скачать книгу бесплатно
– Ще б пак. Бiльшiсть репортерiв захочуть запитати про ваш час перебування в буцегарнi та про те, як англiйцевi вдалося отримати «Срiбну зiрку», але вам весь час доведеться повертати розмову до книжки.
– В Англii це вважали б доволi вульгарним.
– В Америцi вульгарне потрапляе до перелiку бестселерiв.
– Але чому репортерам може бути нецiкаво говорити про книжку?
– Гаррi, вам краще усвiдомити, що нiхто з них ii не прочитае. Щодня десятки нових романiв потрапляють на iхнi столи, тож вам пощастить, якщо вони прочитають бiльше нiж заголовок. Також буде бонусом, якщо вони хоча б запам’ятають ваше iм’я. Вони погодилися запросити вас лише тому, що ви колишнiй зек, котрий отримав «Срiбну зiрку», тому варто повернути це на нашу користь i навiжено рекламувати вашу книгу, – сказала вона, коли лiмузин пiд’iхав до готелю «П’ер».
Гаррi забажав повернутися до Англii.
Водiй вистрибнув i вiдчинив багажник, коли до машини пiдiйшов швейцар готелю. Наталi повела Гаррi досередини, через вестибюль до рецепцii, де потрiбно було лише показати свiй паспорт i пiдписати реестрацiйну форму. Наталi, здавалося, врахувала все.
– Ласкаво просимо до «П’ера», пане Клiфтоне, – запросив портье, передаючи йому великого ключа.
– Я чекатиму вас тут, у фойе… – Наталi зиркнула на годинник, – за годину. Лiмузин вiдвезе вас до Гарвардського клубу на обiд iз паном Гiнзбургом.
– Спасибi, – подякував Гаррi, спостерiгаючи, як вона крокуе через фойе, опиняеться в обертових дверях i виходить на вулицю.
Вiн не мiг не помiтити, що був не единим чоловiком, який проводжав красуню поглядом.
Носiй вiдпровадив його на одинадцятий поверх, показав клiентовi його номер i пояснив, як усе працюе. Гаррi нiколи не зупинявся в номерi готелю, який мав i ванну, i душ. Вiн вирiшив усе нотувати, щоб мати змогу розповiсти про це матерi, коли повернеться до Бристоля. Письменник подякував носiевi й розлучився з единим доларом, який мав при собi.
Перше, що зробив Гаррi ще до того, як розпакував речi, це пiдняв слухавку телефону бiля лiжка та замовив телефонний дзвiнок до Емми.
– Я зателефоную вам за п’ятнадцять хвилин, сер, – повiдомила операторка мiжнародного зв’язку.
Гаррi надовго затримався в душi й, витершись найбiльшим рушником iз усiх, якi коли-небудь бачив, лише почав розпаковуватися, як задзеленчав телефон.
– Ваш закордонний дзвiнок на лiнii, сер, – iнформувала операторка.
Наступним голосом, який вiн почув, був Еммин.
– Це ти, любий? Ти мене чуеш?
– Звiсно, мила, – сказав Гаррi всмiхаючись.
– Ти вже видаешся американцем. Навiть не уявляю, яким ти прилетиш через три тижнi.
– Я готовий повернутися до Бристоля негайно, особливо якщо книга не потрапить до списку бестселерiв.
– А якщо не потрапить?
– Я зможу повернутися додому ранiше.
– Це звучить гарно. А звiдки ти телефонуеш?
– Із «П’ера». Вони запхали мене в найбiльший готельний номер, який я будь-коли бачив. У лiжку може спати чотири особи.
– Краще б ти спав там сам.
– У ваннiй е кондицiонер i радiо. Тямиш, я ще не второпав, як усе вмикати. Або вимикати.
– Треба було взяти Себа з собою. Вiн би швидко це допетрав.
– Або розiбрав усе на частинки i змусив мене знову збирати докупи. Як там наш хлопчик?
– Усе гаразд. Без нянi поводиться навiть спокiйнiше.
– Це тiшить. А як просуваються твоi пошуки панни Джей Смiт?
– Повiльно, але мене попросили приiхати на спiвбесiду до доктора Бернардо завтра вдень.
– Звучить перспективно.
– Я зустрiчаюся з паном Мiтчеллом вранцi, тому знатиму, що казати, i, можливо, це важливiше, що не казати.
– Ти впораешся, Еммо. Просто пам’ятай, що iхня вiдповiдальнiсть – розмiстити дiтей у хорошi сiм’i. Мене хвилюе лише те, як Себ вiдреагуе, коли дiзнаеться, що ти робиш.
– Вiн уже знае. Я погомонiла з ним про це вчора, якраз перед тим, як вiн лягав спати, i, на мое здивування, йому ця iдея сподобалася. Але коли залучаеш Себа, завжди виникае окрема проблема.
– Що цього разу?
– Вiн розраховуе взяти участь в обговореннi, кого оберемо. Хороша новина в тому, що вiн хоче сестричку.
– Все може ускладнитися, якщо вiн не прийме панну Джей Смiт i захоче когось iншого.
– Не знаю, що можна буде зробити, коли це станеться.
– Доведеться якось переконати його, що Джессiку вибрав вiн.
– І як пропонуеш нам це зробити?
– Я помiркую над цим.
– Пам’ятай лишень, що його не можна недооцiнювати. Якщо ми так вчинимо, можемо наразитися на вогонь у вiдповiдь.
– Побалакаемо про це, коли я повернуся, – сказав Гаррi. – Маю поспiшати, кохана, бо обiдаю з Гарольдом Гiнзбургом.
– Передай йому моi вiтання i не забувай, що вiн – iще один чоловiк, якого не можна собi дозволити недооцiнювати. І якщо ви вже побачитесь, не забудь запитати у нього, що сталося з…
– Я не забув.
– Удачi, любий, – побажала Емма, – i бажаю, щоб ти потрапив до того списку бестселерiв!
– Ти гiрша за Наталi.
– Хто така Наталi?
– Бездоганна бiлявка, котра мае тримати мене за руку.
– Любиш ти казки розповiдати, Гаррi Клiфтоне.
* * *
Емма була однiею з перших, хто того вечора прибув до лекцiйноi зали унiверситету, щоб прослухати лекцiю професора Сайруса Фельдмана на тему «Чи втратила Британiя мир, вигравши вiйну?».
Вона прослизнула на мiсце в кiнцi ряду розставлених крiсел приблизно посеред примiщення. Задовго до призначеноi години воно було набите вщент, так що припiзнiлим довелося сидiти на сходинках, а один чи двое навiть вмостилися на пiдвiконнях.
Публiка вибухнула оплесками, коли в аудиторii з’явився подвiйний лауреат Пулiтцерiвськоi премii, якого супроводжував вiце-ректор унiверситету. Пiсля того як усi посiдали на своi мiсця, сер Фiлiпп Моррiс представив свого гостя, подарувавши публiцi гарненьку iсторiю знаменитоi кар’ери Фельдмана, починаючи зi студентськоi лави у Принстонi до того, коли його призначили наймолодшим професором у Стенфордi, й аж до другоi Пулiтцерiвськоi премii, яку йому вручили роком ранiше. Пiсля цього вибухнула чергова порцiя овацiй. Професор Фельдман пiдвiвся зi свого мiсця та вибрався на сцену.
Перше, що вразило Емму в Сайрусi Фельдманi ще до того, як вiн почав промовляти, – яким вродливим чоловiком вiн був, про що Грейс забула згадати, коли телефонувала. Вiн був зростом бiльше шести футiв, iз густою сивою чуприною, а його засмагле обличчя нагадувало всiм присутнiм, у якому унiверситетi вiн викладав. Атлетична статура заперечувала його вiк, i вчений, либонь, проводив у тренажернiй залi майже стiльки ж годин, скiльки й у бiблiотецi.
А коли вiн почав лекцiю, Емму зачарувала потужна енергiя Фельдмана, i за кiлька хвилин вiн змусив усiх в аудиторii завмерти на краечках своiх сидiнь. Студенти взялися ретельно нотувати кожне його слово, й Емма пошкодувала, що не принесла з собою блокнот i ручку.
Професор не користувався шпаргалками i хвацьки перескакував з теми на тему: роль Волл-стрит пiсля вiйни, долар як нова свiтова валюта, нафта, що стала товаром, який буде домiнувати у другiй половинi столiття, ймовiрний майбутнiй вплив Мiжнародного валютного фонду i чи залишиться Америка прив’язаною до «золотого стандарту».
Коли лекцiя закiнчилася, Емма пошкодувала лише про те, що вiн заледве торкнувся теми транспорту, тiльки згадавши, що лiтаки змiнять новий свiтовий порядок як для бiзнесу, так i для туризму. Але як досвiдчений професiонал, вiн нагадав своiй аудиторii, що написав книжку на цю тему. Емма вирiшила не чекати Рiздва, щоб отримати й собi примiрник. Це змусило ii задуматися про Гаррi i сподiватися, що його книжкове турне в Америцi таке ж успiшне.
Пiсля того як вона нарештi придбала примiрник «Нового свiтового порядку», жiнка приедналася до довгоi черги за автографом. Коли дiйшла ii черга, Емма вже майже закiнчила читати перший роздiл i поцiкавилася, чи не забажав би автор витратити дещицю свого часу, щоб викласти своi погляди на майбутне британського пароплавства.
Емма поклала книжку на стiл перед автором, i той привiтно всмiхнувся.
– Кому я можу ii пiдписати?
Вона вирiшила ризикнути:
– Емма Беррiнгтон.
Вiн уважнiше поглянув на неi.
– Ви випадково не були пов’язанi з покiйним сером Волтером Беррiнгтоном?
– Вiн був моiм дiдусем, – гордо заявила вона.
– Я слухав, як вiн багато рокiв тому виголошував лекцiю про роль судноплавства у разi вступу Америки в Першу свiтову вiйну. Я був тодi студентом, i вiн навчив мене за одну годину бiльше, нiж усi моi викладачi за весь семестр.
– Вiн мене також багато чого навчив, – усмiхнулася у вiдповiдь Емма.
– Я тодi хотiв його порозпитувати, – додав Фельдман, – але вiн був змушений поспiшати на потяг до Вашингтона того вечора, тому я його бiльше нiколи не бачив.
– Я також хотiла б вас порозпитувати, – знайшлася Емма. – Насправдi краще сказати: «менi це треба».
Фельдман поглянув на чергу очiкувальникiв.
– Гадаю, що зможу впоратися за пiвгодини, й оскiльки я сьогоднi на потяг до Вашингтона не кваплюся, ми могли б поспiлкуватися приватно, перш нiж я поiду, панно Беррiнгтон.
4
– Як там моя люба Емма? – запитав Гарольд Гiнзбург пiсля того, як привiтав Гаррi у Гарвардському клубi.
– Я щойно розмовляв iз нею по телефону, – сказав Гаррi. – Вона посилае вам своi вiтання й засмутилася через те, що не змогла приеднатися до нас.
– Я також. Скажiть, будь ласка, що я не прийму жодних виправдань наступного разу.
Гiнзбург повiв свого гостя до iдальнi, i вони зайняли своi мiсця за звичайнiсiньким столиком у кутку.
– Сподiваюся, що «П’ер» вам сподобався, – зауважив видавець, коли офiцiант вручив iм обом по меню.
– Все було б добре, якби я тiльки втямив, як вимкнути душ.
Гiнзбург засмiявся.
– Можливо, вам варто попросити панну Редвуд прийти на допомогу.
– Якби довелося, то не впевнений, чи дiзнався б, як вимкнути ii.
– Отже, вона вже прочитала вам лекцiю про важливiсть потрапляння вашого твору до списку бестселерiв якнайшвидше.
– Грiзна ледi.
– Тому я i зробив ii начальницею, – пояснив Гiнзбург, – незважаючи на протести кiлькох директорiв, котрi не хотiли бачити жiнку на борту.
– Емма пишатиметься вами, – сказав Гаррi, – i можу вас запевнити, що панна Редвуд попередила мене про наслiдки, якщо не впораюся.
– Це схоже на Наталi. І пам’ятайте, вона сама вирiшуе, повернетесь ви додому на лiтаку чи на катерi.
Гаррi посмiявся б, але вiн не був упевнений, що його видавець жартуе.
– Я б запропонував iй приеднатися до нас за обiдом, – промовив Гiнзбург, – але, як ви могли помiтити, Гарвардський клуб не дозволяе з’являтися тут жiнкам. Тiльки не кажiть про це Еммi.
– Маю вiдчуття, що жiнок, котрi вечеряють у Гарвардському клубi, побачать задовго до того, як вони з’являться у будь-якому джентльменському клубi на Пелл-Мелл або Сент-Джеймс.
– Перш нiж ми погомонимо про тур, – сказав Гiнзбург, – я хотiв би почути про все, що сталося з вами й Еммою з моменту вiдбуття з Нью-Йорка. Як ви здобули «Срiбну зiрку»? Чи отримала Емму роботу? Як Себастьян вiдреагував на першу зустрiч iз батьком? І…
– Й Емма наполягла на тому, щоб я не повертався до Англii, поки не дiзнаюся, що сталося iз Сефтоном Джелксом.
– Може, спершу щось замовимо? Я б не хотiв думати про Сефтона Джелкса натщесерце.
* * *
– Я, можливо, не поспiшаю на потяг до Вашингтона, але боюся, що менi доведеться повернутися до Лондона ще сьогоднi, панно Беррiнгтон, – зiтхнув професор Фельдман пiсля того, як пiдписав свою останню книжку. – Я виступаю в лондонськiй школi економiки о десятiй завтра вранцi, тому можу видiлити вам лише кiлька хвилин.
Емма намагалася не виглядати розчарованою.
– Якщо тiльки… – докинув Фельдман.
– Якщо тiльки що?
