скачать книгу бесплатно
– Куме, як ви живете?
– Ой, куме, i не питайте.
Стоiть кум Петро на базарi, продае пiвня за тисячу гривень. Пiдходить кум Іван.
– Куме, чому так дорого?
– Дуже грошей треба.
– Куме, що найцiннiше у жiночому молоцi?
– Думаю, тара.
– Куме, от у вас суди, а чому ви не найняли адвоката?
– Усi адвокати вiдмовляють менi, як тiльки дiзнаються, що не крав я тих мiльйонiв…
– Куме, який у вас номер телефону?
– Телефон простий: 29–08. Дуже легко запам’ятати – 29 зубiв i 8 пальцiв.
Кум Петро:
– Щось пиво якесь каламутне…
Кум Іван:
– У цьому пивному барi не може бути каламутного пиво. Це просто бокал брудний…
Їдуть два куми в мiсто на базар, у кожного на пiдводi по дiжцi вина. У одного бiле, у другого червоне. Кум Іван каже:
– Куме Петре, щось сьогоднi холодно, може вип’емо по склянцi. Склянку маю.
– Нi, куме, жiнка сказала, щоб усе вино продав i грошi привiз.
– А по якiй цiнi будеш, куме, продавати?
– П’ять гривень за склянку.
– Так продай менi за п’ять гривень свого червоного.
Випив. Веселiше стало. Бачить те кум Петро. Дiстае назад п’ять гривень.
– Налийте, куме, свого бiлого.
І так доiхали куми до мiста, купуючи один у одного по склянцi вина за п’ять гривень.
Пiдсумки пiдвiв кум Іван, ховаючи зiм’ятi п’ять гривень у кишеню:
– Кому, куме, розкажеш – не повiрять. І напилися вволю, i всього за п’ять гривень.
Прийшли кум з кумою до кума Петра на обiд. Вже вечiр, а додому не збираються. Тодi кум Петро каже до жiнки:
– Дай менi, Галю, таблетки.
– Якi?
– А тi, якi я приймаю за 10 хвилин до сну.
Приiхали куми до кумiв у гостi. Три днi гостювали. Четвертого дня домашнiй кум вранцi гукае дiтям:
– Прокидайтеся, дiтки, цiлуйте хресних батькiв, вже вони додому збираються.
А кум, позiхаючи:
– Спiть, хрещеники, спiть…
Давно це було. Приiхав кум Степан до кума Михайла здалеку возом. Воза у дворi поставив голоблями до дверей хати. Та й загостювався. Одного ранку вийшов кум Михайло, переставив воза голоблями до ворiт, думае, що кум побачить i зрозумiе, поiде додому.
Вийшов кум Михайло, побачив те, обняв кума Степана та й каже:
– У нашому краi теж так роблять. Як хочуть, щоб гiсть ще на мiсяць залишився, воза голоблями до ворiт повертають.
– Їжте, куме вареники, – примовляе кума. – Дякую, кумо, я вже десять з’iв – дуже смачно.
– Не десять, а п’ятнадцять, та хто ж iх рахуе.
– Куме, порадь, що робити, так часто приiздять родичi в гостi, що вже сил нiяких немае.
– Куме, все просто. Бiдним позич по двiстi гривень. А у багатих проси позичити по п’ять тисяч…
– Куме, твiй син курить?
– Нi.
– А корова?
– Куме, ти здурiв?
– Значить, у тебе, куме, сарай горить.
Зiбралися кум Іван i кум Петро в дорогу. Один взяв грошi, iнший – харчi. Йдуть. Проголодалися. Сiли вiдпочити. Кум Петро розв’язав торбину, дiстав окраець хлiба i шматок сала. Кум Іван на те подивився i каже:
– Давайте, куме, уявимо, що ми на базарi. Ви продаете, а я купую.
Кум Петро виклав на полотно хлiб, сало, цибулину. Кум Іван пiдходить, питае:
– Скiльки сало коштуе?
– Сто гривень!
– Ого! А хлiб?
– П’ятдесят!
– Куме, ви з глузду з’iхали?! Такi цiни загнули?!
– А ви, куме, не кричiть, походiть по базару, прицiнiться, поторгуйтеся…
– Куме, позичте тисячу гривень.
– Не маю при собi таких грошей.
– А вдома?
– Вдома, слава Богу, все в порядку, всi здоровi.
– Оце, кумо, чекала чоловiка, який прийде i вирiшить усi моi проблеми.
– Дочекалася?
– Ага! До його появи у моему життi взагалi не було проблем!
Вирiшили куми забити бичка. Встали раненько, ще потемки. Один тримае за роги, другий б’е кувалдою. Удар! Ще удар! Бичок стоiть. Кум, що тримае за роги, озиваеться:
– Куме, якщо ще раз влупите мене, а не бичка, я його вiдпущу.
– Куме, а що було б, якби не було води?
– Ну, тодi б нiхто не вмiв плавати, i скiльки б людей через те потонуло!
– Куме, чому такий сумний?
– Та моi таргани оголосили вiйну сусiдським.
– Ну то й що, переб’ються всi.
– Ага, переб’ються… Моi вчора перемогли i силу-силенну полонених привели!
Кум Петро дзвонить своему племiнниковi Дмитровi в РУВС:
– Пришли наряд, бо гостi не хочуть iти додому!
Вирiшив Іван вiдремонтувати дверi, послав сина до кума Івана за рубанком. Хлопець приходить з порожнiми руками.
– Сказали дядько Іван, що у них немае рубанка.
– От скупердяй клятий! Пiди, синку, в сарай, принеси наш.
Кум Іван до кума Петра на порiг, а той вечеряе.
– Сiдайте, куме до столу, повечеряемо.
– Не хочу, дома вечеряв, хiба сяду трохи перехоплю.
Як присiв – добряче поiв. Кум Петро:
– Ви, куме, наступного разу краще дома перехоплюйте, а до мене приходьте вечеряти.
– Куме Юрку, як вас побачу, вiдразу ж пригадую сусiда Степана.
– Чому, куме?
– Та вiн теж менi грошi винен.
Кум зайшов до куми. Посидiв, випив чарку, питае:
– Кумо, можна закурити?
– Ой, куме, почувайтеся, як вдома.
Кум важко зiтхнув i заховав цигарки в кишеню.
– Кумо, ваш пес з’iв мого пiвня!
– Добре, що попередили, сьогоднi не буду його годувати.
– Куди йдете, Марiчко?
– До куми Наталки пити варення з чаем.
– Може, чай з варенням?
– Це вдома чай з варенням, а в куми варення з чаем!
– Ви ж, кумо, нiкому нi слова! Це – секрет! Ось вам двадцять гривень, щоб я була впевнена.
Через три днi приходить кума.
– Ось вам вашi двадцять гривень! Не втримаю я той секрет!
– Куме, вчора знов у космос полетiли.
– Тепер часто лiтають.
– А ще, куме, винайшли вiчне серце.
– Що ж ви хочете – наука.
