiл i дозволив своiй юшцi вистигнути.
Другою стравою були рибнi котлети, але Гаррi iх не торкався, доки не побачив, як хлопець навпроти нього узяв виделку. Вiн дуже здивувався, коли помiтив, що хлопець клав нiж i виделку на тарiлку щоразу, коли намагався проковтнути черговий шматочок, у той час як Гаррi тримав у руках приладдя так мiцно, нiби воно було вилами для силосу.
Мiж хлопцем навпроти i його сусiдою зав’язалася бесiда на тему верхогонiв. Гаррi до них не приеднався, частково тому, що единим його досвiдом iзди верхи була прогулянка на вiслюку до Вестон-Сюпер-Маре колись давно.
Пiсля того, як тарiлки позабирали, iх замiнили пудинги, або те, що його мама називала ласощами, адже пiдлiток не куштував iх надто часто. Ще одна ложка, ще один смак, ще одна хиба. Гаррi не розумiв, що банан не схожий на яблуко, тому на здивування всiх навколо спробував з’iсти ще й шкiрку. Для решти хлопцiв iхнiй перший урок розпочнеться завтра о пiв на дев’яту, але для Гаррi вiн уже вiдбувся.
Пiсля того як прибрали вечерю, повернувся Фiшер i повiв своiх пiдопiчних до широких дерев’яних сходiв, що тяглися до спалень на другому поверсi. Гаррi увiйшов до кiмнати з тридцятьма лiжками, що стояли рiвно в три ряди, по десять у кожному. У кожного учня була своя подушка, два простирадла i двi ковдри. Гаррi нiколи не мав нiчого по два.
– Це спальня новакiв, – поiнформував Фiшер. – Тут ви будете залишатися, доки не станете цивiлiзованими. Ви знайдете своi iмена в алфавiтному порядку на спинцi кожного лiжка.
Гаррi з подивом виявив свою валiзу на лiжку i здивувався, хто ii туди поклав. Хлопець поруч iз ним уже розпаковувався.
– Я Дiкiнс, – назвався вiн, посунувши окуляри глибше на нiс, щоб уважнiше поглянути на Гаррi.
– А я Гаррi. Ми сидiли поруч пiд час iспитiв минулого лiта. Не можу повiрити, що ти вiдповiв на всi запитання всього за годину.
Дiкiнс зашарiвся.
– Тому вiн i стипендiат, – промовив хлопець по той бiк вiд Гаррi.
Той обернувся.
– Ти також стипендiат? – запитав вiн.
– Господи, нi, – заперечив хлопець, продовжуючи розпаковувати своi речi. – Єдиною причиною, чому мене прийняли до Святого Беди, було те, що мiй батько i дiдусь навчалися тут до мене. Я трете поколiння, яке вiдвiдуе цю школу. Твоi батьки випадково тут не навчалися?
– Нi, – вигукнули Гаррi i Дiкiнс в унiсон.
– Годi плескати язиком! – гримнув на них Фiшер. – І продовжуйте розпаковувати своi валiзи.
Гаррi вiдчинив свою й узявся викладати звiдти одяг та акуратно складати його у двi шухляди бiля лiжка. Його мати поклала мiж сорочками плитку шоколаду «П’ять хлопчикiв Фрая». Вiн сховав ii пiд подушку.
Задзеленчав дзвоник.
– Час роздягатися! – оголосив Фiшер.
Гаррi зроду не роздягався перед жодним iншим хлопцем, не кажучи вже про повну кiмнату пiдлiткiв. Вiн обернувся до стiни, повiльно зняв одежу та швидко натягнув пiжаму. Пiсля того, як зав’язав поясок свого халата, пiшов за iншими хлопцями до лазнички. Ще раз уважно поспостерiгав за тим, як iншi вмивали обличчя фланелевими губками, перш нiж почистити зуби. У нього не було нi фланелевоi губки, нi зубноi щiтки. Хлопець iз сусiднього лiжка покопався у своему мiшечку та подарував йому зовсiм нову зубну щiтку i тюбик iз зубною пастою. Гаррi не хотiв брати подарунок, доки хлопчик не заспокоiв:
– Моя мати завжди все кладе по два.
– Дякую, – зрадiв Гаррi.
Хоча почистив зуби швидко, вiн усе одно одним iз останнiх повернувся до спальнi. Шугонув у лiжко – два чистих простирадла, двi ковдри i м’яка подушка. Озирнувшись, побачив, що Дiкiнс читае пiдручник iз латини Кеннедi, а iнший хлопчик сказав:
– Ця подушка тверда.
– Хочеш помiнятися зi мною? – запропонував Гаррi.
– Гадаю, що вони всi однаковi, – промовив хлопець з усмiшкою, – але все одно спасибi.
Гаррi витягнув шоколад з-пiд подушки i подiлив плитку на три частини. Одну вручив Дiкiнсу, а другу – хлопцевi, який подарував йому зубну щiтку та пасту.
– Бачу, що твоя матiнка набагато розумнiша, нiж моя, – сказав той пiсля того, як вiдкусив шматочок.
Ще один дзвоник.
– До речi, мое iм’я – Джайлз Беррiнгтон. А твое?
– Клiфтон. Гаррi Клiфтон.
Гаррi довго не мiг заснути, насамперед тому, що лiжко було незвично зручним. Чи можливо таке, що Джайлз був пов’язаний iз одним iз трьох чоловiкiв, котрi знали правду про те, як насправдi помер його батько? Якщо так, то чи був вiн вилiплений iз того ж тiста, що i його батько або дiдусь? Раптом Гаррi стало дуже самотньо. Вiн вiдкрутив кришечку зубноi пасти, яку йому дав Беррiнгтон, i став смоктати ii, доки не заснув.
* * *
Коли наступного ранку о пiв на сьому задзеленчав уже знайомий дзвоник, Гаррi повiльно пiднявся з лiжка, почуваючись геть хворим. Вiн почовгав за Дiкiнсом до вбиральнi, щоб знайти там Джайлза, який пробував воду.
– Як гадаете, в цьому мiсцi хоча б чули про гарячу воду? – запитав вiн.
Гаррi вже намiрявся вiдповiсти, коли почувся голос старости:
– Нема чого просторiкувати у вбиральнi!
– Вiн гiрший за прусського генерала, – зауважив Беррiнгтон i клацнув закаблуками. Гаррi засмiявся.
– Хто це був? – запитав Фiшер, лупаючи очима на двох хлопцiв.
– Я, – негайно ж вiдгукнувся Гаррi.
– Прiзвище?
– Клiфтон.
– Ще раз роззявиш пельку, Клiфтоне, отримаеш на горiхи.
Гаррi не мав уявлення, про якi горiхи йдеться, але мав вiдчуття, що це не буде приемно. Пiсля цього вiн почистив зуби, швидко повернувся назад у спальню й уже мовчки одягнувся. Нарештi вiн закiнчив зав’язувати свою краватку – цей ритуал вiн iще не зовсiм освоiв – i наздогнав Беррiнгтона з Дiкiнсом, коли тi спускалися сходами вниз до трапезноi.
Нiхто не сказав i слова, адже не були впевненi, що iм дозволено розмовляти, коли перебувають на сходах. Коли ж сiли за снiданок у трапезнiй, Гаррi прослизнув мiж двома своiми новими друзями i спостерiгав, як перед кожним учнем ставлять миски з кашею. Вiн iз полегшенням виявив, що перед ним лежить лише одна ложка, i цього разу помилитися було важко.
Гаррi так швидко наминав свою кашу, нiби боявся, що з’явиться дядько Стен i вiдбере в нього миску. Вiн закiнчив першим, без жодних застережень поклав ложку на стiл, узяв миску i став вилизувати ii. Кiлька iнших хлопцiв споглядали на нього глузливо, дехто вказував пальцем, а iншi – хихотiли. Вiн почервонiв, як буряк, i поставив миску на стiл. Вiн навiть розплакався б, якби Беррiнгтон не взяв свою миску i не став ii облизувати.
5
Преподобний Семюел Оукшотт, оксфордський магiстр, стояв посеред сцени, широко розставивши ноги. Вiн доброзичливо оглядав свою паству, бо, схоже, саме вiн був директором школи Святого Беди, котрий оцiнював учнiв. Гаррi сидiв у першому ряду та глипав на лячну постать, що височiла над ним. Доктор Оукшотт був заввишки понад шiсть футiв, мав на головi густу сиву чуприну та довгi густi бакенбарди, якi робили його ще неприемнiшим. Глибокi блакитнi очi пронизували присутнiх, i вiн, здавалося, нiколи не моргав, а павутина лiнiй на чолi натякала на велику мудрiсть. Вiн прочистив горло перед тим, як звернутися до хлопцiв.
