скачать книгу бесплатно
Гу-у! Гу-у!
Бах! Бах!
Плакати! Плакати! Плакати!
Схiд. Захiд. Пiвнiч. Пiвдень.
Росiя. Украiна. Сибiр. Польща.
Туркестан. Грузiя. Бiлорусiя.
Азербайджан. Крим. Хiва. Бухара.
Плакати! Плакати! Плакати!
Нiмцi, поляки, петлюрiвцi – ще, ще, ще…
Колчак. Юденiч. Денiкiн – ще, ще, ще…
Плакати! Плакати! Плакати!
Мiсяць, два, три, шiсть, двадцять… ще, ще, ще…
Гу-у! Гу-у!
Бах! Бах!
Мчались мiсяцi…
Минуло… я не знаю, скiльки минуло: може, це було вчора, може, позавчора, а може, промайнуло двiстi лiт?
Коли це було?.. А може, це васильковий сон?
– Не знаю!
І от – лiто, степове лiто. Це степи бiля Днiпра – недалеко Днiпро.
…Тепер ночi в лiтнiх степах.
Це так чудово, так каламутноi
Знаете? Сидиш у степу й думаеш про тирсу. Це так чудово: думати про тирсу, коли вона таемно шелестить, коли шелест зайчиком: плиг! плиг!
Це так чудово!
Ах, який мене жаль бере, що моi попередники змалювали вже степ уночi. А то б я його так замалював – iй-право!
…Я приiхав.
На третiй день одержую записку:
«Товарiщ, ви, кажется, прiехалi ещо в пятнiцу. Предлагаю немедленно зарегiстрiроваться в ячейке».
Кажу:
– Секретар, мабуть, жоха, iз старих партiйцiв.
Товариш усмiхнувся:
– Тебе дивуе записка? «Это чепуха». От ти ще понюхаеш дискусiю. В печiнках менi сидить оця дискусiя.
Я зацiкавився.
– Що за дискусiя?
– Почекай, сам узнаеш.
І не сказав.
…Я пiшов.
– Де кiмната ком'ячейки?
– Он!
Входжу.
Дивлюсь – щось знайоме. Думаю, пригадую й раптом згадав: та це ж «кiт у чоботях».
Ото штука!
– Ви секретар ком'ячейки?
– Я…
– Вас, здаеться, товариш Жучок?
– Так.
– Ну, так ми з вами знайомi. Пам'ятаете?..
Вона, звичайно, все пам'ятае, але вперше зарееструвала мiй партквиток, а потiм уже говорила.
…Ясно: минуло стiльки часу. Товариш Жучок дочитала – прочитала «Что такое коммунизм»… Издание N-го боевого участка рабоче-крестьянской Красной Армии. І тiльки.
А iнше так просто: ходить «кiт у чоботях» по бур'янах революцii i, може, й сам не знае, що вiн секретар ком'ячейки, а потiм узнае й пише:
«Предлагаю немедленно зарегiстрiроваться…»
Одне слово, я, мабуть, i не здивувався, тим паче що минуло так багато часу, а «кiт у чоботях» i тодi вже був – «паходной Ленiн…»
І, треба щиро сказати, друге видання Ленiна – «Паходной Ленiн» – таке ж iнодi було суворе й жахне.
От малюнок:
Я завинив.
Товариш Жучок очi драконом:
– Товаришу! І вам не соромно?
– Дозвольте… я ж… iй-право… я ж…
Товариш Жучок очi драконом:
– Ваш партквиток!.. Давайте!
Вiддаю.
Пише:
«Товарiщ такой-то в таком-то месяце пропустiл столько-то собранiй. Получiл виговор от секретаря ком'ячейкi с предупрежденiем винестi его недiсцiплiнiрованность на обсужденiе общественного мненiя партii посредством партiйного суда на предмет перевода в кандiдати iлi окончательного iсключенiя iз нашiх коммунiстiческiх рядов.
Подпiсь».
Точка.
Коротко.
Ясно.
І трiшки того… нiяково.
…Звичайно, як i тодi[32 - Тодi – в дикiм степу.], на нiй колiр «хакi», бо революцiя знае одну гармонiю фарб: червiньковий з кольором «хакi». Як i тодi: величезнi чоботи не на ногу. Як i тодi.
– Дзуськи!
Як i тодi, бузиновий погляд, бузиновий смiх i носик – голiвка вiд цвяшка: кирпатенький.
…Як i тодi, були ночi, але вже не холоднi, а теплi, замрiянi – лiтнi степовi ночi.
Тiльки тепер тривожили нас не козаки, а бандити-лiсовики тривожили наш тил. А з пiвдня насiдав розлютований, поранений[33 - Добивали.] ведмiдь з бiлого кубла великоi Росiйськоi iмперii.
А от дискусiя[34 - В печiнках сидить!].
Є ходяча фраза: треба бути начеку i не забувати про чеку.
Зробили перефразовку.
– Дискусiя – це бути начеку, щоб не попасти в секретарську чеку.
Товариш Жучок каже:
– Сьогоднi вечiр дискусii!
Ми:
– О-ох! У печiнках вона сидить![35 - Це, звичайно, не вголос.].
– Товаришу! Дайте менi на хвилину «Азбуку комунiзма».
– Ах, не мешайте, товарiщ. От я i забил: как ето? Фу, чорт. Значiт, капiталiзм iмеет трi прiзнака: найомний труд… найомний труд… найомний труд…
Хтось пiдказуе:
– Монополiзацiя стредств проiзводства. І…
– І iдiте ви к чорту, сам прекрасно знаю.
…А от на другiм краю:
– Комедiя! Как все заволновалiсь. Товарiщ Ларiков, неужелi ви не волнуетесь? Не верю. Не поверю, чтоб ви всьо зналi. Це до одного з тих, що все знають:
– Ну от, еслi ви всьо знаете, скажiте: когда Тьер разбiл велiкую французскую комуну – в 71 iлi в 48 году. А? От скажiте.
– А ви, товарiщ Молодочков, не хiтрiте, не випитивайте, скажiте просто, что ви не знаете. І тогда я вам скажу.
Молодчiков червонiе, i я червонiю, i багато з нас червонiе, бо бiльшiсть iз нас – це тi, що нiчого не знають, але цього нi в якiм разi не скажуть.
– Це ж дурницi – цi дискусii, наче ми шкiльники.
– І правда. На чорта це? Це ж буржуазна метода освiти. Не достае ще екзамена з iнспектором. Іще чути:
– Да, наконец, дайте мне на мiнуту «Азбуку комунiзма».
– Фу, чорт, снова забил. Капiталiзм iмеет трi прiзнака: монополiзацiя проiзводства… монополiзацiя проiзводства…
– От бачите, все ж одно не знаете.
– Ах, оставьте меня, товарiщ…
Нарештi вечiр.
Так: за вiкном, як i в iнших моiх оповiданнях[36 - Не всiх.], – громи гармат, а десь у травах, а потiм на дорозi – кавалерiя. Наша? Кажуть, не наша. А чия? Не знаю. Може, ворожа кавалерiя, може, рейд.
І хтось тихенько за травами – «може, завтра тут, де ми сидимо, будуть папiрцi, ганчiрки й дух порожнечi, дух побiгу, дух крови».
Але те забуваеться.
