banner banner banner
Постріл в Опері
Постріл в Опері
Оценить:
Рейтинг: 0

Полная версия:

Постріл в Опері

скачать книгу бесплатно


Маша злегка кивнула головою.

Четверта Лиса значилася й на картах сучасного Киева, i в романi Михайла Булгакова «Бiла гвардiя» – там, у романi, вибух на видубицькiй Лисiй Горi теж був кiнцем староi й початком новоi та страшноi – революцiйноi влади.

– Отже, у нас революцiя, – замислено вивела Маша.

Але i про «бiлий» роман Булгакова, i про страчених на Лисiй Горi Ковальова знала небагато: тiльки те, що вбивця Столипiна, киiвський юрист Дмитро Богров був повiшений саме там, на Четвертiй.

– Усе дуже погано! – стрекотiла iнформаторка. – iх багато. Якщо бiльшiсть киiвських вiдьом прийде опiвночi на Гору, вони проведуть обряд проти вас. Складуть свою силу й передадуть Наступницi.

– Акнiр здобуде силу? – зiщулилася Маша. – Дякую… Як вас звати?

– Алла.

– Дякую, Алло, що попередили мене.

Киевиця провела поглядом напiвголу вiдьму. Інформацiя була, скажiмо прямо, безрадiсною.

Сила Киевиць (нехай непроросла, невмiла, неосвiчена) – едине, в чому вони перевершували Акнiр, – перестане бути iхнiм козирем. А iнших козирiв у них нема.

Є пiвтори доби, – замало, щоб пiдготуватися до бою. Але достатньо, щоб зрозумiти, чого чекае вiд них Киiв.

«Я повинна врятувати Мiсто».

– Гаразд. Я пiду до Анни Ахматовоi, – озвучила рiшення Маша й одразу продемонструвала повну нездатнiсть говорити й нервувати одночасно. – Тiльки ти, Мире, не ходи зi мною… тобто до нас у Вежу. Може, там уже Даша, а вона навряд чи… Зачекай у дворi. Я швидко перевдягнуся для 1906 i знайду ключ, якщо вiн е. А якщо його нема, але е Даша, вийду до тебе i скажу…

Даша була.

Причому, повернувшись, Маша застала ii у вражаючiй позi.

Правою рукою Чуб безперервно, дрiбно й фанатично хрестилася, лiвою – перегортала Книгу, пританцьовуючи й зворушливо причитуючи:

– Господи, будь ласка, будь ласка, Господи! О… Машо, – щиро зрадiла появi вона. – Заради Христа, благаю, допоможи менi знайти чари. А ти чого в костюмi?…Я помираю! Дзусь!

Останне адресувалося рудiй Ізидi, що метушилася бiля Дашиних нiг.

– Що з тобою? – Поставивши банку iз золотою етикеткою на стiл, Ковальова кинулася до «помираючоi».

– У мене голос зник!

– Ти ж розмовляеш.

– Краще б я скам'янiла, але спiвала! Я не спiваю, Машо! Я бiльше не спiваю… Дзусь, кому кажу!