скачать книгу бесплатно
– Вiн хотiв мене переконати, що це книжки його батька.
– Вiн сказав правду, – видихнув Блейкмор. – Це син Гаррi Клiфтона.
Суворо глипнув на Себастьяна i додав:
– Але це не дае тобi права вчиняти таке, юначе.
– Навiть якщо його батько Гаррi Клiфтон, я все одно втратив один фунт i вiсiмнадцять шилiнгiв, – бiдкався управитель. – Що ви маете намiр iз цим зробити? – додав вiн, звинувачувально вказуючи пальцем на Себастьяна.
– Я вже зв’язався iз паном Клiфтоном, – вiдповiв Блейкмор, – тож не думаю, що мине багато часу, перш нiж ви отримаете вiдповiдь на це запитання. Поки ми його чекаемо, пропоную вам пояснити його синовi основи економiки у галузi книготоргiвлi.
Управитель виглядав трохи спантеличеним й у задумi сiв на край свого столу.
– Коли твiй батько пише книгу, – сказав вiн, – його видавцi платять йому аванс, а потiм вiдсоток вiд цiни, вказанiй на обкладинцi, за кожен проданий примiрник. У випадку твого батька, гадаю, це приблизно десять вiдсоткiв. Видавець також повинен заплатити своiм працiвникам, редакторам i рекламiстам, друкарям, а ще витрачатися на рекламу та розповсюдження.
– А скiльки ви отримуете за кожну книжку? – запитав Себастьян.
Блейкмор не мiг дочекатися вiдповiдi на це запитання. Управитель повагався, перш нiж сказати:
– Близько третини цiни, вказаноi на обкладинцi.
Очi Себастьяна звузилися:
– Отже, мiй батько отримуе лише десять вiдсоткiв за кожну книжку, а ви – тридцять три?
– Еге ж, але я маю платити за оренду примiщення та податки, а також заробiтну плату своему персоналу, – спробував захищатися управитель.
– Тож моему батьковi було б дешевше повернути книжки, нiж заплатити вам повну суму, вказану на обкладинцi?
Головний iнспектор пошкодував, що сера Волтера Беррiнгтона вже немае серед живих. Йому б сподобалася ця бесiда.
– Може, ви могли б менi сказати, сер, – продовжував Себастьян, – скiльки книжок слiд повернути.
– Вiсiм в оправi й одинадцять у м’якiй палiтурцi, – вiдказав управитель, коли Гаррi заходив у примiщення.
Старший iнспектор Блейкмор пояснив йому, що сталося, перш нiж додати:
– Цьго разу я не маю намiру притягати хлопця за крадiжку, пане Клiфтон, обмежуся лише попередженням. Я залишу вам, пане, подбати про те, щоб вiн надалi бiльше не робив нiчого безвiдповiдального.
– Певна рiч, старший iнспекторе, – пообiцяв Гаррi. – Дуже вдячний вам i попрошу своiх видавцiв негайно ж вiдшкодувати нестачу книжок. А у тебе, хлопче, кишенькових грошей не буде доти, доки не повернеться кожен втрачений пенс, – додав вiн, звертаючись до Себастьяна.
Той закусив губу.
– Дякую, пане Клiфтон, – сказав управитель i дещо сором’язливо додав: – Якщо ви вже тут, сер, чи не будете такi люб’язнi пiдписати решту примiрникiв?
* * *
Коли Елiзабет, матiр Емми, лягла в лiкарню на обстеження, то спробувала запевнити доньку, що хвилюватися нема про що, i попросила нiчого не розповiдати Гаррi або дiтям, оскiльки це тiльки даремно iх зворохобить.
Та це, певна рiч, викликало неспокiй самоi Емми, i як тiльки вона повернулася до Беррiнгтон-холу, то зателефонувала Джайлзу в Палату громад, а потiм i своiй сестрi до Кембриджу. Тi обое кинули все i наступним же потягом примчали до Бристоля.
– Будемо сподiватися, що наробила галасу з нiчого, – сказала Емма, забираючи iх iз Темпл-Мiдс.
– Будемо сподiватися, що ти й справдi пореш гарячку, – погодилася Грейс.
Джайлз у задумi задивився у вiкно, коли вони мовчки iхали до лiкарнi.
Ще до того як доктор Лонгборн зачинив дверi свого кабiнету, Емма вiдчула, що новина не буде доброю.
– Хотiв би знайти простий спосiб сказати вам це, – почав фахiвець, коли вони сiли, – але боюся, що такого немае. Доктор Реберн, котрий лiкував вашу матiр упродовж кiлькох рокiв, проводив планову перевiрку i коли отримав результати своiх тестiв, то передав iх менi, щоб я мiг провести детальнiше обстеження.
Емма стиснула п’ястуки, як школярка, що ранiше робила, коли нервувала або переживала проблеми.
– Вчора, – продовжив доктор Лонгборн, – я отримав результати з клiнiчноi лабораторii. Вони пiдтвердили пiдозри доктора Реберна: у вашоi матерi рак молочноi залози.
– Це можна вилiкувати? – миттю вiдреагувала Емма.
– Ще не створили лiки для людей ii вiку, – зiтхнув доктор Лонгборн. – Ученi сподiваються на прорив у майбутньому, але боюся, що це задовго для вашоi матерi.
– Ми можемо щось зробити? – запитала Грейс.
Емма узяла сестру за руку.
– Тепер iй знадобиться вся любов i пiдтримка, яку iй може забезпечити сiм’я. Елiзабет – чудова жiнка, i, зрештою, пiсля всього, що вона пережила, вона заслуговуе на краще. Але вона нiколи не скаржилася, це не ii стиль. Вона типова Гарвi.
– І скiльки вона ще буде з нами? – поцiкавилася Емма.
– Боюся, – сказав доктор Лонгборн, – що йдеться про кiлька тижнiв, а не мiсяцiв.
– Тодi е дещо, що я маю iй розказати, – озвався Джайлз, який до цього мовчав.
* * *
Інцидент iз крадiжкою, про який стало вiдомо у школi Святого Беди, перетворив Себастьяна з маленького самiтника на щось схоже на народного героя, i хлопцi, якi ранiше його не помiчали, тепер просили приеднатися до iхнiх гуртiв. Гаррi вже почав вiрити, що це може стати поворотним моментом у життi сина, але коли сказав Себастьяну, що його бабусi лишилося жити всього кiлька тижнiв, хлопчик знову замкнувся в собi.
Джессiка розпочала свое навчання у «Червоних дiвах». Вона працювала набагато стараннiше, нiж Себастьян, але все одно не вважалася найкращою у жодному з предметiв. Учителька малювання сказала Еммi, що шкодуе, що живопис не визнають провiдним предметом, адже Джессiка у вiсiм рокiв мае бiльше талантiв, нiж вона сама на останньому курсi в коледжi.
Емма вирiшила не переказувати цю розмову Джессiцi, а дозволити дитинi самiй дiзнатися, наскiльки вона талановита, коли настане час. Себастьян регулярно казав сестрi, що вона генiй, але що вiн мiг про це знати? Вiн вважав, що й Стенлi Метьюз[13 - Сер Стенлi Метьюз (1915–2000) – один iз найвiдомiших англiйських футболiстiв; перший англiець, посвячений в лицарi за видатнi досягнення у футболi.] – генiй.
За мiсяць Себастьян провалив три контрольнi роботи, лише за тиждень до вступних iспитiв до гiмназii! Нi Гаррi, нi Емма не наважилися карати його, доки вiн переживав теперiшнiй стан своеi бабусi. Син супроводжував Емму до лiкарнi щодня пiсля того, як мама забирала його зi школи, сiдав на краечок лiжка бабусi та читав iй ii улюблену книжку, поки вона не засинала.
Джессiка щодня присвячувала бабусi новий малюночок, а на ранок вiдносила його до лiкарнi, перед тим як Гаррi вiдвозив ii до школи. До кiнця навчання на стiнах ii приватноi галереi залишилося лише кiлька порожнiх плям.
Джайлз пропустив кiлька тричi пiдкреслених повiдомлень[14 - Сповiщення особливоi важливостi, що вимагае жорсткого дотримання партiйноi дисциплiни.], Грейс – кiлька навчальних семiнарiв, Гаррi – термiни здавання рукопису, а Емма iнколи не вiдповiдала на щотижневi листи Сайруса Фельдмана. Але саме Себастьян найчастiше прагнув бачити Елiзабет. Гаррi не був упевнений, хто отримував бiльше користi вiд цих вiдвiдин – його син чи теща.
* * *
Не дуже допомагало те, що Себастьяну треба було складати вступнi iспити до Бристольськоi гiмназii, коли життя його бабусi згасало.
Результат, як i передбачав директор школи Святого Беди, був неоднозначний. Його латина, французька, англiйська та математика виявилися на рiвнi стипендiй, та вiн заледве отримав прохiдний бал iз iсторii, невдало здав географiю i набрав лише дев’ять вiдсоткiв iз природничих наук.
Доктор Гедлi зателефонував Гаррi до Беррiнгтон-холу вже за хвилину пiсля того, як результати вивiсили на дошку оголошень школи.
– Я приватно переговорив iз Джоном Гарреттом, який займае таку ж посаду в гiмназii, – повiдомив вiн, – i нагадав йому, що Себастьян набрав сто вiдсоткiв з латини та математики, i майже напевно проявить здiбностi до того часу, коли настане час вступати до унiверситету.
– Ви також можете йому нагадати, – додав Гаррi, – що ми з його дядьком також навчалися в цьому закладi, а його дiдусь, сер Волтер Беррiнгтон, був головою опiкунськоi ради.
– Не думаю, що йому слiд про це нагадувати, – зауважив Гедлi. – Але зазначу, що бабуся Себастьяна перебувала в лiкарнi, коли вiн здавав iспити. Все, що ми можемо зробити, це сподiватися, що вiн пiдтримае мою позицiю.
Вiн так i зробив. Наприкiнцi тижня доктор Гедлi викликав Гаррi, щоб поiнформувати, що директор гiмназii рекомендував правлiнню, що, незважаючи на те, що Себастьян не склав iспити з двох обов’язкових дисциплiн, йому все ж варто запропонувати мiсце в закладi на Михайлiв триместр[15 - Навчання в деяких англiйських школах розпочинають у жовтнi, коли Церкви захiдного обряду вiдзначають свято Архангела Михаiла.].
– Спасибi, – подякував Гаррi. – Це перша добра новина для мене за кiлька тижнiв.
– Але, – додав Гедлi, – вiн нагадав менi, що це буде вирiшувати опiкунська рада.
* * *
Гаррi був останнiм, хто вiдвiдав Елiзабет цього вечора, й уже ось-ось намiрявся йти, коли вона прошепотiла:
– Можеш затриматися ще на кiлька хвилин, любий? Менi треба дещо з тобою обговорити.
– Авжеж, певна рiч, – погодився Гаррi, сiдаючи на край лiжка.
– Я провела весь ранок iз Десмондом Сiддонсом, нашим сiмейним юристом, – подiлилася Елiзабет, затинаючись на кожному словi, – i хотiла б повiдомити, що я змiнила заповiт, бо не можу змиритися з думкою про цю жахливу жiнку Вiрджинiю Фенвiк, котра може захапати мое майно.
– Не думаю, що це досi становить проблему. Ми не бачили й не чули про Вiрджинiю вже кiлька тижнiв, тому припускаю, що все скiнчено.
– Причина того, що ти не бачив i не чув про неi увесь цей час, Гаррi, полягае в тому, що вона хоче, щоб я повiрила, що все скiнчено. Вона не випадково зникла з мiсця подii лише через кiлька днiв пiсля того, як Джайлз дiзнався, що менi недовго залишилось жити.
– Я впевнений, що ви даремно переживаете, Елiзабет. Не вiрю, що навiть Вiрджинiя може бути такою гидкою.
– Мiй любий Гаррi, ти завжди всiм вiриш, бо маеш доб- ре серце. Еммi дуже пощастило, коли вона познайомилася з тобою.
– Приемно таке чути, Елiзабет, але я впевнений, що з часом…
– Це едине, чого у мене немае.
– Тодi, можливо, варто попросити Вiрджинiю завiтати до вас?
– Я кiлька разiв давала зрозумiти Джайлзу, що хотiла б iз нею зустрiтися, але щоразу отримувала все дивнiшi вiдмовки. Чому це, як гадаеш? Не поспiшай вiдповiдати, Гаррi, бо ти будеш останнiм, хто дiзнаеться, яка Вiрджинiя насправдi. І можеш бути впевненим, що вона не дiятиме до мого похорону.
Тiнь посмiшки лягла на обличчя Елiзабет перед тим, як вона додала:
– Але у мене е одна карта в рукавi, яку я маю намiр розiграти, коли мене опустять у могилу i коли моя душа повернеться як янгол помсти.
Гаррi не перебивав Елiзабет, коли вона вiдкинулася на подушку i з усiею енергiею, на яку була спроможна, витягла з-пiд подушки конверт.
– А тепер послухай мене уважно, Гаррi, – сказала вона. – Ти обов’язково маеш виконати всi моi вказiвки з цього листа.
Жiнка вхопила зятя за руку.
– Якщо Джайлз не погодиться з моею останньою волею…
– Але чому б йому це робити?
– Тому що вiн Беррiнгтон, а Беррiнгтони завжди були слабкi, коли йшлося про жiнок. Отже, якщо вiн оскаржить мiй останнiй заповiт, – повторила вона, – ти будеш змушений вiддати цей конверт суддi, якого призначать вирiшувати, хто з членiв сiм’i успадкуе мое майно.
– А якщо вiн цього не зробить?
– Тодi документ треба знищити, – пояснила Елiзабет, ii дихання стало слабшим. – Ти не повинен сам його вiдкривати й нiколи не кажи Джайлзу та Еммi про його iснування, – жiнка мiцно стиснула руку молодика й майже нечутно прошепотiла: – Тепер настав час дати менi твое чесне слово, Гаррi Клiфтон, адже я знаю, чого навчив тебе Старий Джек: слово треба тримати завжди.
– Даю слово, – сказав Гаррi i поклав конверт у внутрiшню кишеню пiджака.
Елiзабет розслабила хватку й знову опустилася на подушку iз задоволеною посмiшкою на вустах. Вона так i не дiзналася, чи уникнув Сiднi Картон[16 - Персонаж «Повiстi двох мiст» Чарлза Дiккенса.] гiльйотини.
* * *
Гаррi вiдкрив пошту, поки снiдав.
«Бристольська гiмназiя,
Юнiверсiтi-роуд,
Бристоль
27 липня 1951 року
Шановний пане Клiфтон,
Зi жалем повiдомляемо, що вашого сина Себастьяна не…»
Гаррi вискочив з-за обiднього столу i поквапився до телефону. Вiн набрав номер, вказаний унизу листа.
– Приймальня директора, – вiдповiв голос.
– Чи можу я поговорити з паном Гарреттом?
– Назвiться, будь ласка.
– Гаррi Клiфтон.
– Перемикаю, сер.
– Доброго ранку, директоре. Мене звати Гаррi Клiфтон.
– Доброго ранку, пане Клiфтон. Я очiкував вашого дзвiнка.
– Не можу повiрити, що рада прийняла таке необгрунтоване рiшення.
