скачать книгу бесплатно
– Так отож, – зауважила Грейс, iгноруючи сарказм сестри, – особливо коли вiн торкнувся майбутнього судноплавства, заявивши, що англiйська корпорацiя «Оверсиз ейрвейз» плануе розпочати регулярнi рейси з Лондона до Нью-Йорка.
Емма раптом усвiдомила, чому телефонуе ii сестра.
– Є якась надiя отримати стенограму лекцii?
– Ти можеш зробити краще, нiж це. Наступним його портом заходу е Бристоль, тож ти зможеш почути його особисто.
– Можливо, я змогла б переговорити з ним пiсля лекцii. Я стiльки хотiла б у нього запитати, – задумалася Емма.
– Гарна iдея, але якщо вдасться, будь обережна. Хоча вiн один iз тих рiдкiсних чоловiкiв, у кого мозок бiльший за його яйця, але в нього вже четверта дружина i про неi минулого вечора вiн не згадував.
Емма засмiялася:
– Ти така брутальна, сестрице, але дякую за пораду.
* * *
Наступного ранку Гаррi сiв у потяг iз Единбурга до Манчестера i пiсля виступу перед невеликою аудиторiею в мiськiй бiблiотецi погодився вiдповiсти на запитання.
Перше неминуче виявилося вiд представника преси. Вони рiдко показували себе i, здавалося, мало виявляли зацiкавлення його останньою книжкою або не цiкавилися нею взагалi. Сьогоднi настала черга «Манчестер гардiан».
– Як там панi Клiфтон?
– Добре, дякую, – обережно вiдповiв Гаррi.
– Це правда, що ви обое живете в одному будинку iз сером Джайлзом Беррiнгтоном?
– Це достатньо великий будинок.
– Ви вiдчуваете обурення з приводу того, що сер Джайлз отримав за заповiтом батька все, а ви – нiчого?
– Певна рiч, нi. У мене е Емма – це все, про що я будь-коли мрiяв.
Це нiби на мить змусило журналiста замовкнути, що дозволило втрутитися представниковi громадськостi:
– Коли Вiльям Ворвiк отримае посаду головного iнспектора Девенпорта?
– Не в наступнiй книзi, – з посмiшкою вiдповiв Гаррi. – Можу вас запевнити в цьому.
– Чи правда, пане Клiфтон, що вiд вас менш нiж за три роки звiльнилися сiм няньок?
У Манчестерi явно було бiльше, нiж одна газета.
В автiвцi дорогою назад до вокзалу Гаррi почав було бурчати про пресу, хоча манчестерський репортер запевнив, що така реклама пiде на користь продажам його книжок. Але Гаррi знав, що Емму починала дратувати надмiрна увага преси та вплив, який це може справити на Себастьяна, коли вiн пiде до школи.
– Маленькi хлопчики можуть бути такими жорстокими, – нагадала вона.
– Ну, принаймнi вiн не буде мучитися вилизуванням своеi тарiлки з-пiд кашi, – сказав Гаррi.
* * *
Хоча Емма з’явилася на кiлька хвилин ранiше, Мiтчелл уже сидiв у нiшi, коли вона заходила до зали. Вiн пiдвiвся привiтатися, коли жiнка приедналася до нього. Перше, що вона сказала ще до того, як присiла, було:
– Бажаете горнятко чаю, пане Мiтчелл?
– Нi, дякую, панi Клiфтон. – Мiтчелл, людина небалакуча, сiв на свое мiсце i розгорнув свiй нотатник. – Схоже, що мiсцева влада розмiстила Джессiку Смiт у…
– Смiт? – перепитала Емма. – А чому не Пйотровська чи Беррiнгтон?
– Тодi б це було дуже легко простежити, i пiдозрюю, що коронер наполiг на анонiмностi пiсля розслiдування. Мiсцева влада, – продовжив вiн, – вiдправила панну Джей Смiт до будинку доктора Бернардо у Бриджвотерi.
– А чому Бриджвотер?
– Мабуть, найближчий будинок, у якому на той час було мiсце.
– Вона все ще там?
– Наскiльки я мiг зрозумiти, так. Але нещодавно я виявив, що Бернардо плануе перевести кiлькох своiх дiвчат до притулкiв в Австралii.
– Навiщо йому це робити?
– Це частина iммiграцiйноi полiтики Австралii – платити десять фунтiв, аби допомогти молодим людям переiхати до своеi краiни, i вони особливо зацiкавленi в дiвчатах.
– Я б подумала, що вони бiльше зацiкавляться хлопцями.
– Здаеться, хлопцiв мають уже достатньо, – Мiтчелл спробував усмiхнутися.
– Тодi нам краще навiдати Бриджвотер якомога швидше.
– Не так хутко, панi Клiфтон. Якщо проявите надмiрне зацiкавлення, вони можуть скласти два i два докупи й здогадатися, чому ви настiльки зацiкавленi у паннi Джей Смiт, i вирiшать, що ви з паном Клiфтоном не схожi на прийомних батькiв.
– Але з якоi причини вони могли б нам вiдмовити?
– Для початку – ваше iм’я. Не кажучи вже про те, що ви з паном Клiфтоном не були одруженi, коли народився ваш син.
– То що ви порадите? – тихо запитала Емма.
– Зробiть заявку звичайними каналами. Не виказуйте поспiху, зробiть це так, аби вони вважали, що самi ухвалюють рiшення.
– Але як можна бути певним, що вони нам усе одно не вiдмовлять?
– Вам доведеться пiдштовхнути iх у правильному напрямку, розумiете, панi Клiфтон?
– Що ви маете на увазi?
– Коли заповнюватимете анкету, вас попросять вказати усi вподобання, якщо у вас такi е. Це економить кожному багато часу та клопотiв. Тож якщо ви вкажете, що шукаете дiвчинку рокiв п’яти-шести, оскiльки у вас уже е син трохи старшого вiку, це може допомогти звузити поле.
– Якiсь iншi пропозицii маете?
– Авжеж, – вiдповiв Мiтчелл. – У пунктi «релiгiя» вкажiть «не мае значення».
– Чим це допоможе?
– У реестрацiйнiй формi панни Джессiки Смiт зазначено, що мати еврейка, а батько невiдомий.
3
– Як же британець зумiв отримати «Срiбну зiрку»? – поцiкавився офiцер iммiграцiйноi служби в Айдлвайдi[7 - Айдлвайд – мiжнародний аеропорт у Нью-Йорку, тепер – iм. Джона Кеннедi.], вивчаючи в’iзну вiзу Гаррi.
– Це довга iсторiя, – вiдказав Гаррi, мiркуючи, чи не буде доречним сказати йому, що коли минулого разу вiн ступив на землю Нью-Йорка, його заарештували за вбивство.
– Приемного перебування в Штатах, – офiцер потиснув Гаррi руку.
– Спасибi, – подякував Гаррi, намагаючись не виказувати здивування.
Вiн пройшов iммiграцiйний контроль i, керуючись позначками, дiстався зони отримання багажу. Поки чоловiк чекав на свою валiзу, вiн iще раз переглянув своi iнструкцii. Необхiдно зустрiтися з агентом «Вiкiнг прес», котрий супроводить його до готелю та розповiсть про його розклад. Щоразу, коли письменник вiдвiдував якесь мiсто у Великiй Британii, його завжди супроводжував представник мiсцевих вiддiлiв продажу, тому Гаррi не був цiлком певний, хто такий той агент.
Отримавши свою стару пошарпану валiзу, вiн вирушив на митницю. Офiцер попросив його показати багаж, здiйснив коротку перевiрку, а потiм крейдою помiтив великим хрестом бiк валiзи i запросив iти далi. Гаррi пройшов пiд величезним напiвкруглим знаком, який закликав «Ласкаво просимо до Нью-Йорка», над свiтлиною усмiхненого мера Вiльяма О’Двайдера. Коли вiн зайшов у залу прибуття, його зустрiла шеренга шоферiв в унiформах, котрi тримали в руках картки з iменами. Письменник пошукав табличку «Клiфтон» i, коли помiтив ii, всмiхнувся водiевi i сказав:
– Це я.
– Радий познайомитися, пане Клiфтон. Я Чарлi.
Вiн схопив важку валiзу Гаррi, нiби це якась течка.
– А це ваша агентка, Наталi.
Гаррi обернувся i побачив молоду жiнку, котру в його iнструкцiях називали просто Н. Редвуд. Вона була майже така ж висока, як i вiн, мала модно пiдстриженi свiтлi кучерi, блакитнi очi та зуби, рiвнiших i бiлiших за якi вiн у життi не бачив, хiба в рекламi зубноi пасти на плакатi. Але й цього виявилося недостатньо, бо ii фiгура нагадувала пiсочний годинник. Гаррi зроду не бачив у пiслявоеннiй Британii жiнки, подiбноi до Наталi.
– Приемно познайомитися, панно Редвуд, – привiтався гiсть, тиснучи iй руку.
– І менi приемно, Гаррi, – вiдповiла вона. – Називайте мене Наталi, – додала красуня, коли вони прямували за Чарлi до виходу. – Я ваша велика шанувальниця. Просто обожнюю Вiльяма Ворвiка, i, без сумнiву, ваша нова книжка стане черговим бестселером.
Як тiльки вони дiйшли до краю тротуару, Чарлi вiдчинив заднi дверцята найдовшого лiмузина, який Гаррi коли-небудь бачив у своему життi. Гаррi вiдсторонився, щоб дозволити Наталi сiсти першою.
– О, як я люблю англiйцiв, – сказала вона, коли вiн усiвся поруч i лiмузин влився у потiк вуличного руху, який повiльно повз до Нью-Йорка. – Насамперед ми поiдемо до вашого готелю. Я забронювала вам «люкс» у «П’ерi», де у вас номер на одинадцятому поверсi. Я залишила у вашому графiку достатньо часу, щоб ви освiжилися, перш нiж приеднаетесь до пана Гiнзбурга на обiдi у Гарвардському клубi. До речi, вiн нетерпляче чекае зустрiчi з вами.
– Я також, – видихнув Генрi. – Вiн опублiкував моi тюремнi щоденники, а також перший роман про Вiльяма Ворвiка, тож я маю за що йому дякувати.
– І вклав багато часу i грошей, аби забезпечити, щоб «Хто не ризикуе» потрапив до списку бестселерiв, i попросив мене ознайомити вас iз розкладом дня на сьогоднi.
– Прошу дуже, – вiдгукнувся Гаррi, iз задоволенням споглядаючи у вiкно краевид, який вiн востанне бачив iз задньоi частини жовтого тюремного автобуса, що вiз його до камери у в’язницi, а не в «люкс» готелю «П’ер».
Рука дiвчини торкнулася його ноги.
– Є ще багато, що необхiдно зробити, перш нiж ви побачитесь iз паном Гiнзбургом.
Наталi подала супутнику пухку синю теку.
– Почну з пояснення того, як ми маемо намiр завести вашу книгу до списку бестселерiв, оскiльки нашi методи дуже вiдрiзняються вiд того, як ви це робите в Англii.
Гаррi розгорнув теку i спробував зосередитись. Вiн ранiше нiколи не сидiв поруч iз жiнкою, котра виглядала так ефектно.
– В Америцi, – правила далi Наталi, – у вас е лише три тижнi для того, щоб переконатися, що ваша книжка потрапляе до списку бестселерiв «Нью-Йорк таймз». Якщо за цей час ви не ввiйдете у п’ятнадцятку найкращих, книгарнi запакують своi запаси «Хто не ризикуе» та повернуть iх ви- давцевi.
– Це шаленство, – мало не очманiв Гаррi. – В Англii, коли продавець книжок робить замовлення, видавець може бути певним, що книга продаеться.
– Ви не пропонуете книгарням продукцiю на реалiзацiю?
– Безумовно, нi, – сказав Гаррi, шокований цiею iдеею.
– А це правда, що ви все ще продаете книжки, не пропонуючи знижок?
– Аякже.
– Що ж, ви вiдчуете велику рiзницю, адже якщо не потрапите у п’ятнадцятку, цiна, вказана на обкладинцi, автоматично зменшуеться вдвiчi, й вашу книжку перенесуть на заднi полицi крамницi.
– Чому? Таж бестселер необхiдно виставляти у переднiй частинi книгарнi, навiть у вiтринi, i, звiсно, не скидаючи цiну на нього.
– З того часу, як рекламiсти виявили, що коли клiент приходить шукати конкретний бестселер, йому доведеться йти в задню частину крамницi, щоб його знайти, i кожен п’ятий клiент купуе ще двi книжки на шляху до каси, а кожен третiй – ще одну.
– Розумно, але я не впевнений, що таке коли-небудь приживеться в Англii.
– Пiдозрюю, що це лише питання часу, але ви принаймнi оцiните вже зараз, чому настiльки важливо вашiй книжцi потрапити до списку якнайшвидше, адже коли цiна впаде вдвiчi, ви скорiш за все залишитесь у п’ятнадцятцi на кiлька тижнiв. Насправдi набагато складнiше вилетiти зi списку, нiж потрапити туди. Але якщо ви цього не зробите, «Хто не ризикуе» негайно зникне з книжкових полиць, i ми можемо втратити купу грошей.
– Я отримав корисну iнформацiю, – визнав Гаррi, коли лiмузин повiльно iхав Бруклiнським мостом в оточеннi жовтих таксi, в яких сидiли водii, котрi неодмiнно курили сигари.
– Найскладнiше те, що нам доведеться вiдвiдати сiмнадцять рiзних мiст за двадцять один день.
– Нам?
– Атож, я буду тримати вас за руку протягом усiеi поiздки, – недбало зауважила краля. – Зазвичай я залишаюсь у Нью-Йорку i дозволяю доглядати за авторами мiсцевим агентам у мiстах, якi вiдвiдують автори, але не цього разу, позаяк пан Гiнзбург наполiг на тому, щоб я ока з вас не спускала.
Перш нiж перегорнути сторiнку теки на колiнах, Гаррi зиркнув на супутницю, i та подарувала йому кокетливу посмiшку. Вона флiртувала з ним? Нi, це було неможливо. Зрештою, вони ж тiльки-но зустрiлися.
– Я вже замовила iнтерв’ю з вами на кiлькох великих радiостанцiях, зокрема й у шоу Метта Джейкобса, яке виходить щоранку та мае одинадцять мiльйонiв слухачiв. Нiкого немае ефективнiшого за Метта, коли йдеться про продажi книжок у крамницях.
У Гаррi виникло кiлька запитань, якi вiн хотiв би поставити, але Наталi була схожа на гвинтiвку Вiнчестера, куля вилiтала щоразу, коли ти пiдiймав голову.
– Маю вас попередити, – продовжувала вона, не переводячи подиху, – бiльшiсть великих шоу не дадуть вам бiльше кiлькох хвилин, таке не сподобалося б вашiй Бi-бi-сi. «Глибинний аналiз» – не те поняття, яке вони розумiють. Протягом цього часу не забувайте повторювати назву книги якомога частiше.
Гаррi взявся гортати сторiнки розкладу свого вiзиту. Кожен день, як з’яcувалося, починався в новому мiстi, де вiн мав з’являтися на радiо-шоу рано-вранцi, пiсля чого йшла незлiченна кiлькiсть iнтерв’ю для радiо та газет, а наприкiнцi треба було стрiмголов мчати на летовище.
– Усi вашi автори отримують такi гастролi?
– Певна рiч, нi, – заперечила Наталi, знову повертаючи руку на ногу чоловiка. – Це спричинило для мене найбiльшу проблему, пов’язану з вами.
– У вас виникла проблема зi мною?
