скачать книгу бесплатно
– Вiдверто кажучи, пане Клiфтон, я також, особливо пiсля того, як особисто просив про вашого сина.
– Яку причину вони назвали для вiдмови?
– Вони не зобов’язанi робити виняткiв для учня, який не змiг отримати прохiдний бал iз двох обов’язкових предметiв.
– Це була едина iхня причина?
– Нi, – зiзнався директор школи. – Один iз членiв ради згадав про те, що вашого сина затримувала полiцiя за крадiжку.
– Але iснуе цiлком невинне пояснення цього iнциденту, – не вгавав Гаррi, намагаючись не втратити самовладання.
– Не сумнiваюся, що iснуе, – сказав Гаррет, – але наш новий голова не взяв його до уваги.
– Тодi вiн буде наступним, кому я зателефоную. Як його прiзвище?
– Майор Алекс Фiшер.
Джайлз Беррiнгтон 1951–1954
9
Джайлз дуже зрадiв, хоча й не був здивований, коли знайшов цей парафiяльний костел Святого Ендрю, в якому виходила замiж Елiзабет Гарвi, а також хрестили трьох ii дiтей. Тепер вiн був переповнений родиною, друзями та шанувальниками.
Вшанування превелебного Дональдсона нагадало всiм, скiльки Елiзабет Беррiнгтон зробила для мiсцевоi громади. За його словами, без ii щедростi вiдновлення церковноi вежi було б неможливим. Священник продовжив розповiдати громадi, скiльки людей далеко за межами цих стiн отримали користь вiд ii мудростi та проникливостi, коли вона була покровителькою мiсцевого шпиталю, та про роль, яку вона вiдiграла як голова своеi сiм’i пiсля смертi лорда Гарвi. Джайлзу полегшало, як i, без сумнiву, бiльшостi присутнiх, коли вiкарiй не згадав його батька.
Превелебний Дональдсон закiнчив свiй панегiрик словами:
– Життя Елiзабет обiрвала передчасна смерть у п’ятдесят один рiк, але не варто сумнiватися у волi Господа нашого.
Пiсля того як священник повернувся на свою лаву, Джайлз i Себастьян прочитали уривки «Добрий самаритянин» i «Нагiрна проповiдь» вiдповiдно, а Емма з Грейс продекламували вiршi улюблених поетiв своеi матерi. Емма обрала Шеллi:
Спiвуча голосiльнице, ридай,
Хто ще, як вiн, жадати смiв вершини?
Щасливi, хто життя прожив, мов Рай,
Чие крiзь часу нiч ще свiтло лине[17 - Переклад Олександра Мокровольського.].
Грейс прочитала з Кiтса:
Не про життя гадай, про вiчну тьму!
Той нiжний звук не для його ушей!
Вiн далi йде, в самотню клiть нiму,
Й сiдае в попiл, щоб у вечiр цей
Прощення вимолить за всi грiхи людей[18 - Переклад Василя Мисика.].
Коли громада потягнулася з церкви, кiлька людей запитали, хто та приваблива жiнка, котра йде попiдруч iз сером Джайлзом. Гаррi навiть подумати не мiг, що передбачення Елiзабет може здiйснитися. Одягнена цiлком у чорне, Вiрджинiя стояла праворуч вiд Джайлза, коли труну Елiзабет опускали в могилу. Гаррi пригадав слова тещi: «Але у мене е один козир у рукавi».
Пiсля закiнчення парастасу сiм’i та кiльком близьким друзям запропонували приеднатися до Джайлза, Емми та Грейс у Беррiнгтон-холi для того, що iрландцi назвали б поминками. Вiрджинiя спритно переходила в скорботi вiд одного до iншого, поводячись так, нiби вона вже господиня в цьому будинку. Джайлз, здавалося, нiчого не помiчав, а якщо й помiчав, то явного несхвалення не виказував.
– Вiтаю, я ледi Вiрджинiя Фенвiк, – повiдомила вона, коли вперше зустрiла маму Гаррi. – А ви хто?
– Я панi Голкомб, – вiдповiла Мейзi. – Гаррi – мiй син.
– О, так, звiсно, – схаменулася Вiрджинiя. – Ви офiцiантка чи щось таке?
– Я управителька «Гранд-готелю» у Бристолi, – виправила ii Мейзi, нiби маючи справу з набридливим клiентом.
– Певна рiч, так i е. Але менi знадобиться трохи часу, щоб звикнути до думки, що деякi жiнки працюють. Розумiете, в моiй родинi жiнки нiколи не працювали, – патякала Вiрджинiя, вправно просуваючись далi, й Мейзi не встигла iй вiдповiсти.
– Хто ви така? – поцiкавився Себастьян.
– Я ледi Вiрджинiя Фенвiк, а ти хто, юначе?
– Себастьян Клiфтон.
– Так-так. Твоему батьковi вже вдалося знайти школу, яка тебе прийме?
– З вересня я навчатимусь у школi абатства Бiчкрофт, – не здавався Себастьян.
– Непогана школа, – вiдповiла Вiрджинiя, – але навряд чи найкраща. Моi трое братiв навчалися в Герроу, як i останнi сiм поколiнь Фенвiкiв.
– А в яку школу ходили ви? – запитав Себастьян, коли до нього пiдбiгла Джессiка.
– Ти не бачив Констебла[19 - Джон Констебл (1776–1837) – англiйський художник-пейзажист.], Себе? – поцiкавилася вона.
– Дiвчинко, не перебивай мене, коли я розмовляю, – обурилася Вiрджинiя. – Це дуже невиховано.
– Даруйте, панно, – вибачилася Джессiка.
– Я не «панна», до мене треба звертатися «ледi Вiрджинiя».
– Ви не бачили Констебла, ледi Вiрджинiя? – запитала Джессiка.
– Бачила, i вiн вигiдно вирiзняеться серед тих трьох, що е в нашiй сiмейнiй колекцii. Але йому далеко до нашого Тернера. Ви чули про Тернера?
– Аякже, ледi Вiрджинiя, – сказала Джессiка. – Джозеф Меллорд Вiльям Тернер, можливо, найкращий акварелiст своеi епохи.
– Моя сестра – художниця, – пояснив Себастьян. – Гадаю, що вона не згiрша за Тернера.
Джессiка захихотiла:
– Даруйте, ледi Вiрджинiя, мама часто нагадуе, що брат мае схильнiсть до перебiльшення.
– Ясно, – сказала Вiрджинiя, залишивши дiтей, аби знайти Джайлза, оскiльки вiдчула, що настав час гостям розходитися.
Джайлз супроводжував вiкарiя до дверей, що решта гостей сприйняла як знак прощатися. Коли вiн зачинив дверi востанне, то полегшено зiтхнув i повернувся до вiтальнi, щоб приеднатися до сiм’i.
– Гадаю, все вiдбулося добре, наскiльки можна очiкувати за таких обставин, – промовив вiн.
– Дехто поставився до цього, як до бенкету, а не як до поминок, – зауважила Вiрджинiя.
– Не заперечуеш, друзяко, – звернувся Джайлз до Гаррi, – щоб ми перевдягалися на вечерю? Вiрджинiя завжди так робить.
– Не можна дозволяти собi порушувати соцiальнi стандарти, – заявила Вiрджинiя.
– Мiй батько завжди дотримувався соцiальних стандартiв, – не стрималася Грейс, через що Гаррi ледве стримав смiх. – Але боюся, що вам доведеться обiйтися без мене. Маю повертатися до Кембриджу, щоб пiдготуватися до колоквiуму. У будь-якому разi, – додала вона. – Я прийшла одягненою на похорон, а не на вечерю. Не треба мене проводжати.
* * *
Коли Гаррi з Еммою спустилися на вечерю, Джайлз уже чекав у вiтальнi.
Марсден налив кожному сухого хересу, а потiм вийшов iз кiмнати, щоб перевiрити, чи все вiдбуваеться за графiком.
– Сумний привiд, – сказав Гаррi. – Вип’емо за шляхетну ледi.
– За шляхетну ледi, – повторили Джайлз iз Еммою, пiдiймаючи келихи.
Аж тут у вiтальнi з’вилася Вiрджинiя.
– Ви не про мене випадково балакали? – запитала вона без натяку на iронiю.
Джайлз засмiявся, тодi, як Емма могла тiльки милуватися чудовою барвистою шовковою сукнею, яка змiтала всi сумнi вранiшнi спогади. Вiрджинiя торкнулася свого намиста з дiамантами та рубiнами, щоб переконатися, що Емма його не пропустила.
– Яка гарна прикраса, – знайшлася Емма, коли Джайлз вручив Вiрджинii джин iз тонiком.
– Спасибi, – подякувала Вiрджинiя. – Воно належало моiй прабабусi, герцогинi Вестморлендськiй, а вона заповiла його менi. Марсдене, – звернулася вона до мажордома, який щойно повернувся, – квiти в моiй кiмнатi починають в’янути. Можливо, ви могли б iх замiнити до того, як я ляжу спати сьогоднi ввечерi.
– Безумовно, мiледi. Коли будете готовi, сер Джайлз, вечеря на столi.
– Не знаю, як ви, – сказала Вiрджинiя, – але я голодна. Може, ходiмо?
Не чекаючи вiдповiдi, вона вхопила Джайлза за лiкоть i вивела iх усiх iз кiмнати.
Пiд час трапези Вiрджинiя частувала присутнiх розповiдями про своiх предкiв, представляючи iх чи не кiстяком Британськоi iмперii. Генерали, епископи, мiнiстри i, певна рiч, кiлька паршивих овець, як вона зiзналася, та, мабуть, кожна сiм’я мае одну чи двi таких? Краля ледве перевела подих, коли скiнчили десерт, а Джайлз повiдомив сенсацiю.
Вiн постукав ложкою по келиху з вином, аби переконатися, що привернув увагу кожного.
– Маю подiлитися з вами чудовими новинами, – заявив вiн. – Вiрджинiя надала менi велику честь, погодившись стати моею дружиною.
Запанувала незручна тиша, поки Гаррi нарештi не вичавив:
– Вiтаю.
Еммi якось вдалося зобразити слабку посмiшку. Коли Марсден вiдкоркував пляшку шампанського i наповнив келихи, Гаррi не мiг не подумати, що Елiзабет пробула в могилi лише кiлька годин, а Вiрджинiя вже здiйснила ii пророцтво.
– Певна рiч, щойно ми одружимося, – заторохтiла Вiрджинiя, ласкаво торкнувшись щоки Джайлза, – тут неодмiнно вiдбудеться кiлька змiн. Але не можу собi уявити, щоб це стало несподiванкою, – сказала вона, тепло всмiхаючись Еммi.
Джайлза настiльки зачаровувало кожне ii слово, що вiн просто схвально кивав щоразу, коли краля закiнчувала речення.
– Ми з Джайлзом, – продовжила вона, – плануемо переiхати до Беррiнгтон-холу вже незабаром пiсля того, як поберемося, але з огляду на загальнi вибори весiлля доведеться вiдкласти на кiлька мiсяцiв, що дасть вам бiльш нiж достатньо часу, щоб знайти собi житло.
Емма поставила келих iз шампанським i поглянула на брата, але той вiдвернувся.
– Я впевнений, що ти зрозумiеш, Еммо, – сказав вiн, – що ми хотiли б розпочати наше подружне життя з Вiрджинiею як господинею Беррiнгтон-холу.
– Це природно, – визнала Емма. – Чесно кажучи, буду дуже рада повернутися в нашу садибу, де я провела стiльки щасливих дитячих рокiв.
Вiрджинiя глипнула на свого нареченого.
– До речi, – врештi-решт спромiгся Джайлз. – Я мав намiр подарувати садибу Вiрджинii як весiльний презент.
Емма з Гаррi перезирнулися, але перш нiж хтось iз них повернув собi дар мови, Вiрджинiя зронила:
– У мене е двi лiтнi тiтки, обидвi нещодавно овдовiли. Їм там буде дуже зручно.
– Джайлзе, ти навiть не подумав, що може бути зручним для мене з Гаррi? – поцiкавилася Емма, пильно споглядаючи на свого брата.
– Можливо, ви могли б переiхати до одного з котеджiв у маетку? – запропонував Джайлз.
– Не думаю, що це гарна думка, коханий, – втрутилася Вiрджинiя, взявши молодика за руку. – Не треба забувати, що я планую провадити велике господарство, вiдповiдно до мого статусу доньки графа.
– Не маю бажання жити в якомусь котеджi в маетку, – виплюнула слова Емма. – Ми можемо дозволити собi придбати власну домiвку, дякую.
– Я впевнена, що можете, люба моя, – патякала Вiрджинiя. – Зрештою, Джайлз менi казав, що Гаррi досить успiшний автор.
Емма проiгнорувала коментар i звернулася до брата:
– Як ти можеш бути таким впевненим, що садиба твоя?
– Тому що мама ранiше офiцiйно заповiла ii менi. Був би дуже радий подiлитися змiстом заповiту з тобою та Гаррi, якщо вважаете, що це може допомогти вам планувати майбутне.
– Я не вважаю за доцiльне обговорювати мамин заповiт у день ii похорону.
– Не хочу здаватися нечутливою, люба моя, – белькотiла Вiрджинiя, – але коли я повернуся до Лондона вранцi, то витрачатиму бiльшу частину свого часу на пiдготовку до весiлля, вiдтак вважаю, що було б найкраще з’ясувати всi питання, поки ми всi тут разом.
Вона звернулася до Джайлза i подарувала йому таку ж милу посмiшку.
– Я згоден iз Вiрджинiею, – сказав вiн. – Немае кращого часу, як теперiшнiй. І можу тебе запевнити, Еммо, що мати залишила бiльш нiж адекватне утримання як для тебе, так i для Грейс. Вона залишила вам по десять тисяч фунтiв кожнiй i роздiлила порiвну мiж вами своi прикраси. Себастьяну вона залишила п’ять тисяч, якi вiн успадкуе, коли стане повнолiтнiм.
– Така щаслива дитина, – зронила Вiрджинiя. – Вона також передала свiй «Шлюз у Клiвлендi» Тернера Джессiцi, але картина залишиться в сiм’i до двадцять першого ii року.
Цим одним реченням Вiрджинiя зiзналася, що Джайлз подiлився подробицями заповiту своеi матерi зi своею нареченою, не подбавши спершу розповiсти про нього Еммi чи Грейс.
– Виняткова щедрiсть, – продовжила Вiрджинiя, – враховуючи, що Джессiка навiть не член сiм’i.
– Ми вважаемо Джессiку своею донькою, – рiзко зауважив Гаррi, – i ставимося до неi саме так.
– Зведеною сестрою, гадаю, було б сказати точнiше, – бовкнула Вiрджинiя. – І не треба забувати, що вона сирота з будинку Бернардо, та ще й еврейка на додачу. І саме тому, що я родом iз Йоркширу, я схильна називати речi своiми iменами.
