скачать книгу бесплатно
Маша злегка кивнула головою.
Четверта Лиса значилася й на картах сучасного Киева, i в романi Михайла Булгакова «Бiла гвардiя» – там, у романi, вибух на видубицькiй Лисiй Горi теж був кiнцем староi й початком новоi та страшноi – революцiйноi влади.
– Отже, у нас революцiя, – замислено вивела Маша.
Але i про «бiлий» роман Булгакова, i про страчених на Лисiй Горi Ковальова знала небагато: тiльки те, що вбивця Столипiна, киiвський юрист Дмитро Богров був повiшений саме там, на Четвертiй.
– Усе дуже погано! – стрекотiла iнформаторка. – iх багато. Якщо бiльшiсть киiвських вiдьом прийде опiвночi на Гору, вони проведуть обряд проти вас. Складуть свою силу й передадуть Наступницi.
– Акнiр здобуде силу? – зiщулилася Маша. – Дякую… Як вас звати?
– Алла.
– Дякую, Алло, що попередили мене.
Киевиця провела поглядом напiвголу вiдьму. Інформацiя була, скажiмо прямо, безрадiсною.
Сила Киевиць (нехай непроросла, невмiла, неосвiчена) – едине, в чому вони перевершували Акнiр, – перестане бути iхнiм козирем. А iнших козирiв у них нема.
Є пiвтори доби, – замало, щоб пiдготуватися до бою. Але достатньо, щоб зрозумiти, чого чекае вiд них Киiв.
«Я повинна врятувати Мiсто».
– Гаразд. Я пiду до Анни Ахматовоi, – озвучила рiшення Маша й одразу продемонструвала повну нездатнiсть говорити й нервувати одночасно. – Тiльки ти, Мире, не ходи зi мною… тобто до нас у Вежу. Може, там уже Даша, а вона навряд чи… Зачекай у дворi. Я швидко перевдягнуся для 1906 i знайду ключ, якщо вiн е. А якщо його нема, але е Даша, вийду до тебе i скажу…
Даша була.
Причому, повернувшись, Маша застала ii у вражаючiй позi.
Правою рукою Чуб безперервно, дрiбно й фанатично хрестилася, лiвою – перегортала Книгу, пританцьовуючи й зворушливо причитуючи:
– Господи, будь ласка, будь ласка, Господи! О… Машо, – щиро зрадiла появi вона. – Заради Христа, благаю, допоможи менi знайти чари. А ти чого в костюмi?…Я помираю! Дзусь!
Останне адресувалося рудiй Ізидi, що метушилася бiля Дашиних нiг.
– Що з тобою? – Поставивши банку iз золотою етикеткою на стiл, Ковальова кинулася до «помираючоi».
– У мене голос зник!
– Ти ж розмовляеш.
– Краще б я скам'янiла, але спiвала! Я не спiваю, Машо! Я бiльше не спiваю… Дзусь, кому кажу!
