скачать книгу бесплатно
– Чортiвка?
– Керуе чортами.
– Ми теж керували. Хоча нi, – понурилася Чуб, – чорт лише брехав, що слухався нас, а сам нас круто пiдставив. А чародiйка, чароплiтка?
– Володiе чарами й може, за необхiдностi, сплести новi замовляння сама. Найрiдкiснiший дар, його неможливо надбати – з ним народжуються або не народжуються… Щоправда, – пiдбадьорила Трьох Василиса, – поки Акнiр просто вiдьма. У нiй нема сили Киевиць. Але, на жаль, ii нема й у вас. Ви самi не розумiете своеi сили. Ви не розумiете навiть, про яку силу я говорю. Вона належить вам, але ви над нею не владнi. Проте Акнiр готували в Наступницi вiд дня народження. Я повинна сказати вам правду: я маю сумнiв, що ви зможете виграти бiй.
– Я п’ять рокiв вiдвiдую боксерський клуб, – iнформувала ii Катерина. – А коли я вийшла на ринг, випивши переможного зiлля…
– Із передозуванням, – сказала Чуб. – Та неважливо, – вiдмахнулася вона. – Знову передозуемо, якщо такi пироги! Слухайте, Васю, ви б Катю на рингу бачили! Вона була як не знаю що… Вона могла б там усiх повбивати!
– Поединок мiж Небом i Землею – це не бiй навкулачки, – затуманено сказала Василиса Андрiiвна, намагаючись не торкнутися почуттiв Дашi Чуб, якi бурхливо клекотiли в нiй, анi честi Катерини Дображанськоi. – Вiн складаеться з трьох частин. У першiй вам доведеться вiдповiдати на запитання. Для звичностi назвемо iх тестами. Але щоб вiдповiсти на них, треба знати всю магiю Киевиць, всю iсторiю Мiста.
– Ну це хiба що Маша зможе, – зi сподiванням мовила Чуб.
– Я прочитала лише п’яту частину Книги, – заперечливо хитнула головою студентка. – Проте за два днi я можу…
– Так, Ковальова, – повернувся до Васi викладацький тон. – Ви з цим впораетеся. У другiй частинi суперницi мають показати Суду, як iхня сила здатна змiнювати свiт!
– Я можу зруйнувати будинок, стиснувши руку в кулак, – сказала Катя.
– А я, напевно, поки що тiльки на мiтлi добре лiтаю, – покаялася Чуб. – Однак Маша вмiе воскрешати мертвих!
– Непогано! – похвалила Василиса.
– І потiм, – повстала Землепотрясна Даша, – минуло лише п’ять днiв. Ми е Киевицями лише п’ять днiв! Зовсiм недавно! Навiть тижня ще нема… Чого вони вiд нас хочуть?
– Акнiр i тi, хто став на ii бiк, хочуть саме цього – щоб ви програли. І ви програете. – Вася бiльше не намагалася пом’якшити удар. – Третiй етап – Поединок. Бiй мiж Небом i Землею. Вам дозволять вибрати зброю. Але, крiм зброi слiпих, треба скористатися силою. І коли ви хочете знати, яка сила Акнiр, я скажу: вона не здатна анi руйнувати, анi воскрешати, в неi навряд чи вистачить сил, щоб пiти в Минуле далi нiж на тринадцять рокiв. Але вона чароплiтка! – У вигуковi Васi простогнав вiдчай. – Із часiв Великоi Марини дару чароплетiння нi в кого не було! Акнiр може сплести новi чари! Чари, яких нема в книзi Киевиць. Чари, проти яких нема протиотрути. Коли б не це, ми мали б шанс. Але я не знаю, просто не знаю, на що вона здатна насправдi. Чароплета майже неможливо передбачити. Вiн змiнюе свiт за власним бажанням. Вiн створюе новi закони. Так само, як чинила Марина. І тепер тисячу рокiв ми всi мусимо пiдкорятися законам, якi вона проголосила. Досить Акнiр набути трохи бiльше сили… Хоча, – сказала Василиса, – ви можете вiдмовитися вiд бою.
– Третiй варiант iснуе? – сухо спитала Катя. – Або ми знаходимо вiдьмацьке корiння, або здаемося?
У запитаннi Дображанськоi була прихована iронiя – малолiтка, яка впоралася з тим, щоб iх надурити за допомогою кота-союзника, не була iдiоткою.
Але все одно була малолiткою.
І та, чия рука, стиснувшись у кулак, спромоглася зруйнувати сусiднiй будинок, не могла сприймати ii iнакше, нiж неприемнiсть.
– Хiба що намагатися вiдтягнути Суд, – сказала Премудра. – У вас е три ночi. Припустiмо, сьогоднi або завтра над Старокиiвською горою займеться червоний вогонь, i вiд термiновостi вирiшення цiеi проблеми залежатиме доля Мiста. Тодi Суд буде вiдкладено до закiнчення цiеi справи й перенесено на 1 травня наступного року. А за рiк ваша сила встигне прорости… За рiк ви зробите багато, й результати, звiсно, якщо вони будуть позитивними, зарахуються вам як плюс.
– А те, що ми врятували Киiв, уже нiчого не значить? – образилася Даша.
– Значить, – сказала Голова киiвських вiдьом. – І дуже багато. Проте Акнiр не збрехала вам. Поки моi вiдьми тряслися за своi шкури, вони ладнi були визнати вас ким завгодно. Ви врятували Киiв. Вас Трое. Здавалося б, пророцтво здiйснилося. Однак, на жаль, закон е закон! І скасовувати закон, що його проголосила Марина, не можу анi я, анi Хазяiн. Так було тисячу рокiв. Киевиця мае бути вiдьмою по кровi, i ii затверджуе Суд мiж Небом i Землею. Хоча, якби Небо i Земля не визнали вас гiдними, ви б нiколи не перемогли Килину.
– Стривайте, – урвала ii Маша. – Ви кажете, Небо i Земля. Тодi чому Киевиця повинна бути саме вiдьмою по кровi, а не…
– О, ви цiлковито маете рацiю, Марiе Володимирiвно! – Попри пiдкреслено шанобливе поеднання слiв, вiдповiдь Василиси про дзвенiла непристойно саркастично. – Вибачте, що я забула уточнити цей важливий нюанс. Якщо у вашому роду е святi, чудотворцi й угодники, це, безумовно, вирiшуе всi нашi проблеми!
– Машо, ти не знаеш, до чого це, коли свербить лiва сiдниця?
Даша Чуб зiгнулася на надувному матрацi й почухала згадане мiсце.
– Долоня – на грошi, нiс – на випивку, груди – на секс, брови – будуть гостi. Лiкоть – спати на новому мiсцi. А сiдницi?
Пляжний матрац лежав на верхньому майданчику сходiв музею iсторii Украiни.
Музей, у свою чергу, мiстився на Старокиiвськiй горi – тiй самiй, де тисячу п’ятсот рокiв тому заснували Град трое братiв – Хорив, Щек i Кий, що дав свое iм’я Киеву.
Тiй самiй, де тисячу рокiв тому стояло Мiсто князя Володимира та його княжий терем, де гуляли три легендарних богатирi: Ілля, Добриня й Альоша.
Тiй самiй, де щоночi мали чатувати Трое, якi прийшли до Киева втрете, – Катя, Маша й Даша.
Бо книга Киевиць промовляла:
Нехай буде сила з тобою, коли нинi, як i будь-якоi iншоi ночi, стоячи на горi, що породила Мiсто, ти, побачивши червоний вогонь, полетиш туди, щоб спинити те, що може порушити Істину.
Ось тiльки стояти на горi, закинувши голову й роздивляючись небо над нею, сподiваючись побачити там «червоний вогонь», понад п’ятнадцять хвилин було неймовiрно тяжко. Шия терпла й нила.
І вчора Дашу осяяло: матрац!
– Так ти не знаеш, до чого це, коли свербить лiва сiдниця? Добре б, якби свербiла на щось корисне, – проканючила Чуб.
Їi рука залишила сiдницi в спокоi й зупинилася на мiтлi, яка вiрно лежала поряд, iз двома велосипедними сiдлами, прикрученими до древка.
Це означало готовнiсть № 1.
Мiтла була улюбленицею Дашi, вже не раз за iхне недовге спiльне життя виручала хазяйку з найбожевiльнiших халеп.
Але на небi нiчого не горiло.
– Ну чьо там? – спитала спiвачка у Машi.
– Нi-чьо.
– Чьо, зовсiм нi-чьо? Й у мене зовсiм… – Даша невдоволено засовалася.
Сидячи на сходах, тримаючи в лiвiй руцi кишеньковий лiхтарик, Маша вивчала великий бухгалтерський зошит у м’якiй обкладинцi, знайдений у схованцi, що вiдкрилася iм.
Його аркушi було списано iдеально рiвним почерком – знайомим, що нiби хизувався на всiх банках, пакетах, коробках у iхнiх шафах, – почерком акуратистки Килини.
Даша, яка вiдшукала у великiй бiблiотецi Вежi книгу «Таемницi Зодiаку», стверджувала: Килина була народжена пiд знаком Дiви:
«Лише Дiви, а ще Терези… Це я, Машо, маю на увазi тебе. Тiльки ви двое – такi фанатичнi системники. Вам би все по полицях розкласти, по баночках, по пунктах, тодi як нормальнi люди (тут Чуб мала на увазi себе) просто живуть i насолоджуються життям».
Але зараз Даша не насолоджувалася – крутилася й нервувала.
– Нi, вони мене зворушують! – пробуркотiла вона. – Спочатку вони роблять нас Киевицями, наче ми iх просили. Потiм ми в срачцi рятуемо iх вiд Змiя так, нiби нам робити бiльше нiчого. Потiм вони засипають нас золотом i називають королевами… А потiм, тиць-пиздиць! – викликають на Суд i вимагають, щоб ми доводили, що ми те, чим вони нас зробили. Де логiка? – спитала вона. – Нема! Ну нi-чьо, нi-чьо! – зловiсно пообiцяла Землепотрясна. – Я знаю, якого трясця у мене сiдницi сверблять. Вони в мене завжди сверблять, шукаючи пригод. Чую, зараз на небi щось ТАКЕ-Е займеться, що ми всiм скажемо: «А не пiшли б ви! У нас е справи бiльш важливi, нiж з’ясовувати, хто кому косматочка, а хто гадуниця», – i додала без логiчного переходу: – Боже, як я за сценою скучила! Я ж ранiше щоночi в клубi спiвала. А ти мене й не бачила… Як я Катьцi заздрю, що вона працюе.
Чуб несподiвано заспiвала:
Гори, гори, моя звезда!
Голос, повнозвучний, сильний, накрив безлюдну Старокиiвську.
Маша пiдвела очi – вона не знала, що талант Дашi Чуб мае таку пристрасну енергетичну силу.
Звезда любви приветная!
Ты у меня одна заветная,
Другой не будет никогда…
Проте щемлива серенада, звернена до неба над горою, залишила його байдужим.
«Заповiтна» зiрка не засвiтилася.
– Та дай ти спокiй цьому зошитовi! – розлютилася спiвачка. – Кажу тобi, мала випадково його впустила, коли грошi цупила. Якби зошит чогось був вартий, вона б не бабки взяла, а його.
– Логiчно. – Машина вiдповiдь була втомленою.
Хоча вона конспект Килини перегорнула бiльше нiж наполовину, його змiст так i залишився цiлковитою загадкою.
На першiй сторiнцi зошита стояло одне-едине число – акуратно закреслене.
Наступнi сторiнок двадцять заповнювали незрозумiлi й довгохвостi формули, такi мудрованi й безкiнечнi, що вiд величезноi кiлькостi чисел, iксiв, дробiв та математичних прогресiй у студентки iсторичного факультету запаморочилася ii гуманiтарна голова.
На двадцять першiй сторiнцi задачка закiнчувалася значком:
=
А на сусiдньому аркушi стояло ще одне число, тричi обведене ручкою, так емоцiйно й криво, нiби обрахувавши його, скрупульозна Килина втратила вiд щастя контроль над собою.
Двiстi одинадцять тисяч дев’ятсот одинадцять.
Маша витрiщила очi. Потiм примружила.
Не допомогло.
Пiд 211911 примостилося незрозумiле:
К+2 верт
ААА не розiлле, БД не пiде, крадiй не буде, Ц залишаеться
(БМ дуже тривожно?)
Студентка перегорнула ще кiлька сторiнок – вони були подiбними.
Сторiнки лiворуч заповнювали пiдрахунки.
Сторiнки праворуч – слова й скорочення.
Це було дуже схоже на словесну розшифровку лiвоi – математичноi частини.
Але розшифрувати розшифровку теж було неможливо.
Ковальова повернулася до початку:
К+2 верт
ААА не розiлле… крадiй не буде…
«Хто не буде крадiем? Той, хто отримае двiстi тисяч?» – подумала вона i з сумнiвом закрила зошит.
– А я ось що думаю: чи не записатися менi до астрологiчноi школи Глоби, – довела до ii вiдома Даша Чуб.
– Тобi? Киевицi? – здивувалася подруга. – Ти здатна на небi побачити таке, що Глобi й не снилося.
– Так, – погодилася та. – Але лише на одну хвилину. А скiльки годин я маю тупо на небо витрiщатися? Так, може, хоч астрологiю вивчу… Ще менi фiзiогномiка подобаеться. Це читати характер людини за рисами ii обличчя. От бачила зморшку в Катi на лобi? Так це неабияка рiдкiсть! Зазвичай у всiх нормальних людей двi поздовжнi зморшки, а в неi одна – саме посерединi лоба. Така сама була в Черчiлля. Це засвiдчуе, що вона сильна натура, схиблена на владi.
– А хiба це без зморшки не можна побачити?
– На Катi? Можна.
К+2 верт
«Катя плюс ми двое, – зробила припущення Маша. – Навряд чи. Але припустiмо. Тодi що таке «верт»? Вертихвiстка? Вертеп? Вертiти? Вертолiт?
Вертолiт мiг би пiдiйти…»
Саме неподалiк вiд них, на Ярославовому Валу, у дворi будинку № 15 син вiдомого киiвського психiатра – авiаконструктор Ігор Сiкорський побудував i випробував 1911 року першу в свiтi модель вертольота.
У 1911 роцi. 201911… Якби не прилiплена попереду двадцятка.
1911 рiк зарухався у Машi в головi, i з нього, як зi шкаралупи, пообiцяло вилупитися щось знайоме. Але обiцянку свою не стримало.
– Д-ашо, – уривчасто покликала студентка, – пам’ятаеш, ти казала «в Киевi завжди лiтали»?
– А то! – ожила Чуб. – Я ж мрiяла стати космонавтом! І менi предки книжку купили – з малюнками, про повiтроплавання. Я ii весь час у дитинствi читала. Ось там я й прочитала, що першу в свiтi «мертву петлю» льотчик Петро Нестеров зробив у Киевi. Перший вертолiт винайшов наш Сiкорський. Перший у свiтi штучний супутник Землi, першу ракету в космос запустив наш Корольов.[4 - Корольов Сергiй Павлович (1907–1966) – конструктор перших ракетно-космiчних систем. Народився в Житомирi, у родинi вчителя. Закiнчив Киiвський полiтехнiчний iнститут. С. П. Корольов створив перший радянський ракетний планер, першу радянську крилату ракету. Пiд його керiвництвом було збудовано першi пiлотованi космiчнi кораблi, вiдпрацьована апаратура для польоту людини в космос, для виходу з корабля у вiльний простiр i повернення космiчного апарата на Землю, створенi штучнi супутники Землi. Корольов першим послав космiчнi апарати на Мiсяць, Венеру, Марс, Сонце для iх дослiдження.] А ще до нього киiвський iнженер Гешвенд вигадав «паровоз-лiтак» для польотiв у космос. Тодi його запхали до божевiльнi, а тепер вважають засновником аеронавтики… І навiть першу атомну бомбу винайшли нашi! В Америцi Кiстяковський,[5 - Кiстяковський Георгiй Богданович (1900–1982) – росiйський учений. Народився в родинi професора права Киiвського унiверситету Богдана Кiстяковського. З 1926 р. проживав у США; один iз творцiв першоi водневоi бомби.] вiн пiд час революцii втiк iз Киева до США й був радником Кеннедi. У Москвi – нашi Курчатов i Олександров. Один iз Криму, другий – iз Киева. Тепер зрозумiло чого… – сказала Чуб. – Просто Киiв мiсто таке – лiтальне. Столиця Вiдьом. Ми тут тисячу рокiв на мiтлах розсiкали. Добре, вкладайся, твоя черга чатувати.
Зiтхнувши, Маша вiдклала конспект i, згiдно з усталеним ритуалом змiни караулу, задерла горло до неба.
Не вiдводячи очей вiд срiблястих зiрок, вона наослiп перемiстила себе на звiльнений матрац, поки Даша, притримуючи напарницю за сiдницi, направляла iх на середину ложа.
Небо мало залишатися в полi зору щосекунди! Позаяк, якщо на ньому спалахував «червоний вогонь», «побачити» точне мiсце знаходження його, щоб «полетiти туди», можна було лише першоi митi.
– Усе. Лягай! – дала добро Даша.
Маша Ковальова лягла.
Знiчев’я Землепотрясна розгорнула зошит з «математикою».
