скачать книгу бесплатно
– Може, правильно тебе називав Облом? – процiдила вона крiзь зуби. – Може, ти дiйсно Хробак? Цей свiт так улаштований, Книжнику. Якщо не вб’еш ти – уб’ють тебе. Якщо ти не вмiеш убивати – станеш рабом того, хто вмiе. Рабом, Книжнику! Бачиш, якому новому слову ти мене навчив! Ти давно вже чел, а не тiн – повинен знати: мирних Нещадний прибирае першими!
– Я знаю. Але це нiчого не змiнюе.
– Тодi ти дурень, тому що це змiнюе все. Здохни першим, Книжнику.
Вiн усмiхнувся.
– Як пощастить…
Бiлка вдарила коня п’ятами, i той знехотя пiшов неквапливою риссю. Книжник рушив за нею, намагаючись не вiдставати.
І ось тепер вони стояли у зруйнованiй часом автозаправнiй станцii на узбiччi гайвею, i Бiлка, поклавши лiктi на капот проржавiлого до дiрок автомобiля, розглядала в бiнокль контури будинкiв, якi почали виникати десь на обрii.
Здалеку вони здавалися цiлими, але Книжник знав, що це не так. Мiсто було зруйноване, не цiлковито, але досить сильно. І зробили це рослини, дощi, вiтер, температура i час.
Будинки руйнувалися, засипаючи уламками вулицi, i по камiнню зi швидкiстю пожежi повз усюдисущий плющ. Дерева росли на карнизах i дахах, iхне корiння рвало бетон на частини. Знелюднене мiсто перетворювалося на лiс, у кам’янi джунглi, у дивне мiсце, де хмарочоси впиралися в небо, завитi зеленню вiд фундаменту i до даху, i дикий виноград заповзав пiд покрученi рами зеленими вусами, руйнуючи камiнь i бетон, вiдкриваючи дорогу вiтрам i волозi.
Сiтi i Таун були кiнцем життевого простору Паркового племенi, i що знаходиться далi, Книжник точно не знав. За межами мiста простягався свiт, про який вiн тiльки читав, дороги, якi вiн бачив тiльки в своему дорогоцiнному атласi, та рiчки, вiдзначенi блакитними лiнiями на старих картах.
Але для того, щоб потрапити туди, потрiбно було вибратися з Сiтi, перейти мiст, що веде в Таун, перетнути Таун так, щоб дiстатися до його пiвденних околиць…
А ось потiм…
Потiм мало розпочатися найцiкавiше.
Вiн квапливо дiстав iз заплiчного рюкзачка атлас i сiв на траву.
Хотiв вiн або не хотiв, а без спiлкування з Бiлкою далi було не обiйтися. Якою б вона не була – вона союзник. Тiльки ось тепер при ii наближеннi у нього в животi утворювалася липка холодна грудка. І Книжник не був впевнений, що це страх.
– Подивися, – покликав Тiм, i дiвчина пiдiйшла, ведучи коня за повiд.
– Ми зараз тут, – сказав Книжник, показуючи пальцем мiсце, де на картi гайвей, пiдiйшовши впритул до Сiтi, дотикався до белтвею – кiльцевоi дороги, що колись охоплювала i Сiтi, i Таун. – Ось заправна станцiя…
Вiн пiдборiддям показав на руiни заправки, бiля якоi вони розташувалися.
– Ось там була електростанцiя – це залишки труби.
– Ранiше мостiв було три.
– Я знаю, – кивнула Бiлка. – Бачила руiни.
– Давно була в Сiтi?
Вона швидко глянула на нього.
– Не дуже. Цiею весною.
– Мiст, який в центрi? Що з ним?
– Тодi стояв цiлiсiнький. Ти бiля рiчки нiколи не був?
– Нi. Нас того разу виявили ще на околицях, ледве ноги винесли.
– Тодi слухай… Рiчку тут убрiд не перейдеш – глибоко i широко. Течiя швидка. Пiсля дощiв пре так, що аж страшно поруч стояти. Бiля повалених мостiв охорони немае, та вона там i не потрiбна. Зате в центрi мiст бережуть як зiницю ока. З боку Тауна його тримають пiд прицiлом снайпери. Чи не весь час. По жителях Сiтi вони не стрiляють, якщо тi не намагаються зайти за середину моста. Але якщо заступити за межу – б’ють влучно. З боку Сiтi мiст забарикадований. Думаю, що не замiнований – на iх мiсцi я б iз мiнами там не бавилась, надто вже дуже все старе… але вони можуть…
– Завданнячко, – задумливо мовив Книжник. – Але ж нам потрiбно сюди…
Вiн постукав пальцем по картi.
– На пiвдень?
– Ну, так… І я поки не уявляю, як це зробити. Ти побувала в Таунi?
– Цiеi зими. Перейшла по льоду… І теж ледве ноги винесла.
– Ну, ми з тобою холодiв не дочекаемося… Якi думки?
– Нiяких, – чесно зiзналася Бiлка. – Дорога одна – через мiст. А там – снайпери з того боку, снайпери з цього… А в тебе якi?
– Нам на пiвдень, – сказав Книжник. – І рiчка тече з пiвночi на пiвдень.
– Ну? – перепитала Бiлка.
– Це поки все.
– Чому все?
– Тому що для цього плану потрiбен човен або плiт.
– Їх у нас немае.
– Тодi стати птахом i перелетiти на iншу сторону повiтрям.
– І як ти збираешся стати птахом?
Книжник розвiв руками.
– Не знаю.
– Ну що ж… – констатувала Бiлка. – Хороший у нас план. Слушний.
– Іншого немае.
Книжник запакував атлас у рюкзак i встав.
– Я розумiю, що це звучить безглуздо, але доведеться дiяти за обставинами. Як ти думаеш, ми зможемо знайти союзникiв у Сiтi?
Бiлка мимоволi фиркнула.
– Зрозумiв, – кивнув Тiм. – Давай-но зайдемо в Сiтi так, щоб за течiею бути вище моста.
– Добре, – сказала Бiлка, застрибуючи в сiдло. – Тепер ти тримаешся за мною i виконуеш будь-якi команди. «Будь-якi» – означае будь-якi. Інакше нарiкай на себе. Не хочу тебе лякати, але чели з Сiтi – малоприемнi типи.
Тiм теж видерся на коня i пiдiбрав поводи.
– Зате ми з тобою приемнi, – буркнув вiн. – Приемнiше вже нiкуди!
– Ближче поки не пiд’iжджаемо, – скомандувала Бiлка з похмурим обличчям. Обходимо Сiтi з пiвночi на вiдстанi. Щойно стемнiе, пiдемо всередину.
* * *
Спочатку по них ударив кулемет, а вже потiм Бiгун побачив вершникiв. Стрiляли над головами, але щойно кулi засвистiли навколо, загiн залiг у високiй травi. Можна було повзти, але вiд коней далеко не вiдповзеш, тому Бiгун демонстративно встав на повний зрiст, а слiдом за ним пiдвелися Облом, Свин, а потiм й iншi мисливцi.
Вершникiв було небагато, десятка пiвтора, але з ними в одному строю рухалися два легких вози з кулеметами – ган-кари, i кожен з них коштував двох десяткiв бiйцiв.
– Фармери, – неголосно сказав Облом йому в потилицю.
Але це Бiгун i сам бачив. Загiн наближався, охоплюючи мисливцiв Парку пiвколом.
– Не стрiляти, – про всяк випадок попередив Бiгун iнших. Але дурнiв не було.
Вiзники розгорнули ган-кари, стрiлки за кулеметами взяли мисливцiв на прицiл, i тiльки тодi з ряду кiнних виiхав вершник – темноволосий i засмаглий до чорноти чел iз довгим хвостом волосся на потилицi. Його обличчя було б миловидним, але все псував шрам – рубець вiд правоi скронi майже до лiвого вуха.
Бiгун полегшено зiтхнув – Рiзаного вiн знав. Бачилися пару разiв i навiть домовлялися про торгiвлю.
Вождь тицьнув автомат у руки Облому i теж ступив уперед, показуючи руки.
– Живи вiчно, Рiзаний!
Рiзаний промовчав.
Поруч iз ним у сiдлi сидiла герла – невелика, темненька i вагiтна. Пiд очима в неi розбiглися темнi кола, а самi очi…
Нехорошi у неi були очi. Бiгун мав iнтуiцiю звiра i рiдко помилявся. Дуже поганi.
– Їi тут немае, – сказала герла приглушеним голосом.
– Що сталося, бро? – запитав Бiгун, оголюючи в усмiшцi верхнi зуби, дрiбнi, як у тхора. – Може, ми шукаемо одну i ту ж тварину?
Рiзаний повiльно повернув голову в його бiк.
– А… – протягнув вiн. – Бiгуне… Живи вiчно!
– І ти, i ти, Рiзаний… – кивнув Бiгун. – Ми шукаемо герлу, яка порушила Закон Парку. Їi звуть Бiлка. Маленька худа тварина, небезпечна, як болотний снейк. Руда сука, яку ми вигнали з племенi.
Очi у вагiтноi спалахнули темним кривавим свiтлом.
– І де вона, Бiгуне? – запитав Рiзаний.
– Ми думаемо, що йде в Таун.
– Одна? – продовжив Фармер.
– З нею ще один покидьок, – сказав Облом за спиною Бiгуна. – Книжковий хробак! Але вiн мiй.
– А… Облом… – знову лiниво протягнув Рiзаний, схиляючись до шиi коня. – Живи вiчно, Обломе. Але я вже говорю зi старшим, так що ти можеш заткнути пащу…
Облом пiшов плямами, вiдкрив був рот, але промовчав.
– Вона не сама, – спокiйно сказав Бiгун, не вступаючи в суперечку. У нього не було нiякого бажання брати участь у перепалцi пiд прицiлом двох великокалiберних кулеметiв. – У неi е спiльник…
Рiзаний схилився до герли з шаленими очима, i та щось прошепотiла йому на вухо.
– Ваша одноплемiнниця зi спiльником убили чоловiка цiеi жiнки, – Рiзаний поклав долоню на приклад автомата в сiдельнiй кобурi. – Я думаю, ви повиннi заплатити за це…
Бiгун вiдчув, як за його спиною напружилися мисливцi.
– Вона не наша одноплемiнниця…
– Так? Вони обидва з вашого племенi, що б ти зараз не розповiдав. І ти вiдповiдаеш за те, що вони зробили.
Стволи кулеметiв ледь помiтно опустилися нижче.
– Ми теж хочемо iх покарати…
– Убитий фармер, один iз наших… – процiдив Рiзаний, стиснувши губи. – Усi племена в окрузi знають, що бувае пiсля цього. Чи ви, Парковi, забули, що ми нiчого не прощаемо i нiчого не забуваемо? Напевно, давно нiхто з ваших не висiв на стовпах справедливостi! Пора нагадати!
– Не квапся, Рiзаний, – важко вимовив Бiгун. Вiн сам здивувався тому, як пересохло в ротi – слова дряпали йому горло, як шматки черствого коржа. – Ти встигнеш покарати винних, а твоя герла отримае викуп за вбитого чоловiка. Ми якраз збиралися запропонувати тобi дiло…
– Дiло? – здивувався фармер. – Менi? Яке дiло менi може запропонувати парковий?
– Я б хотiв поговорити з тобою вiч-на-вiч.
Деякий час Рiзаний розмiрковував, мiряючи Бiгуна поглядом, але потiм усе-таки кивнув:
– Пiдiйди.
Бiгун пiдiйшов, намагаючись дивитися гордо, але цьому дуже заважали стволи кулеметiв, що стежили за ним. Вiн був невисокий на зрiст, i кiнь Рiзаного нависав над ним, як скеля.
Фармер дiстав свiй автомат iз кобури, i ствол уткнувся Бiгуну пiд ключицю. Мушка дряпала шкiру, вiд металу несло мастилом i пороховим гаром.
– Говори.
Бiгун ковтнув якомога непомiтнiше i подивився на Рiзаного знизу догори.
– Скiльки зим у тебе на плечi, Рiзаний? – запитав вiн.
– Шiстнадцять, – вiдповiв той, не знiмаючи пальця з курка.
