скачать книгу бесплатно
Коли тiльки Емма заповнила анкету в Стенфорд, вона одразу написала довгого листа Сайрусу, щоб подякувати за все, що вiн для неi зробив. Потiм звернула свою увагу на об’емний пакет, в якому лежали особистi справи Софi Бартон, Сандри Девiс i Джессiки Смiт. Їй було достатньо лише побiжного читання, щоб збагнути, якому кандидату вiддае перевагу завiдувачка, i це була, певна рiч, не панна Джей Смiт.
А що буде, коли Себастьян погодиться з думкою завiдувачки або, що iще гiрше, вiддасть перевагу тiй, яка навiть не потрапила до списку? Емма лежала без сну, бажаючи, щоб Гаррi зателефонував.
* * *
Гаррi задумався, чи не зателефонувати Еммi, але припустив, що вона вже лягла спати. Вiн став завчасу пакувати своi речi до ранкового рейсу, потiм прилiг на лiжко й узявся мiркувати, як можна переконати Себастьяна, що Джессiка Смiт – не лише iдеальна кандидатура в його сестрички, але i його особистий вибiр.
Вiн заплющив очi, але не мав нiякоi надii вхопити хоча б хвилину сну, прислухаючись до розмiреного гудiння кондицiонера. Гаррi лежав на тонкому матрацi з грудками вати й спирався головою на поролонову подушку, яка затуляла вуха. Звiсно, у такому номерi не було вибору мiж душем та ванною, адже там просто стояв умивальник iз брунатною водою, що постiйно крапала. Чоловiк склепив повiки i подумки пережив три останнi тижнi, кадр за кадром, неначе мерехтiння чорно-бiлого кiно. Жодних кольорiв там не було. Яка марна трата часу та грошей. Гаррi був змушений визнати, що вiн просто не готовий до авторського турне, i якщо не змiг потрапити навiть у п’ятнадцятку пiсля тих незлiченних iнтерв’ю на радiо та в пресi, то, можливо, настав час Вiльяму Ворвiку вирушати на пенсiю разом iз старшим iнспектором Давенпортом i починати шукати собi справжню роботу.
Директор школи Святого Беди зовсiм нещодавно натякав, що вони шукають нового вчителя англiйськоi мови, хоча Гаррi знав, що праця в школi – не для нього. Джайлз не раз пропонував мiсце в Радi директорiв «Судноплавноi компанii Беррiнгтона», де вiн мiг би представляти iнтереси сiм’i. Та правда полягала в тому, що вiн сiм’ею не був i в будь-якому разi завжди хотiв бути письменником, а не пiдприемцем.
Жити у Беррiнгтон-холi було погано. З книжок не вдавалося заробити достатньо грошей, аби придбати будинок, гiдний Емми, i було прикро, коли Себастьян якось невинно запитав батька, чому той не ходить на роботу щоранку, як татусi тих, кого вiн знав. Інодi чоловiк вiдчував, що живе коштом дружини.
Лише пiсля опiвночi Гаррi лiг у лiжко, iще вiдчайдушнiше бажаючи зателефонувати Еммi й подiлитися з нею своiми думками, але в Бристолi ще була п’ята ранку, тож вiн вирiшив не спати i зробити це за кiлька годин. Та щойно намiрився вимкнути свiтло, як у дверi тихо постукали. Чоловiк мiг заприсягнутися, що повiсив табличку «Не турбувати» на клямку. Вiн накинув халат, почовгав кiмнатою й вiдчинив дверi.
– Вiтаю! – було все, що вона сказала.
Гаррi витрiщився на Наталi, яка тримала в руцi пляшку шампанського. Вона була одягнена в обтислу сукню з блискавкою попереду, що наче запрошувала потягнути ii вниз.
– Із чим? – не второпав письменник.
– Я щойно бачила першу шпальту недiльноi «Нью-Йорк таймс»: «Хто не ризикуе» посiв чотирнадцяту позицiю. Ви це зробили!
– Спасибi, – подякував Гаррi, не зовсiм усвiдомлюючи значення того, що вона сказала.
– А позаяк я завжди була вашою найбiльшою шанувальницею, то подумала, що ви захочете вiдсвяткувати.
Вiн чув, як у вухах лунали слова двоюрiдноi бабусi Фiлiс: «Ти ж тямиш, що нiколи не будеш достатньо гарним для неi».
– Яка гарна iдея, – сказав Гаррi. – Просто дайте менi хвилинку, – додав вiн, перш нiж повернутися до кiмнати.
Пiдхопив книгу з журнального столика та повернувся до неi. Вiдiбрав пляшку шампанського у Наталi й усмiхнувся.
– Якщо ви завжди були моiм найбiльшим шанувальником, можливо, саме час прочитати це, – вiн передав кралi примiрник роману «Хто не ризикуе» i тихо зачинив дверi.
Гаррi сiв на лiжко, налив собi келих шампанського, взяв телефон i замовив мiжнародний дзвiнок. Вiн майже прикiнчив пляшку до того моменту, коли голос Емми почувся на лiнii.
– Моя книга потрапила до списку бестселерiв пiд номером чотирнадцять, – повiдомив чоловiк, ледве ворушачи язиком.
– Це чудова новина, – сказала Емма, тамуючи позiхання.
– А в коридорi стоiть фантастична бiлявка, котра тримае в руках пляшку шампанського i намагаеться вибити моi дверi.
– Це природно, любий. До речi, ти нiколи не здогадаешся, хто запросив мене сьогоднi провести з ним нiч.
6
Дверi вiдчинила жiнка у темно-синiй унiформi з накрохмаленим бiлим комiрцем.
– Я завiдувачка, – пояснила вона.
Гаррi потиснув iй руку, потiм представив дружину та сина.
– Чому б вам не зайти до мого кабiнету, – запросила завiдувачка, – там ми можемо поспiлкуватися, перш нiж зустрiтися з дiвчатами.
Вона повела iх коридором, прикрашеним рiзнокольоровими малюнками.
– Менi подобаеться цей, – сказав Себастьян, зупиняючись бiля одного з них, але завiдувачка не вiдреагувала, впевнена, що дiтей не мае бути нi видно, нi чутно.
Утрьох вони подалися за нею до ii кабiнету.
Щойно дверi зачинилися, Гаррi почав розповiдати завiдувачцi, як вони всi з нетерпiнням чекали цього вiзиту.
– Як i дiти, наскiльки я знаю, – повiдомила вона. – Але спершу маю пояснити вам кiлька правил будинку, позаяк моя едина турбота – добробут дiтей.
– Певна рiч, – пiдтримав Гаррi. – Ми у ваших руках.
– Трое дiвчат, до яких ви виявили iнтерес, Сандра, Софi та Джессiка, зараз перебувають на уроцi мистецтва, який дасть вам можливiсть побачити, як вони взаемодiють iз iншими дiтьми. Коли ми приеднаемось до них, важливо дозволити iм продовжувати свою роботу, позаяк вони не повиннi вiдчувати, що беруть участь у змаганнях. Це може закiнчитися лише сльозами i, можливо, матиме тривалi наслiдки. Пiсля того як iх не виберуть один раз, вони вже нiколи не забудуть цей досвiд. Коли дiти бачать сiм’i, якi приходять сюди, звiсно, вони знають, що йдеться про усиновлення. Інакше чого б вам сюди приходити? Але вони не повиннi знати, що ви вже вибираете. І, певна рiч, щойно ви познайомитесь iз цими трьома дiвчатами, можливо, вам захочеться вiдвiдати й нашi будинки у Таунтонi й Ексетерi, перш нiж прийняти рiшення.
Гаррi хотiв був сказати завiдувачцi, що вони вже прийняли рiшення, хоча дуже сподiваеться, що це виглядатиме так, нiби остаточний вибiр зробив Себастьян.
– Отже, ви готовi приеднатися до уроку малювання?
– Так, – вiдказав Себастьян i пiдстрибом побiг до дверей.
– Як ми дiзнаемося, хто е хто? – запитала Емма, повiльно пiдводячись зi свого мiсця.
Завiдувачка кинула на Себастьяна похмурий погляд, перш нiж сказати:
– Я познайомлю вас iз усiма дiтьми, щоб нiхто з них не вiдчув, що iх видiляють. Перш нiж ми пiдемо до них, маете якiсь запитання?
Гаррi був дуже здивований, що у Себастьяна не виявилося iх iз десяток, вiн просто стояв бiля дверей, нетерпляче чекаючи на дорослих. Коли вони поверталися назад коридором до класу малювання, Себастьян бiг попереду.
Завiдувачка вiдчинила дверi в клас, прибульцi зайшли i тихо зупинилися позаду. Завiдувачка кивнула вчителю.
– Дiти, до нас прийшли гостi, – сказав той.
– Доброго дня, пане i панi Клiфтон, – по черзi привiталися дiти, кiлька з них озирнулися, iншi ж продовжували малювати.
– Доброго дня, – привiталися Гаррi з Еммою. Себастьян незвично мовчав.
Гаррi зауважив, що бiльшiсть дiтей схилили голову й здавалися дещо схвильованими. Вiн ступив уперед, аби поспостерiгати за хлопчиком, який малював футбольний матч. Вочевидь, вiн уболiвав за «Бристоль-сiтi», що викликало посмiшку в Гаррi.
Емма зробила вигляд, що задивилася на малюнок качки (чи це була кiшка?), водночас намагаючись докумекати, хто iз цих дiтей був Джессiкою, але до того, як завiдувачка приедналася до неi, так i не спромоглася визначитися, коли почула:
– Це Сандра.
– Який чудовий малюнок, Сандро, – похвалила Емма. На обличчi дiвчинки з’явилася величезна усмiшка, а Себастьян нахилився й придивився уважнiше.
Пiдiйшов Гаррi i поспiлкувався iз Сандрою, а Емму та Себастьяна познайомили з Софi.
– Це верблюд, – упевнено сказала мала, перш нiж хтось попросив ii про це.
– Дромадер чи бактрiан? – запитав Себастьян.
– Бактрiан, – одразу вiдповiла вона.
– Але в нього лише один горб, – зауважив Себастьян.
Софi всмiхнулася й одразу ж домалювала тваринi ще один горб.
– В яку школу ти ходиш? – поцiкавилася вона.
– У вереснi пiду до школи Святого Беди, – вiдповiв Себастьян.
Гаррi пильно стежив за сином, який, либонь, чемно поводився iз Софi, i побоювався, що вiн уже мае свою думку, але тут Себастьян перемкнув свою увагу на один iз малюнкiв хлопчикiв, тодi, як завiдувачка представила Гаррi Джессiцi. Але та так захопилася своею роботою, що навiть не пiдводила очей. Як вiн не намагався привернути увагу дитини, нiщо не могло порушити зосередженiсть дiвчинки. Чи вона соромилася або, може, залякана? Цього Гаррi не мiг знати.
Гаррi повернувся до Софi, яка теревенила з Еммою про свого верблюда. Вона запитала його, краще один горб чи два.
Поки Гаррi шукав вiдповiдь на це запитання, Емма покинула Софi й пiдiйшла до Джессiки, але, як i ii чоловiк, не спромоглася почути хоч слово вiд неi. Вона замислилася, чи iхня акцiя не закiнчиться провалом: Джессiка поiде до Австралii, а iм залишиться Софi.
Емма вiдiйшла побалакати з хлопчиком, якого звали Томмi, про його виверження вулкана. Бiльшiсть аркушiв паперу були вкритi яскравим червоним полум’ям. Емма подумала, що цю дитину захотiв би усиновити Фройд, оскiльки хлопчик червоноi фарби не шкодував.
Вона озирнулася, щоб побачити, як Себастьян базiкае з Джессiкою, при цьому пильно вдивляючись у ii малюнок Ноевого ковчега.
Здавалося, що вона його слухае, хоча й усе ще не пiдводила погляд. Себастьян покинув Джессiку, ще раз поглянув на малюнки Сандри та Софi, а потiм пiшов i став бiля дверей.
За кiлька хвилин завiдувачка запросила всiх повернутися до ii кабiнету, щоб випити чаю.
Наливши три горнятка i запропонувавши печива, вона сказала:
– Ми зрозумiемо, якщо ви захочете пiти, обдумати й, можливо, повернутися пiзнiше, або вiдвiдати один iз iнших наших будинкiв, перш нiж прийняти остаточне рiшення.
Гаррi вперто мовчав, очiкуючи, чи втрутиться Себастьян.
– Я бачу, що всi три дiвчинки дуже приемнi, – озвалася Емма, – менi було майже неможливо вибрати мiж ними.
– Пiдтримую, – сказав Гаррi. – Можливо, варто зробити так, як ви пропонуете, й обговорити це мiж собою, а потiм повiдомити свое рiшення.
– Але це було б марною тратою часу, якщо ми всi хочемо ту саму дiвчинку, – почувся голос Себастьяна, який демонстрував непохитну логiку дитини.
– Це означае, що ти вже вирiшив? – запитав його батько, розумiючи, що як тiльки Себастьян назве свiй вибiр, вони з Еммою зможуть його перемогти бiльшiстю голосiв, хоча й визнавав, що для Джессiки це не найкращий спосiб розпочати життя у Беррiнгтон-холi.
– Перш нiж приймати рiшення, – сказала завiдувачка, – можливо, буде краще надати вам трохи довiдковоi iнформацii про кожного з трьох дiтей. Сандру найпростiше тримати пiд контролем. Софi бiльш вибаглива, але трохи розсiяна.
– А Джессiка? – запитав Гаррi.
– Вона, безумовно, найталановитiша з дiвчат, але живе у своему власному свiтi й не легко сходиться з однолiтками. Менi здаеться, що з цих трьох вам цiлком могла б пiдiйти Сандра.
Гаррi спостерiг, як спохмурнiв вираз обличчя Себастьяна, i змiнив тактику.
– Аякже, гадаю, що варто з вами погодитися, панi, – сказав Гаррi. – Моiм вибором буде Сандра.
– Навiть не знаю, – сказала Емма. – Менi сподобалася Софi, енергiйна та весела.
Емма з Гаррi перезирнулися.
– Отже, тепер усе залежить вiд тебе, Себ. Сандра чи Софi?
– Нi. Я хочу Джессiку, – сказав вiн, зiскочив iз крiсла, вибiг iз кiмнати, залишивши дверi широко вiдчиненими.
Завiдувачка пiдвелася з-за столу. Вона, певно, мала б що сказати Себастьяновi, якби вiн був одним iз ii вихованцiв.
– Вiн iще не дуже освоiв демократiю, – спробував пожартувати Гаррi.
Завiдувачка попрямувала до дверей з таким виглядом, нiби ii не переконали. Гаррi з Еммою пiшли за нею коридором. Коли управителька зайшла в клас, то не могла повiрити своiм очам. Джессiка вiдкрiпила свiй малюнок i передала його Себастьяну.
– Що ти запропонував iй на взамiн? – запитав Гаррi в сина, коли Себастьян проходив повз нього, стискаючи в руцi Ноiв ковчег.
– Я пообiцяв, що якщо вона прийде до нас завтра на чай, то зможе скуштувати свою улюблену страву.
– А яка ii улюблена страва? – поцiкавилася Емма.
– Гарячi сухарi, намащенi вершковим маслом i малиновим варенням.
– А це можливо? – тривожно запитав Гаррi.
– Так, але, було б краще, якби пiшли всi трое.
– Нi, дякую, панi, – заперечила Емма. – Джессiки буде досить.
– Як хочете, – буркнула управителька, не в змозi замаскувати свое здивування.
Повернувшись до Беррiнгтон-холу, Гаррi поцiкавився у Себастьяна, чому той обрав Джессiку.
– Сандра була доволi симпатичною, – сказав вiн, – i Софi була дуже весела, але менi стало б iз ними нудно вже до кiнця мiсяця.
– А Джессiка? – запитала Емма.
– Вона нагадала менi тебе, мамо.
* * *
Себастьян стояв бiля вхiдних дверей, зустрiчаючи Джессiку, яка приiхала на чай.
Вона пiднялася сходами, чiпляючись однiею рукою за завiдувачку, а другою тримаючи один зi своiх малюнкiв.
– Ходи зi мною, – запросив Себастьян, але Джессiка залишилася стояти на горiшнiй сходинцi, нiби приклеена до мiсця.
