скачать книгу бесплатно
Придивляться, до чого слiд, у мене.
Усiм, королю, хто на це мастак,
Ладна я показатись так i сяк».
У мовi цiй одвертiй, благороднiй
Вiдчув король навiяння Господне.
«Гаразд! – вiн мовив, – вiрю, чом би й нi,
Лиш угадайте ви одно менi:
Що з милою робив я цеi ночi?»
«Нiчого!» –
дива заблищали очi
У Карла. «Сила Божа!» – вiн сказав,
Перехрестився й на колiна впав.
Аж от iдуть ученi чередою
У мантiях, у гострих ковпаках,
З писанням Гiппократовим в руках[47 - Гiппократ (460–356 до нашоi ери) – грецький лiкар, якого вважають основоположником медицини. Гiппократ застосовував ряд методiв лiкування, що збереглися i досi. Автор спецiальних дослiджень з медицини.]
На огляд войовницi молодоi
,
Що вiдкрива iм плечi, груди, стан
I нижче… Придивляеться декан
До неi зверху, знизу, справа, злiва, —
І пише вирок: безперечно, дiва.
Свiдоцтвом вельми втiшена таким,
Стае перед монархом молодим
Навколiшки обраниця Господня,
Показуе трофеi благороднi,
Що у британця сонного взяла,
I каже: «Володарю, я прийшла
Тобi вернути пiд шляхетну руку
Край, супостатам вiдданий на муку.
Вiд Бога в мене влада й сила ця.
Клянусь тобi невиннiстю своею,
I цим мечем, i смiлою душею,
Що ти у Реймсi досягнеш вiнця,[48 - Реймс (Reims) – мiсто за 160 км. на пiвнiчний захiд вiд Парижа. У Реймському соборi, починаючи вiд XII ст. до революцii 1830 p., вiдбувалися, за рiдким винятком, коронацii французьких королiв. Реймс, що перебував пiд владою англiйцiв, був визволений французами в 1429 р.]
Як проженеш орду англiйцiв п’яну,
Яка несе загибель Орлеану.
Іди ж, французам звесели серця,
Покинь свiй Тур, добудь отчизнi волю, —
З тобою поруч я пiду, королю!»
Придворцi, Жанну оточивши вмить,
На неi тiльки й на святу блакить
Зорять побожно, плещуть у долонi
І одностайно всi кричать: «До бронi!»
З них кожен – i старий, i молодий —
За зброеносця хтiв би стать при нiй,
Всi сили iй i все життя вiддати, —
І кожен мае сховану жагу
Солодку квiтку в дiвчини зiрвати,
Для неi й для вiтчизни дорогу.
Усi заворушились комашнею:
Той з любкою прощаеться своею,
Той розписки складае лихварям,
А той без грошей платить хазяям.
Денис пiдняв священну орифламу
—
І мужнiй Карл, радiючи думками,
У славi бачить трон високий свiй:
Тож прапор цей, для ворогiв страшний,
Невинна дiва та осел крилатий
Його безсмертям мають увiнчати!
Святий Денис так справу влаштував,
Що Карл Агнесi й слова не сказав:
Навiщо зайвi для страждань причини?
Навiщо тратить дорогi хвилини?
Агнеса спала пресолодким сном.
Не знаючи, що дiеться кругом,
Їй снилося те нiжне раювання,
Якому вже прийшла пора остання:
Коханець обiймав ii палкий,
Вона йому жагуче вiддавалась…
Шкода й казать! Забрав його святий,
І тiльки милi спогади лишались.
Так лiкар, щоб хворобу вiдiгнать,
Забороняе те i се вживать
І вiд смачних наiдкiв ненажерi,
Йому ж на добре, зачиняе дверi.
Коли Денис монарха одiрвав
Од грiшних, хоч i любих нам забав, —
З’явився вiн до Божоi ягницi,
Що силу мала бiльшу вiд левицi,
Вернув до себе знову взiр святий,
Побожну мову, зачiску нехитру,
I патерицю, й перстень золотий, —
І мовив так, свою надiвши митру:
«Служи тепер отчизнi й королю
I знай, дитя, що я тебе люблю.
Пильнуй лише, щоб з лавром гордовитим
Цвiли й невиннощi рожевим цвiтом.
Пiд Орлеан ти поведеш бiйцiв.
Коли Тальбот, вождь наших ворогiв,
До президентшi[49 - Президентша – дружина президента Луве.] йтиме на стрiвання,
Пойнятий диким полум’ям бажання, —
Вiн упаде вiд мужнiх рук твоiх.
Скарай же грiшного, сама на грiх
Не надячись лукавий. Будь щаслива
I вiдай: сильна ти, допоки дiва».
Скiнчивши так високий заповiт,
Полинув пастир у надземний свiт.
Пiсня третя
Опис палацу Дуростi. Битва пiд Орлеаном. Агнеса перевдягаеться в Жаннин вiйськовий одяг, щоб найти свого милого; вона потрапляе в полон до англiйцiв, i соромливiсть ii зазнае багато лиха.
То ще не все – у боi бути смiлим,
Одважним оком ворога стрiчать,
Спокiйно власним довiряти силам
I вояками твердо керувать;
Таку нам славу може показать
I той, i той на цьому свiтi бiлiм.
Палкi й завзятi Францii сини, —
Та чи не рiвня мудрi iм англiйцi
В страшнiй науцi лютоi вiйни?
Чи гiршi за германцiв iберiйцi?[50 - Іберiйцi вiд грецьк. i be res (лат. iberi) – назва племен, що населяли в греко-латинську епоху сучаснi Іспанiю i Португалiю; в даному разi iспанцi.]
Бували битi, били i вони.
Перед Тюренном сам Конде не встояв
,[51 - Конде (Gondе Louis II, prince de, 1621–1686), названий великим, i Тюренн (Turene Henri de la Tour, 1611–1675) – видатнi французькi генерали. Пiд час Фронди Конде спочатку був на боцi двору, а потiм очолив партiю феодальноi аристократii, що боролася проти абсолютистськоi полiтики кардинала Мазарiнi, пiдпорою якого було середне дворянство та верхiвка буржуазii. Тюренн, що належав деякий час до «фрондерiв», у 1651 роцi перейшов на бiк Мазарiнi i в наступному роцi завдав поразки вiйську принца Конде. Пiсля розгрому аристократичноi партii Конде емiгрував до Іспанii, вступив в iспанську армiю i взяв участь у вiйнi з Францiею. Бiй на дюнах, коло приморського мiста у Фландрii – Дюнкiрхена (1658), закiнчився перемогою французького вiйська, на чолi якого стояв Тюренн. Пiсля складення миру мiж Францiею та Іспанiею Конде повернувся на батькiвщину i не раз брав участь у дальших военних кампанiях (вiдновлена вiйна з Іспанiею, вiйна з Голландiею). Тюренн у 1774 р. окупував одну з нiмецьких держав на Рейнi, Палатiнат.]
Вiллара, не останнього з героiв,[52 - Вiллар (Villars Louis Hector, 1653–1734) – французький генерал, один з найталановитiших полководцiв останнiх рокiв царювання Людовiка XIV; пiд Мальплаке був розбитий вiйськом коалiцii пiд командою генерала Мальбрука.]
Євгенiя перемогла рука
, —
І з Карла, вiнценосця-вояка,
Пiвнiчноi краiни дон-Кiхота,
Як пiд Полтавськi вiн ступив ворота,
Блискучi лаври воiн той зiрвав,
Що Карл його за хлопчика вважав!
Хто вмiв людей слiпити i вражати,
Певнiше той, читачу мiй, робив:
У святостi зодягшись дивнi шати,
Нам легше йти на грiзних ворогiв.
Так давнiй Рим усiх собi пiдбив,
Вдававшись до чудес, де тiльки треба,
З оракулiв, що знали волю неба.
Юпiтер, Марс, Поллукс[53 - Поллукс – син Юпiтера i Леди, разом зi своiм братом Кастором брав участь у походi Аргонавтiв, що подалися на кораблi Арго в Колхiду (так греки називали краiну, що лежить в пiвденно-захiднiй частинi Кавказу) шукати золоте руно. В цьому мiфi поетизувалася колонiзаторська дiяльнiсть грецьких мореплавцiв.] i всi боги
Його орловi додали снаги.
Вакх, Азii великий переборець,
І син Алкмени, воiн-чудотворець,
І Олександер, цар серед царiв,[54 - Олександр Великий (356–323 до н. е.) – македонський цар, один з найбiльших полководцiв в iсторii; при ньому завойовницька полiтика Грецii досягла найвищого щабля, вiн пiдкорив Персiю та Єгипет.]
Вдавали з себе Зевсових синiв,
Бо з того мали дещицю вигоди:
Корились iм владики i народи,
Шануючи таку високу кров.
До цеi думки i Денис дiйшов;
Намислив вiн, щоб Жанну мiж юрбою
Прославлено i названо святою,
Щоб простий вiрував у це вояк,
Тальбот-зальотник i Шандос-пияк,
Безбожник i хвалько зарозумiлий, —
I всi б небесну силу в нiй узрiли.
Дiйшовши до такого рiшенця,
Бенедиктинця вiн обрав, ченця —
Не з тих ото, що книги компонують
I раз у раз iх Францii дарують,
Але з дрiбних, що й книг не потребують,
Як требник прочитали до кiнця:
Тож брат Лурдi,[55 - Лурдi (Lourd) – тупий. Вольтер, згiдно з традицiею комiчних жанрiв класичноi лiтератури, часто надае своiм героям iмена-характеристики.] простак благочестивий,
Здобути славу мае задля Дiви.
На Мiсяцi е дивовижний край,
Для дурнiв i безумцiв давнiй рай
, —
А на межi широкого простору,
Де Нiч, Хаос i Пекла дух тяжкий
Панують завжди в злагодi тiснiй,
З’еднавшися у силу темнозору,
Лежить страшне, печеряве житло,
Що свiтла сонячного й не було
Нiколи там, – промiння лиш фальшиве,
Хистке, холодне, тьмяне i жахливе,
Яке з болотних повстае огнiз.
Там повно чортенят, чортиць, чортiв.
Дитина з бородою i в коронi,
Цариця-Дурiсть там сидить на тронi,
Рот, мов Данше, роззявлюючи свiй
.
За скiпетр – служить брязкотельце iй.
Дочка це темноти, хоч не едина;
Стоiть навколо вся ii родина:
Пиха, Лiнивство, Впертiсть кам’яна
Та Легковiр’я, що вагань не зна.
Слугують iй уклiнно, як годиться,
Подумав би, що й справдi то цариця, —
А все це лиш облуда i туман,
Пануе-бо за неi iнший пан:
Лукавство там несите за мiнiстра.
Ця спритна постать, до ошуки бистра,
За нiс царицю водить i дворян.
В години неспокою та тривоги
Там раду радять мудрi астрологи,
