скачать книгу бесплатно
– Це правда, – погодилася Фiлiс. – Хоча менi було дуже приемно виявити, що на його похоронi були присутнi лише четверо осiб.
– Звiдки ти про це дiзналася? – здивувався Алiстер.
– Я була однiею з них, – пояснила Фiлiс.
– Ви подалися аж до штату Мiннесота, щоб тiльки вiдвiдати похорон Сефтона Джелкса? – з недовiрою запитав Гаррi.
– Безумовно, я це зробила.
– Але чому? – сторопiв Алiстер.
– Тому що нiколи не можна довiряти Сефтону Джелксу, – пояснила вона. – Я не могла бути справдi впевненою, що вiн мертвий, доки не побачила, як його труну опускають у землю, i навiть тодi дочекалася, доки могилу засиплють землею.
* * *
– Сiдайте, будь ласка, панi Клiфтон.
– Дякую, – вiдгукнулася Емма, займаючи дерев’яне крiсло обличчям до трьох членiв комiсii, котрi зручно вмостилися за довгим столом на узвишшi.
– Мене звати Девiд Слейтер, – назвався чоловiк у центрi, – i я буду головувати на сьогоднiшнiй зустрiчi. Дозвольте познайомити вас iз моiми колегами, панною Брейтвайт i паном Нiдемом.
Емма намагалася дати швидку оцiнку трьом «екзаменаторам», перед якими вона опинилася. Голова носив костюм-трiйку, старовинну шкiльну краватку, ще, либонь, iз давнiх часiв, i виглядав так, нiби це далеко не едине засiдання, на якому йому доводилося головувати. Панна Брейтвайт, котра сидiла праворуч, була одягнена у довоенний твiдовий костюм i товстi вовнянi панчохи. Їi волосся було зiбране в пучок, й Емма не сумнiвалася, що вона була старою дiвою цiеi парафii, а стуленi вуста пiдказувала, що посмiхаеться вона не часто. Джентльмен лiворуч вiд голови був молодшим за двох своiх колег i нагадав Еммi, що Британiя воювала не так уже давно. Його густi вуса пiдказували, що вiн служив у Королiвськiй авiацii.
– Колегiя з цiкавiстю вивчила вашу заявку, панi Клiфтон, – почав голова, – i з вашого дозволу ми хотiли б поставити вам кiлька запитань.
– Так, певна рiч, – погодилася Емма, намагаючись розслабитись.
– Як давно ви задумалися над усиновленням, панi Клiфтон?
– Вiдтодi, коли збагнула, що не зможу мати ще одну дитину, – вiдповiла Емма, не додаючи бiльше жодних деталей.
Двое чоловiкiв спiвчутливо всмiхнулися, але панна Брейтвайт залишилася з кам’яним обличчям.
– У своiй заявi ви вказали, – продовжував голова, переглядаючи документи, – що хотiли б удочерити дiвчинку вiком близько п’яти-шести рокiв. Є якась причина для цього рi-шення?
– Авжеж, – пiдтвердила Емма. – Мiй син Себастьян – едина дитина, i ми з чоловiком вiдчували, що було б добре, якби вiн виховувався з тим, хто не мав переваг i привiлеiв, якi прийняв як належне за правом народження.
Вона сподiвалася, що ця вiдповiдь не прозвучала занадто вiдрепетирувано, i могла заприсягнутися, що голова поставив галочку у вiдповiдному пунктi.
– Чи можна припустити з вашоi вiдповiдi, – правив далi голова, – що немае якихось фiнансових обмежень, якi можуть завадити вам виховувати другу дитину?
– Нi, пане голово. Мiй чоловiк добре заробляе.
Емма помiтила, що це заслужило ще однiеi галочки.
– У мене е ще одне запитання, – сказав голова. – Ви заявили у своiй заявi, що вiзьмете дитину будь-якого релiгiйного сповiдання. Чи можу я запитати, чи належите ви до якоiсь конкретноi церкви?
– Як i доктор Бернардо, – сказала Емма, – я християнка. Мiй чоловiк був хористом у церквi Святоi Марii у Редклiффi, – i додала: – Потiм вiн вступив до Бристольськоi гiмназii, де став старшим хористом. Я ж отримала освiту в школi «Червоних дiв», перш нiж здобути стипендiю в Оксфордi.
Голова торкнувся краватки, й Емма вiдчула, що все не могло б пiти ще краще, поки панна Брейтвайт не постукала олiвцем по столу. Голова кивнув у ii бiк.
– Ви згадали про свого чоловiка, панi Клiфтон. Чи можу запитати, чому вiн зараз не з вами?
– Вiн зараз у США здiйснюе книжкове турне. Повернеться за кiлька тижнiв.
– Вiн часто бувае вiдсутнiй?
– Нi. Насправдi дуже рiдко. Мiй чоловiк за фахом письменник, тож вiн бiльшу частину часу працюе вдома.
– Але йому потрiбно час вiд часу вiдвiдувати бiблiотеку, – втрутилася панна Брейтвайт, демонструючи подобу посмiшки.
– Нi, у нас е своя бiблiотека, – заперечила Емма, шкодуючи про своi слова тiеi ж митi, як iх промовила.
– А ви працюете? – поцiкавилася панна Брейтвайт так, що це прозвучало як звинувачення.
– Нi, хоча я й допомагаю своему чоловiковi як тiльки можу. Однак вважаю, що дружина i мати – робота на повний робочий день.
Хоча Гаррi рекомендував таку лiнiю поведiнки, вiн занадто добре знав, що Емма не вiрила в неi, а тепер повiрила ще менше пiсля зустрiчi iз Сайрусом Фельдманом.
– А скiльки ви одруженi, панi Клiфтон? – наполягала панна Брейтвайт.
– Трохи бiльше трьох рокiв.
– Але я бачу, що у вашiй анкетi зазначено, що вашому синовi Себастьяну вiсiм рокiв.
– Атож. Ми з Гаррi заручилися 1939 року, але вiн вважав своiм обов’язком записатися в добровольцi напередоднi оголошення вiйни.
Панна Брейтвайт намiрялася поставити ще одне запитання, коли чоловiк, який сидiв лiворуч вiд голови, нахилився вперед i сказав:
– То ви побралися незабаром пiсля закiнчення вiйни, панi Клiфтон?
– На жаль, нi, – сказала Емма, дивлячись на однорукого чоловiка. – Мого чоловiка важко поранила нiмецька мiна лише за кiлька днiв до закiнчення вiйни, i минув якийсь час, поки вiн достатньо змiцнiв для того, щоб його могли виписати з лiкарнi.
Панна Брейтвайт усе ще здавалася незворушною. Емма замислилася, чи варто ризикнути, але знала, що Гаррi не погодиться.
– Але, пане Нiдем, – сказала вона, не вiдводячи погляду вiд однорукого чоловiка, – я вважаю, що менi дуже пощастило. Менi серце болить за тими жiнками, чиi чоловiки, нареченi та коханi не повернулися до своiх родин, вiддавши життя за свою краiну.
Панна Брейтвайт схилила голову, а голова сказав:
– Дякую, панi Клiфтон. Хтось зв’яжеться з вами найближчим часом.
5
Наталi стояла у вестибюлi вже о шостiй ранку. Вона виглядала так само вишукано й рiшуче, як i днем ранiше. Пiсля того як вони розмiстилися на задньому сидiннi лiмузина, дiвчина розгорнула свою теку.
– Ви починаете свiй день iз iнтерв’ю з Меттом Джейкобсом на Ен-бi-сi, який мае найвищий рейтинг серед усiх ранкових шоу в краiнi. Гарна новина полягае в тому, що вам видiлили найкращий промiжок, а це означае, що ви опинитесь в ефiрi мiж сьомою сорок i восьмою. А не надто гарна новина полягае в тому, що вам доведеться дiлити свiй час iз Кларком Гейблом i Мелом Бланком[10 - Мелвiн (Мел) Джером Бланк (1908–1989) – американський актор, загалом вiдомий озвучуванням мультфiльмiв студii «Ворнер бразерз». Голосом Мела Бланка розмовляли такi персонажi, як кролик Баннi, порося Порки, кiт Сильвестр, пташеня Твiтi й iншi. За свiй незвичайно рiзнобiчний талант Бланк отримав прiзвисько «Людина тисячi голосiв».], голосом кролика Баннi та пташеняти Твiтi. Гейбл просувае свiй новий фiльм «Повернення додому», в якому вiн грае разом iз Ланою Тернер.
– І Мелом Бланком? – Гаррi намагався не засмiятися.
– Вiн святкуе десятилiття своеi спiвпрацi з «Ворнер бразерз». А враховуючи перерви на рекламу, я вирахувала, що ви будете в ефiрi десь чотири-п’ять хвилин, тобто вiд двохсот сорока до трьохсот секунд. Не можу не наголосити, – продовжувала Наталi, – наскiльки важливе це шоу для запуску всiеi нашоi кампанii. У наступнi три тижнi у вас не буде нiчого важливiшого. Це шоу дозволить не лише потрапити до списку бестселерiв, але, якщо все минеться добре, пiсля цього кожне велике шоу по всiй краiнi прагнутиме запросити вас до себе.
Гаррi вiдчув, як його серце затрiпотiло ще дужче.
– Все, що вам треба зробити, – це знайти привiд згадати роман «Хто не ризикуе», – додала вона, коли лiмузин пiд’iхав до студii Ен-бi-сi у Рокфеллер-центрi.
Гаррi не мiг повiрити своiм очам, коли побачив прихильникiв, котрi вiтали його, коли вiн ступив на тротуар. Вузький прохiд, залишений до фасаду будiвлi, був вiдгороджений та облiплений iз обох бокiв шанувальниками, якi без угаву лементували. Поки Гаррi пробирався крiзь юрбу майбутнiх глядачiв, йому не потрiбно було пояснювати, що дев’яносто вiдсоткiв iз них прийшли побачити Кларка Гейбла, дев’ять вiдсоткiв – Мела Бланка, i, можливо, один вiдсоток…
– Хто вiн?! – заволав хтось, коли Гаррi його минав.
Можливо, навiть не один вiдсоток.
Пiсля того як письменник опинився у безпецi всерединi будiвлi, черговий адмiнiстратор вiдвiв його до зеленоi кiмнати й ознайомив iз часом перебiгу передачi.
– Пан Гейбл буде о сьомiй сорок. Мел Бланк пiде одразу за ним о сьомiй п’ятдесят, i ми сподiваемося, що ви встигнете до блоку новин о сьомiй п’ятдесят п’ять.
– Спасибi, – подякував Гаррi, коли зайняв свое мiсце та спробував заспокоiтись.
Мел Бланк з’явився у зеленiй кiмнатi о пiв на восьму i поглянув на Гаррi так, нiби очiкував, що в нього попросять автограф. Пан Гейбл у супроводi свого оточення увiйшов одразу ж за ним. Гаррi був здивований, побачивши кумира екрана, одягненого в смокiнг, iз келихом вiскi в руцi. Гейбл пояснив Мелу Бланку, що це не вранiшнiй його напiй, бо вiн iще не лягав спати. Пiд смiх актор зник, i Гаррi залишився наодинцi з Мелом.
– Слухайте уважно Гейбла, – порадив Мел, сiдаючи поруч iз Гаррi. – З тiеi митi, коли спалахне червоне свiтло, нiхто, навiть аудиторiя в студii, не здогадаеться, що вiн хильнув чогось iще, окрiм апельсинового соку, а коли вiн звiдти вийде, всi захочуть переглянути його новий фiльм.
Мел мав рацiю. Гейбл був справжнiм професiоналом, а назву його нового фiльму згадували щонайменше кожнi тридцять секунд. І хоча Гаррi десь читав, що вiн i панна Тернер терпiти не можуть одне одного, Гейбл був таким люб’язним щодо своеi партнерки, що навiть найцинiчнiший слухач мiг бути впевненим, що вони друзi. Лише Наталi не виглядала задоволеною, бо Гейбл перебрав свiй час за сорок двi секунди.
Коли настала перерва на рекламу, до студii запросили Мела. Гаррi багато чого навчився з його виступу, протягом якого звучали голоси Сильвестра, Твiтi та Баннi. Але найбiльше письменника вразило, коли Метт Джейкобс поставив явно останне запитання, а Мел продовжував теревенити, вкравши таким чином iще тридцять сiм секунд коштовного ефiрного часу.
У наступну перерву на рекламу на гiльйотину пiшов Гаррi, вiдчуваючи, що ось-ось позбудеться голови. Вiн сiв навпроти господаря студii i нервово усмiхнувся. Джейкобс вивчав внутрiшнiй клапан обкладинки примiрника «Хто не ризикуе», який виглядав так, нiби його ще нiколи не вiдгортали. Ведучий звiв погляд i всмiхнувся Гаррi.
– Коли запалять червоне свiтло, ви будете в ефiрi, – це все, що вiн сказав, перш нiж перейти до першоi сторiнки.
Гаррi зиркнув на секундну стрiлку годинника в студii: за чотири хвилини восьма. Вiн прослухав рекламу «Нескафе», коли Джейкобс накидав кiлька слiв у нотатнику перед собою. Оголошення закiнчилося знайомим дзвiнком, i червоне свiтло спалахнуло. Гаррi задумався про те, що волiв би зараз обiдати вдома з Еммою, навiть зiткнутися з тисячею нiмцiв на хребтi Клеменсо, нiж iз одинадцятьма мiльйонами американцiв, якi насолоджувалися своiм снiданком.
– Доброго ранку, – привiтався Джейкобс у свiй мiкрофон, – i який зараз ранок! Спершу Гейбл, потiм Мел, а тепер ми закiнчуемо цю вранiшню годину зi спецiальним гостем iз Великоi Британii Гаррi, – вiн хутко кинув погляд на обкладинку книжки, – Клiфтоном. Перед тим як ми поговоримо про ваш новий роман, Гаррi, чи можете пiдтвердити, що минулого разу, коли ви ступали на землю Америки, вас заарештували за вбивство?
– Авжеж, але це було непорозумiння, – пробелькотiв Гаррi.
– Всi так кажуть, – неприемно реготнув Джейкобс. – Але моi одинадцять мiльйонiв слухачiв хотiли б знати, поки ви тут, чи плануете ви зустрiтися з деякими своiми давнiми приятелями з в’язницi?
– Нi, я прибув до Америки з iншоi причини, – вiдбився Гаррi. – Я написав…
– Гаррi, розкажiть краще про свое друге враження про Америку.
– Це велика краiна, – сказав Гаррi. – Ньюйоркцi зустрiли мене з такою радiстю i…
– Навiть водii таксi?
– Навiть водii таксi, – повторив Гаррi, – i сьогоднi вранцi я зустрiв Кларка Гейбла.
– А великий Гейбл бував в Англii? – поцiкавився Метт.
– Ще б пак, вiн у нас дуже популярний, як i панна Тернер. Не можу дочекатися перегляду iхньоi новоi стрiчки.
– Ми називаемо iх фiльмами тут, Гаррi, але дiдько…
Джейкобс зробив паузу, зиркнув на секундну стрiлку годинника i сказав:
– Гаррi, дуже дякуемо, що знайшли час побувати на нашому шоу й удачi вам iз новою книжкою. Пiсля короткоi реклами ми повернемося з новинами о восьмiй. Вiдтак Метт Джейкобс прощаеться з вами i бажае гарного дня.
Червоне свiтло згасло.
Джейкобс пiдвiвся, потиснув руку Гаррi й заявив:
– Даруйте, що не знайшли час побалакати про вашу книжку. Обкладинка менi сподобалася.
* * *
Перед тим як вiдкрити листа, Емма ковтнула ранковоi кави.
«Шановна панi Клiфтон,
Дякуемо, що вiдвiдали засiдання комiсii минулого тижня. Радий повiдомити вам, що ми хотiли б посунути вашу заявку на наступний етап».
Емма хотiла негайно ж зателефонувати Гаррi, але знала, що зараз в Америцi середина ночi, а вона навiть не була впевнена, в якому мiстi вiн зараз.
«Є кiлька годящих кандидатур для вас i вашого чоловiка, вони проживають у наших притулках у Тонтонi, Ексетерi та Бриджвотерi. З радiстю надiшлю вам iнформацiю про кожну дитину, якщо будете такi люб’язнi, щоб повiдомити менi, який будинок хочете вiдвiдати першим.
Щиро Ваш,
Пан Девiд Слейтер»
Мiтчелл телефоном пiдтвердив, що Джессiка Смiт усе ще перебувае у закладi доктора Бернардо у Бриджвотерi, але може опинитися серед тих, хто поiде до Австралii. Емма зиркнула на годинник. Доведеться чекати полудня, перш нiж можна сподiватися дзвiнка вiд Гаррi, i тодi вона зможе повiдомити йому новини. Потiм жiнка звернула увагу на другий лист, на якому побачила марку за десять центiв. Їй не потрiбно було перевiряти поштовий штемпель, аби дiзнатися, хто автор послання.
* * *
На той час, коли Гаррi прибув до Чикаго, роман «Хто не ризикуе» увiйшов до списку бестселерiв «Нью-Йорк таймс» пiд номером тридцять три i Наталi бiльше вже не клала руку йому на ногу.
– Не треба панiкувати, – заспокоювала вона. – Найважливiший завжди другий тиждень. Але нам iще доведеться добряче попрацювати, якщо хочемо до вихiдних потрапити у першу п’ятнадцятку.
Денвер, Даллас i Сан-Франциско забрали в них час майже до кiнця другого тижня, а Гаррi впевнився, що Наталi входить до числа тих, хто його книгу не читав. Деякi шоу в прайм-таймi вiдмовляли Гаррi останньоi митi, i вiн усе бiльше й бiльше часу проводив у менших i менших книгарнях, пiдписуючи все менше й менше примiрникiв. Один-два власники навiть вiдмовили йому в автограф-сесii, оскiльки, як пояснила Наталi, неможливо ж повернути видавцю пiдписанi примiрники, бо iх вважатимуть пошкодженими.
До того моменту, коли вони прибули до Лос-Анджелеса, роман «Хто не ризикуе» пiдiбрався до двадцять сьомоi позицii у списку бестселерiв i Наталi бiльше не могла приховувати свое розчарування. Вона взялася натякати, що книга продаеться недостатньо швидко. Це стало ще очевиднiшим наступного ранку, коли Гаррi спустився на снiданок i виявив, що хтось, кого звали Джастiн, сидить навпроти нього.
– Наталi напередоднi повернулася до Нью-Йорка, – пояснив вiн. – Їй треба зустрiтися з iншим автором.
Не треба було додавати: з тим, хто з бiльшою iмовiрнiстю потрапить у першу п’ятнадцятку перелiку бестселерiв. Гаррi не мiг ii в цьому звинуватити.
Пiд час останнього тижня свого турне Гаррi iздив по всiй краiнi, беручи участь у шоу в Сiетлi, Сан-Дiего, Релi, Маямi та, нарештi, у Вашингтонi. Вiн почувався краще без Наталi, яка постiйно нагадувала йому про список бестселерiв, i навiть встиг кiлька разiв згадати роман «Хто не ризикуе» пiд час деяких довших iнтерв’ю, навiть якщо це було лише на мiсцевих радiошоу.
Коли ж Гаррi повернувся до Нью-Йорка в останнiй день туру, Джастiн вiдвiз його до мотелю при летовищi, вручив йому квиток економ-класу до Лондона й побажав удачi.
* * *
