скачать книгу бесплатно
На початку тижня брат зателефонував Еммi, щоб попередити, що приiде до Бристоля на цi вихiднi i прибуде на п’ятничну вечерю вчасно. Але вiн не сказав iй, що його супроводжуватиме гостя.
Еммi зазвичай подобалися подруги Джайлза, котрi завжди були привабливими зовнi, часто дещо розкутими й усi без винятку обожнювали його, навiть якщо бiльшiсть iз них зникала ще до того, як змогла познайомилася з родичами. Але цього разу було iнакше.
Коли в п’ятницю ввечерi Джайлз представив Вiрджинiю, Емму спантеличило те, що ж мiг побачити ii брат у цiй жiнцi. Емма визнала, що вона гарна i мала впливовi зв’язки. Вiрджи- нiя встигла кiлька разiв нагадати iм, що стала дебютом року (1934-го), i тричi, що вона донька графа Фенвiка, ще до того, як вони сiли вечеряти.
Емма, можливо, списала б це просто на нерви, якби Вiрджинiя не iла, а щось шепотiла Джайлзу пiд час обiду. І шепотiла так, аби всi почули, наскiльки важко знайти гiдну домашню прислугу в Глостерширi. На подив Емми, Джайлз просто всмiхався цим зауваженням i жодного разу iй не заперечив. Емма вже намiрялася сказати щось, про що пошкодуе потiм, як Вiрджинiя оголосила, що втомилася пiсля такого довгого дня, i забажала вiдпочити.
Пiсля того як вона пiдвелася i вийшла, Джайлз подався за нею, а Емма пiшла до вiтальнi, налила собi велику порцiю вiскi й опустилася у найближче крiсло.
– Лише Бог знае, що подумае моя мати про ледi Вiрджинiю.
Гаррi всмiхнувся:
– Не важливо, що подумае Елiзабет, бо я маю вiдчуття, що Вiрджинiя протримаеться приблизно стiльки ж, скiльки й iншi подруги Джайлза.
– А я от не дуже впевнена в цьому, – зауважила Емма. – Але що мене справдi спантеличуе, то це те, чому вона цiкавиться Джайлзом, адже явно не закохана в нього.
* * *
Коли Джайлз i Вiрджинiя повернулися до Лондона по обiдi в недiлю, Емма миттю забула про доньку графа Фенвiка, позаяк iй довелося вирiшувати набагато гострiшу проблему. Ще одна нянька звiльнилася, заявивши, що iй урвався терпець, коли знайшла iжака у своему лiжку. Гаррi поспiвчував бiднiй жiнцi.
– Нiяк не допомагае те, що вiн едина дитина, – зiтхнула Емма пiсля того, як нарештi вклала сина спати цього вечора. – Йому не може бути весело, якщо немае з ким бавитися.
– Таке зроду мене не хвилювало, – зронив Гаррi, не вiдриваючи погляду вiд своеi книги.
– Твоя мати менi казала, що ти був карою Божою до того, як пiшов до школи Святого Беди, до того ж у його вiцi ти бiльше волочився по доках, нiж залишався вдома.
– Ну, залишилося ще трохи почекати, адже вже зовсiм скоро вiн нарештi пiде до школи Святого Беди.
– А що менi робити до цього? Щоранку возити у доки?
– Непогана iдея.
– Будь серйозним, любий. Якби не Старий Джек, ти б там досi i залишився.
– Це правда, – погодився Гаррi, пiдiймаючи чарку за цю велику людину. – Але що ми можемо з цим вдiяти?
Емма так довго шукала вiдповiдь, що Гаррi вже подумав, чи не заснула вона.
– Можливо, настав час на ще одну дитину.
Гаррi був настiльки ошелешений, що затраснув книжку й уважно поглянув на дружину, не впевнений, чи правильно ii почув.
– Але я гадав, що ми домовилися…
– Погоджуюсь. І я не передумала, але немае причини, чому б нам не розглянути питання усиновлення.
– З якого це дива, люба?
– Я не можу не думати про дiвчинку, яку знайшли в кабiнетi мого батька тiеi ночi, коли вiн помер, – Емма не могла наважитися промовити слово «вбили», – i ймовiрнiсть того, що вона могла виявитися його дитиною.
– Але доказiв цього не iснуе. І в будь-якому разi я не впевнений, чи можна дiзнатися, де вона перебувае пiсля тих подiй.
– Я хотiла порадитися з вiдомим автором детективiв i просити в нього поради.
Гаррi ретельно помiркував, перш нiж вiдповiсти:
– Вiльям Ворвiк, можливо, порекомендував би спробувати знайти Дерека Мiтчелла.
– Але ж ти не забув, що Мiтчелл працював на мого батька, i вiн не пнувся захищати нашi iнтереси.
– Це правда, – погодився Гаррi, – i саме тому я б звернувся до нього за порадою. Зрештою, вiн единий, хто знае, де собака заритий.
* * *
Вони домовилися зустрiтися у «Гранд-готелi». Емма прийшла на кiлька хвилин ранiше i вибрала мiсце в закутку зали, де iх нiхто не мiг пiдслухати. Чекаючи, жiнка переглянула перелiк запитань, якi планувала поставити детективу.
Пан Мiтчелл зайшов до зали, коли годинник вдарив чотири рази. Хоча вiн i набрав трохи додатковоi ваги, вiдколи вона бачила його востанне, i волосся ще посивiло, все одно його вiзитiвкою досi залишалося ледь помiтне кульгання. Першою думкою жiнки було те, що вiн бiльше схожий на менеджера банку, нiж на приватного детектива. Прибулець одразу ж упiзнав Емму, позаяк почимчикував прямо до неi.
– Приемно бачити вас знову, панi Клiфтон, – привiтався вiн.
– Будь ласка, присядьте, – запропонувала Емма, задумавшись, чи не нервуе вiн так, як вона, i вирiшила одразу ж узятися до справи. – Я хотiла побачитися з вами, пане Мiтчелл, бо менi знадобилася допомога приватного детектива.
Мiтчелл неспокiйно посовався у крiслi.
– Коли ми зустрiчалися востанне, я пообiцяла, що сплачу решту заборгованостi батька перед вами.
Розпочати розмову саме так запропонував Гаррi. Вiн сказав, що це змусить Мiтчелла усвiдомити, що вона серйозно ставиться до того, аби його найняти. Жiнка вiдчинила торбинку, витягла конверт i подала його детективу.
– Спасибi, – подякував Мiтчелл, явно здивований.
Емма продовжила:
– Ви згадували, коли ми бачилися востанне, про дитину, яку знайшли у плетеному кошику в кабiнетi мого батька. Головний iнспектор Блейкмор, котрий вiв цю справу, я впевнена, ви це пам’ятаете, повiдомив, що дiвчинку взяли пiд опiку мiсцевi органи влади.
– Це стандартна практика, якщо нiхто з родичiв не зголошуеться.
– Атож, я це вже знаю i лише вчора розмовляла з посадовцем, котрий керуе цим вiддiлом у мерii, але вiн вiдмовився надати менi будь-яку iнформацiю про те, де зараз може перебувати дiвчинка.
– Такою була вказiвка коронера пiсля розслiдування, для того щоб захистити дитину вiд допитливих журналiстiв. Та це не означае, що немае способiв дiзнатися, де вона.
– Рада це чути, – Емма завагалася. – Але перш нiж ми пiдемо цим шляхом, я маю переконатися, що дiвчинка була дитиною мого батька.
– Можу запевнити, панi Клiфтон, що в цьому немае жодних сумнiвiв.
– Як ви можете бути таким упевненим?
– Я можу надати вам усi деталi, але це може поставити вас у незручне становище.
– Пане Мiтчелл, не можу повiрити, що пiсля всього, що ви менi розповiли про мого батька, щось може мене здивувати.
Мiтчелл якийсь час помовчав. Врештi-решт вiн промовив:
– Коли я працював у сера Г’юго, як ви знаете, вiн переiхав до Лондона.
– Сказати «втiк у день мого весiлля» було б точнiше.
Мiтчелл не вiдреагував.
– Приблизно за рiк вiн став жити з панною Ольгою Пйотровською на Лоундес-сквер.
– Як вiн мiг собi це дозволити, якщо мiй дiдусь залишив його без жодного пеннi?
– Вiн не мiг. Якщо чесно, вiн не лише жив iз панною Пйотровською, але й жив за ii кошт.
– Чи могли б ви менi щось розказати про цю ледi?
– Дуже багато. За народженням вона була полькою й утекла з Варшави 1941 року, незабаром пiсля арешту ii батькiв.
– Який злочин вони вчинили?
– Були евреями, – без будь-яких емоцiй сказав Мiтчелл. – Їй вдалося перебратися через кордон iз певними коштами родини та податися до Лондона, де вона орендувала помешкання на Лоундес-сквер. Незабаром пiсля цього вона познайомилася з вашим батьком на однiй коктейльнiй вечiрцi, яку влаштував iхнiй спiльний приятель. Кiлька тижнiв вiн упадав за дамою, а потiм переiхав до ii помешкання, давши слово, що вони поберуться, як тiльки вiн розлучиться.
– Я сказала, що мене вже нiчого не здивуе. Я помилялася.
– Далi – гiрше, – продовжив Мiтчелл. – Коли ваш дiдусь помер, сер Г’юго негайно кинув панну Пйотровську i повернувся до Бристоля, щоб вимагати свою спадщину та посаду голови правлiння «Судноплавноi компанii Беррiнгтона». Але до цього вiн украв усi коштовностi панни Пйотровськоi, а також кiлька цiнних картин.
– Якщо це правда, чому його не заарештували?
– Заарештували, – заявив Мiтчелл, – i йому вже мали висунути звинувачення, якби його товариш Тобi Данстейбл, котрий видав спiвучасникiв, увечерi напередоднi суду не вкоротив собi вiку в своiй камерi.
Емма схилила голову.
– Може, ви не хочете, щоб я продовжував, панi Клiфтон?
– Нi, – заперечила Емма, зазирнувши спiврозмовнику у вiчi. – Я маю знати все.
– Ваш батько, коли повернувся до Бристоля, ще не знав, що панна Пйотровська була в тяжi. Вона народила дiвчинку, яку в свiдоцтвi про народження записали як Джессiка Пйотровська.
– Звiдки ви про це дiзналися?
– Тому що коли ваш батько бiльше не мiг сплачувати своi рахунки, панна Пйотровська найняла мене. Як не дивно, у неi закiнчилися грошi саме тодi, коли ваш батько успадкував цiлий статок. Це стало причиною того, що вона поiхала до Бристоля з Джессiкою. Жiнка хотiла повiдомити серу Г’юго, що у нього е ще одна донька, i вона вважае, що виховувати дiвчинку – його обов’язок.
– А тепер це моя вiдповiдальнiсть, – тихо зронила Емма. Вона помовчала. – Але не знаю, як ii знайти, i сподiваюся, що ви зможете допомогти.
– Я зроблю все, що можу, панi Клiфтон. Але через стiльки часу це буде непросто. Коли щось дiзнаюся, ви станете першою, хто це почуе, – додав детектив, пiдводячись зi свого мiсця.
Коли Мiтчелл кульгав геть, Емма почувалася трохи винною. Вона навiть не запропонувала йому горнятка чаю.
* * *
Емма не могла дотерпiти, коли повернеться додому i розповiсть Гаррi про результати своеi зустрiчi з Мiтчеллом. Коли вона увiрвалася до бiблiотеки у Беррiнгтон-холi, чоловiк вiдклав телефонну слухавку. На його обличчi була така величезна усмiшка, що дружина не втрималася:
– Ти перший.
– Моi американськi видавцi хочуть, щоб я здiйснив гастрольну поiздку Штатами, коли вони видадуть нову книжку наступного мiсяця.
– Це чудова новина, любий. Нарештi ти зустрiнешся з двоюрiдною бабусею Фiлiс, не кажучи вже про двоюрiдного брата Алiстера.
– Не можу дочекатися.
– Не знущайся, коханий!
– Зовсiм нi, бо моi видавцi запропонували тобi приеднатися до мене в поiздцi, i ти також зможеш iх побачити.
– Я хотiла б поiхати з тобою, любий, але час не мiг би бути гiршим. Нянька Раян спакувала своi валiзи, i менi соромно сказати, щоб агенцiя викреслила нас зi своiх спискiв.
– Можливо, я мiг би змусити своiх видавцiв погодитися на те, щоб i Себ також поiхав.
– Що, мабуть, призведе до того, що нас усiх депортують, – зiтхнула Емма. – Нi, я залишуся вдома iз Себом, поки ти пiдкорюватимеш колонii.
Гаррi пiдхопив дружину на руки.
– Шкода. Я з нетерпiнням чекав другого медового мiсяця. До речi, як там твоя зустрiч iз Мiтчеллом?
* * *
Гаррi був у Единбурзi, виступаючи на лiтературному обiдi, коли Дерек Мiтчелл зателефонував Еммi.
– У мене, можливо, е новини, – сказав вiн, не називаючись. – Коли можемо зустрiтися?
– Завтра вранцi о десятiй годинi, те саме мiсце?
Не встигла вона вiдкласти слухавку, як телефон знову задзеленчав. Жiнка вiдповiла i почула голос своеi сестри на iншому кiнцi дроту.
– Яка приемна несподiванка, Грейс, але, знаючи тебе, мабуть, е якась поважна причина для дзвiнка.
– Дехто з нас працюе повний робочий день, – нагадала iй Грейс. – Але ти маеш рацiю. Я телефоную, бо минулого вечора вiдвiдала лекцiю професора Сайруса Фельдмана.
– Двiчi лауреата Пулiтцерiвськоi премii? – уточнила Емма, сподiваючись ошелешити сестру. – Стенфордський унiверситет, якщо не помиляюся.
– Я вражена, – сказала Грейс. – Бiльше того, тебе зачарувала б промова, яку вiн виголосив.
– Вiн економiст, наскiльки я знаю? – вiдгукнулася Емма, намагаючись тримати марку. – Навряд чи це моя царина.
– І не моя, але коли вiн говорив про транспорт…
– Це вже цiкаво.
