скачать книгу бесплатно
Товариш Жучок – це тiльки «кiт у чоботях» iз жвавими рухами, з бузинковим поглядом, що ходить по бур'янах революцii i, як мураль, тягне соняшну вагу, щоб висушити болото…
А яке – ви самi знаете.
І тiльки.
А зав'язки – розв'язки так вiд мене й не дочекаетесь.
Бо зав'язка – Жовтень, а розв'язка – соняшний вiк, i до нього йдемо.
Розв'язка в гiтарних поетiв… От: «Вони поцiлувались, кiнець», або «О моя Дульсiнее! Всаджу собi оцей чингал… Умирае…»
Ми з товаришем Жучком цього не знаемо. Правда, подвиги е, але вони не нашi…
– А чиi?
– Ви подумайте!
Так от. Це не роман – це тiльки маленька пiсня, i я ii скоро скiнчу.
II
В цьому роздiлi я оповiдаю про невеликий подвиг…
– А чий? Ви подумайте!..
…Зима, фуга, буруни, iще буруни…
Потяг, залiзниця, й рейки, рейки в степ.
На Кубань! На Кубань! На Кубань! Довго паровик борсаеться в депо: i тут – у депо, i там – у депо…
І тихо в мовчанцi стоять снiговi станцii: може, знову ми будемо бiгати сюди розгубленi, з запаленими очима, а за холодними станцiйними будинками завиють вовки на журний холодний семафор.
Але сьогоднi ми iдемо на Кубань, бо вiримо в своi запаленi очi.
– Товаришу Жучок!
Так, i товариш Жучок!
…А чому вона в цьому полку, ви, звичайно, не знаете й нiколи не взнаете, бо й я не знаю, а брехати не хочу: це уривок правди, а вся правда – то цiла революцiя.
…На кожнiй станцii тiльки й чути:
– Козаки! Козаки!
Всюди козаки, всюди бандити.
Тягнеться потяг, як ледачi воли в поле, як ледачi воли з поля.
Степ. Раптом:
– Стоп!
– Що таке?
– Нема палива.
Товаришi! Всеросiйская кочегарка в опасностi!
Дех, яблучко, куда котiшся,
Попадьош до Краснова – не воротiшся.
І раптом:
Ой на горi та женцi жнуть.
– …Ей, ви, хохли! Чого завили? Буде панахидити – i так сумно.
…Степ. Фуга. Бурани й ще бурани.
– …Єфто пятой вагон – антiрнацiональной. І скажу я тобе, братця, про народи. Латиш – ефто тiш, смiрной народ, мудрай; оврей – тож нiчяво. Ходя – катаяць аль тутарiн – суварай i вернай народ. А вот ефтот хахол – паняхiда: как завоя про поля аль про девчину – тякай!
…Степ. Фуга. І рейки – рейки.
– Козаки!
– Козаки!
– Де? Що? Як?
– Хто панiку робить? Сволочi!
Вискакують сотнi «наганiв», «бравнiнгiв», «гвинтiвок».
Дехто дивиться з тугою, дехто готуе набоi, дехто сiв на тендер i полетiв: паровик одчепився й летить по паливо.
Товаришу Жучок, вам не боязко? Козаки!
Усмiхаеться: в iхнiм селi були козаки. О, вона добре знае, що то – козаки. І чогось засмутнiла, замислилась.
…Довго бiлi широкi поля. Довго паровик не приходить. Нарештi приходить. Тодi знову вiдходить у дикий i нiмий степ.
…Вiд станцii до станцii, вiд холодноi ночi до холодноi ночi.
Палива нема. Коли нiч, тодi трiщать станцiйнi паркани, i трiщать i дивляться з тугою обiдранi вагони:
…«Поiзд генерала[29 - Ім'ярек.]».
…Вiд дикоi станцii до холодноi ночi, вiд дикоi ночi до холодноi станцii.
…Товариш Жучок дiстала палива. А дiстае так:
– Тьотю, дайте оцю паличку.
– Що?
– Дайте оцю паличку.
– Бери.
Взяла.
– А може, ще дасте?
Подивиться «тьотя»:
…Жучок: «кiт у чоботях».
Іще дае.
…Товариш Жучок заливаеться:
– Ха! Ха! Обдурила тьотю!
А вона зовсiм не обдурила, вона просто – жучок!
Ах, цi жучки в чоботях, вони конче не дають менi покою! Коли я буду вiдомий письменник, тодi я напишу велику драматичну поему: «Кiт у чоботях».
…Трiщить чавунна пiчка – паливо. За вагоном летить, вие дика фуга.
Їдемо на Кубань.
– …Отак… не так[30 - Це товариш Жучок.].
Отак… не так…
Бiля пiчки одиниця вагону – може, я, може, хто iнший, може, всi ми.
Вона вчить, як залатати пропалену шинелю.
Але вона каже:
– Дурня нiчого валяти. Думаеш, як приiдеш додому, то я з тобою буду i тепер панькатись? Дзуськи! Як би не так!.. На, ший!
Вона нам обiд варить, вона наша куховарка – i тiльки. Вона безпартiйна, але вже мае в торбинцi товстеньку книжку «Что такое коммунизм»[31 - Без автора.]… Издание N-го боевого участка рабоче-крестьянской Красной Армии.
…Інодi ми iй кажемо:
– Слухай, товаришу Жучок! Чи не можна з тобою пожирувати?
Тодi ми чуемо:
– Дзуськи!
Ми регочемось, бо знаемо, що не всiм «дзуськи»! – у нас е молодий «пареньок» – так зветься, так звемо: «пареньок». Вiн теж кирпатенький, i ми вже бачили, як вiн обiймав ii, i вона мовчала.
…Ну, то iхне дiло.
…Але вона нас конче дивувала, вона iнодi вживала таких слiв, вела такi промови, що ми лише роти роззявляли. Безумовно, коли ми думали тiльки про ворога, вона ще про щось думала.
– Чи не скiнчила ти, бува, гiмназiю? – смiявся дехто.
Вона комiчно сплескувала руками:
– Гiмназiю? Гiмназiя для панiв. А для нас – дзуськи!
Тодi один незграбний хохол авторитетно заявив:
– Це паходной Ленiн…
– Да руки порепанi.
…А за вiкном стояла туга, i звисала туга з дроту, що йшов, вiдходив за стовпами невiдомо куди.
…Хуртовина, морози, станцii з заметеними дзвонами, зрiдка туга на дрiт, а завжди:
– Д'ех! Революцiя – так революцiя!
А потiм знову холоднi вагони, довгi потяги, потяг, як воли, i раптом:
– Стоп!
– Що таке?
– Нема палива.
Паровик одчеплюють, паровик летить у темну дику фугу, у дикий нiмий степ.
Тiльки забув я ще сказати:
Частенько, коли потяг зупинявся на станцii «на неопредельонное время», товариш Жучок, упоравшись бiля походноi кухнi, виходила з вагона невiдомо куди, i довго ii не було. А вiдтiля вона приходила завжди в зажурi.
Чого в зажурi?
Це буде видно далi.
Плакати! Плакати! Плакати!
