скачать книгу бесплатно
Клятий пес всю нiч гавкае, спати не дае.
– Куме, скiльки я отримаю по страхуванню, якщо чоловiк помре?
– Якщо ваш чоловiк, кумо, помре вiд старостi, ви отримаете 10 тисяч, якщо загине в катастрофi – 20 тисяч. А якщо вiн помре нi вiд старостi, нi вiд хвороби i не загине в катастрофi, а ви краще будете знати причину – можете отримати 15 рокiв.
– Куме, що за костюм ви менi пошили? Всi ж смiються.
– О, куме, це моя перша удача. І вам пощастило: ранiше тi, кому я шив, плакали.
Кум Петро повертаеться додому – пiзно i добряче п’яний.
Вiдкривае дверi. На порозi зустрiчае Наталка зi сковородою в руках.
Петро:
– Йди спати, я не голодний.
Кум на базарi продае шапку i увесь час неголосно промовляе:
– Ондатра. Недорого. Ондатра. Недорого.
Пiдходить кум.
– Яка ж то, куме, ондатра. Це ж собака.
– Куме, то ж мого собаку звали Ондатрою.
Куми купують на базарi тютюн. Продавець дуже розхвалюе свiй товар:
– Купують тютюн, прекрасний тютюн. Вiд цього тютюну старим не будеш, собака не вкусить i злодiй до хати не залiзе.
Куми купили тютюн, а потiм запитують продавця:
– А чому старим не будеш?
– Бо до старостi не доживете.
– А чому собака не вкусить?
– Бо ходитимете з палицею.
– А чому злодiй до хати не залiзе?
– А тому, що цiлу нiч кахикатимете.
– Куме, скiльки лiтрiв пива продаете за день у своему генделику?
– Двiстi.
– А пiдказати вам спосiб, як продавати триста?
– Атож!
– Наливайте повнi кухлi, куме!
Зустрiч з похмiлля:
– Куме, учора ви були правi. Те, що ми iли пiсля третьоi пляшки, було не суп, а таки помиi…
Приiхали куми до однiеi екзотичноi краiни. Зайшли вранцi перекусити у вiдповiдний заклад. Замовили молоко. Прийшла молода аборигенка, зцiдила з грудей кожному в пiалу. Сидять, п’ють, одноголосно:
– А якщо б ми замовили пиво по-iхньому?!
– Ой, кумо, те пiанiно, яке ви нам продали, не таке вже й гарне, як ви нахвалювали.
– То ж чому?
– Усi клавiшi жовтi.
– Певно той слон, iз бивнiв якого зробили клавiшi, трохи курив…
– А що, куме, у вашого пуделя такий високий родовiд?
– Якби вiн мiг говорити, не розмовляв би, куме, нi з вами, нi зi мною…
– В Єгиптi стрiляють, в Іспанiю дорого, в Криму людно… Куди, кумонько, збираетесь махнути на курорт?
– Е-е-е, махнути на курорт краще всього рукою.
– Продаю, куме, у своему генделику i горiлку, i вино. Коли добре понапиваються, можу пару чарчин i приписати. Чому ж я так мало заробляю?
– А це тому, куме, що в тi чарчини, якi ви приписуете, ви воду не доливаете.
Кум Іван виходить вiд кума Петра з гостей.
– Зачекайте, лiхтариком присвiчу, там сходи крутi, – кричить кум Петро.
– Не треба, – кричить кум Іван, – я вже внизу лежу.
– Знаете, куме, якби не вуса, ви були б схожi на мою тiтку.
– Але у мене немае вусiв!
– Та в моеi тiтки ж е!
На вулицi чути сильний гуркiт. З вiкна виглядае кум Петро i запитуе у закривавленого кума Івана:
– Що сталося?
– Та хотiв у провулок заiхати!
– А чому з таким гуркотом?
– Та немае там провулка!
Кум Степан прийшов з гостей, кричить:
– Жiнко, давай iсти!
– Ти ж у гостях був!
– Я ж там тiльки пив.
– Кумо, 1 % населення вважае, що ярлик на одязi слугуе для того, щоб знати, як цю рiч прати i прасувати.
– Ага, а 99 % вiдсоткiв визначають за ярликом зад i перед.
– Куме, бачив, твоя бiля машини крутилася. А що, вона водить?
– Та водить…
– А як?
– Як блискавка – ii притягуе кожен стовп.
Кум Іван до жiнки:
– Пiшла б у магазин, купила б пляшку горiлки. – Давай 50 гривень.
– За грошi й дурень купить, ти так вiзьми. За кiлька хвилин жiнка заходить i ставить на стiл пляшку.
– Пий!
– Так вона ж порожня!
– З повноi i дурень вип’е, ти випий з порожньоi.
Поiхав Петро на базар поросят купувати. Випив добре, грошi у нього й поцупили. Приплентався додому. Жiнка питае:
– Чому поросят не купив?
– Та я грошi позичив товаришевi.
– То пiди забери!
– Якби ж то я знав, кому позичив…
Їдуть Василь з Петром. Петро за кермом. Зупинились, взяли пасажира. Помчали далi, швидкiсть неймовiрна. Пасажир просить Василя:
– Скажiть, щоб iхав тихiше!
– Е-е, якщо кума розбудити, вiн ще швидше поiде.
– Куме, про що задумались?
– Та от проблема: вечеряти пiзно, снiдати рано…
Їдуть куми у потязi до Львова. Звiсив кум Іван ноги з верхньоi полицi прямо перед носом у кума Миколи. Той питае:
– Куме, ви шкарпетки мiняете?
– Виключно на горiлку!
Доiхали куми у потязi до Чопа. Заходить митник.
– Горiлка? Тютюн? Наркотики?
– Нам би, пане, двi кави…
– Оце, куме, iхав учора в електричцi. Заходить контролер i дивиться на мене так, нiби я без квитка.
– А ви, куме?
– А я подивився на нього так, нiби у мене квиток е!
Пливуть куми на пароплавi. Милуються красою.
– Куме, гарно!.. А як, не дай Боже, почне тонути цей пароплав, ви плавати вмiете?
– Не вмiю, куме, але вмiю голосно кликати на допомогу на шести мовах.
– Куме Іване, у тебе сарай горить! – кричить кум Петро.
– Галю! Давай вечерю, бо треба швидше йти гасити! – волае Іван.
– Кумо, ви не боялися летiти лiтаком?
– Перший раз, кумо, боялася.
– А потiм звикла?
– Нi, потiм вже не лiтала.
– Менi, куме, сьогоднi приснилося, що я кiнь i з’iв цiлий вiз трави!
– Заспокойтеся куме, то ж був сон.
– А де ж подiвся мiй солом’яний матрац?
